Ухвала суду № 54902886, 14.12.2015, Тульчинський районний суд Вінницької області

Справа № 148/2781/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2015 року м.Тульчин

Тульчинський районний суд Вінницької області .

в складі: головуючого судді Карнауха А.П.

при секретарі Грабовській Н.В.

розглянувши у судовому засіданні в м. Тульчині справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Тульчинського районного суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, мотивуючи свої позовні вимоги наступним.

З відповідачем у справі вона перебувала в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Тульчинського районного суду від 22.05.2013 року було розірвано.

За час шлюбу вони разом нажили майно, яке є їх спільною власністю.

Зокрема, відповідно до свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого 08 січня 2003 року виконкомом Кинашівської сільської ради на підставі рішення цього ж виконкому від 18 грудня 2002 року та зареєстрованого Тульчинським МБТІ 08 січня 2003 року їй та відповідачу належить житловий будинок з господарськими будівлями загальною площею 107,5 кв.м, житловою 82,8 кв.м, який знаходиться в с.Мазурівці Тульчинського району по вул..Дружби,31. Будинок зареєстрований на ім.»я відповідача, але оскільки він придбаний під час шлюбу, то він є їх спільною власністю, де частки є рівними.

Просить суд розділити майно подружжя та визнати за нею право власності на ? частину житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель, розташованого в с.Мазурівці Тульчинського району по вул..Дружби,31.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_3 позов підтримала, просила його задовольнити та пояснила наступне. Вона як дружина відповідача хоче, щоб їй була виділена половина будинку, який є їх спільною власністю. Будинок будувався під час шлюбу. На його будівництві працювали всі. Мама відповідача позичала гроші на будівництво. Вони їх віддали коли продали автомобіль. Їхні спільні гроші були у батьків відповідача. Вони ними розраховувались за будівельні матеріали. Перестінки в будинку відповідач будував сам. Відповідач працював до 1998 року. Потім його скоротили. Гараж будувався також за спільні кошти. Вікна в будинку робив Сасенко.

Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, просив у його задоволенні відмовити. Пояснив, що він не знає чому заперечує. Мабуть тому, що хату будували його батьки. Також він надав суду письмові заперечення проти позову, в яких стверджує, що незважаючи на те, що будинок був зареєстрований на його ім»я під час шлюбу із позивачкою він не може бути спільною сумісною власністю подружжя. Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя визначені ст..60 СК України. За змістом цієї норми належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільної участі подружжя коштами або працею в його набутті. Даний будинок побудований його батьком за власні кошти, оскільки на час будівництва вони не мали з позивачкою достатніх коштів. Тому цей будинок був придбаний не за спільні кошти, а був придбаний його батьком і фактично подарований йому, що підтверджується показами свідків.

Представник відповідача адвокат ОСОБА_5, проти задоволення позову також заперечував та пояснив суду, що право власності не виникає без його реєстрації. Спірне майно зареєстроване на відповідача і тому не є спільною власністю. Будинок побудований за кошти батьків відповідача. Позивачка коштів у його будівництво не вкладала. З позивачкою відповідач перебував у шлюбі з 1992 року. Право власності на будинок зареєстроване в 2002 році. Коли надавався дозвіл на забудову він не знає. Але він був наданий під час шлюбу. З 1996 року по 2002 рік коли будувався будинок позивачка та відповідач перебували в шлюбі. Будівництво відбувалось за кошти батьків. Яку суму вони витратили він не знає. Але витрати на будівництво відрізняються від оціночної вартості будинку. Але в яку сторону він не знає.

Відповідно до ст..331 ЦК України спірний будинок є приватною власністю відповідача. Оскільки позивачка не вкладала кошти в його будівництво, то на підставі ст..60 СК України він не може бути їх спільною із відповідачем власністю.

Свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що її чоловік брав земельну ділянку під забудову. Вона йому виділялась. Потім переоформили на сина. Позивачка участі у будівництві не приймала. Тоді вона вчилась. Нічого біля хати не робила. На будівництво вона позивача гроші у сусідів. Віддавали з чоловіком із зарплати.

Свідок ОСОБА_7 суду пояснив, що в 1992 році позивачка та відповідач поженились і жили спочатку у нього. В 1996 році подали заяву на земельну ділянку під забудову. Він також брав участь у будівництві. Разом із зятем вони копали котлован під фундамент. Він виписував автомобіль для перевозки блоків, бо це для нього було зручніше за місцем роботи. Зять сказав, що у них немає грошей. Тому блоки вивезли за його гроші. Вони купили дітям автомобіль ВАЗ. Зять його продав і вони стали будуватись. Будівництво здійснювалось за кошти, отримані від продажу автомобіля.. Його дочка фізично працювала на будівництві. Перейшли жити до будинку вони в 1997-1998 роках. Закінчили будівництво у 1999 році.

Із наданих сторонами та оглянутих у судовому засіданні письмових доказів вбачається наступне.

Відповідно до акту опису спільного майна подружжя ОСОБА_6 в с.Мазурівці Тульчинського району Вінницької області від 21.11.2013 року житловий будинок загальною площею 107,5 кв.м, житловою площею 82,8 кв.м Згідно свідоцтва про право власності від 08.01.2003 року власником є ОСОБА_2 За будинком рахується 0,10 га земельна ділянка. На земельній ділянці розташований гараж.

Згідно свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Кинашівської сільської ради 18.12.2002 року, житловий будинок по вул..Дружби в с.Мазурівці Тульчинського району належить ОСОБА_2 Реєстраційний напис на правовстановлюючому документі житловий будинок в цілому зареєстрований Тульчинським МБТІ на праві приватної власності за ОСОБА_2 Записаний в реєстрову книгу №13 за реєстровим № 2705 08.01.2003 року.

\ ОСОБА_4 копії рішення Тульчинського районного суду від 22.05.2013 року вбачається, що шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано.

Із акту державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об»єкту до експлуатації від 10.05.2002 року, що міститься у технічному паспорті на будинок, 5-ти кімнатний житловий будинок, підвал, гараж по вул..Дружби.31 в с.Мазурівці готовий для введення в експлуатацію. Замовником будівництва вказаний ОСОБА_2

Із наданих відповідачем для огляду в судовому засіданні актів виконаних робіт за липень 1996 року, накладних, квитанцій на ім»я ОСОБА_8 вбачається, що останнім можливо оплачувались будівельні роботи та будівельні матеріали, але вказані документи не містять печаток організацій ( осіб), що їх видали. Не ідентифіковані підписи осіб, що їх видали ( не вказані прізвища осіб, що здійснили підпис цих документів). За таких обставин суд не може рахувати їх належними доказами, що свідчать про витрати здійснені та здійснені на придбання будівельних матеріалів, оплату виконаних робіт по будівництву житлового будинку по вул..Дружби,31 в м.Мазурівці Тульчинського району.

Вислухавши пояснення сторін, покази свідків, дослідивши письмові докази, оцінюючи їх відповідно до ст..212 ЦПК України суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.6 Європейської конвенції з прав людини кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір про його права та обов2язки цивільного характеру.

В судовому засіданні встановлено, що позивачка та відповідач перебували в зареєстрованому шлюбі з 1992 року по 2013 рік. Під час шлюбу був збудований житловий будинок із господарськими будівлями по вул..Дружби,31 в с.Мазурівці Тульчинського району Вінницької області, право власності на який зареєстровано 08.01.2003 року за ОСОБА_2

Вказані обставини сторонами не оспорюються.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини ( навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо ) самостійного заробітку ( доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об»єктом спільної сумісної власності подружжя.

В зв»язку з цим, суд не може брати до уваги твердження відповідача та його представника, що оскільки будинок був збудований на кошти батьків відповідача, право приватної власності зареєстровано на відповідача, тому він не може бути об»єктом спільної сумісної власності, оскільки ці твердження суперечать вказаним нормам закону.

Для визнання такого майна спільною сумісною власністю окремого судового рішення не потрібно, оскільки це право встановлено законом.

Відповідно до ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ст..70 ч.1 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Оскільки між позивачкою та відповідачем відсутня домовленість про поділ житлового будинку та шлюбний договір, то вказаний будинок із господарськими будівлями підлягає поділу в рівних частках.

На підставі викладеного, керуючись ст..60,69,70 СК України, ст..ст.209,212,215,219 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити .

Поділити спільне майно подружжя та визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель, розташованого в с.Мазурівці Тульчинського району Вінницької області по вул..Дружби,31.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів після проголошення рішення суду до апеляційного суду Вінницької області через Тульчинський районний суд.

Суддя: