Рішення № 54925018, 22.12.2015, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/1951/15-ц Провадження № 22-ц/795/2178/2015 Категорія цивільнаГоловуючий у I інстанції - Рахманкулова І. П. Доповідач - Бечко Є. М.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2015 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіОСОБА_1,суддів:ОСОБА_2, ОСОБА_3, при секретарі:ОСОБА_4,за участю:представника позивача ОСОБА_5, відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_7, їх представника ОСОБА_8,

розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 жовтня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Надра" до ОСОБА_7, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_7 та ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Надра" про визнання недійсним кредитного договору та договорів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

В лютому 2015 року ПАТ КБ «Надра» звернулося до суду з позовом, в якому, посилаючись на порушення відповідачами умов Кредитного договору №15/27МК/2007-840 від 31 жовтня 2007 року, просило стягнути з ОСОБА_7 та ОСОБА_6 заборгованість, яка станом на 09 січня 2015 року складала 120941,79 доларів США та судові витрати.

Заперечуючи проти даного позову, ОСОБА_7 в судовому засіданні 27 березня 2015 року звернувся з зустрічним позовом про захист прав споживачів та визнання договорів недійсними, в подальшому подав заяву про зміну підстав позову та просив визнати недійсним кредитний договір №15/27МК/2007-840 від 31 жовтня 2007 року та додаткову угоду№1 до нього від 29 травня 2009 року і укладені на забезпечення його виконання договір іпотеки від 31 жовтня 2007 року та договір поруки від 31 жовтня 2007 року.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 жовтня 2015 року позов ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_7, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково, стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитним договором в сумі 118050,14 доларів США та 45542 грн. 29 грн. пені за прострочення сплати кредиту, стягнуто з ОСОБА_7, ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «Надра» по 1827 грн. з кожного у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7, ОСОБА_6 до ПАТ КБ «Надра» про визнання недійсним кредитного договору та договорів, укладених для забезпечення виконання зобовязання за кредитним договором, відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_7 та ОСОБА_6 звернулись до суду з апеляційною скаргою в якій просили рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 07 жовтня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити в оптовому обсязі, задовольнити зустрічний позов у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом неповно зясовано фактичні обставини справи, не досліджено та не надано належної правової оцінки наявним в матеріалах справи доказам, а відтак прийняте по справі рішення є незаконним та необґрунтованим.

Зокрема, апелянти зазначають, що судом мало бути застосовано строк позовної давності до вимог, що стосуються поручителя ОСОБА_6, адже банком було пропущено строк в шість місяців для предявлення вимог до поручителя, що є підставою для припинення поруки.

Також апелянти вважають, що судом першої інстанції не було звернуто увагу на допущені Банком порушення вимог Постанови Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, якою було затверджено Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. Зазначають, що Правила мають нормативний характер, а відповідно, укладаючи кредитний договір з ОСОБА_7, Банк був зобовязаний дотримуватись не лише вимог ст.ст.11, 18, 19 Закону, але й вимог вище зазначених правил.

Апелянти зазначають, що Банком позичальника було введено в оману, що мало наслідком та спричинило укладення кредитного договору в результаті помилки, вважають, що судом мало бути враховано висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), які є обовязковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені відповідно до ст.150 Конституції України.

На думку апелянтів, судом першої інстанції було безпідставно та невмотивовано відмовлено в задоволенні письмового клопотання про призначення по справі судово-економічної експертизи з метою встановлення правильності проведеного банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, оскільки суми, що направлялись на погашення тіла кредиту значно менші ніж суми направлені на погашення відсотків.

Крім того, апелянти звертають увагу, що при ухваленні рішення суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог ПАТ КБ «Надра» щодо стягнення пені, а саме стягнення 2891,85 доларів США, та самостійно здійснив конвертацію суму пені в гривні, вирахувавши її розмір із загальної суми заборгованості, яку заявив до стягнення позивач в позовній заяві, а саме 120941,73 дол. США. Апелянти зазначають, що заявлені ПАТ КБ «Надра» позовні вимоги в частині стягнення пені та штрафу визначені виключно в доларах США і стягнення їх судом в гривні є виходом за межі позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Відповідно ст.625 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 627 ЦК України зазначає, що відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно положень ст.ст.526, 527, 530 ЦК України зобовязання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ КБ «Надра», суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_7М умов договору належним чином не виконували, внаслідок чого утворилась заборгованість по кредиту в розмірі яка станом на 09 січня 2015 року складає 120941,79 доларів США, з якої 100431,42 доларів США - заборгованість по тілу кредиту, 17191,82 доларів США заборгованість по сплаті відсотків, 2891,65 доларів США пеня за прострочення сплати кредиту, 426,90 доларів США штраф. Проте, суд вважав за необхідне стягнути з відповідачів пеню за прострочення сплати кредиту у гривнях в розмірі 45542грн. 29 коп., так як пеня відповідно до ч.1 ст. 549 ЦК України є грошовою сумою, яку боржник повинен передати у разі порушення боржником зобовязання і повинна стягуватися в національній валюті, тобто у гривні.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 суд першої інстанції виходив з того, що згідно з текстами укладених між сторонами кредитного договору та додаткової угоди до нього, істотні умови, відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України, ними передбачені, а отже посилання позивачів за зустрічним позовом на те, що положення спірного кредитного договору, додаткової угоди до нього не відповідають вимогам ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» є необґрунтованими. ОСОБА_7 мав намір укласти кредитний договір саме в доларах США, що підтверджується його заявою про видачу йому готівкою саме 125000 доларів США з позичкового рахунку №22032015094502 та факт відкриття рахунку саме в доларах США для отримання кредитних коштів.

З таким висновком не може повністю погодитись колегія суддів апеляційного суду.

Судом першої інстанції встановлено, що 31 жовтня 2007 року між ВАТ КБ «Надра», яке змінило своє найменування на ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір №15/27/МК/2007-840, відповідно до якого відповідач отримав кредит на придбання комерційної нерухомості в сумі 125000 доларів США зі сплатою 14,4 % річних за користування ним з кінцевим терміном повернення до 17 жовтня 2022 року (а.с. 9-10).

31 жовтня 2007 року між сторонами в забезпечення виконання кредитного договору був укладений договір поруки, за яким ОСОБА_6 взяла на себе зобовязання нести солідарну відповідальність перед банком нарівні з ОСОБА_7 за кредитним договором (а.с.22).

29 травня 2009 року було укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору, згідно якої кредитний договір викладено в новій редакції (а.с.15-20).

Відповідач ОСОБА_7 свої зобовязання по кредитному договору належним чином не виконував, у звязку з чим виникла заборгованість, яка станом на 09 січня 2015 року складає 120941,79 доларів США, з якої 100431,42 доларів США - заборгованість по тілу кредиту, 17191,82 доларів США заборгованість по сплаті відсотків, 2891,65 доларів США пеня за прострочення сплати кредиту, 426,90 доларів США - штраф, що підтверджується розрахунком (а.с.6-8).

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» (п.25) визначено, що відповідно до ч.4 ст.559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя. Згідно зі ст.526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобовязання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобовязань за цим договором строк предявлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобовязання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання зобовязання у повному обсязі або у звязку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу. Предявленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і предявлення до нього позову. При цьому в разі предявлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання.

Враховуючи, що кінцевою датою повернення кредиту є 17.10.2022 року, позивач, звернувшись з позовом до позичальника і поручителя у лютому 2015 року не спричинив припинення договору поруки.

На підставі кредитного договору позичальник зобовязується забезпечити повернення кредиту згідно умов кредитного договору.

Відповідно до пункту 4.2 кредитного договору за несвоєчасне виконання грошових зобовязань по даному договору позичальник сплачує банку пеню в розмірі 0,1 %, в національній валюті України, від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, але не більш подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період невиконання зобовязання за договором.

Згідно пункту 4.3.1 у разі порушення позичальником протягом більше, ніж 30 календарних днів вимог п.3.3.7 договору, він сплачує банку штраф у розмірі 0,5 від невиконаного (простроченого) зобовязання за кожний випадок, а вимог п.п.3.3.3, 3.3.8 Договору штраф у вищезазначеному розмірі, який обчислюється, відповідно, від застави вартості предмета застави/іпотеки, зазначеної в п.1.3 договору, або від суми підлягає достроковому погашенню; протягом більше, ніж 30 календарних днів, вимог п.п.3.3.2, 3.3.18 договору, він сплачує банку штраф у розмірі 0,1 відсотка від суми фактичної заборгованості за кредитом та нарахованими відсотками за кожний випадок: вимог п.п.3.3.9, 3.3.10, 3.3.12 договору, він сплачу банку штраф у розмірі 1% від суми кредиту, визначено п.1.1. договору, за кожний випадок.; вимог п.п.3.3.11, 3.3.13-3.3.15 договору він сплачу банку штраф у розмірі 0,1% від суми кредиту , визначеної п.1.1. договору за кожний випадок.

Згідно п.4.4. у разі невиконання позичальником зобовязань, визначених п.п.3.3.2-3.3.16 договору, порушення позичальником або третьою особою з якою укладений договір про забезпечення виконання зобовязань за кредитом, умов договорів, визначений п.1.3.17 договору, протягом 30 днів, банк направляє позичальнику письмове повідомлення про дострокове погашення кредиту, нарахованих відсотків за фактичний використання кредиту, комісій та нарахованих штрафних санкцій.

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст.549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

Умовами спірного кредитного договору передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобовязань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення оплати.

У той самий час сторонами передбачена і сплата штрафів, як виду цивільно-правової відповідальності за порушення інших умов договору.

З наданого представником позивача розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість з відсотків за користування кредиту виникла з 01.11.2013 року, а пеня нараховувалась в період з січня 2014 року по січень 2015 року, а отже позивачем не пропущено строку позовної давності з позовних вимог.

Клопотання відповідачів про призначення судово-економічної експертизи, на думку колегії заявлене безпідставно, через небажання вникнути в суть графіку погашення, в якому відповідно до умов договору відображено нарахування відсотків на суму залишку та розрахунку заборгованості, в якому зазначено дати фактичного погашення, що не суперечить графіку ануїтетних платежів.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором, пені, штрафу та судового збору підлягає задоволенню.

Однак, при визначенні розміру заборгованості та пені суд першої інстанції невірно провів перерахунок суми пені, не застосувавши офіційний курс валют станом на день ухвалення рішення, а суму штрафу включив до заборгованості по кредиту.

Отже, враховуючи викладене, з відповідачів підлягає стягненню 100431,42 дол. США заборгованості по тілу кредиту, 17191,82 дол. США заборгованості по відсоткам, а разом 117623,24 дол. США.

Також, враховуючи, що пеня і штраф є видом відповідальності, встановленої законом, їх стягнення має відбуватись в національній валюті України гривні. Зазначення в позові суми неустойки в іноземній валюті не позбавляє позивача права на її стягнення.

Оскільки офіційний курс долара США до гривні станом на день стягнення (ним є день ухвалення рішення судом першої інстанції) - 07 жовтня 2015 року становив 21.264050 грн.\ 1 дол. США, то сума пені, що підлягає стягненню з відповідача становить: 61488, грн. 05 коп. а сума штрафу становить 9077 грн. 60 коп., в звязку з чим рішення в частині суми заборгованості та неустойки, що підлягає стягненню належить змінити.

В іншій частині рішення підлягає залишенню без змін, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ч.1 п.4, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 та ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 07 жовтня 2015 року змінити в частині суми заборгованості та неустойки, що підлягає стягненню.

Стягнути солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» 117623,24 (сто сімнадцять тисяч шістсот двадцять три долари 24 центи США) заборгованості за кредитним договором, 61488 (шістдесят одну тисячу чотириста вісімдесят вісім) грн. 05 копійок пені та 9077 (девять тисяч сімдесят сім) грн. 60 коп. штрафу.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: