Рішення № 54908685, 11.12.2015, Заводський районний суд м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя

69009 Україна м. Запоріжжя вул. Лізи Чайкіної 65 тел.(061) 236-59-98

Справа № 332/3554/15-ц

Провадження №: 2/332/1208/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2015 р. м. Запоріжжя

Заводський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючий суддя Шалпегіна О.Л.

при секретарі Чухрай М.М.

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представників відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4

представника третьої особи ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні місцевого суду в місті Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6, Запорізької міської ради, Управління Держгеокадастру у Запорізькому районі Запорізької області, Реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_7 про визнання рішення органу місцевого самоврядування таким, що втратив чинність в частині, скасування державного акту про право власності на земельну ділянку та реєстрації права власності на земельну ділянку,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовної заявою до ОСОБА_6, Запорізької міської ради, ОСОБА_8 Управління Держгеокадастру у Запорізькій області, Реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_7 про визнання рішення органу місцевого самоврядування таким, що втратив чинність в частині, скасування державного акту про право власності на земельну ділянку та реєстрації права власності на земельну ділянку.

Під час судового розгляду ухвалою суду від 05.11.2015 р. було проведено заміну первісного відповідача ОСОБА_8 Управління Держгеокадастру у Запорізькій області належним - Управління Держгеокадастру у Запорізькому районі Запорізької області.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги, в обґрунтування яких зазначив, що 27.12.2007 р. між позивачем та відповідачем у справі було укладено договір дарування 11/25 частин житлового будинку №107 по вул.Скворцова у м.Запоріжжі. З вказаного часу ОСОБА_1 проживає у цьому будинку зі своєю сімєю. ОСОБА_7 є співвласником домоволодіння за вказаною вище адресою. Позивач вважає, що на підставі ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України після укладення договору дарування та з моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно 22.01.2008 р., до нього, як власника частини житлового будинку, перейшло право користування частиною земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно та земельною ділянкою, необхідною для його обслуговування. Під час укладання договору дарування відповідач не повідомила ані позивача, ані нотаріуса про існування рішення Запорізької міської ради від 31.01.2007 р. про передачу у власність ОСОБА_6 спірної земельної ділянки. Про отримання ОСОБА_6 19.05.2008 р. державного акту про право власності на земельну ділянку, позивачу стало відомо після 18.10.2012 р., коли ОСОБА_7 та ОСОБА_6 уклали між собою договір про поділ земельної ділянки та третя особа, посилаючись на нього, почала вимагати від позивача усунення перешкод у користуванні землею.

На підставі викладеного та, керуючись ч. 1 ст. 155 ЗК України, представник позивача просив суд визнати п. 3 рішення Запорізької міської ради № 61/155 від 31.01.2007р. таким, що втратив чинність в частині передачі ОСОБА_6 у власність земельної ділянки у кадастровому кварталі 2310100000:02:027 Заводського району м. Запоріжжя для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель та споруд; скасувати державний акт ЯЕ № 284540 про право власності ОСОБА_6 на вказану земельну ділянку та скасувати запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на земельну ділянку.

Позивач у судовому засіданні підтримав заявлені ним позовні вимоги у повному обсязі з підстав, зазначених у позові та просив суд їх задовольнити. Вважає. що після укладання договору дарування частини будинку до нього перейшло право користування частиною земельної ділянки по вул. Скворцова, 107 у м. Запоріжжі.

Представник відповідача ОСОБА_6 під час розгляду справи позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав та пояснив, що рішення Запорізької міської ради № 61/155 від 31.01.2007 р. є абсолютно законним, оскільки прийнято у той час, коли ОСОБА_6 була повноправним власником частини житлового будинку та користувачем земельної ділянки за адресою: м. Запоріжжя, вул. Скворцова, б. 107. Договір дарування з ОСОБА_1 було укладено у грудні 2007 року. Відповідачу було відомо про наявність рішення міської ради від 31.01.2007 р. під час укладання цього договору. Після отримання відповідної технічної документації із землеустрою відповідачем у двомісячний строк було замовлено Державний акт про право власності на земельну ділянку відповідно до вимог п. 5 рішення Запорізької міської ради та жодних порушень допущено не було. Крім того, вказане рішення само по собі втратило чинність після отримання відповідними особами Державних актів про право власності на земельну ділянку. Посилаючись на законність придбання ОСОБА_6 права власності на земельну ділянку, представник відповідача зазначив і про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 щодо скасування державного акту про право власності на земельну ділянку, оскільки вказаний документ був отриманий у встановленому законом порядку. Право позивача щодо користування спірною земельною ділянкою, ОСОБА_6 жодним чином не порушуються. Після отримання Державного акту вона пропонувала ОСОБА_1 переоформити вказане право на нього за умови несення ним витрат лише з оформлення документів. Також представник відповідача, просив суд застосувати загальну позовну давність до спірних правовідносин та відмовити ОСОБА_1 у задоволені позовних вимог, оскільки останній був обізнаний і про існування рішення Запорізької міської ради від 31.01.2007 р. і про видачу ОСОБА_6 державного акту про право власності на земельну ділянку.

Представник відповідача Запорізької міської ради, повідомлений про час та місце судового розгляду у встановленому законом порядку, до судового засідання не зявилась, надавши заяву про розгляд справи у її відсутності та письмові заперечення проти позову. Зі змісту вказаних заперечень вбачається, що відповідач вважає за необхідне відмовити ОСОБА_1 у задоволені позовних вимог через сплив позовної давності щодо оскарження рішення міської ради від 31.01.2007 р. По-друге, Запорізька міська рада при прийнятті спірного рішення 31.01.2007 р. діяло в межах своєї компетенції від імені відповідної територіальної громади на підставі затвердженої технічної документації із землеустрою та документів про право власності ОСОБА_6 на частину нерухомого майна. Крім того, представник відповідача зазначив, що право власності у ОСОБА_1 на частину домоволодіння виникло після державної реєстрації права на нерухоме майно. На підставі викладеного, представник відповідача просила суд відмовити ОСОБА_1 у задоволені заявлених ним позовних вимог.

Представник відповідача - Управління Держгеокадастру у Запорізькому районі Запорізької області у судовому засіданні 02.12.2015 р. при вирішенні цього спору поклалась на розсуд суду з урахуванням наданих письмових заперечень (а.с. 182-184). Посилаючись на вимоги ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України, представник відповідача зазначила про перехід права власності на земельну ділянку за договором дарування від 27.12.2007р. до ОСОБА_1 А ОСОБА_6, приховавши факт наявності рішення міської ради від 31.01.2007 р., порушила право власності позивача на землю, гарантоване ст. 14 Конституції України.

Представник відповідача Реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, повідомлений у встановленому законом порядку про час та місце розгляду справи, до судового засідання не зявився з невідомих суду причин.

Вислухавши учасників судового розгляду, дослідивши надані документи, з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до копії договору купівлі-продажу частини житлового будинку, посвідченого 27.12.2007 р. приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу за реєстровим №1369, ОСОБА_6 подарувала, а ОСОБА_1 прийняв в дар 11/25 частин житлового будинку № 107 по вул. Скворцова у м. Запоріжжі. У пункті 2 вказаного договору зазначено, що житловий будинок, частина якого дарується, має розмір загальної площі 69,9кв.м. і знаходиться на земельній ділянці 2011 кв.м. Вказана земельна ділянка не приватизована, що підтверджується довідкою, виданої Запорізькою регіональною філією ДП Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах від 23.11.2007 р. за № 1566 (а.с. 206-207).

Згідно з відомостями, наданими ТОВ Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації, реєстрація права власності ОСОБА_1 на нерухоме майно за вищезазначеним договором дарування відбулась 22.01.2008 р. (а.с. 205-208).

У звязку з втратою оригіналу вказаного договору дарування позивачем було отримано його дублікат (а.с. 13-16).

Також під час розгляду справи встановлено, що рішенням Запорізької міської ради №61/155 від 31.01.2007 р. Про передачу громадянам земельних ділянок у Заводському районі м.Запоріжжя (кадастровий квартал 2310100000:02:027) ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було передано у спільну сумісну власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) земельну ділянку 0,1000 га (кадастровий №2310100000:02:027:0098), а також в оренду на 10 років для городництва земельну ділянку 0,2681 га (кадастровий №2310100000:02:027:0099) (а.с. 176-180).

На підставі рішення Запорізької міської ради №61/155 від 31.01.2007 р. ОСОБА_6 19.05.2008 р. було видано державний акт ЯЕ № 284540 на право власності на земельну ділянку за адресою: м. Запоріжжя, вул. Скворцова, 107, спільно з ОСОБА_7 (а.с.165).

На підставі рішення Запорізької міської ради №61/155 від 31.01.2007р. ОСОБА_7 14.05.2008 р. було видано державний акт ЯЕ № 284541 на право власності на земельну ділянку за адресою: м. Запоріжжя, вул. Скворцова, 107, спільно з ОСОБА_6 (а.с.162).

08.10.2012 р. між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було укладено договір про поділ земельної ділянки за адресою: м. Запоріжжя, вул. Скворцова, 107, площею 0,1000га, кадастровий №2310100000:02:027:0098. За домовленістю сторін та згідно зі схемою порядку користування ОСОБА_6 належить 383/1000, що складає 0,038 га та ОСОБА_7 617/1000, що складає 0,0617 га. У звязку з поділом вказаної земельної ділянки, право спільної сумісної власності було припинено, а замість нього сторони набули право спільної часткової власності. Володіння вказаної ділянкою відповідно до п. 4 Договору відбувається без визначення меж в натурі (а.с. 159-162).

З урахуванням встановлених у справі обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на ст. 120 ЗК України, яка у частинах 1 та 2 в редакції, що діяла на момент укладання між сторонами договору дарування, передбачала наступне:

1. До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

2. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

По справі достовірно встановлено і не заперечується учасниками судового розгляду, що на момент укладення сторонами договору дарування від 27.12.2007 р. земельна ділянка за місцезнаходженням житлового будинку № 107 по вул. Скворцова у м.Запоріжжі у власності ОСОБА_6 не перебувала.

Враховуючи конструкцію норм ст. 120 ЗК України, до набувача житлового будинку, будівлі або споруди переходить саме те право, яке на момент вчинення правочину мав відчужувач. Отже, станом на 27.12.2007 р. до ОСОБА_1 не могло перейти право власності на земельну ділянку у вказаному порядку, оскільки такого права не мала ОСОБА_6

Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач не визначив, на захист якого саме права заявлений позов, в судовому засіданні послався на захист свого права користування землею, яке, на його думку, він набув при укладенні договору дарування. При цьому, позивач наполягає на набутті права користування земельною ділянкою у тому розмірі, який наданий ОСОБА_6 оскарженим рішенням Запорізької міської ради та державним актом.

По справі встановлено, що на момент укладення договору дарування від 27.12.2007р. земельна ділянка за місцезнаходженням житлового будинку № 107 по вул.Скворцова у м.Запоріжжі перебувала у власності територіальної громади в особі Запорізької міської ради.

Відповідно до вимог ч.1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

З пояснень позивача вбачається, що після укладення договору дарування від 27.12.2007року він не звертався у встановленому законом порядку за оформленням права власності або користування земельною ділянкою, а документи для приватизації земельної ділянки намагався зібрати лише у 2013 році.

Оскільки, відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, вказаний позов, що обґрунтований захистом права користування земельною ділянкою, не підлягає задоволенню через відсутність порушеного права позивача.

При розгляді справи встановлено, що оскаржене рішення Запорізької міської ради №61/155 від 31.01.2007 р. прийнято у той час, коли ОСОБА_6 була власником частини житлового будинку та фактичним користувачем земельної ділянки за адресою: м.Запоріжжя, вул. Скворцова, б.107. Вказане рішення було ухвалено органом місцевого самоврядування в межах його компетенції. Отже, на час прийняття вказаного рішення були відсутні порушення прав позивача та встановленого порядку передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_6 Про наявність інших порушень порядку прийняття вказаного рішення позивач не зазначає.

Відсутність порушень вимог закону при прийнятті оскарженого рішення сама по собі свідчить про необґрунтованість позовних вимог про визнання п. 3 рішення Запорізької міської ради № 61/155 від 31.01.2007 р. таким, що втратив чинність в частині передачі ОСОБА_6 у власність земельної ділянки.

Водночас, у разі визнання п. 3 рішення Запорізької міської ради №61/155 від 31.01.2007р. у визначеній частині таким, що втратив чинність через одночасне визнання права на землю за ОСОБА_1, суд перебрав би на себе компетенцію органу місцевого самоврядування та втрутився б в дискреційні повноваження вказаного органу, що є неприпустимим.

Посилання позивача на незаконність видачі ОСОБА_6 державного акту на право власності на земельну ділянку з підстав відчуження частини житлового будинку суд не приймає через відсутність нормативного обґрунтування вказаних доводів.

Адже, на час видачі 19.05.2008 р. державного акту ЯЕ № 284540 діяла Інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої Наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах 04.05.1999р. № 43

Відповідно до п. 1.4. вказаної Інструкції державний акт на право власності на земельну ділянку та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою видається на підставі рішення Кабінету Міністрів України, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

Відповідно до вказаної норми державний акт ЯЕ № 284540 виданий ОСОБА_6 на підставі рішення Запорізької міської ради № 61/155 від 31.01.2007 р.

Законодавство, в тому числі вказана Інструкція, не містить вимог про відмову у видачі державного акту на землю у звязку з відчуженням обєкту нерухомості на відповідній земельній ділянці після прийняття рішення уповноваженим органом про передачу такої ділянки у власність.

На думку позивача, він набув право користування земельною ділянкою саме за договором дарування від 27.12.2007 р.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з вимогами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Зазначений договір дарування від 27.12.2007 р. укладений у письмовій формі, посвідчений нотаріального, підписаний особисто ОСОБА_6 та ОСОБА_1 Зміст правочину не суперечить актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства і на підставі положень статті 629 ЦК України є обовязковим для виконання сторонами.

Частині 1 статті 377 ЦК України в редакції, що діяла на час укладення зазначеного договору, передбачала, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Договір дарування від 27.12.2007 р. між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 не містив умов про перехід прав на земельну ділянку, на якій розташована відчужена частина житлового будинку. Відповідно, сама земельна ділянка не була предметом зазначеного договору.

Посилання в договорі на розмір земельної ділянки у 2011 кв.м не співпадає ані з розміром ділянки, переданої у власність ОСОБА_6 (0,1000 га, тобто 1000 кв.м), ані з розміром землі, переданої їй в оренду (0,2681 га) відповідно до оскарженого рішення Запорізької міської ради. Тобто, за змістом договору дарування від 27.12.2007р. земельна ділянка не була його предметом.

Водночас, земельна ділянка, яка зазначена в оскаржених рішенні міської ради та державному акті, не співпадає з площею, зайнятою придбаним позивачем будинком. Вказане підтверджується передачею ділянки площею 0,1000 га у спільну сумісну власність двох осіб ? ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Таким чином, за своїм змістом позов спрямований не на усунення порушень свого права, а на збільшення обсягу майнових прав, які були передані позивачу за договором дарування від 27.12.2007 р., що не відповідає волевиявленню сторін на час укладення цього договору.

Стосовно переходу права на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, суд зазначив вище, що на момент укладення договору ОСОБА_6 не мала права власності на землю, отже, таке право не могло перейти до позивача за цим договором.

Водночас суд враховує, що згідно з ч. 2 ст. 377 ЦК України у відповідній редакції, якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Оскільки на момент укладення договору дарування ОСОБА_6 фактично користувалася земельною ділянкою комунальної власності, на якій розміщений житловий будинок, саме таке право користування перейшло до ОСОБА_1 з укладенням договору дарування, що повністю відповідає змісту ч. 2 ст. 377 ЦК України та ч. 2 ст. 120 ЗК України.

При цьому подальший перехід права власності на земельну ділянку від територіальної громади в особі Запорізької міської ради до спільної сумісної власності ОСОБА_6 і ОСОБА_7 не вплинули на обсяг прав позивача щодо користування частиною цієї земельної ділянки під житловим будинком, як власника цього будинку.

Відповідно до наведеного позивач не довів, що його право користування частиною земельної ділянки, на якій розміщений належний йому житловий будинок, та частиною ділянки, яка необхідна для його обслуговування, взагалі є порушеним. Зокрема, позивач не зазначив про створення йому будь-яких перешкод в користуванні будинком чи прилеглої території, через що він звернувся до суду, позовів про усунення таких порушень не заявляв.

Враховуючи набуття ОСОБА_6 права власності на земельну ділянку, на якій, в тому числі, знаходиться будинок, придбаний позивачем, суд також зазначає, що згідно з ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. При цьому окремі правомочності щодо користування, володіння чи розпорядження можуть не належати самому власнику, що має місце у випадку, передбаченому ч.2 ст. 377 ЦК України. Проте, користування земельною ділянкою, що належить іншій особі, не може вважатися порушенням прав користувача за відсутності перешкод у такому користуванні, про що у цій справі відомостей немає.

Суд також зауважує, що позивач не довів порушення свого права через оформлення права власності на земельну ділянку саме за ОСОБА_6, оскільки рішенням Запорізької міської ради № 61/155 від 31.01.2007 р. та державним актом ЯЕ № 284540 оформлене право спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Відповідно, частки цих співвласників на місцевості визначені не були. Отже, до моменту укладення 08.10.2012р. між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 договору про поділ земельної ділянки, вказані особи мали рівні права співвласників земельної ділянки. І після укладення цього договору його умовами передбачено володіння землею без визначення меж в натурі.

За таких обставин видача ОСОБА_7 державного акту ЯЕ № 284541 в однаковій мірі порушило б право позивача, як і видача ОСОБА_6 державного акту ЯЕ № 284540. У той же час, задоволення заявлених позовних вимог не змінило б правовий режим користування позивачем зазначеною у позові земельною ділянкою, оскільки вона залишилася б у власності ОСОБА_7, а позивач не набув би права одноосібного користування цією ділянкою.

Незважаючи на вказані обставини, позивач не вбачає порушення свого права через оформлення права власності за ОСОБА_7, що свідчить про необґрунтованість заявлених вимог, які не спрямовані на реальний захист порушеного права.

За положеннями частин 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У справі не встановлено набуття позивачем права власності на земельну ділянку, а позивачем не доведена наявність порушення його майнового права чи інтересу щодо користування тією частиною земельної ділянки, на якій розміщений належний йому будинок, та частиною ділянки, яка необхідна для його обслуговування.

Отже, враховуючи відсутність порушеного права позивача, заявлений позов задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання щодо застосування до спірних правовідносин позовної давності за заявою відповідачів у справі, суд зазначає наступне.

За змістом частини першої статті 261ЦК Українипозовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Оскільки суд дійшов висновку про необхідність відмови у позові з підстав його необґрунтованості, підстав для вирішення питання про застосування позовної давності немає.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Положеннями ч. 1 ст. 88 ЦПК України передбачено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Приймаючи до уваги, що судове рішення постановлено не на користь позивача, витрати по сплаті судового збору не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 11, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_6, Запорізької міської ради, Управління Держгеокадастру у Запорізькому районі Запорізької області, Реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_7 про визнання рішення органу місцевого самоврядування таким, що втратив чинність в частині, скасування державного акту про право власності на земельну ділянку та реєстрації права власності на земельну ділянку ? відмовити.

Вступна та резолютивна частини рішення виготовлені в нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 11.12.2015 р. Повний текст рішення виготовлено 16.12.2015 р.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через Заводський районний суд м. Запоріжжя протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О.Л.Шалпегіна