Постанова № 54898876, 22.12.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2015 року Справа № 876/9116/15

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Святецького В.В.,

суддів Довгополова О.М., Ільчишин Н.В.,

з участю секретаря судового засідання Гнідець Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 серпня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог Державна казначейська служба України, про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В :

26 січня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України, в якому просив визнати протиправною бездіяльність субєкта владних повноважень щодо порушення вимог п. 3 ст. 13 Закону України ,,Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту. Також позивач просив стягнути з розрахункових рахунків Державної фіскальної служби України на його користь вартість санаторно-курортного лікування в ДП ,,Клінічний санаторій Карпати в розмірі 9360 грн.

13 березня 2015 року ОСОБА_1 подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив визнати протиправною бездіяльність субєкта владних повноважень щодо порушення вимог п. 3 ст. 13 Закону України ,,Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту та стягнути з розрахункових рахунків Державної фіскальної служби України на його користь вартість санаторно-курортного лікування в ДП ,,Клінічний санаторій Карпати в розмірі 28080,00 грн. за не забезпечене в 2010-2011, 2011-2012 та 2014 роках лікування.

Постановою від 21 серпня 2015 року Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області відмовив в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на докази, які свідчать про умисне невиконання відповідачем вимог Закону України ,,Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту.

З огляду на викладене позивач просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В першому судовому засіданні апеляційного суду позивач підтримав вимоги апеляційної скарги та просить їх задовольнити в повному обсязі. При цьому пояснив, що просить стягнути компенсацію за невикористанні в 2012, 2014 та в 2015 роках путівки на санаторно-курортне лікування.

Представник відповідача заперечив вимоги апеляційної скарги та просить залишити скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга належить до задоволення частково з таких підстав.

З матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що ОСОБА_1 є інвалідом війни 3 групи, що підтверджено посвідченням серії ААБ №018731 від 26.04.2010 року, виданим Воловецьким управлінням праці та соціального захисту населення Закарпатської області (а.с.5).

Наказом Державної податкової адміністрації України від 15 лютого 2010 року за № 130-О ,,По особовому складу податкової міліції ОСОБА_1 звільнений з податкової міліції у відставку за статтею 65 пункту ,,б (через хворобу) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (а.с. 71).

Позивач письмово звертався з листами від 07.12.2014року, 27.12.2104 р. до Державної Фіскальної Служби України з проханням надати йому путівку на санаторно-курортне оздоровлення в ДП ,,Клінічний санаторій Карпати та надав медичну Довідку №387 за формою № 070/о від 06.08.2014року, про рекомендоване йому санаторно-курортне лікування з профілем лікування - в санаторії - ,,Поляна, ,,ОСОБА_2, ,,Сонячне Закарпаття (а.с.7-11).

Згідно листа Державної Фіскальної Служби України від 19.12.2014року за № 4239/5/99-99-04-02-14 ОСОБА_1. у 2013 році Міністерством доходів і зборів України надавалася безоплатна санаторно-курортна путівка до санаторію ,,Дніпро в смт.Гаспра АРК Крим (а.с.86).

Даний факт позивач не заперечує.

Листом за вих. № 624/5/99-9904-04-02-14 від 27.01.2015року Державна Фіскальна Служба України повідомила позивача про те, що забезпечення санаторно-курортними путівками пенсіонерів податкової міліції проводиться відповідно до порядку забезпечення санаторно-курортними путівками до санаторно-курортних закладів військовослужбовців, ветеранів війни та деяких інших осіб і членів їх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.2011 року №446. Також відповідач пояснив, що станом на 22.01.2014року тимчасовим кошторисом ДФС України видатки на придбання пільгових санаторно-курортних путівок для ветеранів війни, ветеранів податкової міліції не передбачено(а.с.29).

Згідно листа ДФС України від 22.06.2015року за № 6006 /6/99-99-04-04-02-14, відповідачем було розглянуто повторне звернення позивача від 02.06.2015року щодо забезпечення його санаторно-курортною путівкою та повідомлено, що у 2014році та протягом січня-травня 2015року кошти на придбання путівок інвалідам війни, учасникам бойових дій, учасникам війни, ветеранам податкової міліції і членам їх сімей не виділялися, закупівля путівок не здійснювалась.(а.с.81)

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що згідно розрахунків до кошторису на 2014-2015 роки апарату Державної фіскальної служби України кошти на забезпечення та закупівлю путівок інвалідам війни, учасникам бойових дій, учасникам війни, ветеранам податкової міліції і членам їх сімей не виділялись, а тому ці обставини об'єктивно не надали змоги Державній фіскальній службі Україні забезпечити позивача на період спірних правовідносин санаторно-курортною путівкою.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 13 Закону України ,,Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту інвалідам війни та прирівняним до них особам (стаття 7) надається безплатне позачергове щорічне забезпечення санаторно-курортним лікуванням з компенсацією вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад.

Порядок надання путівок, розмір та порядок виплати компенсації визначаються Кабінетом Міністрів України.

Інваліди війни забезпечуються путівками відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах охорони здоров'я, соціального захисту населення, захисту державного кордону, та іншими органами за місцем перебування інваліда на обліку або за місцем його роботи.

За бажанням інвалідів замість путівки на санаторно-курортне лікування вони можуть один раз на два роки одержувати грошову компенсацію: інваліди війни I - II груп - у розмірі середньої вартості путівки, інваліди війни III групи - у розмірі 75 процентів середньої вартості путівки. Грошова компенсація надається незалежно від наявності медичного висновку про необхідність санаторно-курортного лікування або медичних протипоказань.

На виконання вимог пункту 3 частини 1 статті 13 Закону України ,,Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 27.04.2011 року за №446, якою затвердив Порядок забезпечення санаторно-курортними путівками до санаторно-курортних закладів військовослужбовців, ветеранів війни, ветеранів військової служби, органів внутрішніх справ та деяких інших категорій осіб і членів їх сімей (далі Порядок №446).

Порядком №446 передбачено, що цей Порядок визначає механізм забезпечення, зокрема, Державною податковою службою ветеранів війни та осіб, на яких поширюється дія Закону України ,,Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, та членів їх сімей санаторно-курортними путівками до санаторно-курортних закладів відповідно до Закону України ,,Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту та інших Законів (пункт 1).

Державні органи забезпечують путівками до санаторно-курортних закладів не більше одного разу на рік, зокрема, ветеранів війни та осіб, на яких поширюється дія Закону України ,,Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту та які отримують пенсію відповідно до Закону України ,,Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб (пункт 2).

За рахунок коштів, виділених з державного бюджету, безоплатними путівками до санаторно-курортних закладів забезпечуються, зокрема, інваліди з числа осіб, на яких поширюється дія Закону України ,,Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей та які отримують пенсію відповідно до Закону України ,,Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, - щороку (із січня по грудень) (пункт 6).

Закупівля та забезпечення путівками здійснюються в межах коштів, передбачених відповідному державному органу на зазначену мету в державному бюджеті на відповідний рік (пункт 10).

На підставі викладеного апеляційний суд дійшов висновку щодо наявності у позивача, як інваліда війни 3 групи, права на щорічне забезпечення санаторно-курортними путівками до санаторно-курортних закладів.

Оскільки, в 2014 році відповідач, на якого в силу наведених нормативно-правових актів покладений обовязок забезпечення позивача санаторно-курортними путівками, не виконав свого обовязку, апеляційний суд погоджується з доводами позивача щодо протиправності такої бездіяльності відповідача.

Доводи відповідача про відсутність бюджетних асигнувань на придбання путівок колегія суддів визнає безпідставними, оскільки відповідач, на якого в силу приписів ч.2 ст. 71 КАС України покладений тягар доказування правомірності своїх рішень, дій або бездіяльності, не надав суду доказів звернення до Кабінету Міністрів України з бюджетним запитом на фінансування закупівлі санаторно-курортних путівок.

Разом з тим, колегія суддів відзначає, що ні Законом України ,,Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту ні Порядком №446 не передбачено компенсації за не надані путівки.

Однак, відповідно до приписів абзацу 5 пункту 3 частини 1 статті 13 Законом України ,,Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту позивач, як інвалід війни III групи має право раз на два роки на грошову компенсацію у розмірі 75 процентів середньої вартості путівки.

При цьому законодавством не встановлено коли таку компенсацію має право особа отримати: чи у першому чи у другому році.

За таких обставин, колегія суддів вважає правильним визнати дії відповідача в частині незабезпечення позивача санаторно-курортною путівкою у 2014 році протиправними та стягнути на його користь грошову компенсацію в сумі 7020,00 грн., що становить 75 процентів середньої вартості путівки згідно рахунку-фактури № СК 0000618 від 08 грудня 2014 року в сумі 9360,00 грн..

Згідно з ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами (ч.1).

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.2).

Відповідно до ч.1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Позивач не надав суду доказів поважності пропуску строку звернення до суду, а тому позовні вимоги за 2010-2011, 2011-2012 роки слід залишити без розгляду.

Суд першої інстанції зазначеним обставинам належної правової оцінки не дав, а тому дійшов помилкового висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

Статтею 159 КАС України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В силу пункту 4 ч.1 ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Оскільки суд першої інстанції допустився помилки в частині застосування норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів визнає правильним постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст. ст.195, 196, п. 4 ч. 1 ст.198, п.3 ч.1 ст. 202 , ст. ст. 205, 207, 254 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 серпня 2015 року у справі № 308/4194/15-а скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково.

Позовні вимоги за 2010-2011, 2011-2012 роки залишити без розгляду.

Визнати протиправною бездіяльність субєкта владних повноважень - Державної фіскальної служби України щодо незабезпечення ОСОБА_1 щорічними путівками на санаторно-курортне лікування в 2014 році.

Стягнути з розрахункових рахунків Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості санаторно-курортного лікування за 2014 та 2015 роки в сумі 7020,00 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили рішенням суду апеляційної інстанції шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України з дня складенні постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя В.В. Святецький

Судді О.М. Довгополов

ОСОБА_3

Постанова в повному обсязі складена 28 грудня 2015 року.