Ухвала суду № 54952296, 13.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2016 року м. Київ К/800/1867/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 жовтня 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2013 року

у справі № 826/13954/13-а

за позовом Державного підприємства «Держекоінвест»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство «Держекоінвест» (надалі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11 квітня 2013 року № 0002942202.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2013 року, адміністративний позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 жовтня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2013 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну виїзну позапланову перевірку пивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах із ТОВ "Антіс Трейд" за період з 01 по 31 грудня 2012 року. За результатами перевірки складено акт від 01 квітня 2013 року № 1044/22.2/36939719.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.2, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за грудень 2012 року на 1855885,00 грн.

Підставою для вказаних висновків податкового органу стала відсутність, на думку останнього, реального виконання господарських операцій позивача з ТОВ "Антіс Трейд".

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки позивачем винесено податкове повідомлення-рішення від 11 квітня 2013 року № 0002942202, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 1855885,00 грн.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірці, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 27 жовтня 2015 року у справі № 21-1539а15.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивачем з ТОВ "Антіс Трейд" укладено договори на виконання робіт з капітального ремонту об'єктів соціальної сфери від 14 червня 2012 року № 12/11, № 13/11, № 14/11, № 15/11, № 16/11, № 17/11, № 18/11, № 19/11. На підтвердження виконання умов вказаних договорів позивачем надано: довідки про вартість виконаних будівельних робіт (КБ-3в); довідки про коригування вартості виконаних будівельних робіт; актів приймання виконаних будівельних робіт (КБ-2); акти коригування виконаних будівельних робіт; підсумкові відомості ресурсів; податкові накладні; платіжні доручення; банківські виписки; реєстри виданих та отриманих податкових накладних; акти звірки; дозвіл територіального управління Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Київській області та місті Києві № 3834.12.32 на виконання ТОВ "Антіс Трейд" робіт підвищеної небезпеки при будівництві; ліцензію Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 23 листопада 2007 року серії АВ № 359166 на здійснення ТОВ "Антіс Трейд" будівельної діяльності; ліцензію Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 19 квітня 2013 року серії АЕ № 260792 на здійснення ТОВ "Антіс Трейд" господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на акт ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 13 лютого 2012 року № 580/22-9/35265175 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Антіс Трейд" щодо підтвердження господарських відносин за період із серпня 2010 року по грудень 2012 року», відповідно до якого вказане товариство зареєстровано без мети здійснення фінансово-господарської діяльності. Враховуючи викладене, відповідач вказує на безтоварність укладених позивачем з ТОВ "Антіс Трейд" правочинів.

Колегія суддів не бере до уваги зазначені доводи відповідача, оскільки вказаний акт лише фіксує факт неможливості проведення зустрічної звірки та не може давати оцінку реальності здійсненим господарським операціям.

При цьому, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується первинними документами, які належним чином досліджено судами першої та апеляційної інстанцій, здійснені господарські операції відповідають економічному змісту та діловій меті, а отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 жовтня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2013 року у справі № 826/13954/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна