Ухвала суду № 54904410, 28.12.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/1221/2015(м)

222/1185/15-ц

Категорія 19 Головуючий у 1-й інстанції Доценко С.І.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

28 грудня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Мироненко І.П.

суддів: Лісового О.О., Супрун М.Ю.

секретаря Собецької О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 ОСОБА_3 на рішення Володарського районного суду Донецької області від 29 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені ОСОБА_1» про зміну умов договору оренди землі,-

в с т а н о в и л а:

У травні 2015 року позивач звернулась до суду з даним позовом посилаючись на те, що 01 січня 2010 року між нею та відповідачем ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «ММК ім. Ілліча» було укладено договір оренди земельної ділянки № 751, площею 4,80 га, яка належить їй на праві власності та розташована на території Республіканської сільської ради Володарського району Донецької області, строком на 13 років з виплатою орендної плати в розмірі 3% від грошової оцінки земельної ділянки. Згідно п.5.4 зазначеного договору передбачено перерахунок орендної плати за взаємною згодою сторін один раз у 5 років. Неодноразово в період з 2011 по 2015 роки, перебуваючи незадоволеною розміром орендної плати, вона зверталась до відповідача про розірвання з цих підстав договору оренди та зміною умов договору в сторону збільшення орендної плати. У 2015 році на своє звернення отримала відповідь з пропозицією вирішення питання про зміну орендної плати через рік, у березні 2016 року. Вважає, що таке ставлення відповідача порушує її право як сторони договору, тому що вона, як орендодавець, має право визначати розмір орендної плати.

Просила суд зобов'язати відповідача переглянути розмір орендної плати з 3% до 10% вартості орендованої земельної ділянки, змінити п.5.4 договору, встановивши перерахунок орендної плати раз у 3 роки; виключити із договору оренди землі п.5.6 за яким орендодавець не має права вимагати збільшення орендної плати при збільшені розміру земельного податку та п.8.4, яким передбачено збереження сили договору для нового власника при переході права власності до іншої особи. Зазначені пункти на її думку порушують земельне законодавство і її права як орендодавця.

Рішенням Володарського районного суду Донецької області від 29 жовтня 2015 року у задоволені позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування посилається на те, що суд не взяв до уваги те, що позивач неодноразово протягом 2011 2015 років зверталася до відповідача щодо перегляду розміру орендної плати, а також те, що в договорі відсутній пункт про автоматичну сплату орендної плати у розмірі 3% після 5 років дії договору.

Відповідно до положень ч.2 ст.305 ЦПК України апеляційний суд розглянув справу за відсутності позивача ОСОБА_2, яка будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи, в судове засідання не зявилась.

Заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_3, який підтримав доводи апеляційної скарги, представника відповідача ОСОБА_4, яка заперечувала проти доводів скарги, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що відмова відповідача від перегляду орендної плати в 2015 році та пропозиція повернутися до вирішення цього питання у березні 2016 року ґрунтується на умовах договору оренди землі, а тому не має підстав для зобовязання відповідача перерахувати орендну плату до 10%. Позивачем не доведено порушення відповідачем умов договору оренди землі та істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні спірного договору.

Судова колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає вимогам закону, обставинам справи та зроблений у відповідності із зібраними у справі доказами.

Відповідно до ч.4 ст.124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про оренду землі» під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобовязаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобовязаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обовязків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

За змістом ч.2 ст.792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення і майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, вони регулюються також актами земельного законодавства ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Частиною 2 ст.651 ЦК України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Однією з істотних умов договору оренди землі (ст.15 Закону України «Про оренду землі») є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За змістом ч. 2 ст.21 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Відповідно до ч.2 ст.23 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

За приписами ст.30 Закону України «Про оренду землі» зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується у судовому порядку.

Згідно з положенням ст. 652 ЦК України, зміна договору у звязку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність із обставинами, які істотно змінились, на вимогу заінтересованої сторони, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах змінених судом за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладені договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Судом установлено, що 01 січня 2010 року між ОСОБА_2 та ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «ММК ім..ОСОБА_1» було укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого позивач передала належну їй на праві власності земельну ділянку площею 4,80 га, яка розташована на території Республіканської сільської ради Володарського району Донецької області, відповідачу в оренду строком на 13 років.

Відповідно до п.5.1 договору оренди розмір орендної плати щорічно складає 3% від вартості земельної ділянки, яка підтверджується довідкою Держкомзему, яку надає орендодавець.

Пунктом п.5.4 договору встановлено, що перерахунок орендної плати відбувається за взаємною згодою сторін один раз у 5 років. При цьому зацікавлена сторона повинна повідомити іншу сторону не менш ніж за один рік.

Згідно п.5.6 договору орендодавець не має права вимагати збільшення орендної плати у випадку збільшення у відповідності із законами України розміру земельного податку.

Пунктом 8.4 встановлено, що при переході права власності на землю від орендодавця до іншої особи договір оренди зберігає свою силу для нового власника.

За таких обставин, виходячи з умов договору та враховуючи, що позивач звернулася до відповідача із пропозицією про зміну орендної плати лише у березні 2015 року, суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для зобовязання останнього перерахувати орендну плату у 2015 році.

Доказів на підтвердження доводів позивача, що звернення до відповідача із заявою про перерахунок орендної плати мало місце ще у 2011 році ні суду першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції надано не було.

Посилання представника позивача ОСОБА_3, що ним неодноразово про це заявлялось на загальних зборах, колегією суддів до уваги не приймається, оскільки як пояснив останній він також є орендодавцем, належної йому земельної ділянки, і довіреності на представництво інтересів його дружини орендодавця ОСОБА_2 на зборах не надавав.

Безпідставними є і доводи апеляційної скарги щодо відсутності в договорі умов про те, що за перебігом пяти років орендна плата автоматично виплачується у розмірі 3%.

За змістом п.5.1 договору оренди, укладеного між сторонами, розмір орендної плати щорічно складає 3% від вартості земельної ділянки, тоді як п.5.4 передбачено право перерахунку орендної плати за взаємною згодою сторін один раз у пять років.

Сторонами не заперечувалось, що з 2010 року відповідач щорічно нараховував та сплачував позивачу орендну плату в розмірі передбаченому укладеним між сторонами договором оренди землі в розмірі 3% вартості земельної ділянки.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову щодо зміни інших положень договору, встановлених п.5.6 та 8.4, оскільки позивачем не було доведено наявності істотних порушень договору з боку відповідача та наявності умов, які б свідчили про істотну зміну обставин, якими сторони керувалися при укладені договору і які б давали право суду змінити умови укладеного між сторонами договору оренди землі, як це передбачено ст.ст. 651, 652 ЦК України.

Доводи представника ОСОБА_3 щодо стану здоровя позивача ОСОБА_2 були предметом розгляду в суді першої інстанції і в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до положень ст.ст. 18, 20 Закону України «Про оренду землі», у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, укладений договір оренди землі підлягав державній реєстрації. Договір оренди набирав чинності після його державної реєстрації.

Частиною 1 ст.638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Оскільки умовами договору (п.8.1) сторони погодили, що договір оренди починає діяти з дати його державної реєстрації, колегія суддів не може погодитись з висновком суду щодо набрання чинності договором оренди з 01 січня 2010 року, оскільки державна реєстрація цього договору відбулася 27 грудня 2010 року, що підтверджується відповідним записом. Проте, цей висновок суду не вплинув на правильність вирішення справи.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що наведені в апеляційній скарзі доводи є необґрунтованими та правильність висновків суду не спростовують, тому не знаходить підстав для скасування рішення суду, у звязку з чим апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Володарського районного суду Донецької області від 29 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий І.П. Мироненко

Судді: О.О. Лісовий

ОСОБА_5