Рішення № 54911678, 17.12.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/2597/15 Головуючий у 1 інстанції: Романюк В.Ф.

Провадження № 22-ц/783/5860/15 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1

Категорія: 43

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2015 року м. Львів

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого судді: Гриновця Б.М.,

суддів: Ванівського О.М., Шеремети Н.О.,

при секретарі: Жукровській Х.І.,

з участю: представників позивачів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідача ОСОБА_4,

представника відповідача ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 08 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_4, ОСОБА_4, відділу державної реєстрації прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції про виділ часток в натурі та зобовязання здійснити державну реєстрацію, -

в с т а н о в и л а:

04.03.2015 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звернулись в Галицький районний суд м. Львова із позовом про виділ їм в натурі часток у квартирі №8 в будинку №9 на вул. Ф.Ліста у м. Львові, визнання права власності на ці частки та зобовязання Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції здійснити реєстрацію права власності на виділені частки (а.с.2-5).

Оскарженим рішенням зазначений позов задоволено. Ухвалено виділити ОСОБА_7 та ОСОБА_6 в натурі 2/5 частки зі спільної власності, а саме житлові приміщення, які у технічному паспорті від 08.10.2007 року позначені під №7 і №9 у квартирі, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Ф.Ліста, 9/8, визнано за позивачами право власності на виділені в натурі частки та зобовязано відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції здійснити реєстрацію права власності за ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на виділені в натурі 2/5 частки з квартири №8 у будинку №9 на вул. Ф.Ліста у м. Львові.

Крім того, зазначеним рішенням скасовано частково вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову, а саме накладений арешт на зазначену квартиру.

Рішення суду оскаржили відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_4.

У поданих апеляційних скаргах покликаються на те, що судом першої інстанції при ухваленні зазначеного рішення неповно зясовано обставини, які мають важливе значення у справі та порушено норми матеріального і процесуального права. Зокрема, зазначають, що судом першої інстанції порушено вимоги ст.ст.157, 169 ЦПК України та ухвалено рішення за відсутності ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Крім того, покликаються на те, що судом першої інстанції не враховано, що здійснення розподілу згідно запропонованих позивачами проектних пропозицій є технічно неможливим та те, що здійснення будь-якого перепланування повинно здійснюватися виключно за наявності дозволу виконавчого комітету міської ради. Вказують також, що на момент здійснення приватизації спірної квартири позивачі не були, на їхню думку, в такій зареєстровані, а ОСОБА_8 померла. Відтак, вважають, що приватизація проведена з порушенням вимог законодавства. Вважають, що оскарженим рішенням порушено також право ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, як наукового співробітника, на додаткову житлову площу, що передбачено чинним законодавством, зокрема кабінет. Просять звернути увагу суду апеляційної інстанції також на той факт, що судом першої інстанції виділено позивачам на 3 кв.м. менше належної їм ідеальної частки та при цьому не вирішено питання компенсації. Апелюючи стосовно задоволення вимоги про державну реєстрації зазначають, що така здійснюється згідно закону на підставі правовстановлюючого документа, а тому, на думку апелянтів такий спосіб захисту не відповідає вимогам ст.16 ЦК України.

На підставі вказаного, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Встановлено, згідно свідоцтва про право власності на квартиру, що квартира №8 у будинку №9 на вул. Ф.Ліста у м. Львові належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_9 та ОСОБА_6 (а.с.13).

1/5 частка зазначеної квартири, що належала ОСОБА_8, в подальшому була успадкована ОСОБА_4 та його сином ОСОБА_4 (а.с.13, звор.; 103; 104).

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 3 ст.370 ЦК України встановлено, що виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому ст.364 цього Кодексу.

При цьому, згідно ч.2 цієї ж статті у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч.2 ст.183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

На підставі системного аналізу норм ст.ст.183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України колегія суддів дійшла висновку, що виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин, поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності є розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно до своєї частки в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частки житлового будинку та нежитлових приміщень, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі. Під неспівмірною шкодою господарського призначення слід розуміти суттєве погіршення технічного стану житлового будинку, перетворення в результаті переобладнання житлових приміщень у нежитлові, надання в рахунок частки приміщень, які не можуть бути використані як жилі через невеликий розмір площі або через неможливість їх використання (відсутність денного світла тощо).

У тих випадках, коли в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина житлового будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію й зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на будинок.

Аналогічну позицію у вирішенні спорів цієї категорії займає і Верховний Суд України, яка закріплена, зокрема, у п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 04.10.1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», постанові судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 03.04.2013 року у справі №6-12цс13, висновки за якою є обовязковими згідно ч.1 ст.360-7 ЦПК України, та абз.18 п.14 узагальнення судової практики Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.09.2015 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності на житловий будинок».

Згідно п.1.4.1. Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених Наказом Держжитлокомунгоспу України від 17.05.2005 року №76, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 року за №927/11207 переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів відповідно до законодавства.

Відповідно до ст.179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як вбачається із оскарженого рішення, при його ухваленні суд першої інстанції виходив з того, що згідно проектних пропозицій, наданих позивачами, перепланування спірної квартири дозволяє здійснити її розподіл без змін у несучих конструкціях з влаштуванням окремого входу (а.с.134).

Однак, на думку колегії суддів, судом першої інстанції не було надано належної оцінки та не перевірено належним чином доказів, наданих позивачами, зокрема проектних пропозицій реконструкції приміщень квартири №8 на вул. Ф.Ліста, 9 у м. Львові з розділенням на дві окремі квартири №8 і №8-А та не зясовано, всупереч ч.1 ст.214 ЦПК України, гіпотетичної можливості погодження виконавчим органом органу місцевого самоврядування (виконавчим комітетом Львівської міської ради, Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради, житлово-експлуатаційною організацію відповідно до їхніх повноважень) таких проектних пропозицій та відповідності їх державним будівельним нормам.

Позивачі ж, в свою чергу, протягом розгляду справи судом, незважаючи на свої обовязки встановлені ч.3 ст.10 та ч.1 ст.60 ЦПК України, не надали суду належних та допустимих доказів, якими б обґрунтовувались позовні вимоги та не скористались своїм правом, згідно ст.36 ЦПК України, подати заяву про залучення виконавчого органу Львівської міської ради в якості третьої особи на стороні відповідачів, як органу який повинен би був надати дозвіл на здійснення перепланування у спірній квартирі в результаті виділення часток позивачів в натурі.

Апеляційний суд, при цьому, відповідно до ст.303 ЦПК України, не вправі залучати третіх осіб та досліджувати докази, які сторони безпідставно не надали суду першої інстанції.

Таким чином, колегія вважає позовну вимогу про виділ часток не в повній мірі доведеною, оскільки позивачами не надано доказів щодо технічної можливості виділу частки без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі, зокрема суттєве погіршення технічного стану житлового будинку, перетворення в результаті переобладнання житлових приміщень у нежитлові.

Відтак, на підставі вищевказаного, оскарженим рішенням, на думку колегії, спір по суті судом першої інстанції не вирішено, так як, серед іншого, допустимість запропонованого позивачами переобладнання не перевірена виконавчим органом Львівської міської ради.

Крім того, як вбачається із рішення, що оскаржується, останнім виділено позивачам в натурі житлові приміщення, позначені у технічному паспорті під №7 та №9 у квартирі №8, загальна площа яких становить 44 м2, при тому, що 2/5 частки від загальної площі квартири (118 м2) становить 47,2 м2, однак суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, всупереч вимогам ч.2 ст.364 ЦК України, не вирішив питання компенсації зменшення розміру ідеальної частки.

Крім того, судом визнано також право власності позивачів на їхні частки та зобовязано уповноважений орган здійснити державну реєстрацію права власності на виділені в натурі 2/5 частки із спірної квартири. При цьому, всупереч п.3 ч.1 ст.215 ЦПК України, мотивів, з яких суд першої інстанції вважав зазначені позовні вимоги обґрунтованими, останній в оскарженому рішенні не вказав.

Частиною 1 т.392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Як вбачається із матеріалів справи права власності позивачів ніхто у встановленому порядку не оспорює. Документ, що посвідчує право спільної сумісної власності позивачів на спірну квартиру наявний в матеріалах справи.

При цьому, колегія суддів вважає і вимогу про зобовязання уповноваженого органу здійснити державну реєстрацію права власності на виділені в натурі 2/5 частки із спірної квартири передчасною, оскільки предметом позову є виділ часок в натурі, а в здійсненні державної реєстрації можливо виділених в натурі часток позивачам відповідний орган не відмовляв.

Пунктом 2 ч.1 ст.307 ЦПК України встановлено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Згідно п.п.1, 3 ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Частиною 2 ст.314 ЦПК України встановлено, що апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.

На підставі вищевказаного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не повно та не всебічно зясовано обставини справи, на які позивачі посилаються як на підставу своїх вимог та не надано належну оцінку наявним у справі доказам, в результаті чого ухвалено необґрунтоване рішення, а перевірка справи апеляційним судом в повному обсязі з врахуванням положень ст.303 ЦПК України щодо меж розгляду справи не зможе усунути суперечностей та упущень здійснених судом та сторонами на стадії розгляду справи у суді першої інстанції.

Колегія суддів вважає за необхідне також зазначити, що позивачами не вчинено усіх необхідних дій, необхідних для забезпечення повного та всебічного зясування обставин у справі. При цьому, усунути зазначені недоліки позивачі вправі предявивши новий позов.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, оскаржене рішення скасуванню, а відтак, зважаючи на вказане вище, у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст.303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, п.п.3, 4 ч.1 ст.309, ч.2 ст. 314, ст.ст.316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

апеляційні скарги ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 задовольнити.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 08 липня 2015 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_4, ОСОБА_4, відділу державної реєстрації прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції про виділ часток в натурі та зобовязання здійснити державну реєстрацію.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Б.М.Гриновець

Судді: О.М.Ванівський

ОСОБА_10