Рішення № 54906463, 30.12.2015, Солонянський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 192/1173/15-ц

Провадження № 2/192/425/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" грудня 2015 р. Солонянський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Щербини Н. О.,

за участі секретаря судового засідання Сербіної Л. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в смт Солоне цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1, ОСОБА_1 в якості законного представника малолітнього ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особі Солонянська районна державна адміністрація Дніпропетровської області (як орган опіки і піклування), Головне управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області про виселення,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду з позовом до відповідачів: ОСОБА_1, ОСОБА_1 в якості законного представника малолітнього ОСОБА_2, ОСОБА_3, в якому просить суд виселити відповідачів та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку (предмет іпотеки), розташованому за адресою: Дніпропетровська область, Солонянський район, с.Привільне, вул.Чапаєва, буд.71, а також покласти на відповідачів судові витрати в розмірі 243 гривні 60 копійок.

На обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 26 жовтня 2004 року позивач та відповідачка ОСОБА_1 уклали кредитний договір №DNISG000000009, відповідно до п.1.1 якого позивач зобовязався надати відповідачці кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 18610 гривень 00 копійок строком до 24 жовтня 2014 року, а відповідачка зобовязалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором позивач і відповідачка ОСОБА_1 26 жовтня 2004 року уклали договір іпотеки №DNISG000000009, згідно з п.7 якого відповідачка надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок загальною площею 55,10 кв.м, житловою площею 48,00 кв.м, який розташований за адресою: Дніпропетровська область, Солонянський район, с.Привільне, вул.Чапаєва, буд.71, який належить їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу.

Позивач посилається на те, що свої зобов'язання за кредитним договором він виконав у повному обсязі, надавши відповідачці кредит в розмірі, передбаченому умовами кредитного договору, а відповідачка не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору, тобто зобовязання за кредитним договором не виконала.

Позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та 24 грудня 2012 року суд виніс рішення звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме житловий будинок загальною площею 55,10 кв.м, житловою площею 48,00 кв.м, який розташований за адресою: Дніпропетровська область, Солонянський район, с.Привільне, вул.Чапаєва, буд.71 шляхом продажу вказаного предмета іпотеки публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПРИВАТБАНК».

Тому позивач, з посиланням на ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК України просить суд виселити відповідачів та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку (предмет іпотеки), розташованому за адресою: Дніпропетровська область, Солонянський район, с.Привільне, вул.Чапаєва, буд.71.

Представник позивача, який належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання 30 грудня 2015 року не з'явився, заявою просив розглянути справу за його відсутності, позов підтримав та не заперечував проти розгляду справи в заочному порядку (а.с.93-95).

Відповідач ОСОБА_1, ОСОБА_1 в якості законного представника малолітнього ОСОБА_2, яка належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи (а.с.91), в судове засідання 30 грудня 2015 року не зявилася, заявою просила розглянути справу за її відсутності, позов не визнала в повному обсязі (а.с.96).

Відповідач ОСОБА_3, яка належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи (а.с.90), в судове засідання 30 грудня 2015 року не зявилася, заявою просила розглянути справу за її відсутності, позов не визнала в повному обсязі (а.с.97).

Третя особа - Солонянська районна державна адміністрація Дніпропетровської області (як орган опіки і піклування), яка належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи (а.с.92), у судове засідання 30 грудня 2015 року не зявилася, причини не явки суду не відомі. Згідно письмових пояснень від 01 жовтня 2015 року та від 02 листопада 2015 року, просили врахувати положення діючого законодавства та прийняти рішення захистивши права та законні інтереси неповнолітньої особи ОСОБА_2, 23 січня 1998 року оскільки предмет звернення стягнення є єдиним житлом боржника та його родини (а.с.52-53,67-68).

У звязку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, суд у відповідності з ч.2 ст.197 ЦПК України ухвалив здійснювати розгляд справи у відсутність сторін, які належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши докази, що маються у справі, приходить до наступного висновку.

Відповідно до положень ст.ст.10,11,60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, при цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень, крім випадків встановлених цим законом.

Судом встановлено, що згідно кредитного договору №DNISG000000009, укладеного між позивачем та ОСОБА_1 25 жовтня 2004 року (а.с.5-6) вбачається, що дійсно відповідачці ОСОБА_1 були надані кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк по 24 жовтня 2014 року включно у вигляді неповновлюваної кредитної лінії в розмірі 18610 гривень 00 копійок, з яких 16700 гривень надавалися для купівлі житлового будинку, а 1910 гривень для оплати страхових платежів (а.с.5-6).

Також судом було встановлено, що згідно договору іпотеки №DNISG000000009 від 25 жовтня 2004 року (а.с.7-9) відповідачка ОСОБА_1 в забезпечення виконання зобов'язань за укладеним кредитним договором надала в іпотеку нерухоме майно: житловий будинок загальною площею 55,10 кв.м, житловою площею 48,00 кв.м, який розташований за адресою: Дніпропетровська область, Солонянський район, с.Привільне, вул.Чапаєва, буд.71 (а.с.7-9), а згідно п. 7 зазначеного договору предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 22 жовтня 2004 року державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори за реєстровим №4455 та зареєстрованого в реєстрі прав власності на нерухоме майно 23 жовтня 2004 року. Крім того, згідно п. 11 договору, сторони визначилися, що вартість предмета іпотеки складає 23900 гривень.

Судом встановлено, що 24 грудня 2014 року Солонянським районним судом Дніпропетровської області у справі №192/731/14 за позовом ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, було ухвалено рішення, згідно якого позовні вимоги були задоволені частково, а саме в частині звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за укладеними між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» 25 жовтня 2004 року кредитним договором №DNISGA00000009 та договором іпотеки №DNISGA00000009 станом на 18 березня 2014 року в розмірі 65 839 (шістдесят пять тисяч вісімсот тридцять девять) гривень 45 копійок. При цьому судом було відмовлено в задоволенні позовних вимог про виселення відповідачів, а рішення суду набрало законної сили 16 січня 2015 року (а.с.14).

27 лютого 2015 року позивач на адресу відповідачів надіслав повідомлення про добровільне звільнення предмету іпотеки (а.с.15). яке було отримано ОСОБА_4 (а.с.16-18), проте вимоги повідомлення в добровільному порядку не виконані і на час розгляду справи судом.

За змістом ч. 1 ст. 575 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, це вид забезпечення виконання зобовязання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобовязання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до ст. 589 ЦК України, ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у ст. 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку».

Згідно із ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку».

Так, згідно із ч. 1,2 ст. 39 цього Закону у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є ст. 109 ЖК Української РСР, у ч.1 якої передбачені підстави виселення.

Частина 3 ст. 109 ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, ч. 2 ст. 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Відтак, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі ч. 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення ст. 40 цього Закону, так і норма ст. 109 ЖК Української РСР.

Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються з жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у звязку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Згідно правової позиції ВСУ у справі №6-39цс15 від 18 березня 2015 року, ВСУ зазначив, що установивши у справі, що в іпотеку передано житловий будинок, який був придбаний не за рахунок отриманих кредитних коштів, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для виселення мешканців із зазначеного будинку без надання їм іншого постійного житла.

З матеріалів справи вбачається, що спірний житловий будинок належить відповідачу ОСОБА_1 на праві власності згідно нотаріально посвідченого 22 жовтня 2004 року державним нотаріусом Солонянського районного нотаріального округа ОСОБА_5 за реєстровим №4455 договору купівлі-продажу жилого будинку та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 23 жовтня 2004 року №5166801, що було також встановлено рішенням суду від 24 грудня 2014 року у справі №192/731/14 при вирішенні позову про звернення стягнення на предмет застави та виселення (а.с.10-14).

Зазначене свідчить про те, що відповідачкою ОСОБА_1 спірний житловий будинок був придбаний до укладання з позивачем кредитного договору, який укладений 25 жовтня 2004 року, тобто після виникнення у ОСОБА_1 права власності на предмет іпотеки та після отримання нею грошових коштів за кредитним договором від 25 жовтня 2004 року.

На підставі зазначеного, суд приходить до висновку про те, що предмет іпотеки був придбаний відповідачкою до моменту укладання кредитного договору та не за отриманні нею в кредит грошові кошти. Крім того, в якості придбання відповідачкою предмету іпотеки не за кредитні кошти також свідчить те, що вартість предмету іпотеки згідно п. 11 іпотечного договору складає 23900 гривень, а в кредит відповідач отримала лише 16700 гривень, що свідчить про те, що розмір кредитних коштів є меншим за розмір вартості предмета іпотеки.

Оскільки згідно з ч. 2ст.109 ЖК УРСРвиселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення допускається лише при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними виключно за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, то суд приходить до висновку про те, що виселення ОСОБА_1 та інших відповідачів у справі без надання їм іншого постійного житлового приміщення є неможливим.

З огляду на те, що позивачем в позовній заяві не зазначено інше постійне житло, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, то правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

У звязку з відмовою у задоволенні позовних вимог, відповідно дост. 88 ЦПК України, судові витрати покладаються на позивача.

Враховуючи викладене та керуючисьст. 109 ЖК УРСР, ст.ст.39,40 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 10, 11, 57, 60, 88, 209, 212-215, 292, 294ЦПК України, суд-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову публічного акціонерного товариства «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1, ОСОБА_1 в якості законного представника малолітнього ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особі Солонянська районна державна адміністрація Дніпропетровської області (як орган опіки і піклування), Головне управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області про виселення, відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області через районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення складений 04 січня 2016 року.

Головуючий: суддя Н. О. Щербина