Постанова № 54906294, 14.12.2015, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/9943/14-а

Провадження № 2-а/185/489/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2015 року

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі :

головуючого судді Перекопського М.М.,

за участю секретаря судового засідання Волошиної К.М.,

представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2,

представника Управління Пенсійного фонду України в м. Павлограді та Павлоградському районі Дніпропетровської області ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Павлограді та Павлоградському районі Дніпропетровської області про визнання дій протиправними та зобовязання вчинити певні дії щодо призначення пенсії державного службовця,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2000 року позивач звернувся до суду зі скаргою у якій, згідно уточнених вимог, просив визнати дії Управління Пенсійного фонду України в м. Павлограді та Павлоградському районі Дніпропетровської області щодо відмови у призначенні позивачу в призначенні пенсії державного службовця протиправними; визнати за позивачем право на пенсію державного службовця відповідно до заяви від 29.06.1999 р.; зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Павлограді та Павлоградському районі Дніпропетровської області нарахувати та сплачувати ОСОБА_1 пенсію державного службовця з дня подання заяви про призначення пенсії державного службовця з 29 червня 1999 року, безстроково, з наступною компенсацією відповідно до закону; зобовязати Управління Пенсійного фонду України в м. Павлограді та Павлоградському районі Дніпропетровської області провести перерахунок та сплатити позивачу різницю між належною їй пенсією державного службовця та сплаченими сумами пенсійних виплат.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 посилається на те, що 29 червня 1999 року вона звернулася до Управління праці та соціального захисту населення в місті Павлограді з заявою про призначення пенсії державного службовця, оскільки 30 травня 1999 року їй виповнилося 55 років та вона мала загальний стаж 33 роки 3 місяці 3 дні, з них стаж на державній службі 15 років 5 місяців 7 днів. 12 липня 1999 року Управління праці та соціального захисту населення в місті Павлограді повідомили їй про те, що вона не має право на отримання пенсії державного службовця, оскільки на час досягнення пенсійного віку вона не перебувала на державній службі. Їй було призначено та до цього часу виплачується Управлінням Пенсійного фонду України в місті Павлограді та Павлоградському районі пенсія за віком на загальних підставах. До цього часу відповідач відмовляється призначити та виплачувати позивачу пенсію державного службовця. Оскільки відповідачем не визнається право позивача на отримання пенсії державного службовця, просить задовольнити позовні вимоги.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позов у повному обсязі, просив позов задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача - Управління Пенсійного фонду України в місті Павлограді та Павлоградському районі Дніпропетровської області, позов не визнав, просив відмовити у задоволенні позову, оскільки на час досягнення пенсійного віку ОСОБА_1 не перебувала на державній службі.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, повно та всебічно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку, що вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що 29 червня 1999 року ОСОБА_1 звернулась до Управління праці та соціального захисту населення в місті Павлограді з заявою про призначення їй пенсії державного службовця. Листом №780 від 12.07.1999 року позивачу було повідомлено, що вона на момент досягнення пенсійного віку ну перебувала на державній службі, а тому не має права на пенсію державного службовця /том №1 а.с.4,11/.

Відповідно до норм чинного законодавства у 2002 році пенсійні справи управління праці передало до управління ПФУ в м. Павлограді Дніпропетровської області, яке в 2011 році було реорганізовано в управління ПФУ в м. Павлограді та Павлоградському районі Дніпропетровської області.

З копії пенсійної справи позивача вбачається, що на теперішній час позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком на загальних умовах. У пенсійній справі наявні довідки про заробітну плату, що подаються для перерахунку пенсії непрацюючим державним службовцям / том №3, а.с.72 -79,88,92/.

Відповідно до ч. 2 ст. 37 Закон України "Про державну службу", в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством України пенсійного віку, за наявності загального трудового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років. Зазначеним особам призначаються пенсії в розмірі 80 відсотків суми їх посадового (чинного) окладу з урахуванням надбавок, передбачених цим Законом, без обмеження граничного розміру пенсії.

Матеріалами справи підтверджено та не заперечувалось сторонами, що на момент звернення з заявою про призначення пенсії державного службовця позивачу виповнилося 55 років, вона мала загальний стаж роботи 33 роки 3 місяці 3 дні, з них стаж на державній службі 15 років 5 місяців 7 днів.

Враховуючи те, що на момент звернення з заявою про призначення пенсії державного службовця ОСОБА_1 досягла пенсійного віку, мала загальний трудовий стаж більше 20 років, стаж державного службовця - більше 10 років, що підтверджується записами у трудовій книжці та відповідними довідками, суд приходить до висновку, що відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії саме по Закону України «Про державну службу» з тих підстав, що на час її звернення до Управління праці та соціального захисту населення в місті Павлограді за призначенням пенсії державного службовця вона не перебувала на державній службі, як не перебувала на державній службі і на час досягнення 55-річного віку, слід визнати протиправною, оскільки відмова протирічить положенням ч. 2 ст. 37 ЗУ «Про державну службу», в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та не узгоджується з ч.2 ст.19 Конституції України.

При цьому суд вважає за необхідне зауважити, що зміни в ч.2 ст.37 Закону України "Про державну службу" стосовно того, що право на одержання пенсії державних службовців мають особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, внесені лише 16 січня 2003 року, отже, станом на червень 1999 року, тобто на момент звернення ОСОБА_1 з заявою про призначення пенсії державного службовця, не діяли.

З відповіді Головного управління Державної служби України від 31 березня 2005 року №70/3129 вбачається, що ОСОБА_1 має право на одержання пенсії державного службовця згідно з вимогами ч.2 ст.37 Закону України "Про державну службу" в редакції, чинній з 13.05.1999р. /том №1 а.с.168/.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відмова у призначенні ОСОБА_1 пенсії державного службовця є неправомірною, оскільки на час звернення з заявою про призначення пенсії державного службовця, законом не було передбачено перебування на державній службі на час досягнення пенсійного віку як обов'язкову умову для призначення пенсії державного службовця.

Посилання відповідача у запереченнях на факт залишення без розгляду позовних вимог ОСОБА_1 про призначення пенсії державного службовця з 29.06.1999 р. ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 березня 2013 року у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, суд не приймає, оскільки вказане судове рішення стосується іншого позову ОСОБА_1, з яким вона зверталась у вересні 2010 року, натомість з даним позовом позивач звернулася у жовтні 2000 року, що підтверджується штемпелем вхідної кореспонденції /том №1 а.с.2/.

У судовому засіданні представник відповідача пояснив суду, що ОСОБА_1 не був пропущений жодний строк звернення до суду щодо оскарження відмови у призначенні їй пенсії державного службовця за заявою від 29 червня 1999 року.

Виходячи із пріоритетності законів над підзаконними актами, посилання відповідача на те, що оскільки позивачка на момент досягнення пенсійного віку не перебувала на державній службі ( розяснення робочої групи від 05.01.1994 року № 5-р, 06.06.1994 року та лист Міністерства праці та соціальної політики України від 28.08.1994 року № 01-3\784-02-1) та на те, що вона не приймала присягу держаного службовця ( станом на 1967-1975, 1992-1994 роки), а тому не мала права на отримання пенсії відповідно до ч. 2 ст. 37 Закону України «Про державну службу», суд вважає безпідставними, оскільки доводи не ґрунтуються на вимогах Закону та спростовуються вищенаведеним.

За таких обставин, враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню повністю.

Керуючись ст.ст. 6-14, 71, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Павлограді та Павлоградському районі Дніпропетровської області про визнання дій протиправними та зобовязання вчинити певні дії щодо призначення пенсії державного службовця - задовольнити.

Визнати дії Управління Пенсійного фонду України в м. Павлограді та Павлоградському районі Дніпропетровської області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 в призначенні пенсії державного службовця протиправними.

Зобовязати Управління Пенсійного фонду України в м. Павлограді та Павлоградському районі Дніпропетровської області нарахувати та сплачувати ОСОБА_1 пенсію державного службовця з дня подання заяви про призначення пенсії державного службовця з 29 червня 1999 року, безстроково.

Зобовязати Управління Пенсійного фонду України в м. Павлограді та Павлоградському районі Дніпропетровської області провести перерахунок та сплатити ОСОБА_1 різницю між належною їй пенсією державного службовця та сплаченими сумами пенсійних виплат.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку сторонами, а також іншими особами у зв'язку з тим, що суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки .

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови.

Повний текст постанови суду виготовлено 18 грудня 2015 року.

Суддя ОСОБА_4