Ухвала суду № 54909713, 23.12.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/9968/15-ц Головуючий у І інстанції Медвідь Н. О.Провадження № 22-ц/780/6699/15 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 53 23.12.2015

УХВАЛА

Іменем України

23 грудня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді: Поліщука М.А.,

суддів: Антоненко В.І., Ігнатченко Н.В.

за участю секретаря: Нагорній Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «МОФ» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «МОФ» про поновлення на роботі, скасування наказу про звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з зазначеним позовом, в якому просила визнати незаконним та скасувати наказ про її звільнення від 14 серпня 2015 року на підставі п.6 ст.36 КЗпП України та поновити її на посаді бухгалтера ТОВ «МОФ».

Також просила стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17.08.2015 року до дня постановлення рішення суду та зобовязати відповідача відшкодувати їй моральну шкоду в розмірі 10000 грн. та витрати на правову допомогу.

Позов обґрунтовувала тим, що з 10 вересня 2012 року вона працювала на посаді бухгалтера в ТОВ «МОФ». Зазначала, що керівництво ТОВ «МОФ» неодноразово порушувало її трудові права, а також права інших працівників, а саме примушували працювати у вихідні та святкові дні, в понад нормований робочий час та виконувати не свої обовязки. В квітні 2015 року їй зачитали наказ про скорочення посади, а в травні 2015 року - про переведення на роботу в іншу місцевість, проте копій наказів не видали. 12 червня 2015 року відповідачем видано Наказ про встановлення з 12 серпня 2015 року працівникам ТОВ «МОФ» неповного робочого часу 30 годин на тиждень (6 годин на день) з оплатою в розмірі 0,75 посадового окладу.

Ознайомившись з наказом, склала заяву про не згоду з ним, оскільки в переліку посад, яким планувалось встановлення неповного робочого дня, знаходилась тільки вона.

Вказувала, що з 27 липня 2015 року по 14 серпня 2015 року перебувала у щорічній відпустці.

17 серпня 2015 року дізналась, що наказом від 14 серпня 2015 року її було звільнено з займаної посади бухгалтера на підставі п.6 ст.36 КЗпП України, тобто в день, коли вона перебувала у відпустці, що вважає порушенням законодавства про працю.

Зазначала, що змін в організації виробництва і праці на підприємстві не було, крім цього вона є одинокою матір»ю і виховує двох неповнолітніх дітей, тому при її звільненні відповідачем також порушені положення ст. 184 КЗПП України.

Заподіяння моральної шкоди мотивувала порушенням своїх прав в результаті незаконного звільнення з роботи.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 жовтня 2015 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ про звільнення від 14 серпня 2015 року бухгалтера ОСОБА_2 на підставі п.6 ст.36 КЗпП України.

Визнано незаконним звільнення ОСОБА_2 з підстав відмови від продовження роботи у звязку зі зміною істотних умов праці та зобовязано поновити її на посаді бухгалтера ТОВ «МОФ».

Стягнуто з відповідача середній заробіток на користь ОСОБА_2 за час вимушеного прогулу в розмірі 5057 грн. 24 коп. та 1000 грн. моральної шкоди.

В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ТОВ «МОФ» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на неповне з»ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення ОСОБА_2 із займаної посади за п.6 ст.36 КЗПП України відбулося без законної підстави, що є підставою для поновлення її на роботі та стягнення на її користь з роботодавця середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується із такими висновками, так як вони відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Згідно із п.6 ст.36 КЗПП України підставами припинення трудового договору є:

6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці;

Відповідно до роз»яснень, наданих в п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів» припинення трудового договору за п.6 ст.36 КЗпП при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обгрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо).

Статтею 40 ч.3 КЗпП України визначено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Відповідно до ст..235 КЗПП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 перебувала в трудових правовідносинах з відповідачем з 10 вересня 2012 року, коли згідно до наказу №15-к була прийнята на роботу в ТОВ «МОФ» на посаду бухгалтера. (а.с. 18-23).

Відповідно до наказу №МОФ028-В - НОМЕР_1 від 22 липня 2015 року ОСОБА_2 надана щорічна основна відпустка тривалістю 19 календарних днів з 27 липня 2015 року по 14 серпня 2015 року включно. (а.с. 25).

12 червня 2015 року відповідачем видано Наказ про встановлення з 12 серпня 2015 року працівникам ТОВ «МОФ» неповного робочого часу 30 годин на тиждень (6 годин на день) з оплатою в розмірі 0,75 посадового окладу. В п.2 Наказу вказано, що в разі відмови від продовження роботи у звязку зі зміною істотних умов праці працівникам необхідно подати директору заяву про таку відмову та звільнення за п.6 ст.36 КЗпП України (а.с. 57).

В цей-же день 12 червня 2015 року ОСОБА_2 ознайомилась з наказом та написала заяву про не згоду з ним, оскільки вона є матірю одиначкою, яка виховує сама двох дітей віком до 14 років (а.с. 58).

17 серпня 2015 року ОСОБА_2 отримала копію наказу №МОФ012К-0000000018 від 14 серпня 2015 року, згідно якого її звільнили з посади бухгалтера на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України з 14 серпня 2015 року (а.с. 24).

Встановивши вказані обставини, з врахуванням предмету, правових підстав позову, доказів, наданих сторонами на підтвердження заперечення позову, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про незаконність звільнення ОСОБА_2 за п.6 ст.36 КЗПП України, наявність правових підстав для скасування наказу від 14 серпня 2015 року про звільнення ОСОБА_2 з займаної посади, поновлення її на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди в розмірі 1000грн.

При цьому суд правильно виходив із того, що відповідач провів звільнення ОСОБА_2 в останній день перебування її у відпустці, що суперечить вимогам ч.3 ст.40 КЗпП України.

Також є вірними висновки суду про те, що відповідачем не доведено, що зміна істотних умов праці при продовженні робото за тією-ж спеціальністю - бухгалтера була викликана змінами в організації виробництва і праці ТОВ «МОФ».

Відповідно до ст..56 КЗПП України за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

Такої угоди між ОСОБА_2 і ТОВ «МОФ» про встановлення неповного робочого часу досягнуто не було.

Крім цього, відповідно до ч.3 ст.184 КЗПП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Вбачається, що згідно свідоцтв про народження ОСОБА_2 має двох дітей: сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 12,13).

Чоловік ОСОБА_2 і батько неповнолітніх дітей ОСОБА_5 помер 29 червня 2008 року.(а.с. 11).

Таким чином звільнення ОСОБА_2 проведено також із порушенням ст..184 КЗПП України.

Тому колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права і передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи апеляційної скарги на те, що звільнення за п.6 ст.36 КЗПП України не є звільненням з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, а тому припинення трудового договору без врахування гарантій, передбачених ст..184 КЗПП України у даному випадку можливе, звільнення проведено відповідно до ч.4 ст.32 КЗПП України підлягають відхиленню.

Встановлено і підтверджується матеріалами справи, що припинення трудового договору із ОСОБА_2 відбулося з ініціативи ТОВ «МОФ».

Положення ст..184 КЗПП України підлягали врахуванню при прийнятті відповідачем рішення про звільнення позивача.

Інші доводи апеляційної скарги на неправильне застосування судом положень ч.3 ст.40 КЗПП України з тих підстав, що звільнення за п.6 ст.36 КЗПП України не є звільненням з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, а трудовий договір із позивачем було припинено 12 серпня 2015 року і останнім днем роботи на ТОВ «МОФ» став останній день наданої позивачу відпустки 14 серпня 2015 року не заслуговують на увагу із таких підстав.

Встановлено і підтверджується належними доказами, що ОСОБА_2 звільнена з роботи 14 серпня 2015 року, тобто в день перебування її у відпустці.

В наказі про звільнення за №МОФ012К-0000000018 зазначено, що датою його складання є 14 серпня 2015 року, звільнити ОСОБА_2 14 серпня 2015 року. (а.с.24). Про припинення трудового договору із позивачем з 12 серпня 2015 року в наказі про звільнення не зазначено.

Оскільки трудовий договір із ОСОБА_6 припинено за п.6 ст.36 КЗПП України з ініціативи ТОВ «МОФ», то суд обґрунтовано врахував положення ч.3 ст.40 КЗПП України щодо недопущення звільнення працівника у період перебування його у відпустці.

Інші доводи апеляційної скарги про неповне з»ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права висновків суду не спростовують і не впливають на законність і обгрунтованість рішення.

Керуючись ст.ст. 308, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «МОФ» - відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 жовтня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: