Ухвала суду № 54905215, 17.12.2015, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/6501/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В.П. Провадження № 22-ц/773/1863/15 Категорія: 48 Доповідач: Овсієнко А. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2015 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Овсієнка А.А.,

суддів - Антонюк К.І., Лівандовської-Кочури Т.В.,

при секретарі Кирилюку О.О.,

з участю: представника позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визначення розміру часток у спільній сумісній власності подружжя за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_4 ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2015 року,

встановила:

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2015 року:

- частково задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частини земельної ділянки площею 0,1200 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по вул. Бутирській, 17 в с.Підгайці Луцького району, а також на 1/2 частини житлового будинку загальною площею 96,3 кв.м., що знаходиться за цією ж адресою. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено;

- частково задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визначення розміру часток у праві спільної сумісної власності подружжя. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини земельної ділянки площею 0,1200 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по вул. Бутирській, 17 в с. Підгайці Луцького району, а також на 1/2 частини житлового будинку загальною площею 96,3 кв.м. за цією ж адресою. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із вищевказаним рішенням представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне зясування обставин справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_4 у повному обсязі та про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2

В ході апеляційного розгляду даної справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав із зазначених у них підстав, тоді як відповідач та її представник просили відхилити апеляційну скаргу з огляду на безпідставність наведених у них доводів та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників сторін, відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_4 та часткове задоволення зустрічного позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки майно, яке є предметом спору (земельна ділянка та житловий будинок з господарськими будівлями), набуте сторонами у справі за час перебування у зареєстрованому шлюбі, то воно є їх спільною сумісною власністю, частки у якій є рівними.

Зазначені висновки суду першої інстанції, з якими погоджується і колегія суддів, ґрунтуються на повно, всебічно, обєктивно встановлених обставинах справи та відповідних їм нормах матеріального права.

Згідно з ч.3 ст.368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Судом першої інстанції встановлено, і це обєктивно підтверджується наявними у справі письмовими доказами, що сторони у справі ОСОБА_4 та ОСОБА_2 з 27 вересня 2011 року перебували в зареєстрованому шлюбі (а.с.7), який заочним рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 19 травня 2015 року розірвано. Від шлюбу мають сина ОСОБА_5, 01.08.2012 року (а.с.97).

Як убачається з державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯК №383245, виданого 14.02.2012 року управлінням Держкомзему в Луцькому районі (а.с.15), відповідач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,1200 га, призначеної для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташованої за адресою: с.Підгайці, Луцький район, Волинська область. Причому, дана земельна ділянка набута нею на підстав договору купівлі-продажу № 5892 від 29 грудня 2011 року.

Крім того, ОСОБА_2 є власником житлового будинку загальною площею 96,3 кв.м., розташованого на вищевказаній земельній ділянці за адресою: вул.Бутирська, 17, с.Підгайці, Луцький район, Волинська область, що обєктивно стверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 16 червня 2014 року виданого реєстраційною службою Луцького районного управління юстиції Волинської області та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 23027354 (а.с.10-11).

Таким чином, встановивши, що спірне нерухоме майно (земельна ділянка та житловий будинок) набуто у власність ОСОБА_2 за час перебування у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що таке майно є спільною сумісною майном подружжя.

Так, відповідно до ч.1 ст.69, ч.1 ст.70 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно із ч.2 ст. 372 ЦК України, У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

А тому, вирішуючи питання розподілу та розміру часток сторін у спільній сумісній власності подружжя та визнаючи за кожним із подружжя право власності на ? частину житлового будинку та земельної ділянки під ним, суд першої інстанції правомірно виходив із закріпленої у ч.1 ст.70 СК України, ч.2 ст.372 ЦК України презумпції рівності часток співвласників.

При цьому, колегія суду вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано не було взято до уваги твердження позивача ОСОБА_4 про те, що вищевказане майно набуте виключно за кошти, зароблені ним ще до укладення шлюбу.

Так, із наданих позивачем довідок вбачається, що в період з 2005 по 2011 роки він дійсно працював у США та отримував там відповідний дохід (а.с.164-180).

Однак, представником позивача не заперечувалася та обставина, що в період проживання в Україні позивач не мав на території України місця роботи чи іншого джерела доходу.

Водночас, у справі містяться письмові докази, якими стверджується та обставина, що з квітня 2009 року відповідач ОСОБА_2 постійно працює на посаді медсестри Волинської обласної клінічної лікарні, де отримує відповідну зарплату, а з 03 жовтня 2012 року по 01 серпня 2015 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років і отримувала в цей період відповідну соціальну допомогу (а.с.145-147).

Крім того, представник позивача в ході апеляційного розгляду беззаперечно визнав та підтвердив ту обставину, що фундамент та перший поверх спірного житлового будинку було спорудженого господарським способом виключно зусиллями батька та брата відповідача ОСОБА_2, що обєктивно підтверджується технічним записом судового засідання.

Сам по собі факт придбання позивачем частини будівельних матеріалів не є беззаперечним доказом того, що будинок було споруджено виключно за його особисті кошти.

Також всупереч вимогам ст.ст.10, 60 ЦПК України позивачем та його представником не надано сужу жодних доказів того, що спірна земельна ділянка була придбана за договором, укладеним відповідачем ОСОБА_6 саме за особисті кошти позивача.

Із наданих ОСОБА_4 копій заяв на отримання ним в якості грошової допомоги грошових переказів від матері вбачається, що такі перекази мали місце в період шлюбу - 19.11.13 на суму 400 доларів США, 15.01.14 на суму 1000 доларів США, 02.06.14 на суму 600 доларів США, 30.01.15 на суму 2000 доларів США, 11.03.15 на суму 500 доларів США, а тому не є особистими коштами позивача, а крім того, більша їх частина була отримана позивачем вже після реєстрації права власності на будинок (а.с.31-41).

Таким чином, доводи апеляційної скарги зводяться до довільної та суперечливої інтерпретації представником позивача дійсних обставин справи та відповідних норм чинного законодавства і не спростовують наведених вище висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної карги не спростовують висновків суду першої інстанції, то апеляційну скаргу представника позивача слід відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_4 ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2015 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді