Рішення № 54905580, 24.12.2015, Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОСОБА_1 ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/5023/15-ц

Провадження № 2/210/2116/15

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"24" грудня 2015 р.

Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу у складі:

головуючого- судді Скотар Р.Є.,

за участю секретаря- Таранущенко В.С.,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань в м.Кривому Розі про стягнення моральної шкоди у звязку з ушкодженням здоровя,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_4 звернувся 22.10.2015 року до суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області (далі Відділення Фонду), та просив суд стягнути з відповідача 275000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

В обгрунтування позову, посилався на те, що під час виконання трудових обовязків у сортопрокатному цеху №1 ПАТ «АрселорМіттал ОСОБА_1 Ріг» 02.01.2005 року з ним стався нещасний випадок на виробництві, про що складено акт за формою Н-1, в звязку з яким йому встановлено 20% стійкої втрати професійної працездатності в звязку з трудовим каліцтвом на безстроковий термін. В результаті нещасного випадку йому спричинена моральна шкода, яка виражається у тому, що він був змушений терпіти фізичний біль, через ампутацію пальцю правої руки змінився спосіб життя: він навчався тримати предмети, писати, виникли труднощі в побуті. Він втратив працездатність, стан правої кисті руки не покрищіться ніколи, через що він відчуває моральні страждання, оскільки не буде відчувати себе повноцінною людиною.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_4 присутнім не був, скориставшись правом представництва відповідно до ст.38 ЦПК України.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні ( довіреність від 21.09.2015 р., дійсна 21.09.2016 р.) підтримала позовні вимоги, обґрунтовуючи обставинами, викладеними в позовній заяві, просила їх задовольнити в повному обсязі.

Представник Відділення Фонду ОСОБА_3, позовні вимоги не визнала. зазначила, що до Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві... внесено зміни, відповідно до яких усі норми даного Закону стосовно виплати моральної шкоди виключено, і Конституційний Суд України в своєму рішенні від 08.10.2008року визнав ці зміни конституційними, а тому Фонд є неналежним відповідачем. Крім того, довідка МСЕК про відсоток втрати працездатності та акт розслідування професійного захворювання не є підтвердженням факту заподіяння моральної шкоди. Докази завдання моральної шкоди Фондом відсутні. Також, 01.01.2015 року набрав чинності Закон України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування», відповідно ч.7,8 ст. 36 якого, відшкодування моральної шкоди потерпілому на виробництві незалежно від часу настання страхового випадку не є страховою виплатою, тому відсутні підстави для покладенення на Відділення обовязку здійснювати виплату. Документи, на які посилається позивач як на підставу заподіяння моральної шкоди, тобто довідка МСЕК і акт розслідування нещасного випадку за формою Н-1 є документи, що підтверджують виявлення факту нещасного випадку і встановлення у зв'язку з цим стійкої втрати професійної працездатності для відшкодування частини втраченого заробітку, і ніяким образом не можуть бути незаперечним доказом заподіяння моральної шкоди. До того ж, позивачем пропущено тримісячний строк для звернення до суду,тому просила у задоволенні позову відмовити. Крім того, провадження у справі, на думку відповідача, взагалі має бути закрито, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши у сукупності докази, подані в обґрунтування позову, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

В ст.4 ЦПК України закріплено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.ст.10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. У відповідності до ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 працював у сортопрокатному цеху №1 ПАТ «АрселорМіттал ОСОБА_1 Ріг» слюсарем-ремонтником 5 розряду з 01.04.1998 року, що підтверджується записом в трудовій книжці/а.с.6-9/.

Під час виконання трудових обовязків 02.01.2005 року о 13 год.00 хв. з ОСОБА_4 стався нещасний випадок, внаслідок якого останній отримав виробничу травму /а.с. 10/.

Згідно з Акту форми Н-1 про нещасний випадок на виробництві № 1 від 05.01.2005 року, визнано таким, що пов'язаний з виробництвом, причиною нещасного випадку, що стався з ОСОБА_4, встановлено невиконання вимог інструкції з охорони праці; невиконання посадових обовязків. Особи, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці ОСОБА_4 слюсар-ремонтник, ОСОБА_5 змінний майстер основної виробничої дільниці, ОСОБА_6 начальник зміни сортопрокатного цеху №1/а.с.12- 13/.

Відповідно до виписки з акту освідування в МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, необхідності додаткових видах допомоги № 02342 від 20.04.2005 року позивачу вперше встановлено відсоток втрати професійної працездатності 20% з 20 квітня 2005 року у звязку з трудовим каліцтвом від 02.01.2005 року первинно, з 20.04.2005 року безстроково. /а.с. 14/.

Суд вважає, що правовідносини, які склалися між сторонами у справі врегульовані в основному Законом України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV.

Статтею ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Правова основа, економічний механізм та організаційна структура загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві та пов'язана з цим діяльність Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України регулюється, зокрема Законом України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі - Закону).

Відповідно до ст.1 Закону завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема, відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою застрахованими особами заробітної плати або відповідної її частини під час виконання трудових обов'язків, надання їм соціальних послуг у зв'язку з ушкодженням здоров'я.

Нещасний випадок - це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть (ч. 1 ст. 14 Закону).

В силу положень ст.ст. 21, 28 Закону України Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV в редакції, що діяла на час встановлення позивачці вперше стійкої втрати працездатності, передбачено, що відшкодувати заподіяну працівникові моральну шкоду, отриману внаслідок ушкодження його здоровя за наявності факту заподіяння цієї шкоди, покладено на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Із рішенням Конституційного Суду України №1-рп/2004 від 27.01.2004 року, вбачається, що громадяни, котрим встановлена стійка втрата професійної працездатності, мають право на стягнення на їх користь моральної шкоди.

Факт заподіяння моральної шкоди позивачеві у звязку з професійним захворюванням встановлений в судовому засіданні. Позивач зазанав зменшення обсягу трудової діяльності, була змушений пройти курс лікування, переносить фізичні страждання, позбавлених нормальних життєвих звязків, що вимагає додаткових зусиль для організації життя, працює не за фахом та освітою, тому доводи відповідача щодо відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди позивачеві у звязку з відсутністю висновку ЛКК щодо наявності моральних страждань у позивача є необґрунтованими й суперечать ст. 34 Закону України Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності в редакції, що діяла на час виникнення правовідносин між сторонами, так як такий висновок відповідного медичного органу є необхідним тільки для тих працівників, яким заподіяно моральної шкоди, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності.

Рішеннями Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007, №10-п/2008 від 22.05.2008 р. встановлено, що законом про Державний бюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасувати їх з об'єктивних причин, це створює протиріччя у законодавстві і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.

Враховуючи вищенаведене, доводи Відділення Фонду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог безпідставні, оскільки право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача з 20 квітня 2005 року, тобто до набрання чинності, як Законом України Про державний бюджет України на 2006 рік, так і Законами України Про державний бюджет України на 2007 та 2008 роки, якими було зупинено дію чинності норм Закону України Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим особам, заподіяної внаслідок втрати професійної працездатності на 2006, 2007 роки, а на 2008 рік дію цих норм припинено.

Суд також відхиляє доводи відповідача про те, що у зв"язку з набранням 01 січня 2015 року Закону України " Про загальнообов"язкове державне соціальне страхування", відповідно до ч. 8 ст. 36 якого відшкодування моральної шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві "..." не є страховою виплатою, та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 4 ст. 2 ЦК України закон, який встановлює нові обов"язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотньої дії в часі..

Відповідно ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України в пункті 2 мотивувальної частини Рішення від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) вказав, що загальновизнаний принцип права про дію нормативно-правових актів у часі закріплено в частині першій статті 58 Конституції України. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. При цьому Конституційний Суд України роз'яснив, що положення частини першої статті 58 Основного Закону України про дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що "вона починається з моменту набрання актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце".

З урахуванним вищевикладеного, оскільки ст. 8 Конституції України закріплено принцип верховенства права, суд приходить до висновку, що положення ч. 8 ст. 36 Закону України " Про загальнообов"язкове державне соціальне страхування", на які відповідач посилається як на підставу заперечень проти позову, поширюються на правовідносини, яки виникли після 01 січня 2015 року.

Таким чином, оскільки право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача до 01 січня 2015 року, відшкодування шкоди має бути здійснено саме відповідачем у справі.

Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя, повязаним з виконанням трудових обовязків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

При цьому, спори про відшкодування шкоди вирішуються за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди, а право на відшкодування шкоди виникає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати працездатності. У даному випадку право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з 20 квітня 2005 року, - тобто від дня, коли позивачу вперше встановлено 20 % втрати працездатності у звязку з трудовим каліцтвом.

Згідно з положенням п.3 ч.1 ст.268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

При вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди заподіяної позивачу, суд враховує роз'яснення п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, зокрема, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку, ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, характер професійного захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретні обставини по справі.

З урахуванням вказаних фактичних даних у справі, правових норм, які підлягають застосуванню, суд, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, й, беручи до уваги конкретні обставини по справі, зокрема: тяжкість тілесних ушкоджень, ступінь втрати працездатності 20%, характер, інтенсивність і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, зокрема що у звязку з травмою вже ніколи не буде здоровим чоловіком, пошкодження яке мається на руці не виліковується, після отриманої травми змушений був прикладати значні зусилля для продовження активного громадського життя, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 10000,00 гривень, що буде відповідати тим стражданням і переживанням, які позивач переживав протягом тривалого часу та які переносить на теперішній час.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 5 ЗУ Про судовий збір позивача звільнено від сплати судового збору, тому з урахуванням ст. 88 ЦПК України судові витрати суд стягує з відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись рішенням Конституційного Суду №20-рп/2008 від 08.10.2008р., ст.ст. 10, 11, 27, 60,88, 213- 215 ЦПК України, ст.ст. 173, 237-1 КЗпП України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_4 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань в м.Кривому Розі про стягнення моральної шкоди у звязку з ушкодженням здоровя задовольнити частково.

Стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області на користь ОСОБА_4 (ідент.код НОМЕР_1) суму у розмірі 10000 (десять тисяч) гривень 00 коп. за спричинену моральну шкоду, без утримання податку з доходу фізичних осіб.

Стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області судовий збір в розмірі 487,20 грн в дохід держави.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутніми при проголошенні рішення, у той же строк із дня отримання його копії.

Суддя: Р. Є. Скотар