Ухвала суду № 54911758, 14.12.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/6897/14 Головуючий у 1 інстанції: Луців-Шумська Н.Л.

Провадження № 22-ц/783/5244/15 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 С. М.

Категорія: 19

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючої - судді Копняк С.М.,

суддів - Кабаля І.І., Монастирецький Д.І.,

секретаря - Юзефович Ю.І.,

з участю позивача - ОСОБА_2, відповідача - ОСОБА_3,

представника відповідача - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_5 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3 про стягнення інфляційних витрат та 3% річних у зв»язку з невиконанням рішення суду про відшкодування шкоди та вартості невід»ємних поліпшень квартири,-

В С Т А Н О В И Л А:

Оскаржуваним рішенням позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_3, ОСОБА_3 про стягнення інфляційних витрат та 3% річних у зв»язку з невиконанням рішення суду про відшкодування шкоди та вартості невід»ємних поліпшень квартири задоволено частково.

Вирішено стягувати солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 у зв»язку із невиконанням рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 03 вересня 2011 року 94909 грн. 23 коп. інфляційних втрат за період з 27 квітня 2011 року по 02 березня 2015 року та 14708 грн. 23 коп. - 3% річних за період з 27 квітня 2013 року по 02 березня 2015 року.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22 червня 2015 року оскаржили позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3

Позивач ОСОБА_2 в апеляційній скарзі посилається на те, що оскаржуване рішення є незаконним, ухваленим з порушенням норм процесуального права та без належного дослідження обставин, які мають значення для справи, висновки суду першої інстанції про отримання органом виконавчої служби протоколу про проведення електронних торгів не ґрунтується на наявних в матеріалах справи доказах.

Зазначає, що розглядаючи спір, суд першої інстанції встановив наявність у позивача права на стягнення інфляційних витрат та 3% річних із грошових сум, які відповідачами не сплачені. Крім того, прийшов до висновку про те, що позивач має право на стягнення інфляційних витрат та 3 % річних, нарахованих не до моменту ухвалення рішення у справі, а лише до 02 березня 2015 року. До такого висновку суд першої інстанції прийшов у зв»язку з тим, що згідно протоколу про проведення електронних торгів №51790 від 19 лютого 2015 року, 06 лютого 2015 року відбулися торги з реалізації ? частини квартири за адресою : м. Львів вул. Під Голоско, 21/5, переможцем яких став ОСОБА_7, кошти за оплату частки квартири мають бути сплачені переможцем до 05 березня 2015 року, даний протокол має бути отриманий до 02 березня 2015 року. За таких обставин, суд першої інстанції невірно вважав безпідставною вимогу позивача про стягнення з відповідача інфляційних витрат та 3% річних після 02 березня 2015 року, при цьому суд прийняв до уваги розрахунок, поданий відповідачем, ігноруючи інші докази.

Покликається на приписи ст.625 ЦК України. Вважає, що має право на стягнення інфляційних витрат та 3% річних за весь період до моменту ухвалення рішення у справі.

Просить рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22 червня 2015 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат в розмірі 104303,55 грн. та 3% річних в розмірі 3597,18 грн., і ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В свою чергу, відповідач ОСОБА_3, мотивує апеляційну скаргу тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим. Зазначає, що нею було подано суду заперечення на позовну заяву та долучено рішення судді Невойта П.С., згідно якого було визнано дії державного виконавця по здійсненню виконавчого провадження з приводу виконання рішення суду по стягненню коштів з відповідача незаконними, а саме в даному рішенні суду встановлено, що 2,5 роки державний виконавець не вчиняв виконавчих дій і саме через дії державного виконавця не було виконано рішення суду, а тому, вимоги позивача є безпідставними.

Вважає, що судом не застосовано строк позовної давності, а також рішення суду не відповідає приписам ч.3 ст.10, ч.1 ст.11, ч.1 ст.60, ст.212 ЦПК України.

Просить рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22 червня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення сторін та їх представників, перевіривши матеріали справи, межі і доводи апеляційних скарг, колегія суддів погоджується з правильністю висновків суду першої інстанції, оскільки вони зроблені на підставі правильного встановлення існуючих правовідносин між сторонами, а доводи апеляційних скарг правильності оскаржуваного рішення не спростовують. До такого висновку колегія суддів дійшла з врахуванням наступних обставин.

За приписами ч. 1 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Пленум Верховного Суд України у п.11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року №11 роз»яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався.

Відповідно до положень ст. ст. 11,15 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Права та обов»язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Згідно із ст.ст. 3,4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України.

На підставі ст. ст. 10, 60, 61 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Обставини визнані сторонами, не підлягають доказуванню. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 03 вересня 2011 року, зміненим рішенням Апеляційного суду Львівської області від 27 квітня 2011 року, стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_3 та ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 249710,00 грн. на відшкодування вартості невідємних поліпшень квартири №5 на вул. Під Голоско, 21 у м. Львові та 13481,34 грн. витрат на загальнообовязкові витрати МЖК. Також стягнуто 1920,00 грн. судових витрат.

Зазначене судове рішення набрало законної сили 27 квітня 2011року та звернено до примусового виконання, а саме, 10 червня 2011 року видано виконавчий лист, який відповідачами в добровільному порядку виконаний не був. Виконавче провадження не завершене.

На виконання вказаного рішення суду, 06 лютого 2015 року проведено електронні торги з реалізації 1/2 частини квартири №5 на вул. Під Голоско, 21 у м. Львові, про що складено протокол №51790 від 19 лютого 2015 року, відповідно до якого частка квартири продана за 544167,00 грн. Ця сума підлягає до сплати до 05 березня 2015 року. Кошти від реалізації частини квартири поступили на адресу Шевченківського ВДВС ЛМУЮ 27 лютого 2015 року, що стверджується листом Шевченківського ВДВС від 13 травня 2015 року.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції вірно виходив з того, що відповідно до приписів ч.5 ст.124 Конституції України, судові рішення ухвалюються іменем України і є обовязковими до виконання на всій території України.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст.14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_3 та ОСОБА_3 тривалий час не виконували судове рішення, не сплачували в користь ОСОБА_2, визначені судом грошові кошти.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов»язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 598 ЦК України зобов»язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Статтею 611 ЦК України встановлено, що в разі порушення зобов»язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України у разі порушення грошового зобов»язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов»язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону, нарахування трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати від боржника за користування коштами, належними до сплати стягувачеві), а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи зупинення.

Відповідно до Постанови Верховного Суду України від 20 грудня 2010 р. №

3-57 гс 10, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст.625 ЦК України.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 03 вересня 2010 року було ухвалено на підставі ч.3 ст.778 глави 58 розділу III ЦК України, яка регулює зобов'язальне право, однак, відповідачі протягом тривалого часу згадане рішення не виконували, а відтак, повинні сплатити позивачці три відсотки річних від простроченої суми, як це передбачено ч. 2 ст. 625 ЦК України, що є підставою для задоволення позову.

Однак. як вбачається з протоколу проведення електронних торгів № 51790 від 19 лютого 2015 року, 06 лютого 2015 року відбулися торги з реалізації 1/2 частини квартири за адресою: м.Львів, вул.Під Голоском, 21/5, переможцем яких став ОСОБА_7, кошти за оплату частки квартири мають бути сплачені переможцем до 05 березня 2015 року, даний протокол має бути отриманий організатором до 02 березня 2015року.

Сторони підтвердили той факт, що кошти від реалізації майна відповідачів у вказаний термін на рахунок Шевченківського ВДВС ЛМУЮ поступили.

Таким чином, висновки суду першої інстанції, що є безпідставною вимога позивачки про стягнення з відповідачів інфляційних втрат та 3 % річних після 05 березня 2015року є вірними.

Також є вірними і висновки суду першої інстанції, що стягненню з відповідачів підлягають інфляційні втрати за період з 27 квітня 2011року по 02 березня 2015 року (часу від набрання рішенням законної сили до зарахування коштів від продажу квартири на рахунок виконавчої служби) та 3 % річних за період з 27 квітня 2013 року по 02 березня 2015року, оскільки рішенням Апеляційного суду Львівської області 07 липня 2014 року було задоволено позов ОСОБА_2 про стягнення з відповідачів 3 % річних за попередній період.

Колегія суддів погоджується з проведеними відповідачем та його представником розрахунками, відповідно до яких розмір інфляційних втрат становить 94909 грн. 86 коп., 3% річних - 14708 грн. 23коп.

Вірними є і висновки суду першої інстанції про те, що заява відповідача про застосування позовної давності не підлягає до задоволення, оскільки вимоги про стягнення інфляційних втрат є додатковими до вимоги про стягнення основного боргу, а відтак, згідно ст. 266 ЦК України, позовна давність до вимог про стягнення інфляційних втрат сплине після спливу позовної давності до основної вимоги - про повернення самої суми боргу.

Доводи апеляційних скарг позивача ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_3 висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки такі є вірними та відповідають нормам як матеріального, так і процесуального права, ґрунтуються на повному та всебічному дослідження поданих суду доказів.

Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З висновками суду слід погодитись, оскільки ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України. Підстави для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22 червня 2015 року відсутні.

Керуючись ст. ст. 209 ч.3, 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційні скарги позивача ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_5 - відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22 червня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Кабаль І.І.

ОСОБА_8