Ухвала суду № 54896268, 12.01.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 554/13475/15-ц Номер провадження 22-ц/786/152/16Головуючий у 1-й інстанції Андрієнко Г. В. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого-судді: Дряниці Ю.В.,

суддів: Пилипчук Л.І., Чумак О.В.,

при секретарі: Ткаченко Т.І,

з участю: позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 «ПриватБанк» в особі представника ОСОБА_4

на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 листопада 2015 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 «ПриватБанк» про витребування грошових коштів з чужого незаконного володіння, відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача Апеляційного суду Полтавської області ОСОБА_1,-

в с т а н о в и л а :

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 17 листопада 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Зобовязано ПАТ КБ «ПриватБанк», в особі Полтавського ГРУ ПАТ КБ «ПриватБанк» розблокувати банківську платіжну картку «GOLD» ПАТ КБ «ПриватБанк» № 4731217108596618.

Зобовязано ПАТ КБ «ПриватБанк», в особі Полтавського ГРУ ПАТ КБ «ПриватБанк» повернути ОСОБА_2 кошти у сумі 19569, 29 грн., які знаходяться на рахунку № 4731217108596618 в даній банківській установі.

Вирішено питання судових витрат.

З зазначеним рішенням місцевого суду не погодився відповідач, оскарживши його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. В обґрунтування вимог вказав, що відповідач правомірно здійснив зупинення фінансових операцій позивача, у звязку з внесенням останнього до списку шахраїв в електронних операціях, а доступ до коштів на картці обмежено до розгляду Спеціально уповноваженим органом звернень клієнта про вчинення ОСОБА_2 злочину у сфері незаконних фінансових операцій.

Відповідно до ч. 1ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

У відповідності з ч.3 ст. 10, ч.1ст.11ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно ч.1ст.60 ЦПК Україникожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихстаттею 61 цього Кодексу. Частиною 4статті 60 ЦПК Українипередбачено, що доказування не може ґрунтуватися наприпущеннях.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з підстав, визначених ст. 308 ЦПК України, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 07 липня 2011 року ОСОБА_2 було заповнено Анкету-Заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк», відповідно до якої позивач підтвердив свою згоду на те, що заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», та «Тарифами Банку», складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг, у звязку з чим йому було видано картку для виплат № 4731217108596618 /а.с. 28/.

В серпні 2015 року платіжну картку позивача було заблоковано. З виписки по особовому рахунку ОСОБА_2 вбачається, що на момент блокування картки для виплат залишковий рахунок на картці складав 19569, 29 грн. /а.с. 25-26/.

30 вересня 2015 року позивач звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» з вимогою в найкоротший термін вирішити питання пор розблокування особового рахунку № 4731217108596618 /а.с. 5/.

У листі від 23.10.2015 року, відповідач зазначив, що ПАТ КБ «ПриватБанк» змушений відмовити в обслуговуванні картки через порушення держателем картки вимог законодавства України, умов договору, Умов і Правил надання банківських послуг /а.с. 6/.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача щодо блокування банківської платіжної картки позивача є незаконними і порушують конституційні права громадянина України та клієнта (споживача) ПАТ КБ «ПриватБанк».

Колегія суддів в повній мірі погоджується з такими висновками місцевого суду, з огляду на наступне.

Відповідно дост.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним, тому ніхто не може обмежити права власників володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Статтею 1066 ЦК України встановлено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Відповідно до вимог ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Згідно ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Аналізувавши наведені положення закону, колегія суддів приходить до висновку, що обмежуючи клієнту доступ до його грошових коштів, та до проведення інших операцій з рахунком, банк порушує гарантоване Конституцією та іншими законами України право власника володіти, користуватися і розпоряджатися своєї власністю, а тому висновок місцевого суду про необхідність усунення незаконного перешкоджання є законним і таким, що відповідає обставинам справи.

Що стосується доводів апеляційної скарги про правомірність зупинення фінансових операцій позивача, у звязку зі здійсненням останнім злочину у сфері незаконних фінансових операцій, зокрема, шахрайства, колегія суддів зазначає наступне.

Частинами 1, 2 статті 17 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», суб'єкт первинного фінансового моніторингу має право зупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), яка (які) містить (містять) ознаки, передбачені статтями 15 та/або 16 цього Закону, та/або фінансові операції із зарахування чи списання коштів, що відбувається в результаті дій, які містять ознаки вчинення злочину, визначеного Кримінальним кодексом України, та зобов'язаний зупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), якщо її учасником або вигодоодержувачем за ними є особа, яку включено до переліку осіб, пов'язаних з провадженням терористичної діяльності або щодо яких застосовано міжнародні санкції (якщо види та умови застосування санкцій передбачають зупинення або заборону фінансових операцій), і в день зупинення повідомити спеціально уповноваженому органу в установленому законодавством порядку про таку (такі) фінансову (фінансові) операцію (операції), її (їх) учасників та про залишок коштів на рахунку (рахунках) клієнта, відкритому (відкритих) суб'єктом первинного фінансового моніторингу, який зупинив здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), та у разі зарахування коштів на транзитні рахунки суб'єкта первинного фінансового моніторингу - про залишок коштів на таких рахунках в межах зарахованих сум. Таке зупинення фінансових операцій здійснюється на два робочих дні з дня зупинення (включно).

Спеціально уповноважений орган може прийняти рішення про подальше зупинення фінансової (фінансових) операції (операцій), здійснене відповідно до частини першої цієї статті, на строк до п'яти робочих днів, про що зобов'язаний негайно повідомити суб'єкту первинного фінансового моніторингу, а також правоохоронним органам, уповноваженим приймати рішення відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.

Судом першої було встановлено, що відповідачем в літку 2015 року було отримано скарги від клієнтів банку, що на рахунок, який належить позивачу, ними були перераховані кошти за товари, але сам товар так і не був отриманий. Дії позивача були розцінені як незаконні, в результаті чого в серпні 2015 року платіжну картку ОСОБА_2 було заблоковано. Однак, встановленийзаконодавством, дводенний термін зупинення операцій по картці, на час вирішення спору сплив, а тому, колегія суддів, приходить до висновку, що поновлення доступу позивача до коштів на картці мало відбутися з третього робочого дня з дня зупинення фінансових операцій по платіжній картці ОСОБА_2

Посилання апелянта на ту обставину, що доступ позивача до коштів на картці обмежено до розгляду повідомлення про злочин спеціальним уповноваженим органом, не ґрунтується на законі, оскільки про злочинну фінансову операцію, її учасників та про залишок коштів на рахунку клієнта, спеціально уповноважений орган сповіщається у в день зупинення здійснення фінансових операції, тобто в день блокування картки позивача, однак, будь-яких доказів, що відповідач звертався до уповноваженого органу з таким повідомленням, або, що таке повідомлення було розглянуто суду не надано.

Отже, оскільки передбачений Законом строк, на який відповідач міг зупинити фінансові операції, що здійснюються з використанням платіжної картки позивача, на час вирішення спору сплив, дані про те, що уповноваженими органами приймались рішення про блокування платіжної карткивідсутні у колегії суддів немає підстав погодитися з доводами апелянта про законність обмеження доступу позивача до його коштів на банківському рахунку.

Так само, на думку судової колегії, законним є рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до розяснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 9 Постанови № 4 від 31.03.1995р. (з послідуючими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоровя потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Як розяснено у п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» - відповідно до загальних підстав Цивільно-правової відповідальності, обовязковому зясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, причинного звязку з протиправними діями заподіювача і вини останнього.

Колегія суддів вважає, що позивачем не доведено наявність спричиненої йому моральної шкоди за обставин, які склалися між сторонами та які є договірними правовідносинами, що не передбачають відшкодування моральної шкоди, також колегія суддів не вбачає протиправних дій відповідача, направлених на спричинення моральної шкоди позивачу.

Інші доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростовують, тому колегія суддів вважає, що висновки місцевого суду в повній мірі ґрунтуються на законі та місцевим судом було правильно встановлено характер правовідносин сторін у справі та застосовано норми матеріального і процесуального права, які регулюють ці правовідносини.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про необхідність відхилення апеляційної скарги і залишення рішення місцевого суду без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315, 317, 319ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 «ПриватБанк» в особі представника ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: (підпис) ОСОБА_1

Судді: (підпис) ОСОБА_5

(підпис) ОСОБА_6

Згідно з оригіналом:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області ОСОБА_1