Рішення № 54904326, 23.12.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/1153/2015(м)

264/5033/15-ц

Головуючий у 1 інстанції Кузнецов Д.В.

Категорія 53 Доповідач Мальцева Є.Є.

Р І Ш Е Н НЯ

І м е н е м У к р а ї н и

23 грудня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді - Мальцевої Є.Є.

суддів - Песоцької Л.І., Ткаченко Т.Б.

при секретарі - Брежнєві Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на заочне рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 08 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені та відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а :

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені та відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позову вказав, що позивач з 05.05.2010 року по 04.12.2014 року працював на ПАТ «Азовзагальмаш», де йому перестали виплачувати заробітну плату. 04.12.2014 року позивач звільнився за власним бажанням згідно статті 38 КЗпП України. Після звільнення остаточний розрахунок із позивачем був проведений лише 14.07.2015 року. У зв'язку із не проведенням повного розрахунку в день звільнення на підставі ст. 117 КЗпП України просить стягнути середній заробіток за весь час затримки з 05.12.2014 року по день остаточного розрахунку 14.07.2015 року. Також зазначає, що у звязку з порушенням права на заробітну плату йому була завдана моральна шкода, розмір якої позивач оцінює в 2 000,00 грн. Крім того, просив стягнути витрати на правову допомогу 1 600,00 грн.

Заочним рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 08 жовтня 2015 року позов ОСОБА_1 до ПАТ «Азовзагальмаш» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені та відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Азовзагальмаш» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.07.2015р. по 15.07.2015р. в сумі 67,96 гривень, з утриманням ПАТ «Азовзагальмаш» з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, а також 200,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди та витрати на правову допомогу у розмірі 35,20 грн. Стягнуто з ПАТ «Азовзагальмаш» на користь держави судовий збір у розмірі 487,20 грн.

Не погоджуючись із заочним рішенням суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, винесеного з порушенням норм матеріального та процесуального права, просила від імені позивача рішення суду першої інстанції змінити в частині стягнення середнього заробітку, моральної шкоди, правової допомоги, а саме: стягнути на користь позивача середній заробіток за весь час затримки виплати належних сум з 05.12.2014 року по 14.07.2015 (включно) в розмірі 10 126,04 грн.; моральну шкоду в розмірі 2 000 грн.; судові витрати на правову допомогу в розмірі 1 600 грн. Зокрема, вказувала, що суд допустив спрощений підхід при розгляді справи, не зясував у повному обсязі всю інформацію і не провів її аналіз внаслідок чого прийшов до невірних висновків з приводу суми середнього заробітку, що підлягає задоволенню за період 14.07.2015 по 15.07.2015 рік і яка складає 67,96 грн.. Посилалася на те, що у день звільнення позивачу була нарахована заробітна плата, заява на отримання зарплати та звільнення була написана на підприємстві у день звільнення і тому посилання суду на те, що позивач не працював у день звільнення у звязку із простоєм підприємства, вважає безпідставними.

Щодо часткового задоволення моральної шкоди в розмірі 200 грн. вказувала, що суд не звернув уваги на тяжкі сімейні обставини позивача, які склалися у березні 2015 року і повязані зі смертю дружини.

У відповідності до ч.2 ст. 305 ЦПК України апеляційний суд розглянув справу у відсутності представника відповідача, належним чином повідомленого про час та місце розгляду справи в апеляційному суді телефонограмою, який не повідомляв про причини неявки, заяв про відкладення розгляду справи не направляв.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_2 яка просила задовольнити апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що позивач з 05.05.2010 року по 04.12.2014 року перебував у трудових відносинах з ПАТ «Азовзагальмаш», що підтверджується записами у його трудовій книжці (а.с.5-6), 04.12.2014р. звільнений з підприємства за власним бажанням згідно статті 38 КЗпП України. За період роботи йому нараховувалась і виплачувалась заробітна плата.

Звертаючись до суду першої інстанції, позивач вказував, що підприємство не розрахувалося повністю з ним при звільненні, а виплатило частину заробітної плати тільки 14 липня 2015 року. Позивач надав суду власний розрахунок середньоденної заробітної плати за останні два календарних місяці роботи, що передували дню звільнення, яка складала 67,96 грн, і, виходячи з такого розміру, розрахував суму середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку за період 05.12.2014 року по 14.07.2015 року ( на який припадає 149 робочих днів) 10126,04 грн..

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 в день свого звільнення не працював та був відсутній на робочому місці, доказів звернення до відповідача із вимогою про здійснення остаточного розрахунку за більш ранній період не представив і тому суд вирішив, що ці вимоги підлягають частковому задоволенню. Суд стягнув на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.07.2015р., коли ОСОБА_1Ф, звернувся до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованої заробітної плати, по 15.07.2015р. дату, коли підприємство фактично з ним розрахувалося повністю, і така сума за один день складає 67,96 грн. (середньоденна заробітна плата, розрахована на підставі розрахункового листа) (а.с.12).

Вирішуючи питання про задоволення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, судом врахував конкретні обставини справи, вимоги закону, і задовольнив позов частково: визначив компенсацію такої шкоди у сумі 200 грн.. Витрати на правову допомогу судом розраховані із врахуванням процентного співвідношення первинно заявлених вимог до частки задоволених вимог, тому у відшкодування таких витрат стягнута сума 35,2 грн..

З висновками суду в частині вирішення спору про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку і витрат на правову допомогу колегія суддів погодитися не може, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що при звільненні позивача 04.12.2014 року підприємство-відповідач не розрахувалося з ним повністю. Сума заборгованої заробітної плати складала 2340 грн, і була виплачена позивачу 14.07.2015 року.

Такі обставини сторони не оспорювали.

Положеннями ст. 115 КЗпП України встановлено обов'язок працедавця виплачувати заробітну плату працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Керуючись наведеними нормами закону, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про необхідність відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку, але помилково визначив період, за який слід розраховувати таке відшкодування.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Зі справи вбачається, що відповідачем вказаних вимог закону дотримано не було, заробітна плата у встановлені строки не виплачувалася, та остаточний розрахунок при звільненні був проведений лише 15.07.2015 року, що підтверджується банківською випискою з особового рахунку позивача (а.с.17).

Разом з цим, судом було встановлено, що позивач в день свого звільнення 04.12.2014 року не працював, що на думку суду підтверджується табелем обліку робочого часу, де в графі за 04 грудня 2014 року стоїть позначка «М». Як розяснено листом ПАТ «Азовзагальмаш» від 24.02.2014 року, така позначка відповідає дню відсутності працівника на роботі під час простою.

Але позивач заперечував такі обставини, стверджував, що він виходив на роботу в день звільнення, хоча на підприємстві був простій. ОСОБА_1 пояснив апеляційному суду, що 04.12.2014 року він подав заяву про звільнення, і вважає, що відповідач повинен був розрахуватися з ним в той же день. Оскільки суд першої інстанції ухвали заочне рішення, позивач не мав можливості надати відповідні докази для спростування заперечень відповідача, в тому числі спростувати табель обліку робочого часу, в якому є відмітка про те, що він на роботу не явився. З метою перевірки доводів апеляційної скарги апеляційним судом витребувана у відповідача копія заяви ОСОБА_1 про звільнення від 04.12.2014 року. Також підприємством надані суду дані про час перебування ОСОБА_1 на території підприємства в день звільнення, з яких вбачається, що в день звільнення 04.12.2014 року він знаходився на території ПАТ «Азовагальмаш» з 09.51 год до 12.04 год, а з копій розпорядження про припинення трудового договору і обхідного листа на звільненого від 04.12.2014 року вбачається, що він в той же день отримав усі відмітки погодження для звільнення в цей же день, йому невідкладно була вручена трудова книжка.

Таким чином, вважати, що позивач в день звільнення був відсутній на роботі не можна, і підстав для відмови у задоволенні позову немає.

Відповідно до змісту статті 116 КЗпП України обов'язок працівника звернутися до працедавця із вимогою про здійснення остаточного розрахунку виникає у випадку, якщо працівник в день звільнення не працював.

Відповідно до статті 34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

Ухвалюючи рішення про стягнення з ПАТ «Азовзагальмаш» на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд першої інстанції виходив з того, що вимогою про розрахунок слід вважати дату конкретного звернення ОСОБА_3 до суду за видачею судового наказу 13.07.2015 року. Отже, не пізніше 14.07.2015 року відповідач мав обовязок здійснити остаточний розрахунок із позивачем, натомість лише 15.07.2015 року такий розрахунок був проведений, що свідчить про затримку виплати на один день, за який має бути нарахований середній заробіток згідно статті 117 КЗпП України.

Але, враховуючи встановлені колегією суддів обставини, такий висновок є неправильним.

Як розяснено в п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» (далі постанова Пленуму ВСУ), установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у звязку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі,- наступного дня після предявлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у звязку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

Тому, встановивши, що позивач був на роботі у день звільнення, і з урахуванням кількості 149 робочих днів у період з 05.12.2014 року до 15.07.2015 року, тобто, до дати фактичного розрахунку, і з урахуванням розміру середньоденної заробітної плати позивача в сумі 67,96 грн, який сторони не оспорювали, ОСОБА_1 підлягає до виплаті заробітна плата за затримку розрахунку при звільненні в сумі 10126,04 грн..

Таким чином, колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги представника позивача щодо оскарження цій частини рішення суду, тому рішення підлягає зміні, з ухваленням рішення про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 10126,04 грн. з утриманням з вказаної суми при виплаті передбачених законом податків та обовязкових платежів і зборів.

Вирішуючи спір про відшкодування моральної шкоди на користь позивача, суд першої інстанції також вважав його доведеним, а вимоги позивача про компенсацію такої шкоди обгрунтованими, але задовольнив такі вимоги частково в сумі 200 грн...

З доводами апеляційної скарги представника позивача про необґрунтованість відшкодування моральної шкоди позивачу в такому розмірі, а не в сумі 2000 грн, яку зазначив в позовній заяві позивач, колегія суддів не погоджується, оскільки висновки суду першої інстанції в частині обгрунтування такого висновку є такими, що відповідають вимогам закону, принципам розумності і справедливості, тому немає законних підстав для зміни рішення в цій частині.

Разом з тим, враховуючи вимоги ст.88 ЦПК України, у звязку з частковим задоволенням апеляційної скарги і зміною рішення в частині стягнення суми середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, колегія суддів вважає необхідним змінити і розмір відшкодування позивачу витрат на правову допомогу. Перевіривши надані у підтвердження обсягу наданої правової допомоги документи, які включають збирання доказів по справі, і враховуючи, що докази по справі адвокатом, що надавав правову допомогу, були додані в мінімальному розмірі, який не забезпечив обєктивного вирішення справи, що позовна заява є типовою, і час, витрачений на її складання та формування, вказаний в акті виконавцем роботи, є завищеним, колегія суддів дійшла до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача у відшкодування витрат на правову допомогу 1000 грн, визначивши суму не тільки відповідно до розміру частки задоволених вимог, але й дотримуючись принципів справедливості, добросовісності і розумності.

З урахуванням зазначеного апеляційна скарга представника позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні в частині розміру суми середнього заробітку за час затримки розрахунку і витрат на правову допомогу, з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог та стягнення з підприємства на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 10126,04 грн. з утриманням з вказаної суми при виплаті передбачених законом податків та обовязкових платежів і зборів, стягнення у відшкодування витрат на правову допомогу 1000 грн..

Згідно з положеннями ст. 88 ЦПК України, з відповідача, у звязку із задоволенням апеляційної скарги позивача, на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 535,97 грн (487,2 грн х 110%) .

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 312-315 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Заочне рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 08 жовтня 2015 року змінити в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та витрат на правову допомогу.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.12.2014 р. до 15.07.2015р. в сумі 10126,04 (десять тисяч сто двадцять шість грн. 04 коп) гривень, з утриманням ПАТ «Азовзагальмаш» з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, а також 1000 грн в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» на користь держави судовий збір в розмірі 535,97 грн..

Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді