Рішення № 54907123, 04.01.2016, Ружинський районний суд Житомирської області

Справа № 291/864/15-ц

2/291/42/16

У К Р А Ї Н А

Ружинський районний суд Житомирської області

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

04 січня 2016 року

Ружинський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Руденко З.Б.,

за участю секретаря Шахрай Н.П.,

відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Ружині Житомирської області цивільну справу за позовом

ОСОБА_2

до ОСОБА_1

про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 звернулась з вищевказаним позовом, в якому зазначила, що відповідач ОСОБА_1 в заявах, поданих до Святошинського районного суду м.Києва, ПАТ "УкрСиббанк" та до Святошинського районного управління ГУ МВС України в м.Києві, виклав недостовірну інформацію відносно неї, чим поставив її в принизливе становище, заплямував її ім'я та заподіяв моральної шкоди.

З врахуванням вказаного позивачка просила суд зобов'язати відповідача вибачитись перед нею в судовому засіданні та стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в сумі 30 тис. грн. та витрати на правову допомогу в сумі 25 тис.грн. (а.с.2-7).

В послідуючому позивачка уточнила свої позовні вимоги та просила суд:

- зобов'язати відповідача вибачитись перед нею в приміщенні Ружинського районного суду Житомирської області після винесення рішення по справі;

-винести рішення, яким визнати відомості, які поширює ОСОБА_1, а саме:

-що позивачка зловживаючи своїм службовим становищем зробила виїмку з архівних документів банка копії паспорта відповідача, копії ідентифікаційного коду та виписки із депозитного рахунку в період з березня 2014 року;

-що позивачка являється "ненормальною матір'ю"

-що відповідач ніби то "організував" гарного лікаря щоб вилікувати позивачку від безпліддя;

-що позивачка годувала свою дитину неприроднім шляхом;

-що позивачка являється безплідною та бездітною матір'ю,

такими, що не відповідають дійсності;

2

- стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в сумі 50 тис.грн., матеріальні збитки в сумі 357 грн.71 коп. та витрати на правову допомогу в сумі 25 тис.грн. (а.с.75-80, 120-121).

В судовому засіданні позивачка свої вимоги підтримала з підстав, викладених в позовній заяві, та пояснила що відомості відносно того, що вона є "ненормальною матір'ю", що відповідач "організував" їй лікаря для лікування безпліддя, що вона є безплідною, а також, що вона годувала дитину неприродно, відповідач розповсюдив в своїй заяві, поданій до Святошинського районного суду м.Києва, а відомості відносно того, що вона , зловживаючи своїм службовим становищем, зробила виїмку з архівних документів банку копії паспорта , коду та виписки із депозитного рахунку відповідача- останній розповсюдив в своїх письмових заявах, поданих до ПАТ "УкрСиббанк" та до Святошинського районного управління ГУ МВС України в м.Києві.

Відповідач позовні вимоги не визнав, пояснивши суду, що ніде не поширював відомості відносно того, що позивачка є "ненормальною матір'ю". Інші ж відомості, які викладені ним в заяві, поданій до Святошинського районного суду м.Києва, про перегляд заочного рішення по справі про розірвання шлюбу та стягнення аліментів - це його правова позиція по даній справі , пояснення про своє дійсне відношення до своєї дитини, особисте розуміння принципів батьківства та заходів піклування та способів турботи про дитину як з боку батька, так і з боку матері. Відповідач також підтвердив, що дійсно звертався до правоохоронних органів та до керівництва банку, де працює позивачка, із заявами з приводу того, що позивачка під час розгляду в суді справи про розподіл спільного майна подружжя розголосила його персональні дані, які їй були відомі як працівнику банку, а саме: надала суду не лише копію його паспорта та ідентифікаційного коду, а і виписку з його депозитного рахунку.

Суд, вислухавши пояснення сторін, оглянувши письмові докази по справі, встановив наступне.

Відповідно до ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сімї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Відповідно до ст.280 ЦК України якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Статтею 297 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на повагу до його гідності і честі, які є недоторканими. І кожна фізична особа має право звернутись до суду з позовом про захист її гідності та честі.

При розгляді справ зазначеної категорії підставою для задоволення позову може бути наявність правопорушення, яке має сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Судом встановлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , існує спір щодо розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, а також про розподіл спільного майна подружжя, який вирішувався в судовому порядку у Святошинському районному суді м.Києва.

3

Сторонами не заперечується те, що на адресу Святошинського районного суду м.Києва 18.08.2014р. ОСОБА_1 подав заяву про перегляд заочного рішення суду про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, копія якої додана до позовної заяви ОСОБА_2 (а.с.8-12).

Судом встановлено, що у вищевказаній заяві ОСОБА_1 не міститься вказівки на те, що позивачка ОСОБА_2 є "ненормальною матір'ю" .

Є в заяві є лише вислів наступного змісту: "Та до цього часу мені здавалось, що в мого сина є нормальна мати. Яка мала б без претензій підтримувати свою ж дитину допоки в мене не закінчаться труднощі з роботою".

Зазначене є оціночним судженням відповідача і не містить фактичних даних відносно позивачки, а тому не підлягає спростуванню та доведеності його правдивості.

У вказаній заяві також зазначено наступне, а саме те, що саме відповідач : "організував" Позивачці гарного лікаря, де вона вилікувала своє безпліддя. Ні її колишній чоловік, ні її батьки цього до 30-ти років чомусь для неї не робили та ї не намагались! Як і вона сама так!", а також , що "Позивач ні єдиного дня не годував дитину природнім шляхом- і дитина росте нажаль на штучних харчах від народження. Тому з духовно-фізіологічної точки зору ця мати зовсім не ближча моїй дитині за мене як батька. Не мої б дії - Позивач скоріш за все до цього часу б була безплідною і бездітною. А тепер ще й забирає у мене мою дитину і вимагає більшого фінансування, яке збирається використати не для дитини, а для себе".

Виходячи із загального змісту поданої ОСОБА_1 заяви , суд вважає вказану інформацію обгрунтуванням його позиції щодо суті спору, а саме : критичної оцінки дій позивачки відносно їхньої дитини та можливості залишення дитини проживати разом з батьком та перебувати на його утриманні, стосувалась ця інформація предмета спору щодо розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, була поширена відносно особи , яка брала участь у тій справі, та була доказом по справі і оцінювалась Святошинським районним судом м.Києва при ухваленні судового рішення, а тому відповідно до пункту 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009р. №1 № "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи " не може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації.

Крім того, на думку суду вказані висловлювання відповідача за своїм змістомне порушують права, свободи позивачки, неганьблять її честь, гідність таділову репутацію, оскільки не є негативною інформацією, тобто інформацією, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо).

Судом встановлено і не оспорюється сторонами те, що відповідач звернувся до Святошинського РУ ГУ МВС України у м.Києві із заявою, в якій повідомив про порушення позивачкою закону, а саме: оприлюднення нею його персональних даних шляхом зловживання своїм службовим становищем (а.с.13).

Також не заперечується сторонами, що відповідач подав заяву до ПАТ "УкрСиббанку", де працює позивачка, з приводу надання нею під час судового розгляду спору щодо розподілу спільного майна подружжя документів, що містять банківську таємницю, а саме: виписки з депозитного рахунку відповідача, копії його паспорта та ідентифікаційного коду(а.с.42).

Копій вказаних заяв позивачкою суду надано не було, клопотань про їх витребовування не заявлено.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

4

Як вбачається з роз'яснень, викладених у вищевказаній Постанові Пленуму Верховного Суду України, суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

У випадку звернення особи із заявою до правоохоронних органів суд повинен враховувати висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003 (справа про поширення відомостей). В якому, зокрема, зазначено, що згідно з частиною п'ятою статті 55 Конституції України "кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань" і , що з огляду на викладене, Конституційний Суд України вважає, що звернення громадян до правоохоронного органу, що містять певні відомості про недодержання законів іншими особами передаються чи повідомляються не з метою доведення таких відомостей до громадськості чи окремих громадян, а з метою їх перевірки уповноваженими на це законом іншими посадовими особами. Тому такі звернення не можуть вважатися поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам посадової чи службової особи правоохоронного органу.

Разом з тим наявність у такому зверненні завідомо неправдивих відомостей, а також у разі встановлення, що для звернення особи до вказаних органів не було жодних підстав і було викликано не наміром виконати свій громадський обов'язок або захистити свої права, свободи чи законні інтереси, тягне відповідальність, передбачену законодавством.

Вирішуючи спір, суд враховує вищевикладені роз'яснення Конституційного суду України та Верховного суду України, і вважає, що в даному випадку не можна застосовувати ст. 277 ЦК, оскільки відповідач звернувся до правоохоронних органів із заявою про неправомірні дії позивачки, і в цьому випадку лише відділ МВС був наділений повноваженнями щодо поновлення законності у відповідних відносинах та застосування передбачених законом санкцій до правопорушника.

Також відповідач звернувся до ПАТ "УкрСиббанк" з приводу розголошення банківської таємниці позивачкою, яка є співробітником зазначеного банку, і тому саме вказаний банк також наділений повноваженнями щодо розгляду зазначеної заяви.

З врахуванням викладеного, такі звернення відповідача для вирішення спору та для поновлення законності не є поширенням інформації, як це розуміється у ст.277 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст.10 ЦПК України).

Проте позивачкою не надано доказів про те, що у вказаних зверненнях містяться завідомо неправдиві відомості, а також те, що ці звернення були подані відповідачем не з наміром захистити свої права , свободи чи законні інтереси, а з наміром принизити честь, гідність та ділову репутацію відповідачки.

З врахуванням викладеного, в задоволенні позовної вимоги що визнання відомостей, зазначених в позовній заяві ОСОБА_3, суд відмовляє.

Суд не вправі забов'язати відповідача вибачитись перед позивачкою у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено статтями 16, 277 ЦК України.

5

5

За таких обставин позовні вимоги про зобов'язання відповідача принести вибачення перед позивачкою , не ґрунтуються на законі.

Вимоги, щодо стягнення моральної шкоди, матеріальних збитків та витрат на правову допомогу є похідними від вимог про захист честі, гідності та ділової репутації, а тому вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 32, 40 Конституції України, ст.ст. 277, 280, 297 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, Рішенням Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року №8-рп/2003, ст.ст.60, 88, 213, 215 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення, а особою, яка не була присутня в судовому засіданні під час проголошення судового рішення протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя З. Б. Руденко.