Рішення № 54904140, 21.12.2015, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

21.12.15

Провадження 2/235/3216/15

Справа 235/7002/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2015 року Красноармійський міськрайонний суд Донецької області

в складі:

головуючого судді Філь О.Є.

при секретарі Ярмаченко В.В.

за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Красноармійську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 26.08.2015 року звернувся до суду з позовом до ДП «Вугільна компанія «Краснолиманстка» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

На підтвердження своїх позовних вимог позивач ОСОБА_1 зазначив, що з відповідачем ДП «ВК «Краснолиманська» він перебував у трудових відносинах періодично з 1993 року. Останній раз з 10.10.2011 року по 26.12.2014 року, працював заступником директора по виробництву, 50% та більше робочого часу занятий на підземних роботах.

Був звільнений згідно наказу №2370К від 10.07.2015 року за прогули з 26.12.2014 року, на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, що підтверджується зазначеним наказом. Трудова книжка йому не вручена до теперішнього часу.

Вважає звільнення за прогули незаконним та безпідставним. Причини його

звільнення, які зазначені у наказі, не відповідають дійсним обставинам справи.

Так, відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір укладений на невизначений строк може бути розірвано власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу без поважних причин.

Тобто, відповідно до вказаної норми чинного законодавства України про працю прогулом може вважатись лише невихід на роботу без поважних причин.

5.09.2014 року на ДП «ВК «Краснолиманська» відбулись події з участю полку патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1», після яких було змінено керівництво ДП «ВК «Краснолиманська».

У ході силового тиску він отримав черепно-мозкову травму. За даним фактом був складений акт № 6 по формі Н-1 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, затверджений 16.02.2015 року.

Причинами даного нещасного випадку є психофізіологічна: травмування внаслідок протиправних дій інших осіб, що підтверджується актом по формі Н-1.

19.03.2015 року він був оглянутий на МСЕК первинно. Йому встановлено 25% втрати професійної працездатності з 16.03.2015 року по 1.04.2016 року, що підтверджується довідкою МСЕК.

За його заявою дане правопорушення внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань, реєстраційний №12014050410002031 від 5.09.2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, що підтверджується повідомленням про початок досудового розслідування №18047 від 6.08.2014 року.

Після отримання травми він перебував на стаціонарному лікуванні у терапевтичному відділенні Родинської міської лікарні з 5.09.2014 року по 18.09.2014 року з діагнозом: ЗЧМТ (5.09.14) - ушиб головного мозку І ст., з правосторонньою рефлекторною пірамідною недостатністю, вазомоторною цефалгією, помірно вираженим вестибуло-атактичним синдромом, ВСД по гіпертонічному типу, з кризом симпато-адреналової направленості, астено-невротичного синдрому.

29.09.2014 року відносно нього були скоєні неправомірні дії. Він примусово був вивезений представниками полку патрульної служби міліції особового призначення «Дніпр-1» та доставлений на блок-піст, розташований у зоні АТО, між населеними пунктами Першотравневе та Піски. Там він примусово утримувався 4 дні, після чого зміг самостійно звільнитись та повернутись додому.

За даним фактом слідчим СВ Красноармійського МВ ГУМВС України у Донецькій області ведеться досудове розслідування. Заява його дружини ОСОБА_4 за фактом його незаконного затримання та утримання зареєстрована в Єдиному реєстрі досудових розслідувань, реєстраційний №12014050410002259, що підтверджується довідкою .№20089 від 1.10.2014 року.

Після повернення додому він продовжив лікуватись. З 19.09.2014 року по 1.10.2014 року перебував на лікуванні в ДСП, потім

виписаний на амбулаторне лікування до лікаря невролога поліклініки. Лікувався

амбулаторно у лікаря невролога з 2.10.2014 року по 17.12.2014 року. З 18.12.2014 року по 25.12.2014 року перебував на амбулаторному лікуванні у лікаря терапевта з діагнозом: гострий трахеобронхіт.

Листки непрацездатності були направлені на підприємство поштою.

Ще до закінчення лікування 16.12.2014 року він направив на підприємство заяву про надання невикористаних днів відпустки. Рекомендований лист був направлений з описом вкладення, копія якого додається. Лист був отриманий представником підприємства 16.12.2014 року, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення.

Оскільки з його боку виконані усі дії для належного оформлення відпустки, він вважав, що на законних підставах використовує дні відпустки.

25.03.2015 року та 26.03.2015 року заступником директора по кадрам ОСОБА_5 йому були направлені листи, згідно яких йому було рекомендовано невідкладно з'явитись до відділу кадрів підприємства з документами, які підтверджують поважність причин його відсутності на роботі з 6.09.2014 року.

У відповідь він направив ОСОБА_5 лист, у якому описав усі вищезазначені події, та направив усі листки непрацездатності та повторну заяву про надання відпустки.

Усі його намагання потрапити на територію підприємства були безрезультатні, оскільки його не пропускала озброєна охорона. А потрапити на підприємство можливо лише після проходження пропускного пункту, він зі свого боку, виконав усі дії, щоб приступити до роботи, проте не міг цього зробити.

14.04.2015 року його стан здоров'я погіршився. Він був госпіталізований в терапевтичне відділення Родинської міської лікарні, де стаціонарно лікувався з 14.04.2015 року по 23.04.2015 року з діагнозом: стан після перенесеної 5.09.2014 року на виробництві ЗЧМТ (ушиб головного мозку І ст.), з правосторонньою рефлекторною пірамідною недостатністю, яка досягає ступеня парезу, ВСД по гіпертонічному типу, з кризом симпато-адреналової направленості, помірно вираженим вестибуло-атактичним синдромом, астено-невротичним синдромом.

Після лікування був виписаний з незначним покращенням на ДСП. Перебував у ДСП з 24.04.2015 року по 30.04.2015 року.

28.04.2015 року звернувся до Красноармійського МВ із заявою щодо грубого порушення законодавства про працю відносно нього адміністрацією ДП «ВК «Краснолиманська». Дана заява зареєстрована в Єдиному реєстрі досудових розслідувань, реєстраційний №12014050410001078, що підтверджується повідомленням № 9847 від 29.04.2015 року.

28.07.2014 року він отримав супровідний лист підприємства відповідача від 24.07.2015 року, у якому мене було повідомлено, що він звільнений з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Адміністрацією те керівними особами підприємства відповідача були складені такі умови, за яких він не міг стати до роботи та приступити до безпосереднього виконання посадових обов'язків. Цими ж обставинами адміністрація скористалась для його звільнення, бо враховуючи режимність доступу на підприємство, потрапити на його територію можливо лише через пропуск та з дозволу керівництва.

Таким чином, з викладеного вбачається, що відповідач звільнив його без законних на те підстав, а тому, відповідно до положень ст. 235 КЗпП України зобов'язаний поновити на попередній роботі.

Згідно ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Крім того, відповідно ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до ст. 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Відповідно до п. 5 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 ( далі Порядок), основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (годинна) заробітної плати працівника, яка згідно з п. 8 Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів І годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику нараховується загальна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множенням середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Отже, враховуючи те, що в результаті незаконного звільнення йому не була нарахована середньомісячна заробітна плата, відповідач при поновленні на раніше займаній посаді зобов'язаний виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Також вказані неправомірні дії з боку відповідача є порушенням

його законних прав на працю, які завдали йому моральних страждань. Розмір заподіяної моральної шкоди позивач оцінює в 10000 грн. та просить стягнути її з відповідача.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги, пояснив, що в період з 29.09.2014 року незаконно утримувався невстановленими особами в зоні АТО, а коли йому вдалося самостійно звільнитись, що з 02.10.2014 року по 22.10.2014 року він перебував в місті Києві, де і підписав заяву про відпустку у ОСОБА_6 На підприємство він приходив лише один раз 11.03.2015 року, але потрапити туди не зміг через озброєну охорону, яка його не пустила. З заявою щодо незаконного недопущення на робоче місце він звернувся до Красноармійського МВ 28.04.2015 року. Трудову книжку він отримувати не бажає, оскільки вважає своє звільнення незаконним. Позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити, надала суду розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який просила стягнути з відповідача на користь позивача. Розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу за її підрахунками складає 182751,12 грн. Крім того, просила врахувати всі нагороди та заохочення позивача, які занесені до його трудової книжки.

Представник відповідача ОСОБА_3 позовні вимоги не визнав у повному обсязі, просив відмовити у їх задоволенні, пояснив, що враховуючи тривалий термін відсутності позивача на роботі з 26.12.2014 року, а також відсутність будь-яких документів, що підтверджують поважність причин відсутності на робочому місці, адміністрацією підприємства було прийнято рішення про звільнення позивача з займаної посади за скоєні прогули. Щодо заяви про відпустку, яка була направлена позивачем поштою, то зазначена заява адміністрацію підприємства не розглядалась, оскільки вона не була погоджена з керівництвом у встановленому законом порядку. Копія наказу про звільнення від 10.07.2015 року була направлена позивачу 24.07.2015 року з пропозицією прибути на підприємство для отримання трудової книжки або надати письмову заяву про направлення її поштою, але до теперішнього часу позивач за трудовою книжкою не звертався та не надав заяву про направлення її поштою.

Свідок ОСОБА_7 пояснив, що перебуває в дружній стосунках з позивачем ОСОБА_1 Йому відомо, що 05.09.2014 року було незаконне захоплення шахти, ОСОБА_1 був виведений за територію шахти та після цього перебував на лікарняному, в кінці вересня 2014 року був невідомими особами викрадений та вивезений в с. Піски, потім повернувся та знову перебував на лікарняному, писав заяву про відпустку. В березні 2015 року, це було в середу після 8-го березня, він разом з ним їздив на шахту «Краснолиманська», на пропускному пункті вийшов чоловік в формі з нашивкою «Дніпро-1» та сказав, що ОСОБА_1 не пускають, і вони поїхали звідти, в міліцію з цього приводу вони не звертались.

Заслухавши пояснення сторін, свідка ОСОБА_7, дослідивши матеріли справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають з наступних підстав:

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував в трудових відносинах з відповідачем по справі ДП «ВК «Краснолиманська» з 10.10.20111 року заступником директора по виробництву тимчасово з зайнятістю 50% та більше робочого часу на підземних роботах (а.с. 96-105).

16.02.2015 року відповідачем було складено акт про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, за формою Н-1, згідно якому 05.09.2014 року позивач ОСОБА_1 отримав ЗМЧТ струс головного мозку, багаточисельні забої, гематоми, садни м»яких тканин обличчя, які були ним отримані внаслідок протиправних дій інших осіб, а саме нанесення ударів в область обличчя та голови фотокамерою (а.с. 10-12).

Після цього позивач тривалий час перебував на лікуванні, що підтверджується листками непрацездатності (а.с. 66-70). Хоча судом з пояснень позивача встановлено, що в період знаходження його на лікарняному в період з 29.09.2014 року по 22.10.2014 року він знаходився за межами міста Родинське, спочатку між населеними пунктами Першотравневе та Піски, а з 02.10.2014 року в місті Києві, але цей факт відповідачем не оспорювався і в довідці по табельному номеру № 71 ОСОБА_1 зазначено, що він перебував на лікарняному з 05.09.2014 року по 25.12.2014 року (а.с. 71-72).

Наказом № 2370К від 10.07.2015 року позивача ОСОБА_1 було звільнено з 26.12.2014 року з займаної посади за вчинені прогули з 26.12.2014 року згідно ст. 40 п. 4 КЗпП України (а.с. 73).

Копія наказу про звільнення була направлена позивачу 24.07.2015 року рекомендованим листом з пропозицією прибути на підприємство для отримання трудової книжки або надання письмової заяви про надіслання її поштою. Зазначений лист був отриманий позивачем 28.07.2015 року (а.с. 74-75).

Згідно з п.4 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Як ро»зяснено в п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9, при розгляді трудових справ про поновлення на роботі судам необхідно з»ясовувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядження) і перевіряти їх відповідність законові.

З наказу в.о. генерального директора ДП «ВК «Краснолиманська» № 2370К від 10.07.2015 року вбачається, що позивача звільнено з займаної посади з 26.12.2014 року на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули без поважних причин.

Підставою для наказу є довідка про відмітки за табельним номером 71 ОСОБА_1, з якої вбачається, що з 05.09.2014 року по 25.12.2014 року він перебував на лікарняному, а з 26.12.2014 року був відсутній на роботі (а.с. 71-72).

Позивачу ОСОБА_1 підприємством двічі надсилались рекомендовані листи, в який йому було запропоновано терміново з»явитися до відділу кадрів з документами, які підтверджують поважність його відсутності на роботі, та попереджено про звільнення з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України (а.с. 60-63).

Твердження позивача про те, що у спірний період він був відсутній на роботі з поважних причин, оскільки поштою направляв на підприємство заяву про надання йому відпустки та не міг потрапити на роботу через те, що його не пускала на територію підприємства озброєна охорона, не спростовують факт відсутності його на роботі протягом тривалого часу з 26.12.2014 року без поважних причин з наступних підстав.

Дійсно, позивач рекомендованим листом надіслав на адресу відповідача заяву наступного змісту: «Прошу в зв»язку з обставинами, що склалися, надати мені невикористані дні відпустки», заява датована ним 23.12.2014 року, підписана ОСОБА_6 (а.с. 24).

Представник відповідача в судовому засіданні не заперечував факт отримання зазначеної заяви, але надання відпуски позивачу не було погоджено з відповідачем. Судом встановлено, що ОСОБА_6, який був призначений виконуючим обовязки генерального директора ДП «ВК «Краснолиманська» наказом Міненерговугулля від 01.10.2014 року з 01.101.2015 року до теперішнього часу до виконання своїх службових обовязків не приступив, на підприємстві не з»являється та його місце знаходження невідомо. Відповідно до п. 1.2. Посадової інструкції головного інженера ДП «ВК «Краснолиманстка» головний інженер підпорядковується безпосередньо генеральному директору ДП «ВК «Краснолиманська» та у разі його відсутності здійснює виконання його обовязків та несе повну відповідальність за роботу підприємства по всім напрямкам діяльності. Відповідно до наказу ДП «ВК «Краснолиманська» від 26.08.2014 року № 3746-К виконуючим обовязки головного інженера ДП «ВК «Краснолиманська» призначено ОСОБА_8. Таким чином, у зв»язку з фактичною відсутністю на робочому місця генерального директора ОСОБА_6 повноваження керівника ДП «ВК «Краснолиманська» виконує в.о. головного інженера ОСОБА_8, який наділений всіма правами першого керівника.

Крім того, в заяві від 23.12.2014 року про надання невикористаних днів відпустки, яка не була погоджена належним чином, позивач ОСОБА_1 взагалі не зазначив, з якого числа та на який термін, він просив надати йому відпустку.

Порядок і умови надання щорічних відпусток передбачені ст. 79 КЗпП України, згідно якої черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації ( профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобовязується письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Згідно графіку відпусток на 2014 рік позивачу ОСОБА_1 було передбачено надання відпустки тривалістю 25 днів в лютому 2014 року та тривалістю 24 дні в серпні 2014 року (а.с. 106-108), фактично він використав в 2014 року один день відпустки в січні 2014 року та 11 днів в травні 2014 року (а.с. 109).

Умови перенесення щорічної відпуски визначені статтєю 80 КЗпП України. Відповідно до ч. 3 ст. 80 КЗпП України у разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Таким чином, термін надання за заявою позивача ОСОБА_1 невикористаних днів відпуски не був погоджений у встановленому законом порядку.

Також, суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що він тривалий час не міг потрапити на роботу через те, що його не пускала озброєна охорона, оскільки, як пояснив сам позивач та підтвердив свідок ОСОБА_7, який перебуває з позивачем в дружніх стосунках, позивача ОСОБА_1 не пустили на територію підприємства 11.03.2015 року озброєні люди в формі з нашивкою «Дніпро-1», в той час, як судом встановлено, що договір про надання послуг з охорони укладено з громадським формуванням з охорони громадського порядку «Штаб національного захисту Дніпропетровської області», згідно умов договору не передбачено будь-якого використання зброї виконавцем цього договору (а.с. 117-119).

Крім того, судом встановлено, що приводу того, що 11.03.2015 року його не пустила на територію підприємства озброєна охорона, позивач звернувся до правоохоронних органів лише 28.04.2015 року, при цьому до теперішнього часу по кримінальному провадженню № 12015050410001078 від 29.04.2015 року, порушеному за заявою ОСОБА_1 щодо грубого порушення відносно нього трудового законодавства адміністрацією ДП «ВК «Краснолиманська» за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України проводиться досудове розслідування (а.с. 94), тобто зазначений факт не доказаний у встановленому законом порядку.

Таким чином, позивач не довів поважності причин відсутності на роботі тривалий час в період з 26.12.2014 року.

Тобто, в судовому засіданні встановлено, що з 26.12.2014 року позивач ОСОБА_1 скоїв прогул без поважних причин, а тому у відповідача були правові підстави звільнити його з займаною посади заступника директора по виробництву на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України за прогули без поважних причин.

Відповідно до вимог ст. 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Водночас, відповідно до вимог ч.1 ст. 43-1 КЗпП України, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службових осіб центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян.

Оскільки позивач ОСОБА_1 займав посаду заступника директора підприємства, то відповідно до вимог ч.1 ст.43-1 КЗпП України розірвання з ним трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), є правомірним.

Крім того, судом встановлено, що 12.09.2014 року позивач надав заяву про виключення його з членів профспілкового комітету (а.с. 79), його заява була розглянута та він був виключений з членів профспілкової організації ДП «ВК «Краснолиманська», що підтверджується випискою з протоколу № 45 засідання профспілкового комітету ДП «ВК «Краснолиманська» від 22.05.2015 року (а.с. 78).

Аналізуючи та оцінюючи надані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що звільнення позивача з посади заступника директора по виробництву ДП «ВК «Краснолиманська» здійснено обґрунтовано та з дотриманням вимог діючого законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про поновлення його на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 40, 43, 117, 232, 233, 235 КЗпП України, ст. ст. 11, 15, 60, 79, 88, 214-218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Красноармійський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: