Рішення № 54913730, 21.12.2015, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

"21" грудня 2015 р.

Справа № 642/2011/15-ц

Провадження № 2/642/804/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

21 грудня 2015 року Ленінський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Грінчук О.П.,

за участі секретаря Радько В.В.

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виселення, без надання іншого житла та зняття з реєстраційного обліку, -

встановив:

позивач звернулась до суду з позовною заявою, в якій просить усунути перешкоди в користуванні житловим будинком за адресою: м. Харків, пров. Першотравневий, 29\31, шляхом виселення ОСОБА_3 без надання іншого житла та стягнути судові витрати. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, вказує, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом їй та її братові ОСОБА_5 належить по 1\2 частці у б. № 29\31 по пров. Першотравневому в м. Харкові. Так, у спірному будинку крім неї та її брата мешкає відповідачка без будь-яких на те законних підстав та не має ніякого відношення до вказаного житлового будинку, а тому чинить перешкоди у користуванні власністю.

В судовому засіданні позивача та її представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили позовну заяву задовольнити. Аргументуючи свою позицію безпосередньо в судовому засіданні ОСОБА_1 пояснила, що відповідач у спірному будинку не проживає.

Відповідач позовні вимоги не визнала повністю, просила у задоволенні позову відмовити, вказуючи на те, що вона вселилася у спірний будинок у 1975 році разом із своїм чоловіком, який був рідним сином власника будинку на той час. Так, з дозволу власників будинку вона вселилась у спірний будинок та разом із своїм чоловіком мешкала в окремій частині будинку, здійснювали побут. Так, після смерті чоловіка вона продовжила проживати у будинку, а члени сімї не заперечували проти її проживання. На даний час продовжує проживати у вказаному будинку, проводить оплату комунальних платежів, а також його поточний ремонт та догляд. На даний час іншого житла де б вона могла жити у неї не має.

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, кожен окремо показав суду, що відповідачка проживає у спірному будинку.

Суд, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, допитавши свідків, дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, встановивши обставини і визначені до них правовідносини, приходить до наступного.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Частиною 4 ст. 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбачених законом. Користування жилим приміщенням в будинках приватного житлового фонду регулюється главою 6 цього кодексу.

Власник майна, як зазначено у ст. 391 ЦК України, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно правової позиції, викладеної Верховним Судом України у справі № 6-115 цс-13 від 13.11.2013р., яка є обовязковою для всіх суддів України у застосуванні одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, де висловлено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла. Судом має надаватись адекватне обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та надаватись оцінка виселення в контексті пропорційності і застосування такого закону.

Розглядом справи встановлено, що обставини стосовно належності на праві власності будинку за адресою: м. Харків, пров. Першотравневий, 29\31 позивачу і її брату, вселення до цього будинку у 1975 році відповідачки, як члена сімї сторонами визнаються, а тому не підлягають доказуванню в силу ч.1 ст. 61 ЦПК України (а.с.9-10).

Отже, ОСОБА_3 поселилась та набула право користування у будинку за адресою: м. Харків, пров. Першотравневий 29\31 із дозволу та згодою колишніх власників будинку, батьків чоловіка, із додержання вимог закону та на тих же підставах, як член сімї, де зареєструвалась та проживає по теперішній час (а.с.11,66-78).

Будь-яких даних про наявність у власності відповідачки, в тому числі на праві користування, інших житлових приміщень суду не надано та у судовому засіданні таких не встановлено.

Право власника житлового будинку, квартири визначені статтями 383, 405 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сімї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в право власника можливо лише з підстав, передбачених законом.

Положеннями частини 1 ст. 156 ЖК України визначено, що члени сімї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються житловим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Змістом положень ст. 157 ЖК України передбачено право власника на виселення членів сімї власника квартири у судовому порядку без надання іншого житла у випадках, передбачених ст. 116 цього Кодексу.

Із розяснень, викладених у п. 17 постанови Пленуму Верховного суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985р. вбачається, що при вирішенні спорів про виселення на підставі ст. 116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття та роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід керуватися тим, що під час тривалої антигромадської поведінки виселення винного може статися під час повторного порушення, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Серед таких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ тощо.

Проте з цих підстав позов не заявлявся.

В даному випадку встановлено, що позивачем заявлені позовні вимоги на підставі статей 317,391 ЦК України про усунення перешкод у користуванні власністю, саме шляхом виселення відповідача з належного йому будинку без надання іншого житла.

Тобто, виселення є категорією житлового законодавства, тому при розгляді цивільних справ за позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення предметом доказування є втрата права на житло, або взагалі його відсутність, або інші передбачені ЖК підстави для позбавлення права на житло.

Однак, ані позивачем ані його представником не надано доказів у розумінні положень, передбачених ст. 116 ЖК україни.

Сторонами не заперечується факт смерті чоловіка відповідачки ОСОБА_10

У своїх поясненнях позивачем вказано на те, що відповідачка не є членом її сімє, а тому має бути виселена. Однак, наведене не заслуговує на увагу, виходячи з наступного.

Частиною 4 ст. 156 ЖК України передбачено, що до членів сімї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

При цьому, чинним законодавством не передбачено правових положень щодо регулювання моменту набуття права власності на будинок із моментом перебування членом сімї , які припинили сімейні відносини та були вселені у будинок як члени сімї.

Зазначене також не суперечить правовій позиції, викладеної Верховним Судом України у справі № 6-158цс14 від 05.11.2014р., оскільки зокрема у постанові вказано, що судам слід враховувати, що право на користування жилим приміщенням членів сімї власника будинку і наймачів регулюються різними нормами, тобто: права і обовязки членів сімї власника будинку регулюються статтями 156,157 ЖК УРСР.

Доказів того, що відповідач своєю поведінкою створює перешкоди, чим заважає нормальному здійсненню позивачем права власності, суду не надано.

Твердження позивача з приводу того, що відповідач чинить перешкоди йому саме своїм проживанням в даному будинку носить констатуючий характер, а не причино наслідковий, а тому не може бути підставою для виселення інших осіб, які там проживають правомірно.

Фактів чинення перешкод у користуванні будинком позивачу з боку відповідача не надано.

Натомість судом встановлено, що відповідач виконує обовязки щодо утримання будинку позивача, а саме: оплачує комунальні послуги, проводить частковий ремонт будинку.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 60, 61, 88, 169, 209, 212-215 ЦПК України, 116,156,157,160 ЖК України118-120,122,216 ЦК України, суд, -

вирішив:

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення через Ленінський районний суд м. Харкова.

Головуючий: