Постанова № 54896151, 12.01.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" січня 2016 р. Справа№ 910/10845/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Доманської М.Л.

Пантелієнка В.О.

представники сторін:

від позивача: Мішенко С.Г., довіреність № 3-886 від 26.05.2015; від відповідача: Дацьків А.І., довіреність № б/н від 02.07.2015;

від третьої особи: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Весна" на рішення господарського суду міста Києва від 31.08.2015 у справі № 910/10845/15 (суддя Мельник В.І.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Весна",

м. Москва, РФ

до відкритого акціонерного товариства "Севастопольське підприємство "ЕРА", м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю "Автобудсервіс", м. Севастополь, АРК

про стягнення 1 368 549, 09 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Весна» звернулось до господарського суду з позовом до відкритого акціонерного товариства «Севастопольське підприємство «ЕРА»; третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Автобудсервіс» про стягнення 1 368 549,09 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не повертаються кошти надані, на виконання кредитного договору № 122-09/КР-SEL від 27.12.2010.

Ухвалою суду від 28.04.2015 порушено провадження у справі № 910/10845/15 та призначено розгляд.

Рішенням господарського суду міста Києва від 31.08.2015 у справі № 910/10845/15 у позові відмовлено.

Обґрунтовуючи своє рішення суд першої інстанції зазначив, що банком та позивачем не доведено виконання положення п.7.3 договору поруки, стосовно належного направлення вимоги до відповідача, як поручителя за зобов'язаннями боржника, відповідно до кредитного договору, що є істотною умовою договору поруки та обов'язковою до виконання згідно із ст. ст. 526, 629 ЦК України, ст. 193 ГК України, а тому обов'язок виконати таку вимогу у відповідача на момент звернення до суду позивача не виник, а відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 1 368 549,09 грн.

При цьому суд керувався ст. ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 ГПК України.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю "Весна" звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги скаржник зазначає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, а саме ч.ч. 1, 2 ст. 554 Цивільного кодексу України та неповним з'ясуванням обставин справи, зокрема, умов договору поруки, якими не встановлено субсидіарну відповідальність поручителя.

11.11.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду представником позивача подано доповнення до апеляційної скарги, в яких він зазначає, що п. 7.3 договору поруки сторони договору визначили порядок направлення одна одній письмових повідомлень та/або документів, однак цей порядок не передбачає жодних вимог та обмежень щодо відділення поштового зв'язку, через яке необхідно направити документи. В зв'язку з чим вимога про виконання зобов'язань зо договором поруки № 61-05-26 від 14.01.2015, що надана позивачем на підтвердження позовних вимог направлена відповідачу у повній відповідності до умов договору, оскільки, вимога викладена в письмовій формі, направлена рекомендованим листом через відділення поштового зв'язку за адресою відповідача, зазначеною у договорі поруки (квитанція № 04096 Відділення поштового зв'язку № 11 м. Севастополь). Крім того суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку щодо не доведення позивачем факту належного повідомлення відповідача про відступлення права вимоги за кредитним договором, оскільки факт повідомлення чи неповідомлення боржника про відступлення права вимоги за договором жодним чином не впливає на дійсність права вимоги нового кредитора до боржника тому що ч. 1 ст. 516 ЦК України передбачає заміну кредитора у зобов'язанні без згоди боржника, а умовами договорів такого обов'язку не передбачено. Крім того позивач зазначає, що відповідні докази наявні в матеріалах справи ( повідомлення № 61-05-173 від 19.02.2015 та квитанція про його направлення № 01383). На підставі наведеного банк вважає, що при прийняття оскаржуваного рішення суд першої інстанції відбулося при неповному з'ясуванні обставин справи та з порушенням норм матеріального права, таких як ст.ст. 6, 512, 514, 516, 525, 526, 629, 638 ЦК України. Враховуючи вищезазначене позивач вважає, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню на підставі п. 2 ч. 1 ст. 103, ч. 1 ст. 104 ГПК України, а тому просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення скасувати, прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі, судові витрати покласти на відповідача.

16.11.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду представником відповідача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечує вимоги апеляційної скарги та просить суд залишити її без задоволення, а рішення суду пре6шої інстанції - без змін.

12.01.2016 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду представником позивача подано заперечення на відзив відповідача на апеляційну скаргу, в якому він заперечує доводи відповідача та просить суд задовольнити апеляційну скаргу повністю.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити, з підстав викладених в ній.

Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечив, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Про час і місце розгляду справи був належним чином повідомлений. Враховуючи, що в матеріалах справи є докази (поштові повідомлення) належного повідомлення сторін про час та місце розгляду апеляційної скарги колегія суддів, порадившись, ухвалила розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника третьої особи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

У відповідності до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «ВЕСНА» та ПАТ «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» (далі - Банк, ПАТ «ПУМБ») був укладений договір про відступлення права вимоги № 1574/61 від 19.02.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М., зареєстрований в реєстрі за № 467, 468 (далі - договір відступлення), на підставі якого, Банк (первісний кредитор) відступив ТОВ «ВЕСНА» (новий кредитор), а ТОВ «ВЕСНА» прийняло права вимоги, що належать Банку, і стало кредитором за наступними договорами:

кредитним договором № 122-09/KP-SEL від 27.12.2010, укладеним між Банком та ТОВ «Автобудсервіс» (далі - третя особа).

договором поруки № 122-09T1-3-SEL від 27.12.2010 (далі - «договір поруки»), укладеним між Банком та ВАТ «Севастопольське підприємство «ЕРА», (далі - «відповідач»)

Як зазначає позивач у поданому позові та письмових поясненнях, за вказаним договором відступлення, до позивача перейшли права Банку як кредитора за зобов'язаннями, що виникли з кредитного договору, договору поруки в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу зазначених прав (п. 1.2. договору про відступлення).

Згідно п. 1.3. договору відступлення, загальна сума права вимоги за кредитним договором, договором поруки, яке було відступлено Банком позивачу згідно договору відступлення, станом на 18.02.2015 включно становить 1 368 549,09 грн., з яких:

заборгованість з повернення основної суми кредиту за кредитним договором - 1 201 033,53 гривень;

заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом за кредитним договором - 167 515, 56 гривень.

Згідно п. 1.4. договору відступлення, право вимоги за кредитним договором та договором поруки переходить до нового кредитора (позивача) з моменту підписання сторонами договору відступлення.

Позивач стверджує, що у зв'язку з укладенням договору відступлення, ПАТ «ПУМБ» повідомило відповідача про відступлення на користь ТОВ «ВЕСНА» права вимоги за кредитним договором, договором поруки, внаслідок чого, позивач вважає, що право вимоги за договором поруки перейшло до позивача в день укладення договору відступлення, а саме - 19.02.2015, у зв'язку з чим невиконання відповідачем зобов'язань за договором поруки порушує інтереси ТОВ «ВЕСНА», як кредитора у відповідних зобов'язаннях.

Згідно поданого до суду позову, позивач стверджує, що третьою особою порушено умови кредитного договору, так як третя особа не сплачує кредитні кошти отримані за договором кредитування, укладеним з банком, а оскільки право вимоги за кредитним договором, на підставі вищевикладеного, перейшло до позивача, то останній повідомляє суд про те, що за договором кредитування у третьої особи перед позивачем наявна заборгованість у розмірі 1201033,53 грн. - основного боргу по кредиту та 167 515,56 грн. - заборгованості зі сплати відсотків за кредитом.

З метою забезпечення виконання зобов'язань третьою особою за кредитним договором між Банком та ВАТ «Севастопольське підприємство «ЕРА» укладено договір поруки № 122-09/T1-3-SEL від 27.12.2010 (далі - договір поруки).

Згідно ст.ст. 1, 2 договору поруки, відповідач поручився перед кредитором (позивачем) за виконання боржником (ТОВ «Автобудсервіс») зобов'язань за кредитним договором.

Позивач стверджує, що відповідач відповідає перед кредитором за виконання зобов'язання ТОВ «Автобудсервіс» в повному обсязі, включаючи сплату основного боргу, процентів, комісій, неустойки, тобто солідарно.

Згідно п. 3.1 договору поруки, у разі порушення зобов'язання боржником, кредитор направляє поручителю письмову вимогу виконати зобов'язання (або ту чи іншу його частину). Кредитор не зобов'язані підтверджувати яким-би то не було чином факт невиконання зобов'язання боржником. Вимога кредитора буде достатньою для поручителя підставою виконати зобов'язання на суму, вказану в такій вимозі, без будь-яких застережень, умов чи вимог до Кредитора про надання додаткової інформації чи документів.

Також, позивач стверджує, що у зв'язку з невиконанням ТОВ «Автобудсервіс» зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, на підставі п. 3.1. договору поруки 16.01.2015 Банком було надіслано на адресу відповідача вимогу № 61-05-26 від 14.01.2015 про виконання зобов'язань за договором поруки.

Згідно п. 7.3 договору поруки, будь-які повідомлення і/або документи, що направляються Сторонами один одному у зв'язку з цим Договором, мають бути викладені у письмовій формі і вважатимуться поданими належним чином, якщо вони спрямовані рекомендованим листом або доставлені особисто на адресу сторін. Повідомлення і/або документи вважаються спрямованими з дати їх відправки однією стороною іншій за адресою, вказаною в договорі поруки. Сторона вважається повідомленою про зміну адреси іншої сторони, виключно у разі укладення сторонами відповідної додаткової угоди до цього договору. Сторони погодилися, що повідомлення і/або документи вважаються отриманими поручителем на сьомий календарний день з дати реєстрації кредитором рекомендованого листа у відділенні поштового зв'язку (при цьому поручитель несе ризик отримання таких листів в строк, що перевищує сім календарних днів) або в день особистого вручення поручителеві, вказаний в повідомленнях і/або документах.

Згідно п. 3.2. договору поруки, поручитель зобов'язаний виконати пред'явлену кредитором вимогу у повному обсязі у строк не пізніше трьох банківських днів з моменту отримання вимоги.

В позовні заяві та апеляційній скарзі позивач зазначає, що відповідач вчасно отримав вимогу про виконання забезпеченого порукою зобов'язання, а тому мав виконати свої договірні зобов'язання, погасити борг третьої особи, в строк до 26.01.2015, однак відповідач не виконав своїх договірних зобов'язань, що стало підставою для звернення позивач з позов до суду, в якому просив суд стягнути з відповідача 1 201 033,53 грн. - заборгованість за основною сумою кредиту та 167 515,56 грн. - заборгованість за відсотками по кредиту, відшкодувати судовий збір у розмірі 27 370,98 грн.

Дослідивши матеріали справи та умови договору, колегія суддів встановила,що п. 1.3 договору поруки визначено солідарну відповідальність третьої особи (далі - боржник) і відповідача за порушення зобов'язань за кредитним договором боржником та деталізовано, що дає право кредитору вимагати виконання зобов'язання в повному обсязі як від боржника так і від поручителя разом, так і від кожного з них окремо.

Як вірно зазначено місцевим господарським судом, необхідною підставою виникнення обов'язку у відповідача (як солідарного боржника за кредитним договором) виконання вимог позивача (як правонаступника кредитора за вказаним договором Банку) є порушення основного зобов'язання зі сторони боржника.

Оскільки ЦК України не визначає строку виконання зобов'язання поручителем, у разі пред'явлення до нього вимоги кредитором, повинні застосовуватись положення ст. 530 ЦК України, якими передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Пунктом 3.2 договору поруки встановлено, що поручитель зобов'язується виконати пред'явлену йому вимогу кредитора в валюті зобов'язання в повному обсязі в строк не пізніше 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання такої вимоги. Така вимога у разі порушення зобов'язань боржником відповідно до п. 3.1 договору поруки направляється поручителеві в письмовій формі.

Отже, не менш необхідною підставою виникнення обов'язку у відповідача виконання вимог позивача є отримання таких вимог у письмовій формі.

Так, п.7.3 договору поруки визначено, що будь-які повідомлення і/або документи, які направляються Сторонами одна одній у зв'язку з цим договором, мають бути викладені у письмовій формі і вважатимуться поданими належним чином, якщо вони спрямовані рекомендованим листом або доставлені особисто на адресу сторони. Сторони погодилися, що повідомлення і/або документи вважаються отриманими поручителем на сьомий календарний день з дати реєстрації кредитором рекомендованого листа у відділенні поштового зв'язку або в день особистого вручення поручителеві, вказаний в повідомленнях і/або документах.

Правилами надання послуг поштового зв'язку, прийнятими відповідно до Закону про поштовий зв'язок та затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 (далі - Правилами поштового зв'язку), деталізовано поняття рекомендованого поштового відправлення, а саме визначеного його як реєстрований лист, поштова картка, бандероль, секограма, дрібний пакет, мішок "М", які приймаються для пересилання без оцінки відправником вартості його вкладення.

Правилами поштового зв'язку встановлено, що реєстроване поштове відправлення це поштове відправлення, яке приймається для пересилання з видачею розрахункового документа, пересилається з приписуванням до супровідних документів та вручається одержувачу під розписку, а також що розрахунковий документ - документ встановленої, відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), що підтверджує надання послуг поштового зв'язку.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає правомірним висновок суду першої інстанції, що належним доказом відправлення рекомендованого листа в розумінні договору поруки може бути лише розрахунковий документ (фіскальний чек), який: виданий оператором поштового зв'язку, створеним відповідно до Закону про поштовий зв'язок та інших вимог національного законодавства України; оформлений відповідно до вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Отже, необхідною та вагомою є підстава виникнення обов'язку у відповідача виконання вимог позивача це подання таких вимог одним із належних способів, а саме шляхом: вручення особисто відповідачу, або відправлення рекомендованим листом відповідачеві через відділення поштового зв'язку. Крім того така обставина відповідно до вищезазначених положень Закону про поштовий зв'язок та Правил поштового зв'язку мають підтверджуватися належними та допустимими доказами - розрахунковими документами (фіскальними чеками, описами поштового вкладення або повідомленнями про вручення кореспонденції).

В письмових поясненнях до апеляційної скарги та в позові позивач зазначає, що у зв'язку з невиконанням боржником зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, на підставі п. 3.1 договору поруки 16.01.2015 Банком було надіслано на адресу відповідача вимогу № 61-05-26 від 14.01.2015 про виконання зобов'язань за договором поруки, що, підтверджується квитанцією № 04096 (номер поштового ідентифікатора 2990118104096) від 16.01.2015, виданою відділенням поштового зв'язку №11 федерального державного унітарного підприємства «Пошта Криму» (далі - ФДУП «Пошта Криму»). Крім того позивачем на підтвердження факту повідомлення відповідача про перехід позивачеві прав у зобов'язанні, які випливають з договору поруки, кредитного договору надано квитанцію № 01383 (номер поштового ідентифікатора 2990118101383) від 02.03.2015, видану відділенням поштового зв'язку №11 федерального державного унітарного підприємства «Пошта Криму» (далі - ФДУП «Пошта Криму»).

Дослідивши зазначену квитанцію, яку позивач вважає належним та допустимим доказом подання вимоги до поручителя в розумінні п.7.3 договору поруки, колегією суддів встановлено, що вона видана ФДУП (рос. Федеральное государственное унитарное предприятие) «Пошта Криму», яке засноване на тимчасово окупованій території України Автономній Республіці Крим, не може вважатися належним доказом відправки відповідачу, виходячи з наступного.

Згідно з повідомленням Київського відділення УДППЗ «Укрпошта» № 30-626 від 23 червня 2014 року, щодо діяльності поштових відділень на тимчасово окупованих територіях «у зв'язку з силовим захопленням АР Крим та м. Севастополь та блокуванням усіх об'єктів поштового зв'язку УДППЗ «Укрпошта» на території півострову, національний оператор змушений тимчасово припинити прийом і доставку пошти в напрямку до АР Крим та м. Севастополь до врегулювання ситуації. Таким чином, судом першої інстанції зроблено правильний висновок, що відправлення рекомендованих листів з використанням відділень національного оператора поштового зв'язку, яким відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 № 10-р є Українське державне підприємство поштового зв'язку "Укрпошта", на той момент, коли як стверджує позивач було відправлено повідомлення відповідачу, не здійснювалось.

Крім того апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що договір поруки укладено суб'єктами господарської діяльності , створеними відповідно до законодавства України, а, отже відповідно до ст. 4 ЦК України та ст. 7 ГК України правовідносини, встановлені таким договором, регулюються виключно законодавством України.

Згідно з ст. 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" тимчасово окупованою територією визначається:

1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;

2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;

3) повітряний простір над територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини.

Частиною 1 статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

При цьому, згідно з ч.ч. 2,з ст. 9 вищезазначеного закону будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Таким чином, регулювання на території України, зокрема Автономної республіки Крим та міста Севастополя, будь-яких правовідносин у сфері надання послуг поштового зв'язку має здійснюватися виключно національним законодавством України, а саме нормами Закону про поштовий зв'язок та Правилами поштового зв'язку.

В той час, як ФДУП «Пошта Криму» є незаконним органом в розумінні вищезазначених норм чинного законодавства, оскільки засноване країною-окупантом, а отже будь-який документ виданий окупаційним органом є недійсним в силу прямої вказівки у ч. 3 ст. 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" та не може створювати будь-яких правових наслідків.

Внаслідок чого, апеляційний суд не приймає до уваги твердження позивача, зазначені в апеляційній скарзі, та погоджується з судом першої інстанції, що подані позивачем докази направлення на адресу відповідача повідомлення про заміну вигодонабувача за кредитним договором та про наявну заборгованість по кредитному договору, є неналежними.

Отже, враховуючи вищенаведене, банком та позивачем не доведено виконання положення п.7.3 договору поруки, стосовно належного направлення вимоги до відповідача, як поручителя за зобов'язаннями боржника, відповідно до кредитного договору, що є істотною умовою договору поруки та обов'язковою до виконання згідно із ст.ст. 526, 629 ЦК України, ст. 193 ГК України.

Статтею 4-3 ГПК України визначено, що сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення поданими суду доказами.

У відповідності до ст.ст. 32-34, 36 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Враховуючи той факт, що позивачем не надано жодного іншого належного доказу відправлення зазначеної вимоги до відповідача від власного імені як правонаступника за договором відступлення до моменту пред'явлення позову, суд першої інстанції зробив правомірний висновок про те, що обов'язок виконати таку вимогу у відповідача на момент звернення до суду позивача не виник, а відтак у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 1 368 549,09 грн.

Апеляційний суд не приймає як за підставу для скасування оскаржуваного рішення твердження позивача щодо неповного з'ясування обставин справи місцевим господарським судом, а саме умов договору поруки, якими не встановлено субсидіарну відповідальність поручителя, оскільки в оскаржуваному рішенні не містить жодних посилань на дану обставину, як на підставу для відмови в задоволенні позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів на підставі доказів та пояснень наявних в матеріалах справи дійшла до висновку, що відповідно до ст. 104 ГПК України підстав для скасування чи зміни рішення місцевого господарського суду не вбачає, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Враховуючи, що в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, судовий збір відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 4-1 4-2, 4-3, 4-7, 32-34, 43, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 31.08.2015 у справі № 910/10845/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Весна" залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді М.Л. Доманська

В.О. Пантелієнко