Ухвала суду № 54952303, 13.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2016 року м. Київ К/800/54011/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Сумської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 19 червня 2014

року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року

у справі № 818/1390/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранспневматика"

до Сумської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укртранспневматика" (надалі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Сумської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області (надалі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14 травня 2014 року № 0000752201, № 0000772201, № 0000762201.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 19 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року, адміністративний позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 19 червня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року. За результатами вказаної перевірки складено акт від 24 квітня 2014 року № 162/22/33486527.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п. 137.1 ст.137, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8, ст.138. Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на 253282,00 грн.; п. 187.1 ст. 187, п. 201.1, п. 201.7, п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 113357,00 та завищено розмір від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, на 136036 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки позивачем винесено податкові повідомлення-рішення від 14 травня 2014 року: № 0000752201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 139468,50 грн., у тому числі за основним платежем - на 113357,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - на 26111,50 грн.; № 0000772201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 304414,75 грн., у тому числі за основним платежем - на 253282,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - на 51132,75 грн.; № 0000762201, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 136036,00 грн.

Підставою для вказаних висновків відповідача стала відсутність, на думку останнього, реального виконання господарських операцій позивача з контрагентами.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 статті 138, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9 пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірці, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 27 жовтня 2015 року у справі № 21-1539а15.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем укладено договори купівлі-продажу з ВАТ Харківкольомет" 04 січня 2011 року № 10 та з ТОВ «Група «Екоенергосервіс» від 12 січня 2011 року № 05-11. Крім того, позивачем укладено договір поставки з ТОВ «НВО «Станкоресурс» № 03-08-1 від 03 серпня 2011 року. На підтвердження виконання умов вказаних правочинів позивачем надано: видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, подорожні листи, розрахунки, банківські виписки.

Також, між позивачем та ТОВ "Генбудінвест" укладено договір № 28/11/2012 від 07 листопада 2012 року про виконання робіт з виготовлення та монтажу конструкцій по утепленню віконних блоків та воріт приміщення аграрного типу. На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано: податкові накладні, договірні ціни, розрахунки, акти прийому-передачі виконаних робіт (КБ-2), довідки про вартість виконаних робіт (КБ-3в), платіжні доручення, банківські виписки.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на акт ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Генбуінвест» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків, їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року» № 273/2240/37318658 від 28 березня 2013 року та акт Лівобережної ОДПІ м. Дніпропетровська «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «НВО «Станкоресурс» з питань фінансово-господарських відносин з ПП «Вимірювальні Системи» за червень, липень 2011року, травень, червень, липень 2012 року та з ПП «НВПФ «Вимпел» за вересень 2011 року, травень, червень, липень 2012 року» № 661/2203/36839702 від 07 лютого 2014 року. Вказаними актами не підтверджено реальність здійснення господарських операцій контрагентами позивача.

Колегія суддів не бере до уваги такі доводи відповідача, оскільки зазначені акти фіксують лише факт неможливості проведення зустрічних звірок контрагентів позивача та не можуть давати оцінку реальності здійсненим господарським операціям. Натомість їх оцінка повинна даватись на підставі комплексного всебічного аналізу матеріалів справи та фактичних обставин, що і було належним чином здійснено судами попередніх інстанцій. Крім того, господарські відносини ТОВ «НВО «Станкоресурс» з позивачем взагалі не досліджувались.

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується первинними документами, які належним чином досліджено судами першої та апеляційної інстанцій, здійснені господарські операції відповідають економічному змісту та діловій меті, а отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Сумської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення.

2. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 19 червня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року у справі № 818/1390/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна