Ухвала суду № 54898823, 24.12.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2015 року Справа № 876/10416/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Яворського І.О.,

суддів: Кухтея Р.В., Носа С.П.

секретаря судового засідання Сідельник Г.М.

з участю осіб:

позивача по справі: представника ОСОБА_1

відповідача по справі: не зявився

третьої особи по справі 1: ОСОБА_2, представника ОСОБА_3

третьої особи по справі 2: не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2015 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2, Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання дій протиправними та зобовязання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_4 17 червня 2015 року звернувся з позовом в суд до Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2, Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради та просив визнати протиправними дії відповідача щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_5 за адресою: м. Львів, 5-ий Заозерний провулок, 7 та зобовязати відповідача зняти з реєстрації місця проживання ОСОБА_5 за вказаною адресою.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2015 року в справі №813/3085/15 адміністративний позов залишено без розгляду.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням ОСОБА_4 подано апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2015 року в справі №813/3085/15 скасувати та справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог позивач зазначає, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, такою, що прийнята з порушенням норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.

Відповідно із ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Колегія суддів зауважує, що право звернення до суду є невідємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, повязаних з вирішенням спору по суті.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин, має право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом.

Аналіз матеріального та процесуального законодавства, а також судової практики показує, що право на позов це єдине матеріальне і цивільно-процесуальне поняття, яке має матеріальний зміст і процесуальну форму. В процесуальному праві не може бути самостійного права на звернення до суду, відірваного від права на позов в матеріальному розумінні. Матеріальне субєктивне право не може існувати без притаманної йому можливості бути реалізованим у примусовому порядку.

Єдність матеріально-правового змісту права на судовий захист і його процесуальної форми заключається в тому, що право на судовий захист це право на поновлення порушеного права чи встановлення фактів або обставин, які мають значення для реалізації субєктивних прав в певній, встановленій законом процесуальній формі, в певному процесуальному порядку, який забезпечує обєктивність та реальність захисту.

Таким чином, право на судовий захист є єдиним поняттям, яке складається з двох правомочностей: права на звернення до суду і право на задоволення матеріально-правової вимоги зацікавленої особи.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Як зазначає позивач в позовній заяві, про факт реєстрації його малолітнього сина ОСОБА_5 за місцем реєстрації його дружини без його згоди він дізнався в червні 2015 року під час розгляду Шевченківським районним судом м. Львова справи за його позовом про участь у вихованні дитини, де ознайомився з довідкою ЛКП «Балатон 409» про склад сімї і прописки від 06 квітня 2015 року.

Підставність таких тверджень на переконання суду апеляційної інстанції обґрунтував позивач в апеляційній скарзі, де зазначив, що відповідно до статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», довідка про реєстрацію місця проживання або місця перебування, це документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування особи.

За змістом цієї норми Закону, саме довідка є єдиним документом, який підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування певної особи.

Суд апеляційної інстанції вважає, що саме момент отримання достовірної інформації про порушене право чи інтерес позивача є визначальним у цій справі і початком відліку строку звернення до суду.

Судова колегія звертає увагу, що згідно із висновками, викладеними у п.п.23, 25 Рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України», суд зобовязаний надавати відповідь на кожен з специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а також давати обґрунтування своїх рішень.

У рішенні по справі «ОСОБА_6 проти Туреччини» ЄСПЛ зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду у звязку з пропуском строку звернення повинно застосовуватись з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що судом першої інстанції належним чином не досліджено питання пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду з даним позовом, у звязку із чим такий прийшов до передчасного висновку про залишення позовної заяви без розгляду, чим фактично позбавив його можливості захистити свої права та інтереси, відповідно порушив право на захист прав, свобод та інтересів і розгляд справи в адміністративному суді, гарантоване ст.6 КАС України.

Таким чином з огляду на наведене апеляційні вимоги підлягають до задоволення.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.195, ст.196, п.3 ч.1 ст.199, ст.204, п.6 ч.1 ст.205, ст.206, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити, ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2015 року в справі №813/3085/15 скасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя-доповідач ОСОБА_6

Судді Р.В. Кухтей

ОСОБА_7

Повний текст виготовлено 24.12.2015 року