Постанова № 54951185, 22.12.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2015 р. Справа № 2а-16507/11/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Русанової В.Б.

Суддів: Курило Л.В. , Присяжнюк О.В.

за участю секретаря судового засідання Дудка О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Цукрове", Красноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.02.2012р. по справі № 2а-16507/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Цукрове"

до Красноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ Цукрове звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом в якому після уточнення позовних вимог просило:

- скасувати податкові повідомлення рішення Красноградської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області, від 18.08.2011 року №0000092310 та від 14.11.2011 року №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4 .

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.02.2012 року залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2012 року, адміністративний позов задоволено частково.

Скасовано податкове повідомлення рішення податкові повідомлення рішення від 18.08.2011 року №0000092310 та від 14.11.2011 року №№ НОМЕР_1. В іншій частині в задоволені позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.11. 2015 року ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2012 року скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

ТОВ " Цукрове" (надалі Позивач), не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду від 22.02.2012р. скасувати в частині відмови у задоволені позовних вимог та в цій частині прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не вірне встановлення обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Красноградська об'єднана державна податкова інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (надалі Відповідач), не погодившись із постановою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати в частині задоволення позовних вимог та в цій частині прийняти нову, якою у задоволені позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не врахування доводів податкового орагну щодо безтоварності господарських операцій, що призвело до неправильного вирішення справи.

В письмових поясненнях ТОВ Цукрове, посилаючись на законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в частині задоволення позову, просило апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції просив постанову суду першої інстанції в частині задоволення позову залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а в частині відмови в позові скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги податкового органу, просив її задовольнити, в задоволенні апеляційної скарги позивача відмовити.

В судове засідання суду апеляційної інстанції 22.12.2015 року, сторони не прибули, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені своєчасно та належним чином. Від представника відповідача надійшла заява, в якій останній просить розгляд справи проводити за його відсутності.

Відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Згідно з ч.1 ст. 41 КАС України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, переглянувши постанову суду та доводи апеляційних скарг, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Красноградською МДПІ Харківської області проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Цукрове" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.03.2011 року, за результатами якої складено акт від 02.08.2011 року за № 800/23/31633236.

На підставі цього акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення рішення.

Так, підставою для визначення за податковим повідомленням-рішення від 18.08.2011р. № НОМЕР_5 грошового зобовязання з податку на додану вартість в загальній сумі 517 664 грн. слугували висновки податкового органу про порушення позивачем п.п.7.4.1, п.7.4 ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість», а саме не правомірне віднесення до складу податкового кредиту ПДВ в сумі 384 743, 5 грн. по господарським операціям з придбання вапняку у ТОВ «ДАФ Стелла», та по господарським операціям з придбанням металопрокату та металевих труб у ТОВ « Сорекс-2006» в сумі 29 388 грн.

Підставою для визначення за податковим повідомленням-рішення від 14.11.2011р. № НОМЕР_1 грошового зобовязання з податку на прибуток підприємств в загальній сумі 647 080 грн. слугували висновки податкового органу про порушення позивачем п. 5.1 ст. 5, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств, а саме не правомірне віднесення позивачем до складу валових витрат витрат в сумі 1923717 грн. по господарським операціям з придбання вапняку у ТОВ « ДАФ Стелла» , та по господарським операціям з придбанням металопрокату та металевих труб у ТОВ « Сорекс-2006» в сумі 146939 грн.

За висновками податкового органу зазначені господарські операції не мали реального характеру, оскільки ТОВ « ДАФ Стелла» не знаходиться за юридичною адресою, у підприємства відсутні власні офісні, складські та виробничі приміщення, земельні ділянки, транспортні засоби. Надані позивачем на перевірку документи щодо перевезення товару не містять записів, які б свідчили про взаємовідносини між позивачем та цим підприємством. Також , за висновками податкового органу, не реальними є господарські операції з ТОВ « Сорекс-2006» з підстав наявності розбіжностей в задекларованих зобовязаннях згідно бази даних Системи автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, а також не надання позивачем документів перевезення товару, відсутність у контрагента позивача адміністративно-господарських можливостей для виконання господарських операції.

Задовольняючи позов, та скасовуючи податкові повідомлення рішення від 18.08.2011 року №0000092310 та від 14.11.2011 року №№ НОМЕР_1 , суд першої інстанції виходив з їх неправомірності, необґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з висновками суду в цій частині з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 5.1. ст. 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств №334/94-ВР (далі Закон №334/94-ВР) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону №334/94-ВР встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону №334/94-ВР не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Згідно з п.п. 7.4.1 пункту 7.4. статті 7 Закону України Про податок на додану вартість№168/97-ВР (далі Закон №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Підпунктом 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону №168/97-ВР встановлено, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Колегія суддів зазначає, що норми ст. 11 Закону №334/94-ВР не встановлюють жодних вимог до форми і виду документів, які відносилися до мети податкового обліку. Відповідно до п. 11.2.1 ст. 11 даного Закону датою збільшення валових витрат виробництва вважається дата, що припадає на податковий період, на протязі якого відбувається одна із подій, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

З огляду на Закон України « Про податок на додану вартість» , " Про прибуток підприємств" можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту та валових витрат, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит та формування валових витрат.

Наявність законодавчо визначених обставин для формування валових витрат та податкового кредиту є обов'язковою, але не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості в первинних документах не відповідають дійсності, зокрема, якщо господарські операції не мали реального характеру, були спрямовані на протиправне отримання податкових вигод з метою ухилення від оподаткування.

Водночас висновки про нереальність господарських операцій з поставки товарів мають підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не можу ґрунтуватися на припущеннях.

Усі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.

Крім того, в основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

Судом встановлено, що 18.06.2010р. між ТОВ « Цукрове» та ТОВ « ДАФ Селла» укладено договір купівлі продажу, за умовами якого позивач придбав вапняк в кількості 11216,1 тис. тон за ціною 145,00 грн. за 1 тону товару виробництва ПАТ Докучаєвський флюсо - доломітний комбінат, та за ціною 133,00 грн. за 1 тону товару виробництва ПАТ Комсомольське рудоуправління, загальною вартістю 2.308.461,00 грн. в т.ч. ПДВ 284.743,50 грн.

На підтвердження виконання договору позивачем, як до перевірки, так і до суду надано договір, податкові накладні, накладні на маршрут або групу вагонів, сертифікати-паспорта, банківські виписки, залізничні накладні.(т.1 а.с. 185-193, 213-248)

За умовами договору товар поставляється за адресою : ст. Кегічівка ЮЖД, код станції 442401 лінія цукрового заводу, адреса 6402 смт. Чапраєво, вул.50 річчя Жовтня ,буд.5 , Кегічівський район Харківської області.

Крім того, між ТОВ « ДАФ Стелла» та ТОВ « Магістраль Плюс» (експедитор) було укладено договір на транспортно-експедиційній послуги № 101/2009-п від 17.08.2009р., за умовами якого ТОВ «Магістраль Плюс» надало контрагенту позивача експедиторські послуги по організації перевезення вантажів замовника, що підтверджується актами виконаних робіт, договором , витягами з реєстру перевезень.

У звязку з тим, що ТОВ «Магістраль Плюс» на виконання вимог договору №101/2009-п, надавало експедиторські послуги з перевезення вантажів, тому в залізничних накладних в якості відправника зазначено саме ТОВ Магістраль Плюс, а в якості отримувача вантажу ТОВ « Цукрове».(т.2 а.с.58-61)

Придбаний товар було використано позивачем в господарській діяльності в цукровій промисловості, оскільки одним із видів діяльності позивача є виробництво цукру, що підтверджується накладними внутрішнього призначення, актами використання вказаного товару при виробництві, книгою складського обліку, виробничо-технічним звітом. (т.2 а.с.41-56, 168-176)

Також 27.05.2010р. між ТОВ « Цукрове» та ТОВ « Сорекс-2006» було укладено договір № 2705-1, за умовами якого позивач придбав металопрокат, труби, згідно специфікацій на суму 176 326,80 грн.

В підтвердження виконання умов договору позивачем як до перевірки, так і до суду надано договір, податкову накладну, видаткову накладну, банківські виписки, залізничні наклдані.(т.2 а.с.90-106)

Придбаний товар відображено позивачем в бухгалтерському обліку та використано у власній господарській діяльності в цукровій промисловості.

Судом встановлено, що надані первинні документи відповідають вимогам п.п.7.2.1., п.7.2. ст.7 Закону України Про податок на додану вартість, ст.9 Закону України " Про бухгалтерський облік в України ", не містять недоліків. Жодних зауважень до наданих позивачем до перевірки первинних документів в акті перевірки не висловлено.

Посилання податкового органу на відсутність матеріально - технічної бази у контрагентів позивача, є безпідставними, оскільки наявність або відсутність матеріально - технічної бази у контрагента господарюючого суб'єкта не є передумовою для визначення господарської компетенції останнього та не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеними угодами або порушення позивачем правил оподаткування.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів в підтвердження висновків про не знаходження ТОВ « ДАФ Стелла» за місцезнаходженням на час вчинення спірних угод, а також доказів відсутності виробничих потужностей. Надана податковим органом інформація (рапорт) не є належним та допустимим доказом в підтвердження вищезазначених обставин.

Крім того, зазначені відповідачем обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, законодавство України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи, оскільки позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, є окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Проте таких доказів відповідачем суду не надано.

Колегія суддів також зазначає, що чинне законодавство не покладає на платника податків обовязку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Щодо доводів податкового органу про наявності розбіжностей в задекларованих позивачем та його контрагентом ТОВ « Сорекс -2006» податкових зобовязань та податкового кредиту , колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 67 Конституції України - кожен зобовязаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Стаття 61 Конституції України передбачає індивідуальний характер юридичної відповідальності, з чого випливає, що порушення, які допущені з вини контрагента платника податків, не впливають на результати діяльності останнього і не можуть бути підставою для притягнення його до відповідальності. Тому притягненню до відповідальності підлягає саме правопорушник.

Таким чином, позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності, а тому порушення правил ведення господарської діяльності чи податкового обліку контрагентом не є підставою для не включення позивачем до податкового кредиту сум сплачених в ціні придбаних товарів, що підтверджено відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Фактичне здійснення господарської операції підтверджується дослідженими судом першої інстанції первинними документами, а саме: договорами купівлі-продажу; податковими накладними; актами приймання-передачі відповідних товарів; залізничними накладними; банківськими виписками щодо платежів.

Досліджені в процесі розгляду справи первинні документи об'єктивно розцінено судом першої інстанції як належне документальне підтвердження реальності та товарності спірних операцій.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що акт перевірки не містить жодних зауважень щодо змісту податкових накладних та інформації про відсутність статусу платника податку у контрагентів станом на дату їх виписки.

Податковим органом не доведено, що позивач діяв без належної обережності і йому мало бути відомо про порушення, допущені контрагентами, або що діяльність платника спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових обов'язків.

Отже, встановивши фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення цього спору, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що право Товариства на податковий кредит , валові витрати та реальність господарських операцій підтверджено належними документами, а підстави для висновку про недобросовісність позивача як платника податків відсутні.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності прийнятих ним податкових повідомлень- рішень не надано.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає правомірним віднесення позивачем до складу податкового кредиту за квітень, липень листопад 2011 р. суми податку на додану вартість , та формування валових витрат за 1 квартал 2011 р. по взаємовідносинам із ТОВ « ДАФ Стелла» та ТОВ « Сорекс-2006».

У звязку з тим, що податковий орган не мав належних підстав для збільшення суми грошового зобовязання з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств, тому згідно закону відповідач не мав підстав для визначення ТОВ "Цукрове" штрафних (фінансових) санкцій.

Також, судом встановлено, що ТОВ « Цукрове» на підставі договорів оренди землі з Чапаївською, Шляхівською та Кегічівською селищними радами мав в спірний період, в користуванні земельні ділянки на території Кегічівського району Харківської області та є платником орендної плати за землю державної та комунальної власності.

Відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 14.11.2011р. №№ 0000212310,0000222310, НОМЕР_4, яким визначено ТОВ " Цукрове" грошове зобовязання з плати за землю.

Підставою для визначення за податковим повідомленням-рішенням 14.11.2011 № НОМЕР_2 грошового зобов'язання з плати за землю у формі орендної плати в сумі 84329 грн., в т.ч. 71011,5 грн. за основним платежем та в сумі 13317,66 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, слугували висновки перевірки про порушення вимог ч. 4 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV, п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України.

Підставою для визначення за податковим повідомленням-рішенням від 14.11.2011 № НОМЕР_3 грошового зобов'язання з плати за землю у формі орендної плати в сумі 430411,71 грн., в т.ч. 361300,99 грн. за основним платежем та 69110,72 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, слугували висновки перевірки про порушення вимог ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV.

Підставою для визначення за податковим повідомленням-рішенням від 14.11.2011 № НОМЕР_4 грошового зобов'язання з орендної плати за землю у формі орендної плати в сумі 3008,8 грн., в т.ч.2519,69 грн. за основним платежем та 488,39 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, слугували висновки перевірки про порушення вимог ч. 4 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV, п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України.

Судом встановлено, що відповідач виходив з того, що позивач у період з 01.04.2010 по 31.12.2010 в порушення вимог ч. 4 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» та у період з 01.01.2011 по 31.03.2011 в порушення вимог п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України неправомірно обчислював орендну плату за землю виходячи зі встановленого договорами оренди земельних ділянок державної і комунальної власності розміру орендної плати, тоді як згідно з вимогами ч. 4 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може бути меншою трикратного розміру земельного податку встановленого Законом України «Про плату за землю».

Відмовляючи в задоволені позову в частині скасування зазначених податкових повідомлень рішень, суд першої інстанції виходив з їх правомірності та обґрунтованості, порушення позивачем вимог закону в частині розміру орендної плати , що підлягає сплаті .

Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими з наступних підстав.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про плату за землю» від 03.07.1992 № 2535-ХІІ (у редакції, чинній на час періоду, що перевірявся) (далі - Закону № 2535-ХІІ) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV (в редакції Закону від 03.06.2008 № 309-VI) (далі - Закону № 161-XIV) річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою:

для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю»;

для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю».

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про плату за землю» від 03.07.1992 № 2535-ХІІ (в редакції Закону від 25.03.2005 № 2505-IV) (далі - Закону № 2535-ХІІ) підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до ст. 19 Закону № 2535-ХІІ розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності).

Положення ч. 2 ст. 21 Закону № 161-XIV кореспондують наведеним вище положенням ст. 19 Закону № 2535-ХІІ.

Відповідно до ст. 30 Закону № 161-XIV зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Таким чином, зміна розміру земельного податку згідно із Законом від 03.06.2008 № 309-VI є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі за взаємною згодою сторін або на підставі відповідного рішення суду, прийнятого за наслідками вирішення спору між сторонами договору у разі недосягнення згоди щодо зміни. Без внесення таких змін до договору оренди землі орендна плата сплачується у розмірі, встановленому за угодою сторін у договорі.

Зазначена вище позиція узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом України у постанові від 11.06.2013 у справі № 21-443а12 за позовом ЗАТ «Кримвтормет» до ДПІ у Балаклавському районі м.Севастополя про скасування податкового повідомлення-рішення, яка за вимогами ч. 1 ст. 2442 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Отже, до 01.01.2011 без внесення відповідних змін до договору оренди землі орендна плата сплачується у розмірі, встановленому сторонами у договорі.

Судом встановлено, що позивачем було укладено декілька договорів оренди землі, зокрема:

Договір оренди землі № 8/40009 від 07.12.2006 р., укладений між Чапаєвською селищною радою та ЗАТ СП «Цукрове» (оренда земельної ділянки площею 68,4836 га), згідно якого розмір орендної плати становить 1,073%. Згідно Додаткової угоди № 1 від 13.01.2011 р. до цього Договору змінено розмір орендної плати та визначено його в розмірі 3%;

Договір оренди землі № 7/40008 від 07.12.2006 р., укладений між Чапаєвською селищною радою та ЗАТ СП «Цукрове» (оренда земельної ділянки площею 0,3011 га), згідно якого розмір орендної плати становить 1,073%. Згідно Додаткової угоди № 1 від 13.01.2011 р. до цього Договору змінено розмір орендної плати та визначено його в розмірі 3%;

Договір оренди землі № 235 від 20.07.2007 р., укладений між Кегичівською селищною радою та ЗАТ СП «Цукрове» (оренда земельної ділянки площею 6,4086 га), згідно якого розмір орендної плати становить 1,5%. Згідно Додаткової угоди№ від 21.11.2011 р. до цього Договору змінено розмір орендної плати та визначено його в розмірі 3%;;

Договір оренди землі № б/н від 17.11.2006 р., укладений між Сахновщинською селищною радою та ЗАТ СП «Цукрове» (оренда земельної ділянки площею 10,1151 га), якого розмір орендної плати становить 2%. Згідно Додаткової угоди № 1 від 29.10.2008 р. до цього Договору змінено розмір орендної плати та визначено його в розмірі 3%;

Договір оренди землі № 4/80001 від 07.12.2006 р., укладений між Чапаєвською селищною радою та ЗАТ СП «Цукрове» (оренда земельної ділянки площею 15,5727 га), якого розмір орендної плати становить 1,073%. Згідно Додаткової угоди № 1 від 13.01.2011 р. до цього Договору змінено розмір орендної плати та визначено його в розмірі 3%;

Договір оренди землі № 3-1/20015 від 15.02.2007 р., укладений між Шляхівською селищною радою та ЗАТ СП «Цукрове» (оренда земельної ділянки площею 0,0846 га), згідно якого розмір орендної плати становить 1,0%. Згідно Додаткової угоди № 1 від 13.01.2011 р. до цього Договору змінено розмір орендної плати та визначено його в розмірі 3%;

Договір оренди землі № 6/80003 від 07.12.2006 р., укладений між Чапаєвською селищною радою та ЗАТ СП «Цукрове» (оренда земельної ділянки площею 0,2049 га), згідно якого розмір орендної плати становить 1,073%. Згідно Додаткової угоди № 1 від 13.01.2011 р. до цього Договору змінено розмір орендної плати та визначено його в розмірі 3%;

Договір оренди землі № б/н від 23.11.2006 р., укладений між Кегичівською районною державною адміністрацією та ЗАТ СП «Цукрове» (оренда земельної ділянки площею 12,0124 га), згідно якого розмір орендної плати становить 1 %. Згідно Додаткової угоди № 1 від 21.11.2011 р. до цього Договору змінено розмір орендної плати та визначено його в розмірі 3%;

Договір оренди землі № 3/90004 від 07.12.2006 р., укладений між Чапаєвською селищною радою та ЗАТ СП «Цукрове», (оренда земельної ділянки площею 17,0362 га), згідно якого розмір орендної плати становить 1,073%. Згідно Додаткової угоди № 1 від 13.01.2011 р. до цього Договору змінено розмір орендної плати та визначено його в розмірі 3%;

Договір оренди землі № б/н від 23.11.2006 р., укладений між Кегичівською районною державною адміністрацією та ЗАТ СП «Цукрове» (оренда земельної ділянки площею 18,2405 га) згідно якого розмір орендної плати становить 1%.

Договір оренди землі № б/н від 23.11.2006 р., укладений між Кегичівською районною державною адміністрацією та ЗАТ СП «Цукрове» (оренда земельної ділянки площею 20,4368 га), згідно якого розмір орендної плати становить 5%. Згідно Додаткової угоди № 1 від 21.11.2011 р. до цього Договору змінено розмір орендної плати та визначено його в розмірі 12%;

Договір оренди землі № б/н від 23.11.2006 р., укладений між Кегичівською районною державною адміністрацією та ЗАТ СП «Цукрове» (оренда земельної ділянки площею 22,4425 га), згідно якого розмір орендної плати становить 5%. Згідно Додаткової угоди № 1 від 21.11.2011 р. до цього Договору змінено розмір орендної плати та визначено його в розмірі 12%;

Договір оренди землі № б/н від 23.11.2006 р., укладений між Кегичівською районною державною адміністрацією та ЗАТ СП «Цукрове» (оренда земельної ділянки площею 31,6911 га), згідно якого розмір орендної плати становить 1%. Згідно Додаткової угоди № 1 від 21.11.2011 р. до цього Договору змінено розмір орендної плати та визначено його в розмірі 3%;

Договір оренди землі № б/н від 23.11.2006 р., укладений між Кегичівською районною державною адміністрацією та ЗАТ СП «Цукрове» (оренда земельної ділянки площею 35,3325 га), згідно якого розмір орендної плати становить 5%. Згідно Додаткової угоди № 1 від 21.11.2011 р. до цього Договору змінено розмір орендної плати та визначено його в розмірі 12%;

Договір оренди землі № б/н від 12.11.2006 р., укладений між Сахновщинською селищною радою та ЗАТ СП «Цукрове» (оренда земельної ділянки площею 2,3762 га);

Договір оренди землі № б/н від 12.11.2006 р., укладений між Сахновщинською селищною радою та ЗАТ СП «Цукрове» (оренда земельної ділянки площею 2,3209 га);

Договір оренди землі № 5/80002 від 07.12.2006 р., укладений між Чапаєвською селищною радою та ЗАТ СП «Цукрове» (оренда земельної ділянки площею 1,748 га). Згідно яких розмір орендної плати становить 1%. (а.с.132-138, т.2, а.с. 227-237, т.2,т.3 ).

Судом встановлено, що в період до 01.01.2011, сторонами договорів оренди земельних ділянок державної і комунальної власності зміни до цих договорів щодо розміру орендної плати вносилися лише по договору від 17.11.2006 (оренда земельної ділянки площею 10,1151 га).

Відповідно до вищевказаних договорів оренди землі, ТОВ «Цукрове» сплачувало орендну плату у розмірі, встановленому договором, що підтверджується банківськими виписками.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що позивачем не було порушено норм закону в частині сплати орендної плати за землю, а тому у податкового органу були відсутні підстави для здійснення відповідних донарахувань грошового зобовязання.

Щодо сплати орендної плати за землю в період після 01.01.2011, колегія суддів виходить з наступного.

З 01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс України, який відповідно до п. 1.1 ст. 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом п.п. 9.1.10 п. 9.1 ст. 9 Податкового кодексу України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог п.п. 14.1.147 п. 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 288.1 статті 288 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 вказаного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХIII ПК; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту).

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до п.п. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Таким чином, з набранням чинності Податковим кодексом України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам п.п. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у п. 5.2 ст. 5 цього кодексу, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати не може бути меншим, ніж встановлений п.п. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 кодексу.

Наведена позиція відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постановах від 02.12.2014 у справі № 21-274а14 та від 21.04.2015 у справі № 21-131а15, яка за вимогами ч. 1 ст. 2442 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Судом встановлено, що зміни до вказаних договорів землі щодо зміни розміру орендної плати були внесені 13.01.2011 р. та 21.11.2011 р., проте з банківських виписок вбачається, що ТОВ « Цукрове», починаючи з 01.11.2011р. сплачувало орендну плату за земельні ділянки в розмірі, визначеному Податковим Кодексом України, а саме не менше 3% від нормативної грошової оцінки землі. Доказів на спростування зазначених обставин відповідачем не надано.

З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що ТОВ «Цукрове» при сплаті орендної плати за укладеними договорами оренди землі не порушено законодавства України, а тому висновки податкового органу щодо неправильності та неправомірності обчислювання орендної плати ТОВ «Цукрове» є неправомірними та необґрунтованими.

Суд першої інстанції не звернув уваги на вищевказані норми законодавства, умови укладених договорів оренди землі та додаткових угод до них, що призвело до прийняття невірного рішення суду в частині відмови в задоволенні позову.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що податкові повідомлення - рішення від 14.11.2011р. № НОМЕР_2, №0000222310, №0000232310 є неправомірними, а тому постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови в позову , з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до п.п.1, 4 ч.1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п.п.1, 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Цукрове" задовольнити. Апеляційну скаргу Красноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.02.2012р. по справі № 2а-16507/11/2070 скасувати в частині відмови в задоволені позову Товариству з обмеженою відповідальністю "Цукрове".

Прийняти нову постанову, якою в цій частині позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Цукрове" задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення - рішення Красноградської міжрайонної державної податкової інспекції в Харківській області від 14.11.2011р. №0000212310, №0000222310 , №0000232310 .

В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.02.2012р. по справі № 2а-16507/11/2070 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя ОСОБА_1Судді ОСОБА_2 ОСОБА_3 Повний текст постанови виготовлений 25.12.2015 р.