Рішення № 54912692, 28.12.2015, Київський районний суд м. Одеси

_____________________

Справа № 520/8926/15-ц

Провадження № 2/520/4087/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.12.2015 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Куриленко О.М.,

за участю секретаря Баранової Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу недійсним,

ВСТАНОВИВ:

24.06.2015 року позивачі звернулись до суду з позовом, який в подальшому уточнили, та згідно редакції від 26 вересня 2015 року просили суд ухвалити рішення, яким: визнати правочин договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6, укладений від імені ОСОБА_1 за дорученням ОСОБА_3, який діяв по довіреності, посвідченій приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7, та ОСОБА_4 недійсним; повернути сторони у попередній стан; повернути квартиру АДРЕСА_2 позивачам за позовом. Визнати недійсним доручення, видане ОСОБА_1, 30.04.2015 року на імя ОСОБА_3, та посвідчене Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округ ОСОБА_7

Свої вимоги мотивували тим, що 16 червня 2015 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 було посвідчено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_3, діючи від імені ОСОБА_1, продав ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_3.

Позивачі стверджують, що ніяких грошових коштів від ОСОБА_3 вони не отримували та, більш того, останній не мав права вчиняти правочин, на який не був уповноважений ними, як власниками майна, а приватний нотаріус ОСОБА_6 не мала право вчиняти правочин, на вчинення якого повноваження не надавались.

Вищевказані обставини і стали підставою для звернення до суду з даним позовом.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового засідання сповіщені належним чином у порядку ст.74,76,77 ЦПК України.

Позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 та їх представник ОСОБА_8 у судовому засіданні позов підтримали в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві. Підкреслювали, що мали намір відчужити спірну квартиру лише на користь дітей померлої ОСОБА_9 і дозволу на її продаж стороннім особам не давали.

Представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_10, відповідач ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_11 у судовому засіданні позов не визнали, просили суд відмовити в задоволені позову в повному обсязі, вказуючи на його безпідставність.

Відповідач ОСОБА_5 у судове засідання не зявився, 28.12.2015 року надав до канцелярії суду заяву про розгляд справи у його відсутність, в якій також просив відмовити позивачам у задоволені позову в повному обсязі.

Третя особа приватний нотаріус ОСОБА_6 у судове засідання не зявилась, про час, дату та місце розгляду справи сповіщалась належним чином, 06.08.2015 року надала до суду письмові пояснення, в яких просить суд відмовити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у задоволені позовних вимог в повному обсязі, вказуючи, що діяла у відповідності до вимог закону, просила слухати справу у її відсутність.

Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи та надані докази, вважає, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

У судовому засіданні встановлено, що з 17 вересня 2004 року ОСОБА_12 та ОСОБА_1 перебувають в зареєстрованому шлюбі, про що свідчить копія Свідоцтва про шлюб Серії 1-ЖД № 143085, виданого повторно 27 квітня 2011 року першим Малиновським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції (а.с. 9).

12 травня 2013 року державним виконавцем першого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції ОСОБА_13 при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-1242/11, виданого 15.11.2012 року щодо стягнення з ОСОБА_14 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованості в сумі 652059, 07 гривень, було складено Акт про реалізацію предмета іпотеки однокімнатної квартири № 13 за адресою м. Одеса, вул.. Краснова, 11.

Вказана квартира була реалізована на прилюдних торгах 07.05.2013 року ПП «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» та придбана ОСОБА_15 за 191000 гривень.

25 грудня 2013 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 на підставі вищевказаного акта державного виконавця, було посвідчено Свідоцтво про право власності ОСОБА_1 на однокімнатну квартиру № 13, житловою площею 16,7 кв.м., загальною площею 33,0 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Одеса, вулиця Краснова, будинок № 11 (а.с. 33).

У письмових запереченнях, поданих до суду 10.09.2015 року, відповідач ОСОБА_3 стверджував, що спірна квартира була придбана його колишньою дружиною ОСОБА_9 за власні кошти з метою забезпечення в подальшому їх спільних дітей житлом. Однак, у зв'язку з наявністю невиконаних кредитних зобов'язань, вона не могла оформити на себе придбане нерухоме майно та була вимушена просити свою подругу ОСОБА_1 виступити у якості власника - особи, на яку буде оформлена вказана квартира.

Як пояснила позивач у судовому засіданні, у неї з ОСОБА_9 були домовленості щодо того, що остання в подальшому викупить у неї вказану квартиру, яка раніше належала її сім'ї, однак, за яку конкретно суму, суду не пояснила. Але, підтвердила, що з моменту придбання спірної квартири, ключі від неї знаходились у ОСОБА_9, яка займалась здаванням квартири в оренду та оплачувала комунальні платежі.

Як стверджував відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні, усі правовстановчі документи на придбану квартиру з моменту її придбання зберігались у його покійної дружини за адресою її проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, а після її смерті знаходились у їх сина ОСОБА_16, який був допитаний у якості свідка та у судовому засіданні підтвердив викладене. Заначене дає право суду критично ставитись до тверджень позивачів щодо того, що оригінали правовстановчих документів на спірну квартиру зберігались у них і були викрадені у червні 2015 року.

Крім того, на виконання вищевказаних домовленостей, у день придбання квартири 25.12.2013 року ОСОБА_1 видала довіреність, якою уповноважила ОСОБА_9, ОСОБА_17 бути її представниками з усіх питань, пов'язаних з продажем належної їй квартири АДРЕСА_4, на умовах, які їй попередньо відомі з усного договору доручення, або даруванням ОСОБА_18 та/або ОСОБА_19 вищевказаної квартири, а також бути її представником з усіх питань, пов'язаних із оформленням договору купівлі-продажу або договору дарування (а.с.85).

Згідно п. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Стаття 319 ЦК України зазначає, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно з положеннями ст. 60 СК України майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності, навіть якщо один із них не мав самостійного заробітку.

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності, що означає, що ні дружина, ні чоловік не зобовязанні доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте ними у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Якщо майно придбане під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на імя одного з подружжя не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя, тобто якщо у відповідному документі власником чи набувачем вказано лише чоловіка, це ще не означає, що він є одноосібним власником майна.

Подружжя володіє, користується та розпоряджається майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності на рівних засадах, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, відповідно до положень ст. 63 СК України.

У відповідності до ч. 1 та 3 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Зважаючи на вищевикладені положення законодавства, 25 грудня 2013 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 було посвідчено заяву, відповідно до якої ОСОБА_12 дав згоду на укладання його дружиною ОСОБА_1 договору про продаж квартири під номером 13 в будинку № 11, який розташований по вулиці Краснова в місті Одесі або договору дарування вищезазначеної квартири ОСОБА_18, ІНФОРМАЦІЯ_2 або ОСОБА_20, ІНФОРМАЦІЯ_3. Строк дії даної заяви не обмежений (а.с. 37).

При цьому у вказаній заяві позивач зазначав, що вказані правочини відповідають інтересам його сім'ї та він погоджується з тим, що умови договорів, в тому числі розмір завдатку, вартість у майбутньому договорі купівлі-продажу, місце, дату і час його оформлення, тощо визначаються його дружиною самостійно.

У зв'язку з наведеним, твердження ОСОБА_2 щодо того, що дозволу на продаж квартири ОСОБА_4 він не надавав, є необгрунтованими та безпідставними.

Крім того, позивач ОСОБА_2 у судовому засіданні підтвердив, що вказаний дозвіл на відчуження його дружиною спільного майна подружжя до теперішнього часу ним скасований не був.

У квітні 2015 року від ОСОБА_18 ОСОБА_21 О.Є. дізналась про те, що її подруга ОСОБА_9 померла.

На підстав п.3 ч.1 ст. 1008 ЦК України дія довіреності, виданої ОСОБА_1 25.12.2013 року на ім'я ОСОБА_9 припинилась.

30 квітня 2015 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 було посвідчено Довіреність, якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 бути її представником у відповідних органах, установах та організаціях, незалежно від їх організаційно правової форми, в місцевих радах різного рівня та їх виконкомах, райадміністраціях, усіх інших державних та муніципальних органах державної реєстрації обєктів нерухомості (в тому числі, але не виключно в Реєстраційній службі Головного управління юстиції в Одеській області), в органах нотаріату, з усіх питань повязаних з продажем належної їй квартири під номером 13 в будинку № 11 по вулиці Краснова в місті Одесі, на умовах, які їй попередньо відомості з усного договору доручення, або даруванням ОСОБА_18, ІНФОРМАЦІЯ_2 та/або ОСОБА_16, ІНФОРМАЦІЯ_4 вищезазначеної квартири, а також бути її представником з усіх питань, повязаних із оформленням договору купівлі-продажу або договору дарування (а.с. 41).

Зазначені в довіреності повноваження представника, на думку суду, відповідають вимогам статті 1003 ЦК України, та повністю спростовують твердження позивача про те, що вона видала вказану довіреність лише для відновлення правовстановчих документів, які були втрачені.

Крім того, слід зазначити, що про викрадення у них правовстановчих документів на спірну квартиру позивачам, за їх власними твердженнями, стало відомо лише у червні 2015 року, після чого вони звернулись до міліції (а.с.10), таким чином, ОСОБА_1 не могла у квітні видавати доручення на відповідача лише з метою виготовлення дублікатів викрадених документів.

В уточненій позовній заяві позивачі просять визнати довіреність, видану 30.04.2015 року ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_3 недійсною з підстав, передбачених статтею 241 ЦК України.

Розглядаючи дану позовну вимогу, суд приходить до висновку про те, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 1000 ЦК України передбачено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Відповідно до вимог статті 1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Згідно вимог статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 238 та статтею 239 ЦК України встановлено, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Згідно вимог ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Ст. 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

На підставі ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ч 3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Посилання позивачів на вимоги статті 241 ЦК України, за якою правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою; правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання, наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину, на думку суду, є безпідставним, так як ОСОБА_3 діяв у повній відповідності до повноважень, наданих йому довіреністю від 30.04.2015 року щодо продажу спірної квартири.

Також слід зазначити, що отримання додаткового погодження на вибір та здійснення будь-якої дії по вже наданим повноваженням чинним цивільним законодавством не передбачено.

06 травня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_22 було укладено Попередній договір про укладання договору купівлі-продажу нерухомого майна, а саме квартири під номером 13 в будинку № 11 по вулиці Краснова в місті Одесі (а.с. 92-93).

Вказаним договором було передбачено, що основний договір купівлі повинно бути укладено до 13 травня 2015 року, вартість квартири сторони оцінили в розмірі 490000 гривень, що еквівалентно 21500 дол. США, та покупцем було надано завдаток в розмірі 200 дол. США.

Як пояснили сторони у судовому засіданні, ОСОБА_16, який безпосереднтьо займався продажем зазначеноїї квартири, 06.05.2015 року запросив ОСОБА_1 до агенції нерухомості "Best", що розташована по вул. Ак. Корольова у м. Одесі.

Позивач ОСОБА_1 стверджувала у судовому засіданні, що, дійсно, вона разом з сином померлої під'їжджала до вказаної агенції але лише для того, щоб підтвердити, що вона є власником квартири та надати дозвіл ріелторам на збір та виготовлення дублікатів документів на квартиру, які були викрадені.

Суд критично ставиться до вказаних тверджень, так як будь-яких доказів надання співробітникам агенції нерухомості чи особисто ОСОБА_16 повноважень щодо отримання дублікатів правовстановчих документів на спірну квартиру позивач суду не надала.

Також зазначені твердження позивача спростовуються свідченнями ОСОБА_23, менеджера агенції нерухомості "Best", яка пояснила, що оригінали правовстановчих документів з 06 травня 2015 року вже перебували в агенстві та були надані ОСОБА_3 під час укладання попереднього договору купівлі-продажу. Також пояснила, що 06.05.2015 року ОСОБА_4 була представлена ОСОБА_1 у якості покупця належної останній квартири, а ОСОБА_1 повідомила, що в питаннях продажу квартири цілком покладається на ОСОБА_16.

Крім того, відповідач ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснила, що 06.05.2015 року вона разом зі своїм братом, ОСОБА_16, ріелторами, директором агенції нерухомості "Best" стояли на вулиці біля агенції. ОСОБА_1 показала їм свій паспорт та повідомила, що не має заперечень проти продажу належної їй квартири. Крім того, сказала, що усі питання з оформлення квартири їм слід вирішувати з ОСОБА_3.

Крім того, ОСОБА_4, яка є юристом, повідомила, що якщо б вона не побачила власника квартири ОСОБА_1 та не отримала б її згоду на продаж, вона взагалі не купила б спірну квартиру, розуміючи наслідки такого придбання.

13 травня 2013 року між ОСОБА_3, який діяв від імені ОСОБА_1, та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до п. 1 якого ОСОБА_1 передала у власність (продала), а ОСОБА_4 прийняла у власність (купила) квартиру № 13, що розташована в будинку під № 11 по вулиці Краснова в місті Одесі, яка складається з однієї житлової кімнати та підсобних приміщень, загальною площею 33,0 кв.м., в тому числі житловою площею 16,7 кв.м.

Вказаний правочин було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований реєстрі за № 351 (а.с. 31).

Слід зазначити, що укладаючи вказаний договір, ОСОБА_4 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії І-ЖД № 195434 (а.с. 40), який надав свою згоду на купівлю вищевказаної квартири, про що свідчить його нотаріально посвідчена заява від 13.05.2015 року (а.с. 39).

У відповідності до ст. 55 Закону України «Про нотаріат», нотаріусом були проведені пошуки інформації про зареєстровані речові права, їх обтяження на обєкт нерухомого майна, перевірені відомості про заборони, арешти, іпотеки, про що свідчать Витяги з Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с. 43- 54).

У відповідності до ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу квартири або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній й реєстрації, що сторонами було зроблено. Згідно ст.210 та ч.3 ст.640 ЦК України договір вважається вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до вимог ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору не посвідченого нотаріусом дійсним, якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Аналізуючи наявні у справі докази, суд приходить до висновку про те, що укладений 13.05.2015 року договір купівлі-продажу відповідає вимогам законодавства, обсяг цивільної дієздатності сторін був перевірений нотаріусом, волевиявлення позивачів на укладання саме такого договору підтверджується нотаріально посвідченою довіреністю та заявою позивачів, після укладання договору настали реальні наслідки.

Разом з тим, залишилось не зрозумілим посилання позивачів в уточненій позовній заяві від 26.10.2015 року на Постанову Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" за №3 від 28 квітня 1978 року з подальшими змінами та доповненнями та вимоги статті 48 ЦК (в ред.1961року), так як вказана норма закону та Постанова втратили чинність.

Крім того, слід зазначити, що свідчення ОСОБА_17 у судовому засіданні взагалі не можуть бути взяті до уваги, так як жодних доказів перебування з ОСОБА_9 у будь-яких стосунках (шлюбних, фактичних шлюбних), проживання з нею однією сім'єю, наявності спільних дітей тощо у судовому засіданні надано не було.

За приписами ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно ст. ст. 58-59 ЦПК України докази по справі повинні бути належними та допустимими, та не ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст.10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом

Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Разом з тим, при вирішенні спору суд враховує положення ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 213 ЦПК України встановлено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, ст.1 ЦПК України задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України суд захищає порушене право особи у спосіб, встановлений законом.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов до висновку, що у виданій позивачем 30 квітня 2015 року довіреності чітко обумовлено право ОСОБА_3 на продаж належної позивачеві квартири, у зв'язку з чим позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу недійсним - задоволенню не підлягає.

Зважаючи на викладене, керуючись ст. ст. 3,6,11,61, 213,214,215,218 ЦПК України, ст. ст. 11, 12, 14, 203, 215, 216, 234, 317, 319, 321, 379, 382, 383, 717, 722, 744 ЦК України,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу недійсним,- відмовити в повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги через Київський районний суд м. Одеси.

Суддя Куриленко О. М.