Рішення № 54914074, 17.12.2015, Індустріальний районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Харкова)

Суддя Шевченко С. В.

Справа № 644/5506/15-ц

Провадження № 2/644/1764/15

17.12.2015

РІШЕННЯ

іменем України

17 грудня 2015 року Орджонікідзевський районний суд м. Харкова в складі: головуючого судді Шевченка С.В., за участю секретаря Костіна О.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сімєю та поділ майна,

в с т а н о в и в:

Позивач подав в суд позов, в якому просив встановити факт проживання однією сімєю без шлюбу з ОСОБА_2 і в порядку розподілу спільного майна визнати за ним право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 та виділити фотоапарат Кенон, дошку для прасування, ванну, змішувач для ванни та унітаз.

В обґрунтування вимог позивач посилався на те, що в березні 2009 року він познайомився з ОСОБА_2, з якою почав зустрічатися. З липня 2010 року вони стали проживати однією сімєю в окремій кімнаті квартири АДРЕСА_2. В квартирі також проживали його батьки. Вони з відповідачем мали спільний побут та бюджет, разом відпочивали та разом святкували дні народження свої та друзів. Позивач зазначав, що як він, так і відповідач працювали і за спільні кошти, в період з 2013 року по квітень 2015 року придбали фотоапарат Кенон, мобільний телефон НТС, мобільний телефон Престижио, дошку для прасування, духовку газову Горельє, варочну поверхню, пральну машину Арістон, бойлер Арістон на 80 літрів, ванну, змішувач для ванни, унітаз та квартиру АДРЕСА_1. Вся побутова техніка купувалась для нової квартири, після придбання якої він став робити ремонт, в цьому йому допомагали друзі, а також майстри, послуги яких оплачувались зі спільних з відповідачем коштів. Проте, 9 квітня 2015 року, несподівано для нього, відповідач зібрала речі та переїхала до нової квартири та припинила з ним будь-які стосунки. Зважаючи на те, що ОСОБА_2 відмовляється визнавати його право на частку в придбаному в період спільного проживання майні, він звернувся до суду за захистом свого невизнаного права.

Відповідач проти позову заперечувала, посилалась на те, що після того, як переїхала з м. Луганська до м. Харкова дійсно познайомилася з позивачем, а так як у неї не було в чужому місті інших знайомих чи родичів, то погодилась проживати в квартирі з ОСОБА_1, однак ніяких стосунків, властивих сімї, з останнім не підтримувала. Спільного побуту та взаємних прав та обовязків не було. Все спірне майно (побутову техніку) придбала за власний кошт, так як працювала в магазині з продажу різноманітної побутової техніки і мала право на знижку при придбанні даної техніки, за власні кошти також купувала собі їжу і собі ж сама готувала. Не заперечувала, що проживала з позивачем в одній кімнаті і в них були інтимні стосунки, однак обумовлено це було виключно фізіологічними потребами. Також відповідач посилалась на те, що спірна квартира була нею придбана за кошти, які були їй надані матірю ОСОБА_3, бабусею ОСОБА_4, другом ОСОБА_5 та власні кошти.

Зясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Сімейного Кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Отже, при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що вказана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Судом встановлено, що з 2010 року по 9 квітня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно проживали в окремій кімнаті квартири АДРЕСА_2. При цьому, між сторонами склались відносини, що притаманні подружжю, про що свідчить, зокрема, спільне проживання на протязі 4-х років в одній кімнаті зі спільним спальним місцем, спільний відпочинок та відзначання святкових подій та дат, планування спільного майбутнього та придбання жилої нерухомості для окремого проживання. Вказані обставини підтверджуються поясненнями ОСОБА_1, показаннями свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які є близькими друзями позивача і підтвердили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2010 року проживали як одна сімя: проживали спільно в одній кімнаті, разом відвідували дні народження друзів та весілля свідка ОСОБА_6, спільно проводили вільний час та планували народження дитини і укладання шлюбу. ОСОБА_1 у свідків позичав грошові кошти на придбання спірної квартири для проживання в ній з ОСОБА_2, крім того, свідок ОСОБА_7 зазначав, що допомагав також робити ремонт в квартирі АДРЕСА_3, яку сторони придбали для спільного проживання.

Отже, з показань свідків можна зробити висновок, що пара Максименко-Нескородєва сприймалась ними як чоловік та жінка, яких повязують почуття любові один до одного і стосунки між якими мають завершитись укладанням шлюбу де-юре.

З урахуванням всіх викладених вище обставин в їх сукупності, зважаючи на те, що жодна зі сторін не перебувала у будь-якому іншому шлюбі, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2010 року проживали однією сім'єю без шлюбу.

Поряд з цим, суд розцінює доводи відповідача, відносно того, що вона на протязі чотирьох років проживала спільно з позивачем в одній кімнаті, яка знаходилась в квартирі, в якій також проживали батьки останнього, виключно через те, що ОСОБА_1 «любязно» їй це запропонував, мала з ним інтимні стосунки виключно через власні фізіологічні потреби - малоймовірними в умовах реального життя та даної конкретної справи.

Задовольняючи вимоги позивача щодо визнання за ним права власності на частину майна, яке було набуте ним та відповідачем за час спільного проживання, суд виходить з наступного.

Встановлення судом факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сімєю, дає правові підстави для визнання набутого ними в період фактичних шлюбних відносин майна, таким, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Таким чином, майно, яке було набуте подружжям в період з 2013 року по квітень 2015 року, а саме: фотоапарат Кенон, дошка для прасування, духовка газова Гореньє, варочна поверхня, пральна машина Арістон, бойлер Арістон на 80 літрів, ванна, змішувач для ванни, унітаз та квартира АДРЕСА_1 є спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Не може належати до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

Докази, які надані відповідачем на підтвердження придбання спірної квартири за власні кошти, зокрема, копії розписок, які складені в простій письмовій формі, і, начебто, свідчать про передачу ОСОБА_2 її матірю, бабусею та другом грошових коштів на придбання спірної квартири, не відповідають принципу допустимості доказів, а відтак не можуть підтверджувати наявність обставин, на які посилалась відповідач. Більш того, навіть якщо така передача і мала місце, то відсутні докази, які б підтверджували той факт, що грошові кошти передавались ОСОБА_2 для придбання квартири у особисту приватну власність, а не для сімї, яка фактично була створена з ОСОБА_1

Таким чином, зясовуючи джерела походження коштів на придбання квартири, суд

приходить до висновку, що спірна квартира АДРЕСА_1 була придбана за спільні кошти, які були заощаджені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з заробітних плат, а також за кошти, які позичались у друзів та отримувались від родичів обох сторін саме для придбання житла у спільне володіння та користування.

Крім того, слушними є доводи позивача, що спірне рухоме майно, а саме: побутові прилади та фотоапарат, які були придбані в період сімейних відносин з відповідачем, купувались на імя ОСОБА_2 через те, що остання працювала в магазині побутової та електронної техніки та мала знижку на товар в разі його придбання, проте оплачувались за спільні кошти.

За таких обставин, суд вважає можливим, в порядку розподілу спільного рухомого майна, виділити ОСОБА_1 фотоапарат Кенон, вартістю 7499 грн., дошку для прасування, вартістю 451 грн. 50 коп., ванну, вартістю 1786 грн. 64 коп., змішувач для ванни, вартістю 500 грн. та унітаз, вартістю 739 грн. 14 коп. (загальна сума складає 10976, 28 грн.), які за своєю вартістю, визначену відповідачем в запереченнях до позову, з чим погоджується суд, не перевищують вартість рухомого майна, яке залишається у власності ОСОБА_2, а саме: духовка газова Гореньє, вартістю 3905 грн., варочна поверхня, вартістю 1399 грн., пральна машина Арістон, вартістю 5904 грн., та бойлер Арістон на 80 літрів, вартістю 3400 грн.

Судові витрати зі сплати судового збору понесені позивачем, підлягають стягненню на користь останнього з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 15, 60, 61, 88, 209, 212 ЦПК України, ст. 70, 74 СК України, суд

в и р і ш и в:

Позов задовольнити.

Встановити факт проживання однією сімєю без шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2010 року.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1.

Виділити ОСОБА_1 фотоапарат Кенон, дошку для прасування, ванну, змішувач для ванни та унітаз.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 610 грн. 50 коп. судових витрат.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня його постановлення апеляційної скарги.

Суддя