Ухвала суду № 54909702, 24.12.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/3041/15-ц Головуючий у І інстанції Пінкевич Н. С.Провадження № 22-ц/780/7022/15 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 20 24.12.2015

УХВАЛА

Іменем України

24 грудня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді : Матвієнко Ю.О.,

суддів Волохова Л.А., Мельника Я.С.,

при секретарі Говорун В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

В березні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним укладеного між ними 17 квітня 2001 року договору дарування 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, який обґрунтовував тим, що даний договір він не підписував і дізнався про нього лише у грудні 2014 року.

Оскільки договір дарування частини квартири позивач не підписував, на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України цей договір підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 листопада 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що 17 квітня 2001 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, яка є його дочкою, було укладено договір дарування 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_4

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об»єктів нерухомого майна щодо об»єкта нерухомого майна №34687408 від 10.03.2015 року право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_3

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з його недоведеності та необґрунтованості, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.

Згідно вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Позивачем, всупереч вимог ч. 1 ст. 60 ЦПК України, не доведено ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а саме, не доведено, що договір дарування, укладений між ним та відповідачем 17 квітня 2001 року, підписаний не ним, а іншою особою. Зокрема, висновок експертизи від 20.08.2015 року, призначеної за клопотанням позивача, категоричного висновку про те, що оспорюваний правочин підписаний не ним, а іншою особою, не містить. Враховуючи недоведеність позивачем його вимог, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову та визнання недійсним оспорюваного правочину.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, як підставу для скасування рішення суду, законності та обґрунтованості рішення суду не спростовують, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування рішення суду лише, якщо ці порушення призвели до неправильного вирішення справи, натомість справа судом вирішена правильно, відповідно до норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.

Інших доводів, які б спростували законність та обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення, апеляційна скарга позивача не містить.

Оскільки судом першої інстанції повно і всебічно зясовані всі обставини справи, дана належна правова оцінка доказам, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий :

Судді :