Постанова № 54904000, 29.12.2015, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа №265/7447/15-а

Провадження №2-а/265/251/15

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 грудня 2015 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі головуючого судді Мельник І.Г., за участю секретаря Ждановій І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевськом у районі міста Маріуполя Донецької області про визнання дій неправомірними, скасування рішення про відмову в призначенні пенсії за вислугу років та зобовязання призначити пенсію за вислугу років, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому зазначив, що 19.10.2015 року він надав до управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Маріуполя письмову заяву та відповідні документи про призначення пенсії за вислугою років згідно норм Закону України «Про прокуратуру», який вступив в силу 15.07.2015, однак в призначені пенсії за вислугу років відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 15.07.2015 року № 578-УІІІ позивачу було відмовлено з огляду на п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VІІІ. Позивач із даною відмовою не погодився, а тому просить суд визнати дії управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Маріуполя щодо відмови в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 16.07.2015 р. № 578-VІІІ неправомірними, скасувати рішення управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Маріуполя № 6194 від 05 листопада 2015 року «Про відмову в призначенні пенсії» та зобов'язати відповідача з 19.10.2015 року, дня первинного звернення, призначити позивачу пенсію за вислугою років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-У11 у розмірі 60 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати, стягнути на користь позивача судовий збір в сумі 487,20 грн.

У судовому засіданні позивач вимоги, викладені в адміністративному позові підтримав в повному обсязі, надав пояснення, просить суд їх задовольнити. Додатково позивач зазначив, що право на пенсію у нього виникло 29.09.2015 року, але він звернувся із заявою до Пенсійного фонду лише 19.10.2015 року та отримав відмову, однак вважає, що відмова відповідача не ґрунтується на нормах Закону, Конституції України, так як звужує його право на пенсію, яке виникло ще 29.09.2015 року. Більш того, ряд документів, а саме копію трудової книжки, довідки він зміг отримати у прокуратурі Донецької області тільки 15.10.2015 року, тому і звернувся із заявою та документами до відповідача тільки 19.10.2015 року.

Відповідач подав письмові заперечення проти позову, в яких в задоволенні позовних вимог просив відмовити. Додатково зазначив, що у позивача на день звернення із заявою до Пенсійного фонду взагалі не було права на пенсію, тому при винесенні рішення № 6194 стаж позивача не розраховувався. Суд же при винесені рішення по справі повинен розглянути її повно, всебічно та обєктивно, визначивши як наявність стажу для вислуги років так і спеціального.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, суддя вважає, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до вимог п. 5 ч. 1 ст. 16 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року, який набрав чинності та вступив в дію з 15 липня 2015 року, гарантії незалежності прокурорів забезпечуються належним матеріальним, соціальним та пенсійним забезпеченням.

Згідно ч.3 ст. 8 Основного Закону, норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року у справі № 8-рп/99 та від 20.03.2002 року у справі №5-рп/2002,Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях, правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності у старості та в інших випадках, передбачених законом. В Україні на конституційному рівні гарантовано право громадян на соціальний захист, для забезпечення якого необхідне здійснення комплексу державно-правових заходів, одним із яких є законодавче визначення основ соціального захисту, форм і видів пенсійного забезпечення (ст.ст. 46, 92 Конституції України).

З 01.12.1991 року, умови та порядок пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих органів прокуратури України було визначено статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року.

Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ втратив чинність з 15.07.2015 року у зв'язку з набранням чинності нового Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII, яким визначено та регулюються питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури України.

Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII, який вступив в дію з 15.07.2015 року, визначено спеціальний вид пенсійного забезпечення для працівників прокуратури України.

Суд не може прийняти до уваги доводи відповідача, що з 01.06.2015 року згідно пункту 5 прикінцевих Положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року (далі закону №213) у зв'язку з неприйняттям закону про призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах, норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне грошове утримання призначаються відповідно до Закону України «Про прокуратуру», «Про державну службу», «Про судоустрій та статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України, втратили чинність.

При цьому, судом береться до уваги, що на момент прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII та дії зазначених в ньому прикінцевих Положень, в Україні діяв Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року, який з 15.07.2015 року втратив свою чинність і з цього дня вступив в дію інший однопредметний Закон України «Про прокуратуру». Отже, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 не міг встановлювати чи вносити зміни до Закону України «Про прокуратуру», який вступив в дію тільки з 15.07.2015 року.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), надання зворотної дії в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Зміни до статті 86 вказаного Закону № 1697-VІI щодо відсутності (скасування) права працівників прокуратури України на звернення до державних органів Пенсійного фонду України на призначення пенсії за вислугу років законодавцем, Верховною Радою України, на сьогоднішній день не внесені.

Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року, в частині регулювання питань пенсійного забезпечення працівників прокуратури України є спеціальним законом, та на сьогоднішній день повинен застосовуватись органами Пенсійного фонду України при призначенні пенсії.

Положення статті 86 вказаного Закону є чинними і дають право працівникам прокуратури України за наявності на день звернення з 01.10.2015 по 30.09.2016 вислуги років не менше 22 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців, звертатися до органів Пенсійного фонду України із заявами про призначення відповідної пенсії за вислугу років.

Тому, відповідач безпідставно, всупереч вимогам Конституції України поширює дію пункту 5 прикінцевих Положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року на правовідносини які виникли між управлінням та позивачем з 19.10.2015, тобто після набрання чинності Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014.

Проте, оскільки позивач звернувся до управління після 01.10.2015 року, а саме 19.10.2015 року, відповідно до ст.. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року право на пенсійне забезпечення за вислугу років визначається незалежно від віку за наявності на день звернення (з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року) вислуги років не менше - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців.

Згідно трудової книжки позивача (запис №4-6), з 01.09.1991року ОСОБА_1 зараховано до Саратовського юридичного інституту ім..ОСОБА_2, 31.10.1995 закінчено денний факультет академії права з присвоєнням кваліфікації юрист. Згідно диплому позивача Серія ЭВ №637899 гр. ОСОБА_1 здійснював навчання з 1991 року по 1995 рік. Диплом не містить точних дат початку та закінчення учбового закладу.

Згідно п. «д» ст..56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Згідно до п. 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі-Постанова), за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи. Також, п. 8 Постанови передбачає, що час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантуру і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання та тривалість періоду навчання.

Позивачем на підтвердження часу навчання надано уточнюючу Архівну довідку Саратовської державної юридичної академії від 28.05.2014 №2-3/573. Згідно довідки позивач був зарахований до числа студентів слідчо-криміналістичного факультету Саратовського юридичного інституту ім.. ОСОБА_2 з 26.07.1991 року на очну форму навчання та 31.10.1995 року закінчив учбовий заклад з врученням диплому. Таким чином стаж навчання становить з 26.07.1991 року по 31.10.1995 року 4 роки 3 місяці 6 днів. Відповідно до ч. 6 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII, до вислуги років зараховується половина строку навчання на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання. Тобто до вислуги років позивача повинно бути зараховано 2 роки, 1 місяць, 18 днів навчання в юридичному інституті. В період з 17.11.1995 по день звернення за пенсією, ОСОБА_1 працював на посадах стажиста, помічника, старшого помічника прокурора, заступника прокурора, старшого прокурора. Зазначені посади відповідно до вимог ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» зараховуються до вислуги років (з 17.11.1995 по 19.10.2015 (по дату звернення до управління) 19 років 11 місяців 2 дні). З огляду на зазначене загальний стаж роботи який враховується позивачу для вислуги років, на день звернення із заявою становив 22 роки 20 днів, що є меншим від необхідного показника для осіб, які звертаються за призначенням пенсії після 01.10.2015 року 22 роки 6 місяців.

За таких обставин, позивач не має право на отримання пенсії за вислугу років за період роботи в органах прокуратури, згідно ст. 86 Закону України «Про прокуратуру».

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.9,11,17,69-72,87,94, 158-163,186 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі міста Маріуполя Донецької області про визнання дій неправомірними, скасування рішення про відмову в призначенні пенсії за вислугу років та зобовязання призначити пенсію за вислугу років, відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення постанови, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови.

Суддя І.Г.Мельник