Рішення № 54905681, 23.12.2015, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/9631/15-ц

2/212/3990/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2015 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого - судді Борис О.Н., з участю секретаря Хазієвої Т.В., представників сторін: позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі, цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства « Євраз ОСОБА_4» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, пов'язаного з виконанням трудових обов'язків, -

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2015 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, та просив стягнути в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`ю, з ПАТ « Євраз ОСОБА_4 » у сумі 25000 грн. В обґрунтування своїх позовних вимог вказав, що працював в шкідливих умовах на підприємстві відповідача , внаслідок чого захворів на професійні захворювання. Висновком МСЕК від 03.11.2015 року йому первинно встановлено 25 % втрати професійної працездатності по професійному захворюванню , з подальшим переоглядом . Вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, втратив своє здоров`я, завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що він тривалий час переносить і буде в майбутньому переносити фізичний біль, загальну слабкість, постійну задуху, безсоння. Вказав, що покращення в стані здоров'я не відбувається, з кожним днем відчуває лише погіршення в стані здоров'я. Змінився рівень життєвої діяльності і необхідно прикладати багато зусиль для організації свого життя.

Позивач у судовому засіданні не був присутній, надав клопотання про розгляд справи у його відсутність, заявлені позовні вимоги підтримав. В судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог у заявленому розмірі , посилаючись на обставини , викладені у позовній заяві.

Представник відповідача ПАТ « Євраз ОСОБА_4» проти позову заперечувала у повному обсязі, просила у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

ОСОБА_4 встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач працював на шахті Ювілейна руднику «Суха Балка» , ВАТ «Суха Балка», ПАТ «Євраз ОСОБА_4» у періоди: з 28.02.1994 року по 26.04.1999 року підземним гірничим майстром; з 27.04.1999 року по 16.09.2002 року підземним заступником начальника дільниці; з 17.02.2002 року по 30.04.2007 року підземним начальником дільниці;з 17.12.2007 року по 18.07.2011 року підземним начальником дільниці; з 19.07.2011 року по 23.12.2012 року підземним гірничим майстром; з 24.12.2012 року по 11.08.2015 року підземним начальником дільниці ( трудова книжка, а.с. 5-8), всього у ПАТ «Євраз ОСОБА_4» на роботах зі шкідливими умовами праці 20 років 10 місяців, звільнений за власним бажанням у звязку з виходом на пенсію.

За виявленими професійними захворюваннями у позивача складено акт від 06.10.2015 року розслідування хронічного професійного захворювання . Відповідно до акту позивач виконував роботи в умовах перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу(а.с. 10).

Висновком МСЕК з 01.10.2015 року позивачу первинно встановлено 25 % втрати професійної працездатності по професійним захворюванням хронічне обструктивне захворюванням легень, з наступним переоглядом у 2016 році ( а.с. 11).

Відповідно до Закону України "Про «Охорону Праці», на підприємство покладено обов'язок забезпечити якісні та безпечні умови праці, а в даному випадку показники мікроклімату інші показники умов праці відхиляються від встановлених нормативних показників, що стали причиною профзахворювання позивача.

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що при виконанні трудових обов'язків здоров'ю позивача була заподіяна шкода професійним захворюванням , на підприємствах відповідачів позивач тривалий час працював, виконуючи роботи в умовах перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу.

Як встановлено із медичних документів, позивач внаслідок професійного захворювання відчуває фізичні болі, загальну слабкість. Через стан здоров`я він вимушений періодично проходити стаціонарне лікування, йому протипоказана робота в умовах дії шкідливих та небезпечних факторів. Позивач не має можливості повноцінно рухатися, відпочивати, має порушення сну, через що відчуває фізичний дискомфорт, перебуває в знервованому стані, не має можливості вести активний спосіб життя, виконуючи звичну роботу по дому, допомагати родині. Через зазначені обставини погіршилися стосунками з членами сім'ї, обмежений в перебуванні в громадських місцях. Покращення в стані здоров'я не відбувається, захворювання прогресують , і такі обставини в сукупності викликають відчуття неповноцінності та моральні страждання.

При цьому суд враховує, що моральні страждання позивача мають постійний характер, незважаючи на регулярні курси лікування, стан здоров`я позивача покращується тимчасово. Постійний характер фізичних страждань через постійні болі позивача знаходить також підтвердження в медичних документах, з яких убачається, що позивач має необхідність проходити регулярне стаціонарне лікування з приводу професійного захворювання. Фізичний стан, самопочуття з часом не покращується, лікування в медичних установах приносить тимчасовий результат, періодично відбуваються загострення - рецидив хвороб. Зазначені обставини викликають відчуття неповноцінності у позивача, через що він переживає моральні страждання. Такі обставини вносять суттєві зміни в життєвих стосунках, він вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, змінити спосіб життя.

Відповідно до ч.1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні від 08.11.2005 року " Кечко проти України" у випадках, коли з набуттям чинності певного закону його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права. При цьому рішенням Конституційного ОСОБА_4 України № 20-рп/2008 від 08.10.2008 року , абз.9 п.5 встановлено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.

Згідно частин 1,3 ст. 13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Враховуючи встановлені судом обставини, які знайшли підтвердження в наданих доказах, встановлений факт завдання моральної шкоди позивачу підприємством, суд вважає, що причинена моральна шкода підлягає компенсації.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У зв'язку з тим, що відповідно до положень ст. 237-1 КЗпП України відшкодувати працівнику моральну шкоду у випадку, передбаченому даною статтею, покладено на власника або уповноважений ним орган, і, як встановлено судом, втрата працездатності позивача настала внаслідок професійного захворювання, спричиненого негативними виробничими факторами під час виконання позивачем трудових обов'язків, і моральну шкоду йому заподіяно ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням трудових обов'язків, а роботодавець не забезпечив створення безпечних умов праці, суд дійшов висновку про відшкодування на користь позивача моральної шкоди з відповідача.

Зупиненням, а в подальшому й скасуванням права громадян, що потерпіли від нещасних випадків на виробництві, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», саме право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст. 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Як роз'яснено у п.9 постанови Пленуму Верховного ОСОБА_4 України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" №4 від 31 березня 1995 року, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках та ін. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Таким чином, суд дійшов висновку, про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу.

Суд відхиляє заперечення відповідача в частині доводів про те, що позивач не навів доказів завдання йому моральної шкоди, оскільки такі доводи не ґрунтуються на законі та спростовуються вищенаведеними висновками суду. Надання підприємствами засобів захисту від шкідливих чинників, які не усунули вплив негативних факторів, інформованості позивача при прийомі на роботу про умови праці не впливають на право позивача на відшкодування завданої моральної шкоди за умови підтвердження завдання такої шкоди. Доводи представника відповідача щодо відсутності факту встановлення наявності доказу вини відповідача суд не приймає до уваги , оскільки у судовому засіданні встановлені обставини щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу, так як сам факт стійкої втрати працездатності, з точки зору погіршення здоровя, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положень ст.3 Конституції України, відповідно до якої, людина, її життя і здоровя, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Доводи про добровільність виконання робіт у шкідливих умовах праці позивачем також не знімають з відповідача обовязку виконати вимоги закону й нести відповідальність в установленому законом порядку за їх невиконання.

У п. 4.1 Рішення Конституційного ОСОБА_4 України від 27.01.2004 р. зазначено, що ушкодження здоров'я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов'язків незалежно від ступеня втрати професійної працездатності заподіюють йому моральні й фізичні страждання. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров'я тощо.

Обговорюючи розмір відшкодування моральної шкоди суд виходить з меж позовних вимог та доводів позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали в здоров`ї позивача, незворотності таких наслідків, розміру втрати працездатності 25 %, відсутності наявності динаміки покращення стану позивача, настання негативних змін у його житті, неможливість відновлення стану, який мав потерпілий до професійного захворювання, з урахуванням ступеню вини відповідача, час роботи на підприємствах відповідача в умовах шкідливих факторів 20 років 10 місяців , постійний характер страждань позивача, який переносить постійний фізичний біль, обмежений в можливості роботи в домашньому господарстві, звичайних повсякденних заняттях та активному спілкуванні з сім`єю, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках, виходячи із засад розумності та справедливості, і вважає необхідним призначити позивачу компенсацію в розмірі 14000 грн, що буде відповідати розміру заподіяної моральної шкоди.

На підставі ст. 88 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь держави судовий збір у сумі 487, 20 грн.

Керуючись ст. 13 Закону України «Про охорону праці», ст. 237-1 КЗпП України, ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212, 214, 215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства « Євраз ОСОБА_4» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, пов'язаного з виконанням трудових обов'язків задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Євраз ОСОБА_4» на користь ОСОБА_3 моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров'я, пов'язаного з виконанням трудових обов'язків в розмірі 14000 (чотирнадцять тисяч) гривень без утримання податку з доходів фізичних осіб.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з публічного акціонерного товариства « Євраз ОСОБА_4» на користь держави судовий збір в розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) гривень 20 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особи які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення в Апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Суддя: О. Н. Борис