Рішення № 54885135, 21.12.2015, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 грудня 2015 р. Справа № 902/654/15

Господарський суд Вінницької області у складі колегії суддів головуючий суддя Банаська О.О., суддів Білоуса В.В. та Тварковського А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "ПОРТО-ФРАНКО" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АБ "ПОРТО-ФРАНКО" Красюка Ігоря Івановича, м.Одеса

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "КУЗЬМИНЕЦЬКЕ", с.Кузьминці, Гайсинський район, Вінницька область

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_2, м. Житомир

про стягнення 740 049 грн 49 коп. заборгованості за кредитним договором № 228/1-14 від 25.04.2014 р.

За участю секретаря судового засідання Гнатовської Л.С.

За участю представників:

відповідача: ОСОБА_3, довіреність від 05.06.2015 р., паспорт серії НОМЕР_1 виданий Могилів-Подільським МРУ ГУ МВС України у Вінницькій області 02.03.2001 р.

Представники позивача та третьої особи не з'явились.

В С Т А Н О В И В :

Публічним акціонерним товариством акціонерний банк "ПОРТО-ФРАНКО" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АБ "ПОРТО-ФРАНКО" Красюка Ігоря Івановича подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "КУЗЬМИНЕЦЬКЕ" про стягнення 740 049 грн 49 коп. заборгованості за кредитним договором № 228/1-14 від 25.04.2014 р.

Ухвалою суду від 08.05.2015 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/654/15 та призначено до розгляду на 10.06.2015 р.

10.06.2015 р. відповідачем подано відзив на позовну заяву, яким останній заперечує щодо заявленого позову з підстав зазначених в ньому.

Ухвалою від 10.06.2015 р. розгляд справи відкладено до 24.06.2015 р., ухвалою від 24.06.2015 р. розгляд справи відкладено до 07.07.2015 р., а ухвалою від 07.07.2015 р. розгляд справи відкладено до 23.07.2015 р. в зв'язку з неподанням витребуваних доказів.

Ухвалою від 07.07.2015 р. також продовжено строк вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою суду від 22.07.2015 р. до розгляду справи залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2.

Цією ж ухвалою у справі призначено проведення судової економічної експертизи, проведення якої доручено експерту ОСОБА_4, провадження у справі зупинено до отримання висновку експерта.

Під час перебування справи на експертизі від судового експерта ОСОБА_4 надходили клопотання про надання сторонами додаткових документів, необхідних для проведення, призначеної у справі експертизи.

На підставі заяви судді Банаська О.О. розпорядженням в.о. керівника апарату суду від 29.07.2015 р. було утворено колегію суддів у складі головуючого судді Банаська О.О., суддів Говор Н.Д., Білоуса В.В.

Ухвалою суду від 29.07.2015 р. провадження у справі поновлено для розгляду клопотання судового експерта, а справу прийнято колегією суддів до провадження, яке після задоволення клопотання було зупинено до отримання судової експертизи.

03.12.2015 р. до суду від судового експерта ОСОБА_4 надійшли матеріали господарської справи № 902/654/15 разом з висновком судової економічної експертизи.

Ухвалою суду від 04.12.2015 р. провадження у справі поновлено та призначено до розгляду на 21.12.2015 р.

Також ухвалою суду від 04.12.2015 р. задоволено клопотання позивача про проведення судового засідання 21.12.2015 р. в режимі відеоконференції.

14.12.2015 р. від позивача надійшли додаткові пояснення з підтверджуючими документами, які долучені до матеріалів справи.

З зв'язку з перебуванням судді Говор Н.Д. у відпустці, 21.12.2015 р. головуючий суддя звернувся до керівництва суду з заявою про заміну члена колегії з метою дотримання строків розгляду справи.

Розпорядженням керівника апарату суду від 21.12.2015 р. на підставі автоматизованої системи авторозподілу зі складу колегії суддів виведено суддю Говор Н.Д. та введено суддю Тварковського А.А.

Ухвалою від 21.12.2015 р. справу прийнято до провадження новим складом суду.

21.12.2015 р. від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з метою ознайомлення з матеріалами справи та висновком експерта.

Третя особа в засідання суду не з'явилась, причин неявки суду не повідомила хоча про дату та час судового засідання повідомлялась ухвалою суду 04.12.2015 р. надісланої рекомендованою кореспонденцією.

Після відкриття судового засідання в режимі відеоконференції з господарським судом Одеської області судом встановлено, що представник позивача не з'явився до господарського суду Одеської області за адресою проспект Шевченка, 29, м. Одеса, для проведення судового засідання, що засвідчено відповідальним працівником Господарського суду Одеської області.

Причини неявки представника позивача в судове засідання суду не відомі, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання його було повідомлено завчасно та належним чином - ухвалою суду від 04.12.2015 р. факт отримання якої підтверджується наявним у справі рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи від 21.12.2015 р. мотивоване необхідністю ознайомитись із матеріалами справи, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про його відхилення, оскільки як вбачається з матеріалів справи ухвала суду від 04.12.2015 р. про поновлення провадження у справі та призначення її до розгляду на 21.12.2015 р. була надіслана сторонам 04.12.2015 р.

Отже, з урахуванням строків поштового обігу відповідач завчасно отримав ухвалу суду про призначення справи до розгляду та не був позбавлений права до початку судового засідання ознайомитись з її матеріалами, в тому рахунку і з висновком експерта, надавши свої заперечення щодо нього.

Крім того, в матеріалах справи наявне клопотання представника відповідача про ознайомлення з матеріалами справи, яке судом задоволено та надано останньому можливість ознайомитись зі справою, факт чого засвідчено представником відповідача відповідним письмовим записом безпосередньо на вказаному клопотанні.

Також представником відповідача в засіданні суду заявлене усне клопотання про залишення позову без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст. 81 ГПК України.

Розглянувши усне клопотання відповідача про залишення позову без розгляду на підставі п.5 ч. 1 ст. 81 ГПК України, суд дійшов висновку про його відхилення виходячи з наступного.

Відповідно до п.5 ч.1 ст. 81 ГПК України господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору.

Як вбачається з наявних матеріалів справи позивачем на виконання вимог суду неодноразово надавались витребувані документи, які необхідні суду для розгляду справи по суті та прийняття рішення.

Також судом в попередніх судових засіданнях було оглянуто оригінали поданих документів, якими останній обґрунтовує свої позовні вимоги, було заслухано пояснення представника банку щодо заявленого позову. Отже, твердження представника відповідача проте, що позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, не знайшло свого підтвердження.

Щодо неявки представника позивача, то суд зазначає, що його неявка не перешкоджає вирішенню спору по суті, оскільки ним надано всі документи, які необхідні суду для розгляду по суті та прийняття рішення.

Крім того, неподання позивачем документів, які витребовувались ухвалою суду від 04.12.2015 р. не є перешкодою для розгляду справи по суті за вже наявними документами в справі.

Представник відповідача в засіданні суду та у відзиві на позовну заяву, який подано 09.06.2015 р., щодо заявленого позову заперечує мотивуючи тим, що позивачем не вжито всіх заходів до погашення заборгованості по кредиту за рахунок предмету застави - договору банківського вкладу № 490400120263502 та не вжито заходів досудового врегулювання спору.

Також, відповідач посилається на те, що позивачем не надано суду доказів надання (видачі) йому кредиту в сумі 12 000 000,00 грн та не надано обґрунтованого розрахунку боргу, відсотків і пені за користування кредитом зазначаючи про те, що нарахування пені позивачем здійснена з порушенням приписів ч.6 ст.232 ГК України (а.с.40-42, т.1).

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

24.04.2014 р. між Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк "ПОРТО-ФРАНКО" (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кузьминецьке" (Позичальник) укладено кредитний договір № 228/1-14 (а.с.18-21, т.1)

За умовами кредитного договору Банк надає Позичальнику кредит в вигляді відкличної реверсивної кредитної лінії з лімітом в сумі 12 000 000,00 грн на строк з 25.04.2014 р. по 24.04.2015 р. зі сплатою 27 % річних на поповнення обігових коштів. Позичальник зобов'язується належним чином використовувати і повернути Банку кредит, сплативши відсотки за користування кредитом, комісії у відповідності до умов Договору та тарифами Банку, а також виконувати вся інші обов'язки у порядку та в строки, визначені Договором (п.1.1 Договору).

Сторони домовились, що Банк надає Позичальнику кредит на умовах його забезпечення, строковості, повернення і плати за використання. Забезпеченням повернення всієї суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, комісії, неустойки є майнові права на договір банківського вкладу № 490400120263502 від 25.04.2014 р. Зобов'язання Позичальника по Договору, також забезпечується всіма належними Позичальнику майном і засобами, на які може бути накладено стягнення в порядку, встановленому діючим законодавством України (п.п.2.1-2.3 Договору).

Відповідно до п.3.1 Договору нарахування відсотків за користуванням кредитом здійснюється по методу "факт/факт", який визначається шляхом ділення фактичної кількості днів в періоді, за який здійснюється нарахуванням відсотків на фактичну кількість днів в році.

Відсотки нараховуються на фактичну суму заборгованості по кредиту, щомісячно в останній робочий день місяця, за період з першого числа (з дня видачі кредиту в перший місяць нарахування) по останнє число поточного місяця, а також на день повного погашення кредиту за фактичну кількість днів користування кредитом в поточному місяці. При обрахунку відсотків враховується день видачі і не враховується день погашення кредиту (п.3.2 Договору).

Сплата відсотків здійснюється щомісячно в період з 1-го по 10-е число місяця, який слідує за звітним і при повному погашенні кредиту, від суми фактичної заборгованості по кредиту на рахунок Позичальника, який відкрито Банку. У випадку, якщо дата сплати відсотків припадає на вихідний день, відсотки сплачуються в перший робочий день, який за ним слідує. У випадку порушення кінцевих строків погашення відсотків, відсотки переносяться на рахунок прострочених (п.п.3.3, 3.4 Договору).

Згідно з п.п.4.2.3, 4.2.4 Договору Позичальник зобов'язаний повернути Банку кредит та відсотки за користування кредитом в валюті кредиту не пізніше строку передбаченого п.1.1 Договору; сплатити Банку відсотки за користування кредитом, в порядку, передбаченому п.3.3 Договору, а також неустойку за невиконання зобов'язань за Договором у випадку її виникнення.

З матеріалів справи вбачається, що 28.04.2014 р. відповідач на умовах Кредитного договору № 228/1-14 від 25.04.2014 р. отримав від Банку кредит в сумі 616 000 грн 00 коп., що стверджується меморіальним ордером №106 від 28.04.2014 р., випискою про рух коштів по рахунку відповідача за період з 01.01.2015 р. по 30.04.2015 р., а також підтверджується висновком судово- економічної експертизи (а.с.23-27, т.1).

Доказом того, що кредитні кошти в сумі 616 000,00 грн отримані саме на умовах Кредитного договору № 228/1-14 від 25.04.2014 р. є посилання на нього в призначені платежу зазначеному в меморіальному ордері № 106 від 28.04.2014 р.

Доказів повернення відповідачем Банку кредитних коштів в сумі 616 000,00 грн, матеріали справи не містять, що стверджується висновком судово-економічної експертизи та власне не заперечується відповідачем.

Як вже зазначалось раніше, відповідач отримав кредитні кошти на період з 25.04.2014 р. по 24.04.2015 р. зі сплатою щомісячно відсотків за користування кредитом в розмірі 27 % річних.

Судом встановлено і висновком судово-економічної експертизи підтверджено, що за період з 28.04.2014 р. по 27.04.2015 р. відповідач повинен був сплатити Банку відсотки за користування кредитними коштами в сумі 164 497 грн 33 коп., що ним було виконано лише частково в сумі 53 961 грн 77 коп.

Таким чином, станом на 27.04.2015 р. борг відповідача перед Банком по відсоткам за користування кредитом, наданим на умовах Кредитного договору № 228/1-14 від 25.04.2014 р. складає 110 535 грн 55 коп.

В засіданні суду встановлено, що 26.09.2014 р. виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №103 відповідно до якого з 29.09.2014 р. розпочато процедуру виведення ПАТ АБ "ПОРТО-ФРАНКО" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 29.09.2014 р. по 29.12.2014 р. (включно) (а.с.175, т.1).

29.12.2014 р. виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 1169 відповідно до якого продовжено здійснення тимчасової адміністрації в АБ "ПОРТО-ФРАНКО" на один місяць по 29.01.2015 р. (включно) (а.с.176, т.1).

30.01.2015 відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 19 вирішено розпочати процедуру ліквідації ПАТ АБ "ПОРТО-ФРАНКО" з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб, відповідно до Плану врегульованому з 30.01.2015 р. (а.с.9, 177 т.1).

Цим же рішенням призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АБ "ПОРТО-ФРАНКО" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Красюка Ігоря Івановича на 1 рік - з 30.01.2015 р. по 29.01.2016 р.

Так як відповідач не здійснив повернення отриманих кредитних коштів та не сплатив відсотки за користування кредитом у строки передбачені Кредитним договором № 228/1-14 від 25.04.2015 р. уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АБ "ПОРТО-ФРАНКО" звернулась з відповідним позовом до суду.

З огляду на викладене, суд дійшов наступних висновків.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності зі ст. 204 ЦК України договори (кредитний та іпотечний) укладені між його сторонами, як цивільно-правові правочини є правомірними на час розгляду справи, оскільки їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов'язання за цими договорами мають виконуватися належним чином.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України, ч. 2 ст. 20 ГК України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі)

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 345 ГК України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до п. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених вище приписів законодавства заявлення позивачем позовних вимог до відповідача про стягнення заборгованості за кредитом та відсотків за користування кредитом є правомірним та обґрунтованим.

Разом з тим, судом встановлено, що відповідно до наявних в справі фінансових документів, які підтверджені висновками судово-економічної експертизи, відповідач 28.04.2014 р. на умовах Кредитного договору № 228/1-14 від 25.04.2014 р. отримав від Банку кредитні кошти в сумі 616 000,00 грн за користування якими за період з 25.04.2014 р. по 27.04.2015 р. повинен був сплатити відсотки в сумі 164 497,32 грн, при цьому не провівши погашення суми кредиту взагалі та сплативши частково відсотки в розмірі 53 961,77 грн.

Таким чином, вимога про стягнення з відповідача 616 000,00 грн суми боргу за простроченим кредитом, 110 535,55 грн суми заборгованості за простроченими відсотками підлягають задоволенню, а вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по кредиту в розмірі 00,72 грн та заборгованості по відсотках за користування кредитом в розмірі 00,01 грн заявлені безпідставно, в задоволені яких слід відмовити.

Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 012,60 грн пені за прострочення сплати кредиту за період з 01.06.2014 р. по 23.04.2015 р. та 12 501,33 грн пені за прострочення сплати відсотків за період з 01.06.2014 р. по 23.04.2015 р., в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 5.1.7 Договору сторони домовились, що Банк має право при не сплаті Позичальником у встановлені строки заборгованості по кредиту та /або користування кредитом, і при відсутності засобів на поточному рахунку, вимагати сплати Позичальником пені в розмірі облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який сплачується пеня, від суми несплаченої заборгованості по кредиту та/або відсотків за кожний день прострочки виконання зобов'язань. Нарахування пені з прострочки виконання зобов'язань по погашенню кредиту та/або процентів за користування кредитом, припиняється через дванадцять місяців з дні, коли зобов'язання повинно було бути виконано.

Таким чином, заявлення позивачем вимог про стягнення з відповідача пені за прострочення погашення кредиту та за прострочення сплати відсотків є правомірним, оскільки відповідає умовам укладеного кредитного договору та чинного законодавства.

Щодо правильності розрахунку пені за прострочення погашення кредиту та прострочення сплати відсотків, то суд зазначає наступне.

Згідно з розрахунком позивача ним заявлено до стягнення з відповідача 1 012,60 грн пені за прострочення сплати кредиту за період з 01.06.2014 р. по 23.04.2015 р. та 12 501,33 грн. пені за прострочення сплати відсотків за період з 01.06.2014 р. по 23.04.2015 р.

Відповідно до розрахунку пені за несвоєчасне погашення кредиту та пені за несвоєчасне погашення відсотків, який міститься у висновку судового експерта-економіста, виконаного за ухвалою суду від 22.07.2015 р., заборгованість відповідача перед позивачем по пені за несвоєчасне виконання зобов'язання по погашенню кредиту та по погашенню відсотків станом на 27.04.2015 р. (дату повернення кредиту) складає 1 012,60 грн - пені за несвоєчасне погашення кредиту та 13 568,73 грн - пені за несвоєчасне погашення відсотків за користування кредитом.

Згідно з наявними в матеріалах справи документами позивачем не надано заяви про збільшення позовних вимог в частині нарахування пені за несвоєчасне погашення відсотків за користування кредитом, а тому, з огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідача 1 012,60 грн пені за прострочення сплати кредиту та 12 501,33 грн пені за прострочення сплати відсотків, які виникли станом на 27.04.2015 р.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам суду відповідачем не подав до суду належних, допустимих та обґрунтованих доказів в спростування заявленого позову, як то повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, пені тощо.

Заперечення відповідача наведені його відзиві оцінюються судом критично, оскільки не спростовують правомірності та обгрунтованості заявленого позову.

Зокрема посилання відповідача на необгрунтованість заявлених до стягнення позивачем розміру позовних вимог спростовується висновком експерта № 12/6/2015 від 03.12.2015 р., наявними у справі банківськими виписками, розрахунками заборгованості тощо.

Варто зауважити, що відповідачем під час розгляду даної справи не подано ні власного контррозрахунку заборгованості, ні аргументованих пояснень щодо заявлених позивачем до стягнення сум заборгованостей, ні доказів оплати кредиту, відсотків, пені тощо.

Твердження відповідача про ненадання йому кредиту в сумі 12 000 000,00 грн за умови підтвердження факту отримання ним 616 000,00 грн кредиту не може слугувати підставою для звільнення від зобов'язання повернути фактично отриману суму кредиту, сплатити нараховані відсотки та пеню.

Також не приймається до уваги твердження відповідача стосовно неправомірності термінів нарахування позивачем пені всупереч приписам ч.6 ст.232 ГК України, оскільки, як вказувалось вище відповідно до 5.1.7 Договору нарахування пені за прострочку виконання зобов'язання по погашенню кредиту і (або) відсотків за користування кредитом, припиняється через дванадцять місяців з дня, коли зобов'язання повино було бути виконано.

Згідно з ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, з урахуванням положень п.5.1.7 Договору нарахування позивачем пені з 11.07.2014 р. по 27.04.2015 р. являється правомірним.

Стосовно першочергового звернення стягнення на майно передане в заставу на чому акцентував увагу відповідач у відзиві суд зазначає таке.

Судом встановлено, що 25.04.2014 р. між ПАТ АБ "ПОРТО-ФРАНКО" (Банк) та ОСОБА_6 (Вкладник) було укладено договір банківського вкладу № 490400120263502, за умовами якого Банк відкриває Вкладнику депозитний рахунок в національній валюті на строк до 27.04.2015 р. Вкладник вносить власні грошові кошти або перераховує в безготівковій формі, а Банк приймає на відкритий рахунок грошові кошти в національній валюті в сумі 616 000,00 грн (п.п.1.1,1.2 Договору банківського вкладу) (а.с.145-146, т.1).

Згідно з п.1.4 Договору банківського вкладу за користування грошовими коштами , які розміщені на рахунку Вкладника, Банк нараховує і виплачує Вкладнику щомісячно відсотки по вкладу з відсоткової ставки в розмірі 24 % річних.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_6 25.04.2014 р. поклала на депозитний рахунок, відкритий на умовах Договору банківського вкладу № 490400120263502 від 25.04.2014 р. грошові кошти в сумі 616 000,00 грн, що стверджується квитанцією № 446 від 25.04.2014 р. та не заперечується позивачем у справі (а.с.147, т.1).

Також, 25.04.2014 р. між ПАТ АБ "ПОРТО-ФРАНКО" (Заставодержатель) та ОСОБА_6 (Заставодавець) укладено договір застави майнових прав № 1514/14-ЮР (а.с.141-144, т.1).

Відповідно до п.1.1 Договору застави, даний Договір забезпечує вимоги Заставодержателя за Кредитним договором № 228/1-14 від 25.04.2014 р., а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, який укладено між Заставодержателем та ТОВ "Кузьминецьке".

Предметом Договору застави є Договір банківського вкладу № 490400120263502 від 25.04.2014 р., укладений між Заставодержателем та Заставодавцем, майнові права (права вимоги повернення суми вкладу та сплати нарахованих і невиплачених на вклад відсотків за Договором банківського вкладу на дату невиконання Позичальником своїх зобов'язань за Кредитним договором) передані Заставодавцем в заставу Заставодержателю з метою забезпечення виконання зобов'язань Позичальника за Кредитним договором (п.1.2 Договору застави).

Заставна вартість Предмету застави визначається Сторонами в сумі 616 000,00 грн (п.1.3 Договору застави).

Згідно з п. 3.1.3 Договору застави заставодержатель має право у випадках передбачених даним договором, звернути стягнення на предмет застави та реалізувати його відповідно до розділу 5 цього Договору, та за рахунок Предмета застави, переважно перед іншими кредиторами, задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи суму кредиту, сплату відсотків, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання.

Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Стаття 572 ЦК України встановлює, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст. 4 Закону України "Про заставу" предметом застави можуть бути майно та майнові права.

Статтею 589 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Статтею 20 Закону України "Про заставу" передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Приймаючи до уваги те, що приписи ст.ст. 1, 20 Закону України "Про заставу", ст.ст. 572, 589 Цивільного кодексу України містять диспозитивні за своїм змістом норми щодо права, а не обов'язку заставодержателя звернути стягнення на предмет застави, зважаючи на п. 3.1.3 Договору застави майнових прав № 1514/14-ЮР від 25.04.2014 року, який кореспондує вказаним правовим нормам, суд дійшов висновку, що звернення стягнення на предмет застави є правом заставодержателя, у зв'язку із чим твердження відповідача про необхідність позивачу першочергово звернути стягнення на предмет застави і передчасність звернення з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором розцінюється судом як необгрунтоване.

Крім того, суд зазначає що, 30.01.2015 відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 19 вирішено розпочати процедуру ліквідації ПАТ АБ "ПОРТО-ФРАНКО" з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб, відповідно до Плану врегульованому з 30.01.2015 р.

Зазначена інформація була опублікована в офіційному друкованому виданні "Голос України" №20 (6024) від 05.02.2015, відображена на офіційному сайті Фонду та НБУ, а також міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.178, т.1).

Процедура виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі Закон), який є спеціальним законом у даних правовідносинах.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.45 Закону Фонд не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, розміщує інформацію про це на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет. Фонд здійснює опублікування відомостей про ліквідацію банку в газеті "Урядовий кур'єр" або "Голос України" не пізніше ніж через сім днів з дня початку процедури ліквідації банку.

Згідно з ч.5 ст. 45 Закону протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.

У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано Фондом повноваження щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють про свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду.

Згідно з приписами ч.1 ст. 49 Закону Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

З пояснень представника позивача від 21.07.2015 р. вбачається, що 27.04.2015 р. виконавчою дирекцією Фонду прийняття рішення про затвердження Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ АБ "ПОРТО-ФРАНКО" (протокол № 098/15) згідно якого кредиторські вимоги ОСОБА_6 до Банку (позивача у справі) не заявлялись.

Відповідно до ч.8 ст.49 Закону вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними.

Оскільки третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_6 протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії та ліквідації ПАТ АБ "ПОРТО-ФРАНКО" не заявлено вимоги до Банку щодо повернення коштів з Депозитного рахунку відкритого на умовах Договору банківського вкладу № 490400120263502 (який виступив заставою за Кредитним договором), її вимоги вважаються погашеними, а тому за їх рахунок не можливо здійснити погашення заборгованості за Кредитним договором № 228/1-14 від 25.04.2014 р. виходячи з чого виключається можливість позивача самостійно під час процедури виведення банку з фінансового ринку здійснити погашення заборгованості за Кредитним договором за рахунок заставного майна.

Твердження відповідача щодо необхідності вжиття позивачем заходів досудового врегулювання спору не приймається судом виходячи із таких міркувань.

У п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 01.11.1996 р. № 9 зазначається, що з урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку. Статтею 55 Конституції кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових осіб і службових осіб, а тому суд не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 07.07.2002 р. № 15-рп/2002 встановлено, що положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Крім того, при винесенні рішення про часткове задоволення позову судом враховано, що Кредитний договір № 228/1-14 від 25.04.2014 р. не визнаний в судовому порядку недійсним.

Також судом взято до уваги, що рішенням Господарського суду Одеської області від 29.09.2015 р. у справі № 916/3301/15, порушеної за позовом ТОВ "Кузьминецьке" до ПАТ АБ "ПОРТО-ФРАНКО", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_6 про зобов'язання кредитора звернути стягнення на предмет застави позивачу повністю відмовлено в задоволені позовних вимог.

Крім того, 28.10.2015 р. Господарським судом м. Києва прийнято рішення у справі № 910/19058/15 порушеної за позовом ТОВ "Кузьминецьке" до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та ПАТ АБ "ПОРТО-ФРАНКО" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_6 про зобов'язання звернути стягнення на грошові кошти позивачу повністю відмовлено в задоволені позовних вимог, яке в апеляційному порядку не оскаржувалось, а отже набуло законної сили.

Судові витрати по справі підлягають віднесенню на відповідача пропорційно задоволеним вимогам відповідно до приписів ст.49 ГПК України.

21.12.2015 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кузьминецьке", вул.Леніна, 11, с.Кузьминецьке, Гайсинський район, Вінницька область, 23712 (ідентифікаційний код - 33837304) на користь Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "ПОРТО-ФРАНКО", вул.Пушкінська, 10, м.Одеса, 65026 (ідентифікаційний код - 13881479) - 616 000 грн 00 коп. - заборгованості по кредиту, 110 535 грн 55 коп. - заборгованості по відсоткам, 1 012 грн 60 коп. - пені за несвоєчасне погашення кредиту, 12 501 грн 33 коп. - пені за несвоєчасне погашення відсотків.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кузьминецьке", вул.Леніна, 11, с.Кузьминецьке, Гайсинський район, Вінницька область, 23712 (ідентифікаційний код - 33837304) - 11 100 грн 74 коп. - відшкодування витрат по сплаті судового збору в доход Державного бюджету України.

4. Відмовити в стягнення 00 грн 72 коп. - заборгованості по кредиту та 00 грн 01 коп. - заборгованості по відсоткам за користуванням кредитом.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення надіслати позивачу та третій особі рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 24 грудня 2015 р.

Головуючий суддя О.О. Банасько

судді В.В. Білоус

А.А. Тварковський

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - вул.Пушкінська, 10, м.Одеса, 65026.

3 - третій особі - АДРЕСА_1, 10001.