Ухвала суду № 54921566, 21.12.2015, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/8663/15-ц Провадження № 22-ц/795/2454/2015 Головуючий у I інстанції Карапута Л. В. Доповідач - Мамонова О. Є.Категорія цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2015 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого судді: Мамонової О.Є.,

суддів: Губар В.С., Позігуна М.І..

при секретарі: Козлачкової Ю.В.

з участю: позивача ОСОБА_1, відповідачки ОСОБА_2 та її представників ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частку квартири та усунення перешкод у користуванні,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 листопада 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково; визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1; в решті вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 грудня 2015 року стягнуто з ОСОБА_2 судові витрати на користь ОСОБА_1 в розмірі 1662 грн. 14 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення районного суду від 06 листопада 2015 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення суду в оскаржуваній частині є незаконним, ухваленим без врахування обставин, які мають істотне значення для справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заявниця вказує на те, що незважаючи на її неявку у судове засідання з поважних причин суд розглянув справу не у порядку заочного розгляду справи, а у загальному порядку, чим позбавив її можливості скористатися передбаченим ст. 228 ЦПК України правом на подання заяви про перегляд заочного рішення.

ОСОБА_2 наголошує на тому, що відповідно до ст.57 СК України квартира АДРЕСА_3 була куплена за рахунок її особистих грошових коштів, які вона планувала отримати та отримала від продажу квартири АДРЕСА_4, та яка належала їй на праві приватної власності згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом; коштів на купівлю спірної квартири відповідачка від позивача не отримувала.

Заявниця зазначає, що згідно ч.3 ст.70 СК України наявні підстави для збільшення її частки до 2/3 частин у спірній квартирі, зважаючи на те, що спільні з позивачем діти, яких троє, тривалий час проживають з нею, аліменти, які сплачує позивач на утримання дітей є недостатніми для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_2 та залишити без змін рішення районного суду.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення відповідачки ОСОБА_2 та її представників ОСОБА_3, ОСОБА_4, які підтримали апеляційну скаргу, позивача ОСОБА_1, який просив відхилити апеляційну скаргу та залишити без змін рішення районного суду, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що квартира АДРЕСА_5 є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 У задоволенні вимог про усунення перешкод у користуванні 1/2 частиною спірної квартири районний суд відмовив, вважаючи їх передчасно заявленими.

З висновком районного суду у частині задоволення позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину спірної квартири погоджується апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства. У частині відмовлених позовних вимог рішення суду не переглядається.

Судом по справі встановлено, що з 10 серпня 2001 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с.6), який розірвано рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 грудня 2015 року.

Від шлюбу сторони по справі мають дітей ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.111, 112, 113).

25 грудня 2008 року ОСОБА_2 Першою чернігівською державною нотаріальною конторою було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спадкове майно, а саме на квартиру АДРЕСА_6 (а.с. 86-88).

03 квітня 2009 року, під час знаходження сторін у шлюбі, було придбано за договором купівлі-продажу спірну квартиру за адресою: АДРЕСА_7 на імя ОСОБА_2 Згідно п. 2.1. вказаного договору продаж квартири було вчинено за 28939 грн., які отримані продавцем, ОСОБА_8 від покупця ОСОБА_2 під час оформлення цього договору. Пунктом 2.2 договору підтверджено факт повного розрахунку за продану квартиру (а.с.95-100). На підставі рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 16.07.2012 року ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_3 замість договору купівлі-продажу від 03.04.2009 року (а.с.8).

З довідки КП «Деснянське» Чернігівської міської ради від 17.04.2015 року вбачається, що у спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_2 (відповідачка), ОСОБА_1 (позивач) та їх діти ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 (а.с. 7).

21 квітня 2009 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу продала отриману у спадщину квартиру АДРЕСА_8. Як вбачається з п. 21.1 вказаного договору продаж квартири вчинено за 21392 грн. (а.с.89-92).

Згідно ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею,ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Виходячи з системного аналізу зазначених норм, для визнання майна, набутого за час шлюбу особистою приватною власністю дружини, чоловіка підлягає доведенню факт придбання вказаного майна за кошти, що належали їй, йому особисто.

Твердження відповідачки ОСОБА_2 про те, що спірна квартира АДРЕСА_3 була куплена за рахунок її особистих грошових коштів, які вона планувала отримати ( та отримала) від продажу квартири АДРЕСА_4, що була отримана нею в порядку спадкування, матеріалами справи не підтверджені.

Зокрема, спірна квартира була придбана 03 квітня 2009 року і кошти за продаж даної квартири були отримані продавцем від покупця під час оформлення договору купівлі-продажу у сумі 28939 грн. Квартира, що була отримана відповідачкою ОСОБА_2 в порядку спадкування, була продана останньою 21 квітня 2009 року, тобто після купівлі спірної квартири, кошти за продаж даної квартири були отримані відповідачкою ОСОБА_2 від покупця до оформлення договору у сумі 21392 грн. Як зазначає сама відповідачка у апеляційній скарзі на момент купівлі-продажу спірної квартири вказані кошти вона тільки планувала отримати, тобто не мала їх реально. Враховуючи зазначені обставини, відсутні підстави стверджувати, що спірна квартира була куплена відповідачкою за кошти, що належали їй особисто.

Крім того, від продажу успадкованої квартири відповідачкою отримано 21392 грн., що значно менше вартості спірної квартири ( 28939 грн).

Таким чином, районний суд дійшов вірного висновку про те, що спірна квартира належить сторонам на праві спільної сумісної власності та в порядку поділу вказаного майна визнав за позивачем право власності на 1/2 частину даної квартири.

Посилання відповідачки ОСОБА_2 на необхідність збільшення її частки у спірній квартирі до 2/3 частин з підстав проживання з нею дітей тривалий час, недостатності аліментів, які сплачує позивач на утримання дітей для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування є необгрунтованами, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 вересня 2015 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх доньок: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, у розмірі 1/3 частки усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 30 квітня 2015 року і до досягнення дітьми повноліття (а.с.103-106,107-109).

08 жовтня 2015 року позивачем було сплачено 10344 грн. 80 коп. в рахунок сплати аліментів за період з 30.04.2015 року по 01.10.2015 року, що вбачається з копії поштового переказу та не заперечується відповідачкою.

Постановою державного виконавця Центрального відділу ДВС Чернігівського МУЮ ОСОБА_9Д від 30.10.2015 року закінчено виконавче провадження з виконання виконавчого листа №2/750/1753/15, виданого 24.09.2015 року Деснянським районним судом м. Чернігова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості по аліментах в розмірі 1/3 частини доходу, заборгованість станом на 30.10.2015 року відсутня.

Згідно копій платіжних доручень №№ 458, 496 від 04.11.2015 року, 03.12.2015 року відповідно у рахунок перерахування аліментів за місцем роботи позивача перераховано ОСОБА_2 щомісяця по 1794 грн. 72 коп.

Згідно із ч. 3 ст. 70 СК України за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку.

Як розяснено у п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» при вирішенні спору про поділ майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 70 СК України в окремих випадках може відступити від засад рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сімї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК України).

З огляду на те, що позивач вчасно сплачує аліменти у визначеному судом розмірі, у матеріалах справи відсутні докази того, що їх розмір недостатній для забезпечення фізичного, духовного розвитку дітей та їх лікування та те, що в силу ч.4 ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, відсутні підстави для відступу від рівності часток подружжя.

Доводи заявниці про те, що суд першої інстанції за результатами розгляду справи повинен був прийняти заочне рішення, не можуть бути правовою підставою для скасування вірного по суті рішення районного суду.

При цьому апеляційний суд вважає, що дана обставина не є порушенням прав відповідачки, так як вона скористався наданим їй законодавством правом на апеляційне оскарження рішення суду.

За викладених обставин, рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 листопада 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Головуючий:Судді: