Рішення № 54905063, 18.12.2015, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/12211/15-ц

Провадження № 2/161/3819/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2015 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючої -- судді Плахтій І.Б.,

з участю секретаря Стецюка Р.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представників відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання правочинів недійсними, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до відповідачів про визнання правочинів недійсними. Позовні вимоги мотивував тим, що 04 березня 2014 року невстановлена особа незаконно заволоділа належним йому автомобілем НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2, та в подальшому, не будучи уповноваженою на здійснення правочину щодо розпорядження автомобілем, передала автомобіль для реалізації ФОП ОСОБА_5, який займається комісійним продажем автомобілів. 04.03.2015 року автомобіль був перереєстрований на ОСОБА_6 Він, як власник, належний йому автомобіль ФОП ОСОБА_5 на комісію не передавав, договору комісії не укладав, коштів за продаж автомобіля не отримував. Його підписи в журналі обліку передачі автомобілів на комісію та в актах технічного стану автомобіля відсутні. Вважає, що автомобіль був прийнятий на комісію і реалізований з порушенням вимог чинного законодавства. Він був протиправно позбавлений права володіння, користування та розпорядження своїм майном. По даному факту було відкрите кримінальне провадження. А тому, з врахуванням уточнених позовних вимог, просив: 1) визнати недійсним договір комісії від 04.03.2014 року, укладений між ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на реалізацію автомобіля НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2; 2) визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2, укладений 04.03.2014 року між ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з підстав недійсності попереднього правочину договору комісії; 3) застосувати наслідки недійсності вказаних правочинів, у вигляді односторонньої реституції, повернути автомобіль НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2 власнику ОСОБА_4

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 вимоги позову підтримав в обсязі поданої 17.12.2015 року заяви про зменшення розміру позовних вимог, просив позов задовольнити. Додатково суду пояснив, що за його тимчасової відсутності в Україні його автомобілем користувався син, який навесні 2014 року залишив автомобіль на автомобільній стоянці в районі ДПЗ для ремонту. ОСОБА_4 звернувся з заявою в міліцію 14.08.2014 року, коли побачив, що його автомобіль рухається по місту.

Представник відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_2 вимоги позову заперечив. Вказував на те, що кримінальне провадження, на яке покликається позивач, закрите в звязку з відсутністю в діях особи ФОП ОСОБА_5 обєктивної сторони складу злочину та умислу на вчинення злочину. Для прийняття на комісію та подальшої реалізації автомобіля ФОП ОСОБА_5 були надані всі необхідні документи, які останній перевірив. Були покупець і продавець. ОСОБА_5 видав довідку-рахунок, яка є підтвердженням укладення договору купівлі-продажу. Всі документи заповняла працівник ОСОБА_7 Вважає, що при прийнятті автомобіля на комісію та його подальшій реалізації порушень не було. А тому, просив в задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_6 ОСОБА_3 вимоги позову заперечував. Суду пояснив, що особи продавця і покупця були перевірені ФОП ОСОБА_5 Якщо, як стверджує позивач, договір комісії не укладався, то його не треба визнавати недійсним. ОСОБА_6 є добросовісним набувачем. Йому було видано довідку-рахунок, яка є доказом укладення договору купівлі-продажу. Реституція в даному випадку не застосовується. Просив в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши та оцінивши допустимі докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.

Судом встановлено, що 04.03.2014 року ФОП ОСОБА_5, основним видом діяльності якого є «торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами», отримав для подальшої реалізації автомобіль НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2, зареєстрований на той час за ОСОБА_4 (а.с.12). Фактично, мав місце договір комісії, за яким відповідно до ст. 1011 ЦК України одна сторона (комісіонер) зобовязується за дорученням другої сторони (комітента) за оплату вчинити правочин від свого імені, але за рахунок комітента.

В той же день 04.03.2014 року згідно договору комісії між ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу вказаного автомобіля, що підтверджується довідкою-рахунком № 321380 від 04.03.2014 року (а.с.24).

05.03.2014 року ОСОБА_6 було видано свідоцтво про реєстрацію за ним на праві власності автомобіля НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_3 (а.с.25).

14.08.2014 року ОСОБА_4 звернувся з заявою до Луцького МВ УМВС України у Волинській області про незаконне заволодіння невстановленою особою його автомобілем (а.с.13, 14). За даним фактом було внесено відомості до ЄРДР та розпочато досудове розслідування.

Постановою слідчого СВ Луцького МВ УМВС України у Волинській області від 29.09.2015 року кримінальне провадження закрито в звязку з відсутністю в діях ОСОБА_5 складу кримінального правопорушення.

Разом з тим, судом встановлено, що при укладенні договору комісії від 04.03.2014 року було порушено умову дійсності правочину, встановлену ст. 215 ЦК України. А саме, встановлено невідповідність волі і волевиявлення власника транспортного засобу на передачу його для подальшої реалізації.

Так, з висновку експерта №258 від 23.03.2015 року (а.с.19-23), який міститься в матеріалах кримінального провадження, вбачається, що підпис, розміщений у графі «Власник/продавець (прізвище, імя, по батькові, адреса, паспортні дані, підпис особи)» на 71 аркуші запис «Осіпович Микола Васильович» від 04.03.2014 року в журналі обліку надходження для реалізації або передачі для реалізації транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, виданих довідок-рахунків, актів прийняття-передачі номерних знаків для разових поїздок ФОП ОСОБА_5 виконаний ОСОБА_7.

В акті технічного стану транспортного засобу від 04.03.2014 року (а.с.26) є підпис комісіонера ОСОБА_5, підпис комітента ОСОБА_4 відсутній.

За відсутності підпису комітента ОСОБА_4 на документах, які підтверджують укладення ним договору комісії, такий договір є недійсним в силу положень ч.3 ст. 203, ч.1 ст.215 ЦК України. А тому, позов в частині визнання недійсним договору комісії від 04.03.2014 року щодо передачі для реалізації автомобіля НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2, сторонами якого є ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_4 підлягає до задоволення.

Договір купівлі-продажу автомобіля був укладений між ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Позивач ОСОБА_4 не є учасником цього договору.

Позивач оспорює дійсність договору купівлі-продажу з підстав недійсності договору комісії. Однак, така підстава недійсності не передбачена законом.

Зобовязальний спосіб захисту порушеного права, як то визнання недійсним договору і застосування реституції, може бути застосований лише, якщо справа стосується договору, укладеного самим власником.

Але, якщо контрагент власника за недійсним договором в подальшому відчужив одержане від власника за цим договором майно третій особі, то у відносинах з набувачем бувший власник може використати лише речово-правові способи захисту, в даному випадку, витребування майна з чужого незаконного володіння в порядку віндикації, оскільки колишній власник і нинішній володілець не перебували в жодних договірних (зобовязальних) відносинах один з одним. До таких висновків зводяться розяснення Пленуму Верховного Суду України в постанові №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Крім того, витребувати майно у добросовісного набувача шляхом віндикації може лише власник такого майна або особа, яка має речові права на нього, а шляхом реституції сторона договору, яка може і не бути власником. У разі витребування у нього за рішенням суду майна добросовісний набувач матиме право вимагати відшкодування шкоди за правилами евікції, закріпленого для договорів купівлі-продажу в ст. 661 ЦК України.

Вказівка в ч.3 ст.215 ЦК України на те, що правочин може бути визнаний судом недійсним не лише за позовом однієї із сторін договору, але й за позовом іншої заінтересованої особи, стосується тих випадків, коли заінтересована особа домагається відновлення порушеного договором її права, не вимагаючи повернення їй переданого на виконання цього договору майна, а вимагаючи повернути сторони договору до первісного стану.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 3 ст.58 ЦПК установлено, що суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Відповідно до ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що за відсутності договірних відносин позивача з відповідачем ОСОБА_6, позивачем обрано спосіб захисту, який не відповідає характеру правовідносин, що виникли між ним та відповідачем ОСОБА_6, а тому в задоволенні позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля та застосування наслідків недійсності у вигляді односторонньої реституції слід відмовити.

Разом з тим, відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України в звязку з частковим задоволенням позовних вимог, з відповідача ОСОБА_5, в частині вимог до якого позов задоволено, слід стягнути в користь позивача сплачений ним судовий збір.

Керуючись ст.ст. 6, 10, 11, 58, 60, 61, 84, 88, 209, 213-215 ЦПК України, на підставі ст.ст. 16, 202, 203, 205, 207, 215, 216, 1011 ЦК України, суд --

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним договір комісії від 04.03.2014 року щодо передачі для реалізації автомобіля НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2, сторонами якого є ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_4.

В задоволенні решти вимог позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 в користь ОСОБА_4 243 (двісті сорок три) гривні 60 копійок судового збору.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області шляхом подання апеляційної скарги через Луцький міськрайонний суд в десятиденний строк з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Луцького міськрайонного суду І.Б.Плахтій