Рішення № 54904626, 25.11.2015, Вільнянський районний суд Запорізької області

Справа № 314/5238/14-ц Провадження № 2/314/1497/2015

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.11.2015 року Вільнянський районний суд Запорізької області

у складі: головуючого - судді Кіяшко В.О.,

за участю

представника позивача (відповідача по зустрічному позову) ОСОБА_1,

секретар судового засідання Павлівська І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, зустрічний позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк», третя особа: інспекція з питань захисту прав споживачів у Запорізькій області про захист прав споживача шляхом визнання договору про надання споживчого кредиту недійсним та застосування правових наслідків недійсності правочину,

ВСТАНОВИВ:

ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

В позові Банк зазначає, що між банком та відповідачем було укладено договір № б/н від 13.08.2013р., відповідно до якого вона отримала кредит у розмірі 33469,05 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідно до п. 2.1.1.2.3 та п. 2.1.1.2.4 умов та правил надання банківських послуг відповідач надав свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, банк в будь-який момент може змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт.

Підписання договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно до п. 2.1.1.2.4 умов та правил надання банківських послуг.

Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з умовами та правилами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою, затверджених наказом № СП-2010-256 від 06.03.2010 року та тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.

Відповідно до п. 2.1.1.5.5 умов та правил надання банківських послуг, позичальник зобовязаний погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його користування, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.

Згідно з п. 2.1.1.5.6 умов та правил надання банківських послуг, у разі невиконання зобовязань за договором, на вимогу банку позичальник повинний виконати зобовязання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та овердрафту), оплатити винагороди банку.

Відповідно до п. 2.1.1.7.6 умов та правил надання банківських послуг, при порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобовязань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобовязаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн. + 5 % від суми позову.

Згідно з п. 2.1.1.12.11 банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобовязань в цілому або у встановленої банком долі в разі невиконання боржником своїх боргових та інших обовязків за цим договором.

Пунктом 1.1.7.12 умов та правил надання банківських послуг передбачено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання, якщо жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на той же самий строк.

Позивач свої зобовязання за договором виконав, надавши відповідачу кредит у розмірі 33469,05 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідач не виконала взяті на себе зобовязання за договором, у звязку з чим станом на 30.05.2014 року заборгованість по вказаному договору становить 46439,48 грн.

У свою чергу відповідачпо справі ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічним позовом до ПАТ КБ „Приватбанк" про захист прав споживача шляхом визнання договору про надання споживчого кредиту від 13.08.2013року недійсним та застосування правових наслідків недійсності правочину, мотивуючи це тим, що кредитний договір від 13.08.2013р. вона не укладала та грошей по вказаному кредиту не отримувала.

Ухвалою суду від 07.10.2015р зустрічний позов був прийнятий судом та обєднаний в одне провадження з первісним позовом (а.с. 171а).

У судовому засіданні представник позивача ПАТ КБ „Приватбанк" просить суд задовольнити позов у повному обсязі з підстав, зазначених у ньому. Позовні вимоги відповідачки ОСОБА_2 просить залишити без задоволення із-за їх безпідставності.

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не зявилась, звернулась до суду з заявою про розгляд справи у її відсутності (а.с. 165), проти позову банка заперечує та просить задовольнити її зустрічні позовні вимоги.

Представник 3-ї особи по зустрічному позову, в судове засідання не зявився, звернувся до суду з заявою про розгляд справи у його відсутності (а.с. 176).

Суд, вислухавши представника банку, вивчивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, надавши їм оцінку у сукупності з оголошеними та дослідженими матеріалами справи, прийшов до висновку, що ні первісний позов ні зустрічний задоволенню не підлягають.

У відповідності зі ст. ст. 10, 11 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, наданих сторонами.

В позові ПАТ КБ «ПриватБанк» просить суд стягнути з відповідачки ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором б/н укладеним 13.08.2013р. між Банком та Відповідачкою на отримання кредиту у розмірі 33469,05грн.

На виконання ухвали суду від 05.11.2015р. (а.с. 180) про зобовязання ПАТ КБ «ПриватБанк» надати кредитний договір від 13.08.2013р., про який йде мова в позовній заяві, позивачем надана заява від 13.08.2013р. (а.с. 200), де відповідачка звернулась до ПАТ КБ «ПриватБанк» з заявою оформити на своє імя зарплатної картки, та накопичувальної картки «Копилка», та заява від 23.12.2005 р. (а.с. 199), де відповідачка звернулась із заявою до ЗАТ КБ «ПриватБанк» про отримання кредитної картки (відповідно статуту публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» є правонаступником всіх прав та зобовязань Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк») (а.с. 38).

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплачені відсотки.

В силу ч. 1 ст. 1056 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження своїх вимог до позовної заяви додано Умови та Правила надання банківських послуг ПРИВАТБАНК, де визначено за яких умов та за якими правилами банк відкриває позичальнику банківську картку чи надає інші банківські послуги (а.с. 10-33).

Позивачем вказано, що Заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою і Тарифами становить укладений Договір про надання банківських послуг.

Відповідно до ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України.

У відповідності до ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

ВСУ у своїй постанові від 11 лютого 2015 року по справі № 6-240цс14 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, сформував правову позицію, згідно якої Умови споживчого кредиту… не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, оскільки відповідачем вони не підписувалися. У постанові ВСУ від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15 міститься висновок про те, що Умови, які не містять підпису позичальника, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору та відповідною письмовою угодою сторін.

При цьому у цій же постанові ВСУ висловив правову позицію, що відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Адже законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням (постанова Верховного Суду України від 12.06.2014 року у справі № 6-32цс13).

Так, позивач не надав жодного доказу того, що надані ним Умови і Правила надання банківських послуг (а.с. 10-33), анкета заява про приєднання до Умови і Правила надання банківських послуг (отримання заробітної картки, та картки «Копилка») від 13.08.2013р, дійсно являються складовою частиною укладеного 23.12.2005 року (а.с. 199) між сторонами кредитного договору у вигляді заяви, враховуючи, що вони не підписувалися відповідачем, не мають терміну складення, строку їх дії, а «Правила користування платіжною карткою» та «Тарифами банку» взагалі суду не були надані позивачем. Також суду не надано доказів того, що відповідна Карта передбачена умовами Заяви від 13.08.2013 року, була видана відповідачу. Не доведено також, що відповідачу було надано кредитний ліміт відповідно до Заяви від 23.12.2003 року, у якій саме сумі та коли, які строки погашення заборгованості за користування таким лімітом.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Банку не підлягають задоволенню.

Що стосується зустрічного позову ОСОБА_2 щодо розірвання кредитного договору від 13.08.2013р. та стягнення моральної шкоди (а.с. 160-165).

Статтею 3 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно ч.1 ст. 6 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

У п.8 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» викладена правова позиція, відповідно до якої, визнання недійсним кредитного договору (який не укладався) або вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою.

Таким чином, визнання договору про надання кредиту, який не був укладений, не входить до переліку способів захисту цивільних прав (ст. 6 ЦК України), і може лише зазначатися у мотивувальній частині рішення, як обставина справи, що була встановлена судом.

Що стосується вимог про стягнення моральної шкоди.

Право фізичних та юридичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок їх порушених прав і свобод та законних інтересів встановлюється Конституцією України, зокрема ст.ст. 32, 56, 62 та іншими чинними законодавчими актами України.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму ВСУ № 4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

В п. 2 цієї постанови зазначено, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються зокрема:

- коли право на її відшкодування безпосередньо передбачені нормами Конституції України або випливає з її положень (нормами Конституції України встановлено право на відшкодування моральної шкоди у випадках заподіяння моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (ст. 32), заподіяння моральної шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56), безпідставного засудження особи (ст. 62).

- у випадках, передбачених статтями 23, 1167 ЦК України та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяну моральну шкоду (Закону України «Про інформацію», Закону України «Про авторське право»);

- при порушенні зобовязань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобовязання і передбачають відшкодування (немайнової) шкоди.

Таким чином, особа має право на звернення до суду з вимогами про відшкодування моральної шкоди у випадках, якщо це право передбачене відповідним законодавством України.

Так, в судому засіданні встановлено, що кредитний договір б/н від 13.08.2013р. між сторонами по справі не укладався.

Чинним законодавством України не встановлено відповідальність у вигляді стягнення моральної шкоди, заподіяної правочином який не був укладений.

Таким чином, повністю спростовуються доводи ОСОБА_2 щодо визнання кредитного договору недійсним та стягнення моральної шкоди.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 208, 209, 212 215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованостіза кредитним договором від 13.08.2013року відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк», третя особа: інспекція з питань захисту прав споживачів у Запорізькій області про захист прав споживача шляхом визнання договору про надання споживчого кредиту від 13.08.2013року недійсним та застосування правових наслідків недійсності правочину відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя : В. О. Кіяшко

25.11.2015