Ухвала суду № 54905264, 23.12.2015, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 170/469/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Жевнєрова Н.В. Провадження № 22-ц/773/1713/15 Категорія: 27 Доповідач: Стрільчук В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2015 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого судді Стрільчука В.А.,

суддів Здрилюк О.І., Бовчалюк З.А.,

при секретарі Шугаловій О.М.,

з участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_4 на заочне рішення Шацького районного суду від 17 серпня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 08 серпня 2014 року та 03 вересня 2014 року між ним та ОСОБА_4 було укладено договори позики, згідно з якими відповідач за кожним з договорів отримала від нього грошові кошти в сумі по 1100 грн., які зобовязувалася повернути до 01 листопада 2014 року та до 01 грудня 2014 року відповідно, що підтверджується розписками ОСОБА_4 від 08 серпня 2014 року та від 03 вересня 2014 року. Відповідач свої зобовязання за договорами позики в установлені строки не виконала.

Враховуючи викладене, просив стягнути з ОСОБА_4 на його користь борг за вказаними договорами з врахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних в сумі 3245,94 грн. і понесені судові витрати.

Заочним рішенням Шацького районного суду від 17 серпня 2015 року позов задоволено.

Постановлено стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договорами позики в сумі 3245,94 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 243,60 грн.

04 вересня 2015 року відповідач ОСОБА_4 подала заяву про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Шацького районного суду від 07 жовтня 2015 року дану заяву залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_4 просить скасувати заочне рішення і ухвалити нове рішення про відмову в позові, покликаючись на неповне зясування судом обставин справи та порушення норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких мотивів.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено факти надання ним у позику відповідачу грошових коштів та неповернення відповідачем отриманої суми позики.

Такий висновок суду відповідає обставинам справи та зроблений з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Правовідносини між фізичними особами щодо договору позики врегульовано главою 71 Цивільного кодексу (далі ЦК) України.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадку, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми (ч. 1 ст. 1047 ЦК України).

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 2 ст. 1047 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом предявлення вимоги, позика має бути повернута позичальником протягом тридцяти днів від дня предявлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

З матеріалів справи вбачається, що 08 серпня 2014 року ОСОБА_4 взяла в борг у ОСОБА_3 без сплати відсотків грошові кошти в сумі 1100 грн., які зобовязалася повернути до 01 листопада 2014 року.

03 вересня 2014 року відповідач взяла в борг у позивача 2000 грн., які зобовязалася повернути до 01 грудня 2014 року.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав суду власноручно написані відповідачем розписки від 08 серпня 2014 року та від 03 вересня 2014 року (а. с. 7, 8). Оригінали розписок за клопотанням представника позивача приєднані до справи апеляційним судом.

Отже між сторонами у даній справі були укладені договори позики, які за формою і змістом відповідають вимогам законодавства.

Свої зобовязання за цими договорами щодо повернення отриманих у борг грошових коштів у встановлений строк ОСОБА_4 не виконала.

Відповідно до ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 3 Цивільного процесуального кодексу (далі ЦПК) України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобовязаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу, якою передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інше не встановлено договором або законом.

Сума боргу за договорами позики від 08 серпня 2014 року та від 03 вересня 2014 року становить 3100 грн.

ОСОБА_3 предявив позов про стягнення основного боргу в сумі 2200 грн., виходячи із заборгованості ОСОБА_4 за кожним з договорів позики в розмірі по 1100 грн., тобто в меншій сумі, ніж визначено договорами. На підставі закріпленого в ст. 11 ЦПК України принципу диспозитивності цивільного судочинства позивач наділений таким правом, а суд зобовязаний розглянути справу в межах заявлених ним вимог.

З врахуванням вищенаведених положень законодавства та невиконання ОСОБА_4 грошового зобовязання суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з неї на користь позивача суму боргу в межах заявлених позовних вимог, три відсотки річних за період з 01 листопада 2014 по 01 липня 2015 року та втрати від інфляції. При цьому судом правильно вчинені арифметичні розрахунки, наведені в рішенні, та застосовано індекс інфляції в Україні за місяці прострочення виконання зобовязань. Вказані розрахунки відповідачем не оспорюються.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 зазначає, що 03 листопада вона повернула ОСОБА_3 1100 грн., які той взяв, однак відмовився видати їй розписку від 08 серпня 2014 року і написати розписку про повернення боргу. Тому на її прохання присутні при вказаних подіях свідки ОСОБА_5 і ОСОБА_6 склали акт про повернення нею грошей.

Однак наведені доводи апелянта не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 545 ЦК України кредитор, прийнявши виконання зобов'язання, повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобовязання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

За змістом наведених правових норм належними і допустимими доказами повернення позичальником грошових коштів позикодавцеві є наявність у позичальника боргового документа або відповідної розписки позикодавця. Якщо позикодавець не вчиняє передбачених законом дій, позичальник вправі не повертати йому борг без ризику настання для нього негативних наслідків прострочення виконання зобовязання.

Згідно з ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як розяснив Пленум Верховного Суду України в п. 12 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», не може доводитися свідченнями свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобовязань, що виникли з правочину.

Отже акт, складений свідками, про повернення грошей, є недопустимим доказом.

Будь-яких інших доказів на підтвердження своїх доводів про виконання умов договорів позики ОСОБА_4 суду не надала.

Твердження апелянта про відсутність в матеріалах справи розписки від 03 вересня 2014 року про отримання нею в борг грошових коштів від ОСОБА_3 не відповідає дійсності, оскільки у справі наявна засвідчена суддею копія такої розписки (а. с. 8), оригінал якої досліджено судом в судовому засіданні 06 серпня 2015 року (а. с. 18). Крім того, оригінал розписки наданий представником позивача апеляційному суду і приєднаний до справи.

Також не заслуговують на увагу посилання апелянта на те, що суду була надана розписка від 17 вересня 2014 року, написана ОСОБА_7, про яку йдеться у позовній заяві і в додатку до неї. Насправді в матеріалах справи наявні лише дві розписки від 08 серпня 2014 року та від 03 вересня 2014 року, написані ОСОБА_4 (а. с. 7, 8). Помилкове зазначення позивачем у позовній заяві та в додатку до неї дату розписки 17 вересня 2014 року замість 03 вересня 2014 року (а. с. 2-6) з огляду на встановлені судом та наведені вище обставини справи не вплинуло на правильність вирішення спору.

Розгляд справи судом першої інстанції відбувся з дотриманням вимог процесуального закону.

Зокрема, ухвалою судді від 28 липня 2015 року було відкрито провадження у справі. В цій ухвалі зазначено, що відповідно до ст. 128 ЦПК України відповідач вправі до 06 серпня 2015 року (дня проведення попереднього судового засідання) подати суду письмові заперечення проти позову з посиланням на докази, якими вони обгрунтовані. Крім того, розяснено обовязок осіб, які беруть участь у справі, подати суду всі наявні у них докази для підтвердження своїх вимог або заперечень до або під час попереднього судового засідання у справі (а. с. 13).

Копія вказаної ухвали разом з копією позовної заяви і доданих до неї документів була надіслана судом ОСОБА_4 28 липня 2015 року (а. с. 14) і отримана нею 01 серпня 2015 року (а. с. 16).

Отже права відповідача під час провадження у справі до судового розгляду були повністю дотримані.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції розглянув справу за її відсутності та постановив заочне рішення на основі доказів лише позивача, чим порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, спростовуються наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідач ОСОБА_4 була належним чином повідомлення про час та місце як попереднього судового засідання 06 серпня 2015 року, так і судового засідання 17 серпня 2015 року, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення їй поштових відправлень (а. с. 14, 16, 20, 22), а представник позивача ОСОБА_1 подав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій зазначив, що не заперечує проти винесення заочного рішення (а. с. 21), отже в суду були всі підстави для заочного розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобовязані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не зявилися в судове засідання без поважних причин.

Оскільки ОСОБА_4 не повідомила суд про причини своєї неявки в судові засідання, вважається, що вона не зявилася в них без поважних причин. Тому безпідставними є її доводи про відрядження в день попереднього судового засідання 06 серпня 2015 року та судового засідання 17 серпня 2015 року, коли справа розглядалася по суті. Крім того, апелянт не зазначає, в чому полягали обєктивні перешкоди надати суду заперечення на позовну заяву і докази на їх підтвердження.

ОСОБА_4 скористалася своїм правом на подання заяви про перегляд заочного рішення, яку ухвалою Шацького районного суду від 07 жовтня 2015 року заяву залишено без задоволення. Отже процесуальні права відповідача в даній справі не були порушені.

Що стосується доводів апелянта про неповноту зясування обставин справи у звязку з її розглядом за відсутності відповідача та неподанням нею доказів, то дана неповнота усунена під час апеляційного розгляду справи. Тому наведена обставина не може бути підставою для скасування правильного по суті і справедливого рішення ( ч. 2 ст. 308 ЦПК України).

Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення, постановленого з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 відхилити, а заочне рішення Шацького районного суду від 17 серпня 2015 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: