Ухвала суду № 54904092, 10.12.2015, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Слов?янський міськрайонний суд Донецької області

справа № 243/11252/15-ц

4-с/243/36/2015

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2015 року м. Слов?янськ

Словянський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючої судді Неженцевої ОВ.

при секретарі Дзюба М.О

за участю представника заявника ОСОБА_1

державного виконавця Корецької М.В.

заінтересованої особи ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщення суду у місті Словянську цивільну справу за скаргою ОСОБА_3 на постанову та дії старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Словянського міськрайонного управління юстиції Донецької області ОСОБА_4, заінтересована особа - ОСОБА_2,

В С Т А Н О В И В :

24 листопада 2015 року на розгляд до суду надійшла скарга ОСОБА_3 на постанову та дії старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Словянського міськрайонного управління юстиції Донецької області ОСОБА_4 (далі- державного виконавця).

Заявник ОСОБА_3, незважаючи на належне повідомлення про час та місце судового розгляду справи, не використав наданого законом права на безпосередню особисту участь у судових засіданнях та подав суду письмові заяви від 07 та 10 грудня 2015 року з клопотанням про проведення розгляду скарги за його відсутності. ( а.с. 18,53).

У судовому засіданні 07 грудня 2015 року представник заявника-Сухоруков В.Г., який діє на підставі довіреності від 4 грудня 2015 року, доводи скарги підтримав і на її обгрунтування зазначив про те, що на виконанні у відділі державної виконавчої служби Словянського міського управління юстиції Донецької області знаходиться виконавчий лист, який було видано у порядку виконання рішення Словянського міськрайонного суду Донецької області від 30 жовтня 2009 року, за яким ОСОБА_3 повинен сплачувати на користь ОСОБА_2 аліменти у розмірі ? частин заробітної плати ( доходів) на утримання сина- Романенко ОСОБА_5,ІНФОРМАЦІЯ_1. На початку листопада 2015 року ОСОБА_3 стало відомо про те, що в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, державною виконавчою службою внесені відомості про заборону на відчуження його усього рухомого майна, після чого він письмово звернувся до ВДВС Словянського міськрайонного управління юстиції, де 16 листопада 2015 року ним була отримана копія постанови від 21 серпня 2014 року. Стверджував, що заявник своєчасно звернувся до суду з цією скаргою, бо тільки 16 листопада 2015 року отримав копію постанови і йому стало відомо про накладення такого арешту.

Вважає, що постанова про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від 21 серпня 2014 року ( далі - постанова) винесена державним виконавцем Галаган К.І. з порушенням Закону України « Про виконавче провадження» і підлягаю скасуванню з наступних підстав: 1) у відповідності до частини 2 статті 74 Закону України « Про виконавче провадження» у разі наявності заборгованості із сплати аліментів понад три місяці стягнення може бути звернено на майно боржника. На час винесення постанови ОСОБА_3 не сплачувалися аліменти з квітня 2014 року, але це мало місце з обєктивної причини-проведення з квітня по липень 2014 року антитерористичної операції у місті Словянську, з причини чого ОСОБА_3 був вимушений виїхати з цього міста та повернутися лише у вересні 2014 року , після чого він почав сплачувати добровільно аліменти стягувачу, а саме: 27.09.2014 р.- 1800 грн., 02.10.2014 р.- 1500 грн., 30.12.2014р.- 1600 грн., 25.03.2015 р.- 1600 грн., 26.06.2015 р. 1600 грн., 29.09.2015 р.- 1500 грн., що підтверджується відповідними розписками та квитанціями. Отже, він сплачував та продовжив сплачувати аліменти, хоча і не в повному обсязі, тому вважає, що підстав для винесення такої постанови у державного виконавця не було і не зрозуміло, чому державним виконавцем не було винесено таку постанову у червні 2014 року, адже на той час він вже три місяці не платив аліменти; 2) державний виконавець у порушення положень статті 57 Закону України « Про виконавче провадження» вже більше року, після винесення оскаржуваної постанови, не проводить опис і не вилучає все рухоме майно заявника; 3) державний виконавець порушив положення абзацу 2 частини 2 статті 57 цього Закону, бо при примусовому виконанні рішення суду про стягнення аліментів, строк для самостійного виконання рішення суду боржнику не встановлюється, і держвиконавець ніякого рухомого майна не виявив, тому у порядку виконання цих вимог Закону не мав підстав для винесення такої постанови від 21 серпня 2014 року; 4) незважаючи на те, що положення частини 3 статті 57 цього Закону передбачають можливість накладення арешту у розмірі суми стягнення, а розмір заборгованості по аліментам зазначено у цій постанові на суму 16846 грн.50 коп., постановою було накладено арешт на все рухоме майно, тобто на майно, вартість якого перевищує суму заборгованості ; накладення арешту у такому обсязі унеможливлює ОСОБА_3 здійснювати правочини, які він міг використати для фактичного виконання рішення суду, а саме сплачувати аліменти на утримання дитини.

У подальшому представник ОСОБА_1 не виявив бажання приймати 10 грудня 2015 року участь у судовому засіданні та подав письмову заяву з клопотанням проведення судового засідання у його відсутність, додатково на обгрунтування доводів скарги зазначивши про те, що до теперішнього часу виконавчі дії щодо опису майна не проводилися і проводитися не будуть; сума, на яку накладено арешт, враховуючи винесену в 2012 році постанову про арешт всього нерухомого майна, перевищує суму, яку необхідно було сплатити в серпні 2014 року; доводи держвиконавця у судовому засіданні про те, що боржником не надаються квитанції про сплату аліментів не обгрунтовані, бо оскаржувані дії державного виконавця відбувалися до приїзду боржника в місто Словянськ; державним виконавцем під час розгляду скарги було підтверджено, що сума заборгованості зі сплати аліментів не дає підстав для винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, бо при сплаті щомісячно аліментів у сумі 50 грн. та надання держвиконавцю щомісячно квитанцій про сплату аліментів у сумі 50 грн. підстави для винесення такої постанови відсутні.( а.с.56-57).

Старший державний виконавець відділу державної виконавчої служби Словянського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_4 була звільнена з займаної посади 01 жовтня 2014 року.

( а.с.34 довідка)

Представник відділу державної виконавчої служби Словянського міськрайонного управління юстиції - державний виконавець Корецька М.В., яка діє на підставі довіреності від 04 грудня 2015 року з доводами скарги не погодилася. ( а.с.22). На обгрунтування заперечень держвиконавець зазначив про те, що виконавчий лист на підставі рішення суду від 30 жовтня 2009 року перебуває на виконанні з 19 листопада 2009 року і по цей час. Боржник весь час офіційно не працює, періодично сплачував аліменти у добровільному порядку, але не регулярно і не у повному обсязі, як це передбачено для осіб, які офіційно не працюють- по середньому заробітку, згідно даних відділу статистики по місту Словянську. У жовтні 2010 року з причини заборгованості по аліментам державним виконавцем було накладено арешт на автомобіль та оголошено заборону на його відчуження; на той час заборгованість обраховувалася у сумі 2624 грн., але цей арешт було знято державним виконавцем постановою від 31 травня 2010 року у звязку з погашенням боржником заборгованості по аліментам. З причини утворення заборгованості по аліментам на грудень 2012 року у сумі 10474 грн. державним виконавцем було накладено арешт на все нерухоме майно боржника та оголошено заборону на його відчуження. Розмір заборгованості по аліментам зростав і за станом на 21 серпня 2014 року склав 16846 грн. 50 коп., що і було підставою для прийняття старшим державним виконавцем Галаган К.І. постанови від 21 серпня 2014 року про арешт всього рухомого майна боржника ОСОБА_3 та оголошення заборони на його відчуження. Копія зазначеної постанови простою кореспонденцією було надіслано у цей же день для відома боржнику, про що є відомості по вихідній кореспонденції відділу. Усі надані державному виконавцю квитанції, чеки тощо про проведену сплату аліментів боржником відображаються держвиконавцем у письмовому розрахунку, який знаходиться у виконавчому провадженні ЕДРРВП 15955153. Будь- які документи щодо проведення ОСОБА_3 сплати аліментів у строк та розмірі, як ним зазначено у скарзі, державному виконавцю до цього часу не було надано, хоча надання таких відомостей є обовязком особи, яка за рішенням суду сплачує аліменти. Вважає, що без прийняття боржником заходів щодо погашення заборгованості по аліментам, при умові скасування постанови про накладення арешту на рухоме майно від 21 серпня 2014 року, будуть порушені законні права стягувача ОСОБА_2 Просила у задоволенні доводів скарги відмовити, бо дії держвиконавця щодо винесення постанови 21 серпня 2014 року були законні та скоєні у межах її повноважень, без порушення прав чи свобод заявника, який має право користуватися рухомим майном, але не може розпоряджатися ним ( продати, подарувати тощо), доки не знято цей арешт.

Залучена до участі у розгляді справи заінтересована особа- Романенко І.А. з доводами скарги не погодилася, просила у її задоволенні відмовити, зазначивши, що заявник ОСОБА_3 ухиляється від сплати аліментів на утримання їх неповнолітнього сина ІНФОРМАЦІЯ_1; сплата ним аліментів здійснюється ним не регулярно і не в повному обсязі, тому вона зверталася до держвиконавця з заявами про прийняття ним заходів реагування на несплату аліментів. Працівниками міліції було відмовлено у порушенні кримінального провадження щодо ОСОБА_3 з питання ухилення ним від сплати аліментів Вважає, що оскаржувана постанова була прийнята законно, б на час її прийняття мала місце заборгованість не за три- чотири місяці, а починаючи з 2009 року, розмір якої складав 16846 грн.50 коп. Визнає, що ОСОБА_3 були проведені на її користь виплати: 27.09.2014 р.- 1800 грн., 02.10.2014 р.- 1500 грн., 30.12.2014р.- 1600 грн., 25.03.2015 р.- 1600 грн., 26.06.2015 р. 1600 грн., 29.09.2015 р.- 1500 грн., але це вже було після накладення арешту, більш того, навіть ці виплати не є повною сумою щомісячних поточних платежів і такі виплати були періодичні- один раз у три місяці, що є порушенням її законних прав як стягувача на щомісячне отримання аліментів на матеріальне забезпечення їх неповнолітнього сина.

Вислухавши пояснення представника заявника, представника державної виконавчої служби та заінтересованої особи - ОСОБА_2 судом встановлено наступне.

Із матеріалів наданої копії виконавчого провадження ЕДРВП 15955153 убачається, що згідно рішення Словянського міськрайонного суду Донецької області від 30 жовтня 2009 року, з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, з 29 вересня 2009 року на користь ОСОБА_2 на утримання сина- Романенко ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, підлягають стягненню аліменти у розмірі ? частини з усіх видів його доходів, але не менш ніж 30% прожиткового мінімуму, до досягнення дитиною повнолітття. На підставі цього рішення судом 16 листопада 2009 року було видано виконавчий лист № 2-5759-2009, за яким 19 листопада 2009 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Словянського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_6 було відкрито виконавче провадження.( а.с.35-49).

У силу статті 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обовязкові для всіх органів влади, посадових чи службових осіб і підлягають виконанню на всій території України.

Відповідно до статей 1,11 Закону України « Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV ( далі- Закон України № 606-XIV) виконавче провадження -це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів. Державний виконавець зобовязаний вжити заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Аналізуючи положення Закону України № 606-XIV, можна дійти висновку, що стадія примусового виконання судового рішення є невідємною частиною відновлення прав особи із застосуванням судової процедури, на якій стягувач має сподіватись його фактичної реалізації згідно із юридично закріпленим змістом впродовж чітко регламентованого строку.( ст.30 Закону).

21 серпня 2014 року старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Словянського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_4 було прийнято постанову про накладення арешту на все рухоме майно боржника ОСОБА_3 та заборону здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить цьому боржнику лише в межах суми боргу. У мотивувальній частині цієї постанови державним виконавцем було зазначено про те, що боржник має заборгованість понад три місяці- 16846 грн. 50 коп. ( а.с.5,47).

Зазначена постанова і дії державного виконавця, і є предметом оскарження ОСОБА_3 у судовому порядку.

Згідно положень статті 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до положень статті 385 ЦПК України скаргу може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод, у разі оскарження постанови для відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Із матеріалів виконавчого провадження та пояснень представника ДВС убачається, що копія постанови від 21 серпня 2014 року було надіслано простою поштою за місцем проживання боржника ОСОБА_3 у день її прийняття, тобто 21 серпня 2014 року, але відомостей про її отримання цією особою суду не надано і такі дані відсутні у матеріалах виконавчого провадження. ( а.с. 46,50-52)

Зазначені дії щодо надіслання копії постанови простою кореспонденцією на адресу проживання боржника ОСОБА_3 повністю відповідають положенням статті 31 Закону України № 606-XIV.

Враховуючи те, що маються достовірні дані про отримання ОСОБА_3 копії цієї постанови лише 16 листопада 2015 року, а звернення його з цією скаргою до суду мало місце 24 листопада 2015 року, суд приходить до висновку про те, що звернення заявника до суду мало місце у десятиденний строк з дня отримання ним копії оскаржуваної постанови, тобто у рамках строків, визначених положеннями статті 385 ЦПК України

Положеннями частини 1 та 2 статті 57 Закону України № 606-XIV (у редакції на час прийняття держвиконавцем оскаржуваної постанови) передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт мана боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Посилання заявника ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_1 на те, що державним виконавцем Галаган К.І. було допущено порушення положень статті 57 Закону України № 606-XIV бо вже більше року після винесення оскаржуваної постанови, не проводиться опис і не вилучається все рухоме майно; та що державний виконавець порушив положення абзацу 2 частини 2 статті 57 цього Закону, бо при примусовому виконанні рішення суду про стягнення аліментів, строк для самостійного виконання рішення суду боржнику не встановлюється, і держвиконавець ніякого рухомого майна не виявив, тому у порядку виконання цих вимог Закону не мав підстав для винесення такої постанови від 21 серпня 2014 року, не приймаються судом до уваги, бо зазначені положення були внесені як зміни до статті 57 цього Закону України № 606-XIV лише 14 травня 2015 року згідно Закону № 423 VIII, а судом перевіряються дії та прийняте рішення державним виконавцем за станом на 21 серпня 2014 року.

Із матеріалів виконавчого провадження убачається, що за станом на 21 серпня 2014 року у ОСОБА_3 була заборгованість перед стягувачем ОСОБА_2 по сплаті аліментів на утримання неповнолітньої дитини у сумі 16846 грн.50 коп., яка утворилася за період з червня 2010 року. ( у звязку з погашенням заборгованості по аліментам держвиконавцем постановою від 31 травня 2010 року було знято раніше накладений арешт на автомобіль) ( а.с. 41-44) За станом на 07 грудня 2012 року ( день прийняття держвиконавцем постанови про арешт нерухомого майна боржника та оголошення заборони на його відчуження) заборгованість по аліментам складала 10474 грн.00 коп. (а.с.45)

У судовому засіданні після зясування судом зазначених обставин представник заявника ОСОБА_1 фактично погодився з тим, що заборгованість по аліментам у сумі 16846 грн.50 коп. утворилась не за три місяці, як було зазначено ОСОБА_3 у скарзі, а за період з червня 2010 року.

Твердження представника ДВС ОСОБА_7 у судовому засіданні про те, що боржником ОСОБА_3 не регулярно та не у повному обсязі, як це передбачено Законом України № 606-XIV , проводиться сплата аліментів, повністю відповідають даним письмового розрахунку державного виконавця, який міститься у матеріалах виконавчого провадження. ( а.с.48)

Крім того, за станом на 01 грудня 2015 року , як свідчить про це довідка держвиконавця за № 6-558 від 07.12.2015 року, заборгованість по аліментам у ОСОБА_3 збільшилася і складає 27286 грн.43 коп. ( а.с.25).

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про те, що посилання ОСОБА_3 та його представника на те, що на день прийняття постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження, а саме 21 серпня 2014 року, боржник мав заборгованість по аліментам лише з обєктивної причини - проведення з квітня по липень 2014 року антитерористичної операції у місті Словянську, не відповідають фактичним обставинам по справі і спростовуються матеріалами виконавчого провадження.

Надані заявником та його представником суду оригіналів розписок та квитанцій про проведену сплату аліментів: 27.09.2014 р.- 1800 грн., 02.10.2014 р.- 1500 грн., 30.12.2014р.- 1600 грн., 25.03.2015 р.- 1600 грн., 26.06.2015 р. 1600 грн., 29.09.2015 р.- 1500 грн. не можуть бути доказом протиправності дій держвиконавця за станом на 21 серпня 2014 року, бо така сплата була вчинена пізніше боржником.

Крім того, суд вважає необхідним відзначити те, що за твердженням держвиконавця ВДВС ОСОБА_7 оригінали цих документів про сплату аліментів так і не були, за станом на 10 грудня 2015 року, надані заявником або його представником до ВДВС, тому не враховані у письмовому розрахунку по заборгованості.

Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Проаналізувавши встановлені обставини по справі, суд приходить до висновку про те, що при прийняття 21 серпня 2014 року постанови про арешт майна боржника ОСОБА_3 та оголошення заборони на його відчуження, старший державний виконавець відділу державної виконавчої служби Словянського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_4 діяла в межах наданих їй повноважень, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом та Законом України № 606-XIV, і права чи свободи ОСОБА_3 при цьому не були порушені, тому у задоволенні скарги на підставі частини 3 статті 387 ЦПК України необхідно відмовити.

Керуючись статтею 19 Конституції України, статтями 14, 383- 387 Цивільно- процесуального кодексу України, статтями 1,11,30, 57 Закону України « Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, суд

У Х В А Л И В :

Відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_3, заінтересована особа - ОСОБА_2, на дії старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Словянського міськрайонного управління юстиції Донецької області ОСОБА_4 та скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21 серпня 2014 року.

Ухвала може бути оскаржена в Апеляційний суд Донецької області через Словянський міськрайонний суд Донецької області протягом пяти днів з дня її проголошення, а особою, без участі якої постановлена ухвала - протягом пяти днів з дня отримання її копії.

Суддя: О.В. Неженцева