Ухвала суду № 54938751, 13.01.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 0909/2232/2012

Провадження № 11/779/2/2016

Категорія п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України

Головуючий у 1 інстанції П'ятковський В. І.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

У Х В А Л А

13 січня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Повзло В.В.

суддів Іванів О.Й., Томенчука Б.М.

за участю: прокурора Журавльова Є.Є.

засуджених ОСОБА_2, ОСОБА_2

захисників-адвокатів ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання засуджених ОСОБА_2, ОСОБА_5, захисників ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_4 про звільнення з-під варти засуджених та зарахування строку попереднього увязнення в строк покарання по кримінальній справі відносно ОСОБА_2, обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 263, ст. 353, ч. 2 ст. 187, ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, ОСОБА_5, обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 185, ч. 1 ст. 263, ст. 353, ч. 2 ст. 187 КК України, -

в с т а н о в и л а :

В суд апеляційної інстанції надійшли клопотання від учасників судового процесу, а саме засуджених ОСОБА_2, ОСОБА_5, захисників ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_4 про звільнення засуджених з-під варти. Своє прохання заявники аргументують тим, що відповідно до внесених змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання, засуджені підлягають негайному звільненню. В обґрунтування своїх доводів посилаються на те, що 14.06.2010 року засуджених було затримано у підозрі вчинення злочинів, 13.07.2015 року проголошено вирок, яким ОСОБА_2 засуджено до 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна, а ОСОБА_5 до 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна. Проте, до теперішнього часу вирок суду не набув чинності. Також посилаються на тривалість спливу часу з дня вчинення засудженими злочину, а також на тривалість строку знаходження під вартою, що, на думку заявників, свідчить про недоцільність наміру засуджених переховуватися від слідства та суду, або загрози втечі, оскільки наслідки і ризик втечі для засуджених при таких обставинах може бути більшим злом, аніж процедура виконання покарання.

Під час апеляційного розгляду:

- засуджені ОСОБА_2, ОСОБА_5, захисники ОСОБА_3, ОСОБА_4 наполягали на звільненні засуджених з-під варти;

- прокурор просив відмовити у задоволенні клопотань учасників судового процесу.

Дослідивши матеріали справи, доводи клопотань учасників судового процесу, думку учасників судового розгляду, колегія суддів вважає, що клопотання засуджених ОСОБА_2, ОСОБА_5, захисників ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_4 про звільнення засуджених з-під варти та зарахування строку попереднього увязнення в строк покарання належить задовольнити частково за таких підстав.

Відповідно до п. 11 розділу 11 КПК України (в редакції 2012 року) кримінальні справи, які до дня набрання чинності цим Кодексом надійшли до суду від прокурорів з обвинувальним висновком, розглядаються судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій і Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Кодексом, тобто в порядку КПК України 1960 року.

Статтею 149 КПК України передбачені таки види запобіжного заходу:

1) підписка про невиїзд; 2) особиста порука; 3) порука громадської організації або трудового колективу; 3-1) застава; 4) взяття під варту; 5) нагляд командування військової частини.

Взяття під варту застосовується лише тоді, коли інший захід не може забезпечити досягнення мети, що передбачена ст. 148 КПК, проте лише в справах про злочини, за які законом перед¬бачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше трьох років (ч. 1 ст. 155 КПК).

Відповідно до вимог ст.ст. 148, 150 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу враховуються: 1) наявність доказів вчиненні особою, щодо якої вони застосовуються, кримінально караного діяння; 2) наявність даних про те, ця особа може ухилитися від дізнання, слідства чи суду або буде перешкоджати встановленню істини у кримінальній справі; або може вчинити інші злочини, або не буде виконувати інші рішення; 3) тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа, її вік, стан здоровя, сімейний і матеріальний стан, вид діяльності, місце проживання та інші обставини, що її характеризують.

Згідно із ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш мяких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи засуджені ОСОБА_2 та ОСОБА_8 обвинувачуються у вчиненні злочинів, події по яких відбувались у 2010 році.

3 14.06.2010 року по теперішній час засуджені перебувають під вартою в Івано-Франківській установі виконання покарань управління Державної пенітенціарної служби України в Івано-Франківської області (№12) майже 5 років 7 місяців.

До теперішнього часу вирок суду відносно засуджених не набув чинності.

За правовою природою запобіжні заходи до підозрюваного, обвинуваченого не є кримінальним покаранням, оскільки в Україні діє презумпція невинуватості, де відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Цей запобіжний захід є заходом процесуального примусу, але не є мірою кримінального покарання, його не можна застосовувати як засіб вимагання показань від обвинуваченого чи підозрюваного.

Найбільш значущою гарантією прав людини, встановленою ст. 29 Конституції України, є право на свободу та особисту недоторканність. Відповідно до цієї статті передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоровя, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Зазначена норма Конституції України майже повністю відтворює положення ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифікованій Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції»).

У практиці Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) щодо дотримання положень п. 1 ст. 5 Конвенції встановлено вимогу, щоб позбавлення свободи було «законним», зокрема з дотриманням «процедури, встановленої законом». У цьому аспекті Конвенція відсилає до норм національного законодавства та встановлює зобовязання забезпечувати дотримання матеріально-правових і процесуальних норм законодавства, але вона також вимагає, щоб при будь-якому позбавленні свободи забезпечувалася мета ст. 5 Конвенції, зокрема захист осіб від свавілля. Відповідно до практики ЄСПЛ національні органи, передусім суди, повинні тлумачити і застосовувати національний закон відповідно до ст. 5 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 10 червня 1996 року у справі «Бенхем проти Сполученого Королівства»).

У главі 13 КПК 1960 р. визначено заходи процесуального примусу, які застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного та засудженого з метою забезпечення його належної процесуальної поведінки, а також детально регламентовано порядок їх застосування.

За змістом положень кримінально-процесуального закону взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом, передбаченим у ст. 149 КПК 1960 р. Відповідно до ч. 2 ст. 148 КПК 1960 р. такий запобіжний захід може бути застосовано до підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного за наявності достатніх підстав вважати, що така особа буде намагатися ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність.

При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу крім обставин, зазначених вище, враховуються тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа, її вік, стан здоровя, сімейний і матеріальний стан, вид діяльності, місце проживання та інші обставини, що її характеризують (ст. 150 КПК 1960 р).

Відповідно до ст. 165 КПК України, заміна одного запобіжного заходу іншим або його скасування здійснюється органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею чи судом з додержанням вимог, передбачених частиною першою цієї статті.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що на теперішній час відсутні дані, які б дали підстави вважати, що засуджені ОСОБА_2 та ОСОБА_8 можуть переховуватися від слідства та суду, займатись злочинною діяльністю або перешкоджати встановленню істини по справі.

Крім того, 26.11.2015 року прийнятий Закон України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання», що набув чинності 24.12.2015 року, яким ч. 5 ст. 72 КК України викладено в новій редакції, наступного змісту: зарахування судом строку попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув'язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Враховуючи викладене та виходячи з гуманних міркувань, а також зменшенням ризиків щодо можливості засуджених переховуватися від слідства та суду, перебуванням засуджених під вартою на протязі майже 5 років 7 місяців, наявності у них постійного місця мешкання, погіршенням стану здоровя засудженого ОСОБА_2, колегія суддів вважає, що міру запобіжного заходу засудженим ОСОБА_2 та ОСОБА_5 належиться змінити з тримання під вартою на підписку про невиїзд з покладенням на них відповідних обовязків.

Також, колегія суддів вважає необхідним розяснити, що у разі порушення засудженими дану ним підписку про невиїзд, вона може бути замінена більш суворим запобіжним заходом.

Колегія суддів вважає, що клопотання учасників процесу щодо зарахування строку попереднього увязнення в строк покарання підлягає розгляду разом з прийняттям остаточного рішення по справі.

Враховуючи викладене та керуючись п. 11 розділу 11 КПК України (2012 року), ст.ст. 148, 149-1, 151, 155, 165, 165-1, 362, 366 КПК України (1960 року), колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Клопотання засуджених ОСОБА_2 та ОСОБА_5, захисників ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_4 про звільнення з-під варти засуджених та зарахування строку попереднього увязнення у строк покарання задовольнити частково.

Змінити запобіжний захід:

- ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1

- ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2

з тримання під вартою у Івано-Франківській установі виконання покарань управління Державної пенітенціарної служби України в Івано-Франківської області (№12) на підписку про невиїзд.

Звільнити негайно ОСОБА_2 та ОСОБА_5 з-під варти в залі суду.

Покласти на ОСОБА_2 та ОСОБА_5 наступні обовязки, передбачені ст. 149-1 КПК України:

1) з'являтися на виклик до органу дізнання, досудового слідства, прокурора або суду, а в разі неможливості з'явитися через поважні причини - завчасно повідомляти про це посадову особу або орган, що здійснив виклик;

2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого або органу, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа;

3) повідомляти службову особу або орган, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, про зміну свого місця проживання та/або місця роботи.

Копію ухвали направити начальнику Івано-Франківської установи виконання покарань управління Державної пенітенціарної служби України в Івано-Франківської області (№12) для відома.

Головуючий В.В. Повзло

Судді: О.Й. Іванів

ОСОБА_10