Ухвала суду № 54932202, 13.01.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 219/6385/2014-ц Номер провадження 22-ц/775/75/2016

Головуючий у 1 інстанції: Радченко Л.А. Єдиний унікальний номер 219/6385/2014-ц

Суддя доповідач: Краснощокова Н.С. Номер провадження 22-ц/775/75/2016

Категорія: 27

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2016 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Краснощокової Н.С.,

суддів: Агєєва О.О., Гапонова А.В.,

за участю секретаря Канурного Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Артемівську Донецької області апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 12 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, треті особи Управління молодіжної політики та у справах дітей Артемівської міської ради, приватний нотаріус Артемівського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання договору дарування недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 12 листопада 2015 року позовні вимоги задоволено, визнано недійсним договір дарування житлового будинку №36 по вул. Котовського у м. Артемівську Донецької області, укладений 27.02.2013р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Артемівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за №434, стягнено з відповідачів на користь позивачки судовий збір по 121,80 грн. з кожного.

У апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у позові. Посилається на те, що суд не дав оцінку тому, з ким і де в теперішній час проживає дитина. В суді було встановлено, що дитина проживає з ним, права користування житловим приміщенням не позбавлена. Суд не застосував норми ЦК України стосовно строку позовної давності для визнання договору недійсним згідно ст. 258 ЦК України, позивачка знала про цей договір раніше, коли вони проживали у цивільному шлюбі з 18.07.2005р. по 20.02.2014р.. Не враховано, що його матір зробила заповіт на дитину і на нього по ? частині кожному. При укладенні договору дарування він виступав від свого імені, а не від імені дитини, оскільки дитині будинок не належав.

В засідання апеляційного суду сторони не зявились, про час та місце розгляду справи повідомлені, що підтверджено отриманням 5 січня 2016 р. телефонограм з повідомленням про час та місце розгляду справи представником позивача ОСОБА_6, відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_4. Від позивачки ОСОБА_7 та від 3-ї особи Управління молодіжної політики та у справах дітей Артемівської міської ради надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі з 25 березня 2003р., 5 березня 2003р. у них народився син ОСОБА_8. 18 липня 2005р. шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був розірваний, 9 січня 2013р. повторно зареєстрований та 15 квітня 2014р. повторно розірваний.

Відповідач ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 29 листопада 2002р. став власником житлового будинку №36 по вул. Котовського у м. Артемівську.

Після укладення шлюбу ОСОБА_2, ОСОБА_1 та їх син проживали у вказаному будинку.

Позивачка ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_1 зареєстровані у вказаному будинку 4.06.2003р., також у домовій книзі записаний їх син ОСОБА_3.

27 лютого 2013р. ОСОБА_1 подарував належний йому будинок №36 по вул. Котовського у м. Артемівську ОСОБА_4

Позивачка у даному позові просила визнати недійсним договір дарування, посилаючись на ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст. 12 ч.2 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», оскільки відчуження будинку, у якому зареєстрована, проживала та має право користування неповнолітня дитина, відбулось без дозволу відділу опіки та піклування.

Задовольняючи позов суд обґрунтовано виходив із того, що відчуження будинку, право користування яким має неповнолітній ОСОБА_3, відбулося без попереднього дозволу органу опіки та піклування, чим порушені вимоги ст. 12 Закону «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», ст.ст.17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», тому на підставі ч.1 ст. 215 ЦПК України визнав договір недійсним.

Згідно з ч.3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року № 2402-III ( з наступними змінами) батьки не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Статтею 18 цього Закону визначено, що діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» від 2 червня 2005 року № 2623-IV редакції Закону України від 19.04.2011 р. № 3234-VI держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Згідно з ч.6 ст. 203 ЦПК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦПК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Отже, правильно встановивши, що на момент вчинення оспорюваного правочину право користування будинком мала неповнолітня дитина та що правочин вчинено без отримання попереднього дозволу органів опіки та піклування, суд обґрунтовано задовольнив позов та визнав договір дарування будинку недійсним.

Доводи апеляційної скарги про те, що дитині будинок не належав та що правочин вчинявся відповідачем ОСОБА_1 від свого імені, а не від імені дитини висновків суду не спростовують. Суд не обґрунтовував своє рішення порушенням права власності дитини на будинок, а виходив із того, що дитина на момент відчуження будинку мала право користування житловим приміщенням в будинку.

Посилання апелянта на те, що дитина проживає з ним і ніхто не позбавляє її права користування житловим приміщенням в будинку також не можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки право користування дитини житлом є похідним від права власності відповідача батька, який відчужив своє право власності без згоди органів опіки та піклування, чим порушив вимог закону.

Також безпідставні доводи скарги про те, що матір відповідача зробила заповіт на ОСОБА_1 та на дитину по ? частині кожному, оскільки ця обставина жодним чином не спростовує факту порушення закону при укладенні договору дарування будинку, право користування яким має дитина, без згоди органу опіки та піклування.

Тому доводи апеляційної скарги є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Рішення суду відповідає встановленим у справі фактичним обставинам, вимогам матеріального і процесуального закону і підстав для його скасування немає.

Згідно з ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 315 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 12 листопада 2015 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: