Постанова № 54940241, 05.01.2016, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 січня 2016 року Справа № 803/3882/15

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ксензюка А.Я.,

при секретарі судового засідання Шаблій Л.П.,

за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області, Головного управління Національної поліції у Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство внутрішніх справ України, про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області (далі УМВС України у Волинській області), Головного управління Національної поліції у Волинській області (далі ГУ Національної поліції у Волинській області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство внутрішніх справ України (далі МВС України), про визнання незаконним та скасування наказу від 5 листопада 2015 року № 322 о/с про звільнення, поновлення на посаді інспектора слідчого відділення Іваничівського районного відділу УМВС України у спеціальному званні старший лейтенант поліції та стягнення моральної шкоди в сумі 20 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неправомірно наказом від 5 листопада 2015 року № 322 о/с «По особовому складу» звільнив позивача у запас Збройних Сил (із постановкою на військовий облік), як таку, що не подала рапорт про приступлення до роботи та заяви на продовження служби в Національній поліції, чим порушив вимоги статтей 49-2 та 184 Кодексу законів про працю України. Крім того, зазначає, що неправомірними діями відповідача їй була спричинена моральна шкода, яка виразилася у сильних душевних стражданнях та переживаннях.

В судовому засіданні позивач та представник позивача, кожен зокрема, адміністративний позов підтримали з підстав, викладених у позовній заяві. Просили позов задовольнити.

Представник відповідачів - Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області, Головного управління Національної поліції у Волинській області в поданих суду письмових запереченнях проти адміністративного позову від 24 грудня 2015 року № 15/252 та в судовому засіданні предявлені позовні вимоги не визнала, мотивуючи тим, що відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», з дня опублікування Закону України «Про Національну поліцію» всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ, вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів. Пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Вказані в цьому пункті особи можуть бути звільненні зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ. Враховуючи, що ОСОБА_1 не подала рапорту щодо приступлення до роботи та заяви щодо продовження служби в Національній поліції, вважає, що звільнення ОСОБА_1 було проведене у відповідності до вимог чинного законодавства. З наведених підстав просила в задоволенні позову відмовити повністю.

Третя особа Міністерство внутрішніх справ України в судове засідання представника не направив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце судового розгляду справи, причини неприбуття суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності та заперечень проти позову не надав.

Суд вирішив розглянути справу без участі представника третьої особи.

Заслухавши пояснення, доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про необхідність задовольнити позов частково з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 наказом від 26 липня 2005 року № 241 о/с була прийнята на службу в органи внутрішніх справ та працювала на посаді інспектора слідчого відділення Іваничівського районного відділу УМВС України.

Наказом УМВС України у Волинській області від 17 листопада 2014 року № 370 о/с «По особовому складу» позивачу надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 17 листопада 2014 року по 13 вересня 2017 року включно.

Наказом УМВС України у Волинській області від 5 листопада 2015 року № 322 о/с «По особовому складу», згідно із пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, звільнено з 6 листопада 2015 року у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) за пунктом 64 «і» (через скорочення штатів) старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 інспектора слідчого відділення Іваничівського районного відділу.

Правовою підставою для звільнення позивача став ОСОБА_4 України «Про Національну поліцію», який набув чинності 7 листопада 2015 року.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції за переліком згідно з додатком 1; ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ за переліком згідно з додатком 2.

Згідно із додатками 1, 2 до зазначеної постанови утворено Головне управління Національної поліції у Волинській області та ліквідовано Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області.

2 липня 2015 року прийнято ОСОБА_4 України «Про Національну поліцію». Даний ОСОБА_4 визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, в тому числі звільнення, регулюється спеціальним законодавством, зокрема, Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі Положення № 114).

Пунктом 10 Положення № 114 визначено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Відповідно до частини першої 47 Закону України «Про Національну поліцію», призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції відповідно до номенклатури посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України.

Згідно із пунктом 8 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Проте, механізму скорочення атестованих працівників органів внутрішніх справ спеціальним законодавством не передбачено. У звязку з цим, відповідно до статті 8 Цивільного кодексу України, при скороченні атестованих працівників органів внутрішніх справ у частині, яка не врегульована спеціальним законодавством, слід застосовувати аналогію закону, тобто використовувати правові акти, що регулюють подібні за змістом відносини (аналогія закону).

Дана позиція відповідає вимогам рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/202 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або посадових осіб), відповідно до якого, при розгляді та вирішенні конкретних справ, повязаних із спорами щодо проходження публічної служби, Адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.

Враховуючи, що спеціальним Законом не визначено строк попередження працівників органів внутрішніх справ про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів, суд вважає, що працівники відповідно до статті 49-2 Кодексу законів про працю України повинні бути попереджені про майбутнє звільнення не пізніше ніж за два місяці.

Крім того, відповідно до пункту 17 Положення № 114 вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

ОСОБА_4 України «Про Національну поліцію» не містить положень щодо гарантій вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, тощо, в даному випадку до спірних правовідносин застосовуються конституційні принципи і загальні засади права.

Гарантії для даної категорії осіб передбачені Кодексом законів про працю України, зокрема, згідно із частиною третьою статті 184 Кодексу законів про працю України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору.

З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачами були порушені права позивача в частині звільнення її зі служби в органах внутрішніх справ всупереч вимогам статті 49-2 та частини третьої статті 184 Кодексу законів про працю України.

За таких обставин наказ УМВС України у Волинській області від 5 листопада 2015 року № 322 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, є протиправним і підлягає скасуванню.

Разом з тим, не підлягають до задоволення позовні вимоги щодо стягнення з УМВС України у Волинській області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 20 000 грн., завданої неправомірними діями відповідача, з наступних підстав.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Частиною другою статті 23 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи.

Таким чином, звертаючись до суду із позовною вимогою про стягнення моральної шкоди позивач повинна була зазначити та довести: в чому полягає завдана їй моральна шкода та з яких міркувань вона виходила, визначаючи її розмір, вказати докази, якими це підтверджується.

ОСОБА_4 позивачем не надано доказів завдання їй моральної шкоди та не доведено в судовому засіданні причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача і такою шкодою, тому вимоги стосовно відшкодування моральної шкоди суд вважає недоведеними та такими що не підлягають до задоволення.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, усі рішення та дії субєкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Відповідно до частини першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом також приймається до уваги, що відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачі належними та допустимими доказами не довели правомірності звільнення позивача з органів внутрішніх справ, тому адміністративний позов підлягає до задоволення в частині визнання протиправним та скасування наказу від 5 листопада 2015 року за №322 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 з займаної посади та поновлення ОСОБА_1 на посаді інспектора слідчого відділення Іваничівського районного відділу УМВС України у Волинській області, в задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Отже, постанову суду в частині поновлення позивача на посаді слід звернути до негайного виконання.

Керуючись частиною третьою статті 160, статтями 162, 163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про Національну поліцію», Кодексу законів про працю України, Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області від 5 листопада 2015 року за №322 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 з займаної посади.

Поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора слідчого відділення Іваничівського районного відділу УМВС України у Волинській області з 6 листопада 2015 року.

Постанова в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді підлягає негайному виконанню.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя А.Я. Ксензюк

Постанова в повному обсязі складена 11 січня 2016 року.