Рішення № 54912338, 16.12.2015, Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 496/2201/15-ц

Провадження № 2/496/2328/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2015 року Біляївський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Галич О.П.,

при секретарі Горлевому Д.І.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Біляївського районного суду Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про повернення грошових коштів,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, який потім уточнив (а.с.18) і просить стягнути з відповідача на його користь борг за договором позики. Свої вимоги мотивує тим, що 10 червня 2011 року позичив відповідача 170000 доларів США. Передачу грошей вони оформили у вигляді побутового договору позики,та відповідач написав відповідну розписку, в якій зазначив дату повернення коштів 01 лютого 2012 року. Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 18 жовтня 2012 року з відповідача було стягнуто 130000 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 1038700,00 грн. Протягом певного періоду відповідач частково погашав суму боргу, однак в серпні 2014 року виплати припинились. Сума несплаченого залишку становить 47000 доларів США. У вересня 2014 року відділом виконавчої служби було закрито виконавче провадження та повернуто позивачу виконавчий лист з мотивацією відсутності у боржника майна, яке підлягає опису і арешту. Відповідач відмовляється повертати кошти. У звязку з викладеним позивач звернувся з позовом до суду.

Представник позивача у судовому засіданні на уточнених позовних вимогах наполягала і просила задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні.

Вислухавши думку сторін, вивчивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Як встановлено у судовому засіданні, рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 18 жовтня 212 року у справі №1506/2889/2012 з відповідача було стягнуто 13000 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 1038700,00 грн. (а.с.6).

З метою примусового виконання судового рішення позивач отримав в Біляївського районному суді Одеської області виконавчий лист (а.с.7).

Протягом певного періоду відповідач часткового погашав суму боргу, однак в серпні 2014 року виплати припинились та станом на 04 серпня 2014 року сума несплаченого залишку становить 47000 доларів США, що підтверджується розпискою (а.с.8).

Відповідно до постанови державного виконавця відділу державної виконавчої служби Біляївського міськрайонного управління юстиції 01 вересня 2014 року відділом державної виконавчої служби було закрито виконавче провадження та повернуто позивачеві виконавчий лист (а.с.19).

Як вбачається з уточненої позовної заяви позивач бере до уваги факт неповного виконання відповідачем судового рішення, враховує зміну курсу валют. Вважає, що на сьогоднішній день підлягає стягненню лише різниця між гривневим еквівалентом 47000 доларів США на день подачі позову) 375530,00 грн. (гривневий еквівалент 47000 доларів США згідно судового рішення від 18.12.2012 року) = 597370,00 грн.

Однак, при цьому, позивач не посилається на жодну норму закону, яка б регулювала стягнення різниці гривневого еквіваленту по відношенню до долару США в такому порядку.

Адже рішення суду вже було винесено і воно фактично виконане, так як після винесення рішення суду відповідно до розписки ОСОБА_3 від 16.05.2013 року відповідач сплатив йому з 19.09. по 31.12.2012 року 17000 доларів США, з 01.01 по 15.05.2013 року 17500 доларів США; відповідно до розписки від 20.11.2013 року сплатив з 16.05. по 24.08.2013 року 8000 доларів США, 02.10.2013 року повернув 5000 доларів США, 06.11.2013 року повернув 4000 доларів США, 20.11.2013 року повернув 6000 доларів США; відповідно до розписки від 03.02.2014 року 20.12.2013 року повернув 10000 доларів США, 11.01.2014 року повернув 5000 доларів США; відповідно до розписки від 18.04.2014 року 20.03.2014 року повернув 3000доларів США, 05.04.2014 року повернув 2000 доларів США, 17.04.2014 року повернув 3000 доларів США; відповідно до розписки від 11.06.2014 року 15.05.2014 року повернув 1000 доларів США, 29.05.2014 року повернув 2000 доларів США; відповідно до розписки від 04.08.2014 року 19.06.2014 року повернув 500 доларів США, 11.07.2014 року повернув 3000 доларів США (а.с.62-67).

При винесені рішення від 18 жовтня 2012 року суд встановив як залишок суми не повернутого боргу 130000 доларів США, і стягнув гривневий еквівалент в сумі 1038700,00 грн.

Відповідно до вказаних розписок після винесення рішення судом ОСОБА_3 отримав 87000 доларів США(тобто 130000-87000=43000, а не 47000 як вказує позивач).

Відповідно до ст. 533 ЦК України, грошове зобовязання має бути виконане в гривнях. Якщо у зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Враховуючи викладене, суд вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.

Керуючись ст. 533 ЦК України, ст.ст. 11, 57-61, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволені позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про повернення грошових коштів.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області через Біляївський районний суд Одеської області протягом 10 днів з дня його проголошення, а особам, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час його проголошення, - протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Суддя Галич О.П.

16 грудня 2015 року