Рішення № 54909595, 10.12.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 359/5307/13-ц Головуючий у І інстанції Ткаченко Д.В.Провадження № 22-ц/780/4462/15 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 18 10.12.2015

РІШЕННЯ

Іменем України

10 грудня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Даценко Л.М.,

суддів Савченка С.І., Білоконь О.В.,

при секретарі Нагорній Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 грудня 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

встановила:

У травні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» звернулося до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 04 вересня 2008 року між ПАТ «Родовід Банк» і ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 77.1/АА-01603.08.2, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 23550 євро для придбання автомобіля марки «Hyundai HD 72» терміном до 04 вересня 2011 року зі сплатою 16 % річних.

У рахунок забезпечення виконання зобовязання за кредитним договором 04 вересня 2008 року між сторонами укладено договір застави транспортного засобу № 77.1/АА-01603.08.2-3, предметом якого є забезпечення виконання всіх зобовязань ОСОБА_2 перед заставодержателем, що випливають з укладеного між ними кредитного договору від 04 вересня 2008 року, шляхом передачі в заставу заставодавцем автомобіля марки «Hyundai, HD 72», належного останньому на праві власності згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобувід 28 серпня 2008 року.

Того ж дня з метою забезпечення виконання зобовязань за вказаним кредитним договором між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_3 укладений договір поруки, за яким поручитель зобовязалась відповідати в повному обсязі за своєчасне виконання боржником усіх його зобовязань за вказаним кредитнимдоговором.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 не виконує умов кредитного договору, внаслідок чого утворилась заборгованість зі сплати кредиту, процентів за користування кредитом, пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом та 3 % річних від суми простроченого кредиту, ПАТ «Родовід Банк» просило суд стягнути із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно на його користь станомна 19 лютого 2013 року заборгованість за кредитним договором у розмірі 8001,78 євро, заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 1260,83 євро, пеню в сумі 1515113,56грн., а також три відсотки річних від сумипростроченої кредитної заборгованості, що складає 7774,99 грн.

Заочним рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 грудня 2013 рокупозов ПАТ «Родовід Банк» задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованість щодо повернення кредиту в сумі 8001,78 євро, що еквівалентно 85397,03 грн., заборгованість за процентами в розмірі 1260,83 євро, що еквівалентно 13455,90 грн., пеню в розмірі 54241,84 євро, що еквівалентно 586036,37 грн., три відсотки річних в сумі 278,17 євро, що еквівалентно 3005,43 грн., а також судовий збір в розмірі 1459,57 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

У апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить зазначене рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Посилається на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права, яке полягає в тому, що суд не звернув уваги на те, що визначений позивачем розмір пені за порушення боржником свого зобовязання є непропорційно великим в порівнянні з розміром заборгованості по кредиту та при визначенні її розміру не застосував положення п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і не врахував розяснення Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1996 року № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» та Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних відносин».

Крім того, суд не звернув уваги на те, що відповідно до умов договору застави транспортного засобу відповідач добровільно передав позивачу заставлений автомобіль для реалізації, що підтверджується актом прийому-передачі. Отримавши від представника позивача письмові гарантії, що заставне майно буде реалізоване не нижче 16400 доларів США, від оформив на представника позивача нотаріальне доручення для подальшого фактичного виконання умов договору застави. Однак, 20.10.2010 року заставне майно було реалізовано за 1000 грн., тобто за значно нижчою ціною, яка була вказана позивачем при гарантуванні вартості реалізації заставного майна, і навіть ця сума 1000 грн. відповідачу не передавалась та згідно графіку його платежів така сума, як 1000 грн., не сплачувалась.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 листопада 2014 року скасовано рішення Апеляційного суду Київської області від 20 травня 2014 року, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 червня 2015 року скасовано ухвалу Апеляційного суду Київської області від 28 січня 2015 року, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

Згідно ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитним договором від 04.09.2008 року в сумі 8001,78 євро, що еквівалентно 85397,03 грн., заборгованості за процентами в розмірі 1260,83 євро, що еквівалентно 13455,90 грн., та трьох процентів річних станом на 22.05.2013 року в сумі 278,17 євро, що еквівалентно 3005,43 грн. є правомірними, обґрунтованими, а отже такими що підлягають задоволенню.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до вимог ст. ст. 526, 530 ЦК України зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства та у встановлений у зобовязанні строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом вірно встановлено, що за змістом вищевказаної статті на позичальника покладається обовязок повертати кредит та сплачувати проценти за користування ним у розмірах та на умовах, встановлених договором. У разі відмови або ухилення позичальника від добровільного виконання зобовязань за кредитним договором, кредитодавець має право звернутись до суду за захистом порушених прав у спосіб, передбачений ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Відповідно до п. 3.1 кредитного договору позичальник зобовязується починаючи з місяця, наступного за звітним, щомісяця до 10-го числа (включно) кожного календарного місяця частково погашати заборгованість за кредитом у сумі 654,00 євро та нарахованими процентами шляхом внесення готівкою чи перерахування зі свого поточного рахунку на рахунок банку.

Встановлено, що 04 вересня 2008 року між ПАТ «Родовід Банк»та ОСОБА_2 укладений кредитний договір№ 77.1/АА-01603.08.2, відповідно до умов якого останній отримав кредит на загальнусуму 23550 євро зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 16 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитомз кінцевимтерміном повернення до04 вересня 2011 року (а. с. 7-10).

04 вересня 2008 рокуОСОБА_2 уклав із ПАТ «Родовід Банк» договір застави № 77.1/АА-01603.08.2-3, за умовами якогоу заставу банку переданий належний йому автомобільмарки«Hyundai HD 72» (а. с. 15-20).

04 вересня 2008 року з метою забезпечення виконання зобовязань за вказаним кредитним договором між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_3 укладений договір поруки, за яким поручитель зобовязався відповідати в повному обсязі за своєчасне виконання боржником усіх його зобовязань за вказаним кредитним договором.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач належним чином виконав свій обовязок щодо надання відповідачу грошових коштів (кредиту) у розмірі та на умовах, встановлених кредитним договором. Водночас, відповідач свої обовязки щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування ним у розмірах та на умовах, встановлених договором, виконує неналежним чином, у звязку з чим у останнього станом на 19 лютого 2013 року утворилась заборгованість за кредитним договором, яка становить: 8001,78 євро - сума заборгованості за кредитом; 1260,83 євро - сума заборгованості за процентами; 1515113,56 грн. - сума нарахованої пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом та три проценти річних від суми простроченого кредиту станом на 22.05.2013 року у розмірі 278,17 євро, що еквівалентно 3005,43 грн.

Зазначені обставини підтверджуються розрахунком заборгованості станом на 19 лютого 2013 року та випискою з особового рахунку ОСОБА_2 з 04.09.2008 року по 19.02.2013 року (а. с. 23-24, 30-46), а також розрахунком заборгованості станом на 19 лютого 2013 року, наданим представником позивача суду апеляційної інстанції.

Доводи відповідача ОСОБА_2 про те, що він виконав свої зобовязання за даним кредитним договором і в нього відсутня заборгованість по кредиту та за процентами, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються випискою з особового рахунку ОСОБА_2 з 04.09.2008 року по 19.02.2013 року (а. с. 30-46), з якого вбачається, що за період з 04.09.2008 року по 20.10.2010 року відповідач сплатив заборгованість по кредиту у розмірі 15548,22 євро та заборгованість за процентами у розмірі 6017,78 євро.

Крім того, із розрахунку заборгованості станом на 19 лютого 2013 року, наданого представником позивача суду апеляційної інстанції, убачається, що сума погашення заборгованості по кредиту за період з 04.09.2008 року по 20.10.2010 року становить 15548,22 євро, залишок заборгованості по кредиту становить 8001,78 євро. А сума погашення заборгованості за процентами по кредиту за період з 04.09.2008 року по 20.10.2010 року становить 6017,78 євро, залишок заборгованості за процентами по кредиту становить 1260,83 євро.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що станом 19.02.2013 року у відповідача виникла заборгованість за кредитним договором від 04.09.2008 року в сумі 8001,78 євро, що еквівалентно 85397,03 грн., заборгованість за процентами в розмірі 1260,83 євро, що еквівалентно 13455,90 грн., та три відсотки річних станом на 22.05.2013 року в сумі 278,17 євро, що еквівалентно 3005,43 грн. і позовні вимоги в цій частині є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову в цій частині позовних вимог.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки (штрафу, пені) може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує суму збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Істотними обставинами в розумінні ч. 3 ст. 551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобовязання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобовязання).

Положеннями ст. 616 ЦК України передбачено право суду за певних умов зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника.

При цьому питання зменшення розміру неустойки вирішується в конкретній ситуації на підставі певних доказів і розрахунків.

Відповідно до п. 3.6 кредитного договору позичальник зобовязується за порушення строків повернення кредиту чи сплати процентів сплачувати банку за кожний день пеню у розмірі 1.6 процента від суми простроченої заборгованості.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 1515113,56 грн., суд дійшов висновку про застосування позовної давності в один рік до цих вимог і стягнув пеню у розмірі 54241,84 євро, що еквівалентно 586036,37 грн., за період з 22.05.2012 по 22.05.2013 роки, не звернувши уваги на те, що розмір нарахованої позивачем пені перевищує суму збитків майже в шість разів.

Виходячи з наведеного та враховуючи ступінь виконання зобовязання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобовязанні, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобовязання відповідачем та те, що розмір пені значно перевищує суму збитків, колегія суддів вважає за можливе зменшити її розмір до 200392 грн., що еквівалентно 8000 євро станом на 10.12.2015 року (8000 євро * на 25,049 грн.- курс 1 євро), змінивши рішення суду першої інстанції в цій частині позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги про те, що заставне майно було продане позивачем 20.10.2010 року за 1000 грн., тобто за значно нижчою ціною, ніж вказаною при гарантуванні позивачем вартості реалізації заставного майна, які не було зараховано на погашення кредитної заборгованості і не було надано відповідачу, не заслуговують на увагу, оскільки договір купівлі-продажу заставного автомобіля на час розгляду справи чинний і доказів того, що він визнаний в судовому порядку недійсним, відповідач суду не надав.

Також не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про те, що 22 жовтня 2009 рокувідповідач передав представникуПАТ «Родовід Банк» за актом прийому-передачі автомобіль «Hyundai HD 72», два комплекти ключів до нього та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобуі даний представникПАТ «Родовід Банк» 20 жовтня 2010 року за довіреністю від відповідача відчужив заставний автомобіль на користь ОСОБА_4 за 1000 грн., оскільки матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивач уповноважував в даному випадку ОСОБА_5 на вчинення дій від його імені в тому числі щодо зняття з обліку в органах ДАІ та реалізації заставного майна за договором застави транспортного засобу, укладеним 04.09.2008 року між сторонами.

А та обставина, що ОСОБА_5 перебував на той час з позивачем у трудових відносинах, чого не заперечував в судовому засіданні представник позивача, не давала йому підстав на вчинення таких дій щодо зняття з обліку та реалізації заставного транспортного засобу.

Крім того, як убачається із нотаріально посвідченої довіреності від 22.10.2009 року, ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на вчинення таких дій, як розпоряджатися (зняти з обліку в органах ДАІ, продати, страхувати), належним йому на праві власності автомобілем марки «Hyundai HD 72», як фізичних осіб, а не як представників ПАТ «Родовід Банк». (а. с. 91).

Також на заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 у МРЕВ отримав інформацію про реалізацію 20 жовтня 2010 року представником банку заставного транспортного засобу на підставі довідки-рахунка КІМ № 370361, при цьому йому надано документи, що кредит погашено повністю (а. с. 92 т. 1), оскільки відмітка в реєстраційній карті заставного транспортного засобу про погашення кредиту не є належним та допустимим доказом щодо погашення кредиту згідно ст. ст. 57-60 ЦПК України.

Крім того, дана інформація в реєстраційній картці про те, що кредит погашено, спростовується матеріалами даної цивільної справи, а саме: позовною заявою, випискою з особового рахунку ОСОБА_2 з 04.09.2008 року по 19.02.2013 року та розрахунками заборгованості по кредитному договору від 04.09.2008 року станом на 19.02.2013 року.

Відмовляючи в позові до поручителя ОСОБА_3, суд обґрунтовував свої висновки тим, що оскільки позов банк подав до суду лише у травні 2013 році, тобто після спливу двох років з моменту настання строку виконання основного зобовязання, з 04 вересня 2011 року, тому відповідно до вимог ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припинилася і позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_3 не підлягають задоволенню. Рішення суду в цій частині в апеляційному порядку не оскаржується.

Таким чином, доводи апеляційної скарги на рішення суду в частині часткового задоволення позовних вимог про стягнення пені заслуговують на увагу, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України.

Рішення суду в іншій частині позовних вимог ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі та передбачених ст. 308 ЦПК України.

Згідно ч. 5 ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3022,50 грн., що становить 1 відсоток ціни позову (200392,00 грн.+98853,35 грн.+3005,43 грн.=302250,78 грн.).

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія судів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 грудня 2013 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства«Родовід Банк» пені в розмірі 54241,84 євро, що еквівалентно 586036,37 грн., судового збору в розмірі 1459,57 грн. скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» пенюв розмірі 200392 гривні.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства«Родовід Банк» судовий збір у розмірі 3022,50 гривень.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді