Рішення № 54910325, 16.12.2015, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - ОСОБА_1Ю,

Доповідач - Карташов О.Ю.

Справа № 409/477/15-ц

Провадження № 22ц/782/682/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2015 року грудня «16» дня Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючий суддя Карташов О.Ю.

судді Авалян Н.М., Єрмаков Ю.В.

за участю секретаря Ткаченко Т.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сєвєродонецьку цивільну справу

за апеляційною скаргою

Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Машинно-технологічна станція «Альянс» в особі директора ОСОБА_2

на рішення

Білокуракинського районного суду Луганської області від 13 жовтня 2015 року

по цивільній справі за позовом

ОСОБА_3 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Машинно-технологічна станція «Альянс» про стягнення боргу за договором позики

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до СТОВ «Машинно-технологічна станція «Альянс» про стягнення боргу за договором позики.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що протягом 2005-2010 років він, на підставі усного договору позики з ОСОБА_2, директором СТОВ «Машинно-технологічна станція «Альянс», позичав відповідачу гроші, неодноразово та в різних сумах. На підтвердження укладеного договору позики, 01.10.2010 року директор підприємства надав розписку про отримання для потреб підприємства від позивача коштів в сумі 116215 доларів США, які він зобов'язався повернути до кінця 2011 року.

Проте, ні з моменту закінчення строку для сплати та повернення взятих в позику коштів, ні фактично до теперішнього часу грошові кошти відповідач у добровільному порядку не повернув, що і змусило позивача звернутися з позовом до суду з вимогою про стягнення боргу.

В подальшому позивач уточнив свої позовні вимоги та просив стягнути з відповідача на його користь 3484125 грн. 70 коп. - суму боргу за курсом долара станом на 24.02.2015р. та три відсотки річних від простроченої суми, що складає три роки 55 днів і дорівнює 329321 грн. 40 коп., а всього 3813447 грн. 10 коп.

Також просив поновити строк звернення до суду та визнати причину пропуску поважною, а саме: у квітні 2014 року позивач звернувся до адвоката ОСОБА_4 з проханням скласти та подати позовну заяву до суду, надавши йому копію розписки. У травні 2014 року у м. Луганську розпочалися неправомірні дії озброєних людей і дана розписка залишилася у його службовому приміщенні, розташованому за адресом: вул. Советська 42, м. Луганськ. Дане службове приміщення було заарештоване та опечатане представниками самопроголошеної та невизнаної ЛНР. І лише на початку 2015 року позивачу вдалося вивезти дану боргову розписку з м. Луганська, після чого він і звернувся до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 13 жовтня 2015 року ухвалено поновити ОСОБА_3 строк звернення до суду.

Уточнені позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити повністю.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Машинно-технологічна станція «Альянс», код ЄДРПО 30790913, яке знаходиться за адресом: пров. Октябрьський б.7 смт. Білокуракине Луганської області на користь ОСОБА_5 борг у сумі 3813447 грн. 10 коп., з них: 3484125 грн. 70 коп. (еквівалент 116215 доларів США) - сума основного боргу; 329321 грн. 40 коп. - три відсотка річних; а також 3654 грн. в рахунок відшкодування судових витрат, а всього: 3817101 (три мільйони вісімсот сімнадцять тисяч сто одна) грн. 10 коп.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, СТОВ «Машинно-технологічна станція «Альянс», просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_5 в повному обсязі.

У судовому засіданні ОСОБА_6, представник відповідача та третьої особи, доводи апеляційної скарги підтримала, пояснила, що на протязі 2005-2010 років, ні в будь-який інший час СТОВ «МТС «Альянс» та ОСОБА_2 договорів позики з позивачем не укладали, в борг грошей у позивача не брали. Згідно ст.ст. 207, 208 ЦК України, правочини між фізичною особою та юридичною особою укладаються лише у письмовій формі. Письмова записка, на підставі якої позивач звернувся до суду, не є правочином позики, це робочий запис, без фіксації факту отримання грошових коштів, без бухгалтерських документів, що не свідчить про передачу грошей. Текст складається з трьох не повязаних між собою частин розділених знаком зет. Над першою частиною запису зазначено «боргова розписка», в якій особа позичальника не вказана, під другою частиною підпис відсутній, після третьої частини печатка та підпис, суд не обґрунтував чому відніс третій запис до першого та другого. Згідно з Уставом підприємства ОСОБА_2, як директор, має право укладати договори на суму, що не перебільшує 300000грн. Позивач надавав підприємству послуги інформаційного та посередницького характеру, за що директор ОСОБА_2 нараховував бонуси, які і було переведено в грошові кошти, що зазначені в записці. У рахунок послуг позивача, для нього, підприємством було придбано та відремонтовано будинок пасічника з підсобними приміщеннями та будинок у с. Курячівка, для організації та обслуговування мисливського господарства, понесені витрати також зазначені директором у записці. Робочий запис, без підпису уповноваженої особи підприємства, без належного оформлення фінансово-бухгалтерських документів підприємством, не підтверджує факту отримання відповідачем коштів від позивача.

Представник ОСОБА_7 підтримав доводи апеляційної скарги в повному обсязі, пояснив, що СТОВ «Машинно-технологічна станція «Альянс» ніяких договорів з позивачем не укладав, останній грошей в борг підприємству не давав, тому відсутні фінансові документи. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Третя особа по справі, директор СТОВ «Машинно-технологічна станція «Альянс» ОСОБА_2 пояснив, що у 2000 році разом з ОСОБА_5, сином позивача, заснували СТОВ «Машинно-технологічна станція «Альянс». Позивач ОСОБА_3 був державним службовцем, працював на керівних посадах у обласній адміністрації, займався питаннями сільського господарства. У період становлення підприємства, позивач надавав інформаційні та посередницькі послуги, за що, за домовленістю, позивачу нараховувалися бонуси, виходячи з різниці між ринковою та тією вартістю, за якою підприємство придбавало ТМЦ, худобу на тих підприємствах, де домовлявся ОСОБА_3, чи продавали свою продукцію за допомогою позивача. У 2004 році ОСОБА_3 вирішив організувати мисливське господарство, для чого СТОВ «Машинно-технологічна станція «Альянс» було придбано земельну ділянку на якій розташований будинок пасічника та будинок у с. Курячівка. За рахунок підприємства проведено ремонт цих обєктів, побудовано підсобні приміщення, придбані дикі тварини, за дорученням позивача цим займався ОСОБА_8 Мисливське господарство використовував позивач по справі. Робочий запис складений ним щоб порівняти вартість послуг наданих позивачем та затрати на мисливське господарство. Затрати перевищили нараховані бонуси. СТОВ «Машинно-технологічна станція «Альянс» дохід від мисливського господарства не одержувало, утримання господарства здійснювалося так як 50% статутного фонду підприємства належить ОСОБА_5 та в знак подяки ОСОБА_3 Як робочий запис опинився у позивача він пояснити не може. Ніяких грошових коштів за період його роботи директором СТОВ «Машинно-технологічна станція «Альянс», він та підприємство в борг від позивача не отримували.

Третя особа ОСОБА_5 пояснив, що він є співвласником СТОВ «Машинно-технологічна станція «Альянс», позивач, який є його батьком, грошових коштів підприємству в борг не надавав. Даний судовий процес є судом між сином та батьком.

Позивач ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги не визнав, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, пояснив, що у 2000 році керував сільським господарством області. ОСОБА_2 він знав як досвідченого господарника і тому допоміг йому організувати СТОВ «Машинно-технологічна станція «Альянс». ОСОБА_2 та його син ОСОБА_5 на той час грошових коштів не мали, тому статутний фонд був сформований за його рахунок. Між ним та ОСОБА_2 була домовленість про отримання доходу 50% на 50%. Для господарської діяльності СТОВ «Машинно-технологічна станція «Альянс» він надав ОСОБА_2 готівкою грошові кошти приблизно в сумі 700000 доларів США, він був постачальником і кредитором підприємства. Кошти надавалися різними сумами, про що ОСОБА_2 робив записи у своєму записнику. Після перерахунку, здійсненного ним разом з ОСОБА_2 сума боргу склала 116215 доларів США. ОСОБА_2 була написана боргова розписка. В першій частині якої зазначений особистий борг ОСОБА_2 перед ним, друга частина розписки містить зобовязання директора підприємства про повернення остаточного боргу в сумі 116215 доларів США, третій запис стосується боргу АФ «Зоря», який був зарахований в рахунок грошей наданих ним відповідачу. Щодо мисливського господарства, будинок пасічника та будинок у с. Курячівка, то він працював заступником губернатора області, займався екологічними питаннями, був розроблений та реалізований екологічний проект, гроші на реалізацію якого - ремонт, будівництво, придбання тварин повністю надав він.

Представник позивача ОСОБА_9 пояснив, що боргова розписка написана власноручно директором СТОВ «Машинно-технологічна станція «Альянс» ОСОБА_2, що свідчить про боргові зобовязання відповідача перед позивачем, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Представник позивача ОСОБА_10 пояснив, що строк зберігання первинних бухгалтерських документів три роки, а тому неможливо провести бухгалтерську чи технічну експертизи. Є боргова розписка, що є доказом грошових зобовязань відповідача.

ОСОБА_11 представник позивача ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги не визнала, просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, пояснив, що представниками відповідача не надано доказів невірного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, представники відповідача заперечуючи факт передання грошей та факт наявності боргових зобовязань не посилаються на докази, не визначили які правовідносини існували між сторонами. Про факт передачі грошей свідчить письмове зобовязання директора відповідача, яке необхідно виконувати. Суд правильно визначився з обставинами справи, встановив природу правовідносин, ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Заслухавши суддю - доповідача, осіб, що приймали участь в розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України, - під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами, але апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, доказ, на який посилається позивач (оригінал а.с. 227), це запис розміщений на аркуші А4, здійснений директором СТОВ «МТС «Альянс» ОСОБА_2 особисто, що визнається всіма сторонами, носить назву «боргова розписка», складається з трьох частин, розподілених між собою знаком «зет». Під першою частиною, яка містить текст «станом на 1.10.10р. мій борг в 80000 грн.:5,5=14545$ або 114900 грн. Зобовязуюсь погасити до 1.12.10р.» міститься підпис ОСОБА_2 Друга частина містить текст: «станом на 1.10.2010р. з урахуванням перерахованого та донарахованого борг МТС «Альянс» перед ОСОБА_3 складає 116215$ (сто шістнадцять тисяч двісті пятнадцять дол. США) зобовязуюсь погасити борг до кінця 2011 року. Витрати: на Будинок пасічника на 1.04.10=2059536:8.0=257442$ будинок у с. Курячівка 137656:5.5=25028$». Третя частина містить текст: «Борг АФ «Зоря» перед МТС «Альянс» на 1.10. 917474 грн.», після чого стоїть підпис ОСОБА_2 та печатка СТОВ «МТС «Альянс».

Задовольняючи позовні вимоги районний суд виходив з того, що оскільки всі три частини наданого запису стосуються боргових зобов'язань, даний запис є борговою розпискою.

При розгляді даної справи розглядалася наявність або відсутність боргу СТОВ «МТС «Альянс» перед ОСОБА_3, тобто частина друга зазначеної боргової розписки.

Врахував запис в борговій розписці «з урахуванням перерахованого та донарахованого», суд розцінив як неодноразові позички різними сумами протягом певного часу та запис «витрати на будинок пасічника та будинок у с. Курячівка» як взаємний розрахунок при підрахунку залишку суми боргу.

Відповідачем не надано доказів, що позивач надавав інформаційні послуги і так звані «бонуси» є платою за надані послуги.

Будинок пасічника та будинок в с. Курячівка знаходяться на балансі СТОВ «МТС «Альянс», замовлення та використовування ОСОБА_3 даних будинків для своїх потреб в судовому засіданні не знайшло свого підтвердження.

Друга та третя частини боргової розписки стосуються боргових зобов'язань СТОВ «МТС «Альянс»» (як позичальника та як позикодавця), після третьої частини міститься підпис директора підприємства ОСОБА_2 та печатка підприємства, суд розцінив їх як підпис та печатку стосовно обох частин розписки - другої та третьої.

Факт отримання грошових коштів борговою розпискою підтверджено, у борговій розписці зазначено зобов'язання відповідача щодо строку погашення боргу, умови про його повернення, у зв'язку з чим суд дійшов до висновку про дійсність укладення договору позики. Посилання представників відповідача і третіх осіб на факт, відсутності будь-яких фінансових документів, які підтверджують факт позики, суд до уваги не прийняв, оскільки позивач не є працівником підприємства і не повноважний перевіряти, чи провів директор гроші через касу підприємства.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Однак, ухвалене у справі судове рішення, зазначеним вимогам закону в повному обсязі не відповідає.

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Відповідно до ст.ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 57 цього Кодексу, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, - за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики)або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 1 ст. 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).

Відповідно до статті 33 Закону України «Про Національний банк України» визначення порядку ведення касових операцій для банків, інших фінансових установ, підприємств, і організацій віднесено до повноважень Національного банку України.

Порядок здійснення підприємствами та фізичними особами - підприємцями розрахунків у готівковій формі визначений у Положенні про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженому постановою Національного банку України № 637 від 15 грудня 2004 року (раніше у Порядку № 228 від 02.02.95р., затвердженому постановою Національного банку України № 21 від 02.02.1995р. та у Положенні, затвердженому постановою Національного банку України № 72 від 19.02.2001р.).

Згідно з вказаним Положенням підприємства (підприємці), які відкрили поточні рахунки в банках і зберігають на цих рахунках свої кошти, здійснюють розрахунки за своїми грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, пріоритетно в безготівковій формі, а також у готівковій формі (з дотриманням чинних обмежень) у порядку, установленому законодавством України.

Підприємства (підприємці) здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами (громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, які не здійснюють підприємницької діяльності) через касу як за рахунок готівкової виручки, так і за рахунок коштів, одержаних із банків. Зазначені розрахунки проводяться також шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів.

Підприємства (підприємці) здійснюють облік операцій з готівкою у відповідних книгах обліку.

Уся готівка,що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.Оприбуткуванням готівки в касахпідприємств,якіпроводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно довимогглави4цьогоПоложення,є здійсненняобліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

Проте, суд першої інстанції не врахував вищевказаних вимог закону та не звернув уваги на те, що матеріали справи не містять доказів того, щоб відбулось оприбуткування готівки СТОВ «Машинно-технологічна станція «Альянс» грошових сум отриманих ним від позивача у борг, щоб було проведено підприємством облік готівки в касі у касовій книзі чи книзі обліку доходів і витрат, як це передбачено чинним законодавством.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суди для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України повинні виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Саме такий правовий висновок про застосування статей 1046, 1047 ЦК України міститься в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі№ 6-63 цс13.

Так, підтвердженням укладення договору позики може бути не будь-яка розписка, а лише та, яка засвідчує факт отримання грошових коштів в борг і містить умови про їх повернення.

Як було вищезазначене, доказом наданим позивачем є запис здійснений директором СТОВ «МТС «Альянс» ОСОБА_2 особисто, що носить назву «боргова розписка» та складається з трьох частин, розподілених між собою знаком «зет».

Однак, з тексту наданої позивачем розписки, а саме другої частини, не вбачається, що СТОВ «Машинно-технологічна станція «Альянс» в особі директора ОСОБА_2 фактично отримало грошові кошти в борг, в розумінні ст. 1046 ЦК України, то спірна розписка не є доказом укладення сторонами договору позики.

До того ж, три частини запису не повязані між собою, що не заперечують сторони, а тому, досліджена судом друга частина, не завірена печаткою підприємства та підписом керівника, так як, відбиток печатки підприємства проставлено в кінці запису, при цьому, перша частина запису не стосується відповідача.

Таким чином, враховуючи те, що позивач не заперечував своєю участі в створені, розвитку та допомозі в здійснені СТОВ «Машинно-технологічна станція «Альянс» господарської діяльності, колегія суддів вважає, обґрунтованим те, що зазначений запис свідчить не про боргові правовідносини між сторонами, а підтверджує пояснення ОСОБА_2 про існування правовідносин, які ґрунтувались на наданні сторонами взаємо послуг.

Згідно з ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу (ч. 1 ст. 98 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Згідно Статуту СТОВ «Машинно-технологічна станція «Альянс» учасниками товариства є ОСОБА_2 та ОСОБА_5 із рівними частками в статутному фонді, що складають по 50 відсотків статутного капіталу.

П.п. 11 п. 5.4 Статуту наголошує про виключну компетенцію зборів на затвердження договорів на суму, що перевищує 300000 грн.

Як пояснив позивач, ним були надані СТОВ «Машинно-технологічна станція «Альянс» грошові кошти більш ніж на суму 700 000 доларів США, на протязі 2000-2010рр.

Разом з тим, позивачем не надано доказів щодо отримання ОСОБА_2, як директором СТОВ «Машинно-технологічна станція «Альянс», грошових сум, що не перевищують 300000 грн.

Також, ОСОБА_2, як директор СТОВ «Машинно-технологічна станція «Альянс», не має повноважень на укладення договору про повернення підприємством суми 116215 доларів США, що складає, як визначив суд першої інстанції, суму - 3484125,70 грн.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, - підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є

невідповідність висновків суду обставинам справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати з ухваленням рішення про відмову у задоволені позовних вимог.

Згідно із п. 11 абз. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі»: встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Відповідно до ст. 16 ЦК України захисту в судовому порядку підлягає порушене право особи, і лише при встановленні цього порушення, суд застосовує строк позовної давності.

У разі недоведеності порушення цього права в задоволенні вимог слід відмовити по суті, без посилання на строки звернення до суду.

За своєю природою заходи забезпечення позову в цивільному процесі мають тимчасовий характер і зберігають свою дію до фактичного виконання судового акту, яким закінчується вирішення спору по суті. У разі відмови в позові, залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідного судового рішення (ч. 6 ст. 154 ЦПК України).

Тому, колегія суддів не вважає за необхідне одночасно з ухваленням судового рішення постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Згідно платіжного доручення № 347 від 21.10.2015 року та виписки про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, СТОВ «Машинно-технологічна станція «Альянс» понесені витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 4020 грн., зазначена сума підлягає стягненню з позивача ОСОБА_3 на користь підприємства.

Керуючись ст. 303, п. 2 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Луганської області, ~

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Машинно-технологічна станція «Альянс» ~ задовольнити.

Рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 13 жовтня 2015 року ~ скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволені позовних вимог ОСОБА_3 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Машинно-технологічна станція «Альянс» про стягнення боргу за договором позики ~ відмовити за необґрунтованістю.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Машинно-технологічна станція «Альянс» відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 4020 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішення апеляційного суду до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий

Судді: