Рішення № 54893116, 21.12.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 462/2728/14 Головуючий у 1 інстанції: Галайко Н.М.

Провадження № 22-ц/783/7458/15 Доповідач в 2-й інстанції: Монастирецький Д.І.

Категорія: 52

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Монастирецького Д.І.,

суддів: Кабаля І.І., Копняк С.М.

секретаря Юзефович Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20 квітня 2015 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - орган опіки і піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, про позбавлення батьківських прав, -

в с т а н о в и л а:

23 квітня 2014 року ОСОБА_2 звернулася в суд з вищезазначеним позовом. Свої вимоги мотивує тим, що ОСОБА_2 є матір'ю ОСОБА_5, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Львові. Вона - позивачка по справі є дочкою відповідачки - ОСОБА_2, відповідно - ОСОБА_5 доводиться їй рідним братом. Протягом тривалого часу відповідачка не цікавиться вихованням сина, який з вересня 2013 року проживає разом з нею - позивачкою та її чоловіком, залишила дитину, зловживає спиртними напоями, кошти які вона отримує на утримання дитини, як мати-одиночка, а також свою пенсію по інвалідності, використовує виключно на свої потреби, не відвідує школу, де навчається її син, не цікавиться його здоров'ям. Батька у дитини немає, відповідачка є одинокою матір'ю, місце її проживання на момент звернення із позовом невідоме.

Оскаржуваним рішенням позовні вимоги задоволено повністю.

Позбавлено ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 (ІПН НОМЕР_1) батьківських прав відносно малолітнього сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Ухвалою суду від 16 жовтня 2015 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20 квітня 2015 року - залишено без задоволення.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_2, вважає його незаконним і таким, що підлягає скасуванню, оскільки судом при розгляді даної справи допущено порушення норм процесуального та матеріального права, що призвели до ухвалення неправильного рішення. Зазначає, що вона є інвалідом ІІІ групи у зв'язку з отриманням травми на виробництві. При ухваленні оскаржуваного рішення, суд був введений в оману позивачкою шляхом подачі неналежних доказів. Так, судом в основу рішення покладені пояснення позивачки, які не відповідають дійсності, а саме, те, що, зі слів позивачки, вона протягом тривалого часу не цікавиться вихованням сина, який з вересня 2013 року проживає разом з позивачкою, а також те, що залишила дитину, зловживає спиртними напоями, всі свої доходи витрачає виключно на себе. Позбавивши її права на участь в судовому засіданні, суд не отримав і не оцінив того, що обставини справи відрізняються від тих, які виклали позивачка та третя особа. Зазначає, що у 2013 році нею було укладено шлюб, деякий час вона не проживала за місце своєї реєстрації, а проживала разом зі своїм чоловіком. Оскільки за місцем її реєстрації, проживає ще мати, яка створює нестерпні умови для проживання і має намір зняти її з реєстрації в квартирі, вона доручила позивачці тимчасово взяти сина на проживання, зважаючи на те, що у помешканні чоловіка також не було відповідних умов для проживання дитини. Крім того, орган опіки та піклування провів обстеження житлово-побутових умов за місцем проживання позивачки, які дійсно є задовільними, оскільки влаштовуючи життя позивачці вона відмовилася від отримання спадщини на дану квартиру і тому проживає зі своєю матір'ю. Вважає, що орган опіки та піклування надав суду недостовірну інформацію, оскільки ним не проводилось обстеження її житлово-побутових умов, а проводились лише у позивачки. Документи долучені до матеріалів справи, а саме протокол № 8 засідання комісії з питань захисту дітей від 15 квітня 2014 року та висновок органу опіки та піклування від 17 квітня 2014 року є такими, що порушують її права, оскільки на засідання комісії вона запрошена не була. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким в позові відмовити.

Сторони та прокурор в судове засідання не з'явились, хоча належним чином у відповідності до вимог ч. 4 ст. 74 ЦПК України були повідомлені про день і час судового засідання, тому відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розглядові справи, який відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України здійснюється без фіксування судового засідання технічними засобами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити.

Частиною 1 ст. 292 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно зі ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справи з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.

Захист цивільних прав це передбачені законом або договором способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Частинами першою та другою ст. 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Крім того, важливим є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Виходячи з вимог ст. ст. 10, 214, 215 ЦПК України, суд повинен сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснювати особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджати про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом, та встановлювати у рішенні обставини справи (в тому числі пропущення позовної давності), характер правовідносин сторін, правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин, навести мотиви прийнятого рішення: встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.

Однак зазначеним вимогам закону дане рішення не відповідає.

Відповідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 та позбавляючи ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, батьківських прав відносно малолітнього сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, суд першої інстанції послався лише на ст. 164 СК України та висновок органу опіки та піклування Залізничної районної адміністрації № 32-вих. 1637 від 17.04.2014 року про доцільність позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_2 до її сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, з якого вбачається що орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав гр. ОСОБА_2 до її малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1

Проте із зазначеним рішенням погодитись не можна, оскільки суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, вони не відповідають вимогам матеріального та процесуального закону.

Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 є матір'ю ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 3). Батька у дитини немає.

Згідно Акту від 04.04.2014 року, складеного працівниками ЛКП «Сигнівка», встановлено, що за адресою АДРЕСА_1, проживає без реєстрації ОСОБА_5, 2005 року народження, разом з позивачкою - сестрою ОСОБА_3, 1986 року народження (а.с. 4).

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

В абзаці 2 пункту 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Пунктом 15 указаної постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 передбачено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Для встановлення таких обставин суду потрібно ретельно перевіряти докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, обов'язково здійснювати необхідні дії для залучення відповідача у справі та з'ясування його позиції й обґрунтувань.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної забезпеченості.

Крім того, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Частиною 1 статті 153 СК України встановлено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Відповідно до статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (стаття 58 ЦПК України).

Згідно зі статтею 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідачка ОСОБА_2, яка двічі - 16.10. та 18.12.2014 року з'являлась у судові засідання та заперечувала проти позову (а.с. 34, 38-39, 46, 55), у своїй скарзі зазначила, що дитину - сина ОСОБА_5 вона доручила тимчасово взяти до себе доньці - позивачці ОСОБА_3, оскільки у квартирі, де вона - відповідачка проживає є ще її престаріла мати, яка створює нестерпні умови для проживання як їй, так і чоловікові, з яким вона одружилась у 2013 році. У квартирі відсутні нормальні умови для її проживання. Вона не зловживає спиртними напоями, отримує пенсію по інвалідності, постійно витрачала отримані кошти на виховання сина. На засідання комісії органу опіки та піклування її не викликали, обстеження житлових умов не проводили, будь яких письмових доказів не вимагали.

Зазначені заперечення відповідачки, на порушення вимог процесуального закону, належним чином не були враховані та не перевірені судом, у мотивувальній частині рішення не наведено жодних даних про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, з яких суд виходив при задоволенні вимог. Не встановлено наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися заперечення відповідачки.

Крім того, із висновку органу опіки та піклування та витягу з протоколу № 8 засідання комісії з питань захисту прав дітей Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, відповідно від 17 та 15 квітня 2014 року, взагалі не вбачається на підставі яких доводів та чому комісія вирішила задовольнити заяву ОСОБА_3 та рекомендувати Залізничному районному суду м. Львова позбавити батьківських права ОСОБА_2 відносно її малолітнього сина ОСОБА_5 (а.с. 6, 7).

Відповідно до частини 6 статті 19 СК України суд може не погодитись з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Оцінюючи вищезазначений висновок органу опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 17 квітня 2014 року, районний суд на порушення вимог ч. 6 ст. 19 СК України не звернув уваги на те, що при підготовці висновку не було обстежено умови проживання відповідачки, її матеріальний стан, не враховано думку відповідачки щодо вирішення питання про позбавлення її батьківських прав стосовно сина ОСОБА_5.

Згідно з міжнародними та національними правовими нормами до прав дитини належить, зокрема, право на врахування її думки щодо питань, які стосуються її життя. Зокрема, відповідно до положень ст. 12 ч. 1 Конвенції ООН від 20 листопада 1989 року «Про права дитини» (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року), держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

Відповідно до статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору.

Отже, задовольняючи позові вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції на вищезазначене уваги не звернув, не врахував вимоги ст. ст. 19, 153, 171 СК України та дійшов до передчасного висновку про позбавлення відповідачки батьківських прав стосовно сина ОСОБА_5, не звернув уваги на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, належним чином не врахував думку дитини, а також її матері із зазначеного приводу.

Враховуючи зазначене, судове рішення не може залишатися в силі, допущені районним судом порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення - про відмову в позові.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 305 ч. 2, 307 ч. 1 п. 2, 309 ч.1 п. п. 1, 4; 313, 314 ч. 2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20 квітня 2015 рокускасувати та ухвалити нове рішення, яким:

В позові ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - орган опіки і піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили

Головуючий: Монастирецький Д.І.

Судді: Кабаль І.І.

Копняк С.М.