Ухвала суду № 54882404, 11.01.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/1803/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Івасюта Л.В. Провадження № 22-ц/773/91/16 Категорія: 27 Доповідач: Стрільчук В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого судді Стрільчука В.А.,

суддів Здрилюк О.І., Бовчалюк З.А.,

секретар судового засідання Шугалова О.М.,

з участю позивача ОСОБА_1, представників позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_5 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду від 02 квітня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 21 січня 2013 року помер її чоловік ОСОБА_6, з яким вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з 22 травня 1982 року до дня його смерті. За життя чоловік уклав договір позики з ОСОБА_5, надавши йому в борг 1000 (одну тисячу) доларів США. На підтвердження договору позики відповідач написав розписку від 25 вересня 2012 року, з якої вбачається, що отримані грошові кошти він зобовязується повернути до 31 грудня 2012 року. За життя чоловіка відповідач не повернув борг, забрав залишений її чоловіку в заставу автомобіль. Після смерті відповідач уникає спілкування з нею, перестав відповідати на телефонні дзвінки. Вона є єдиним спадкоємцем після смерті свого чоловіка, яка прийняла спадщину, оскільки мати чоловіка та їхні діти як спадкоємці першої черги за законом відмовилися від спадщини на її користь.

Враховуючи викладене, просила стягнути з ОСОБА_5 на її користь 1000 доларів США боргу за договором позики, що еквівалентно 23451,38 грн.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду від 02 квітня 2015 року позов задоволено.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в сумі 23451,38 грн. та 243,60 грн. судових витрат.

23 вересня 2015 року відповідач ОСОБА_5 подав заяву про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 26 листопада 2015 року в задоволенні заяви відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати заочне рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, покликаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права.

В запереченні ОСОБА_1 просить відхилити апеляційну скаргу та залишити рішення без змін, зазначаючи про його законність і обґрунтованість.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких мотивів.

На підставі досліджених доказів судом встановлено, що 21 січня 2013 року помер ОСОБА_6. Дана обставина підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-ЕГ № 136035 від 23 січня 2013 року, виданим Мирненською сільською радою Горохівського району Волинської області (а. с. 5).

Згідно із свідоцтвом про укладення шлюбу серії І-ЕГ № 338651 позивач ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 з 22 травня 1982 року до дня його смерті (а. с. 4).

ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем після смерті свого чоловіка, яка прийняла спадщину, оскільки діти цього подружжя та мати чоловіка як спадкоємці першої черги за законом відмовилися від своїх часток у спадщині, що стверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 24 лютого 2014 року, виданим державним нотаріусом Горохівської державної нотаріальної контори ОСОБА_7 (спадкова справа № 349 /2013/) (а. с. 6).

Відповідно до ст. ст. 1216, 1218 Цивільного кодексу (далі ЦК) України спадкуванням є перехід прав та обовязків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обовязки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За життя чоловік позивача ОСОБА_6 25 вересня 2012 року уклав договір позики з відповідачем ОСОБА_5, надавши йому в борг 1000 доларів США на строк до 31 грудня 2012 року. На підтвердження даної обставини позивач надала суду власноручно написану відповідачем розписку (а. с. 7).

Правовідносини між фізичними особами щодо договору позики врегульовано главою 71 ЦК України.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадку, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми (ч. 1 ст. 1047 ЦК України).

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 2 ст. 1047 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом предявлення вимоги, позика має бути повернута позичальником протягом тридцяти днів від дня предявлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

На день розгляду справи відповідач ні чоловіку позивача за його життя, ні самій позивачу ОСОБА_1 борг не повернув.

ОСОБА_1 набула права вимоги до ОСОБА_5 в порядку спадкування.

Виходячи з викладеного, давши вірну правову оцінку обставинам справи, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов.

З оригіналу розписки вбачається, що 25 вересня 2012 року ОСОБА_5 взяв в борг у ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 1000 доларів США на строк до 31 грудня 2012 року (а. с. 7).

Факт отримання цих коштів у чоловіка позивача під зобовязання їх повернути відповідач та його представник не заперечили. Даний факт підтвердив своїми поясненнями в суді апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_4

Отже між ОСОБА_6 як позикодавцем та ОСОБА_5 як позичальником було укладено договір позики, який за формою і змістом відповідає вищенаведеним вимогам законодавства.

Свої зобовязання за цим договором щодо повернення отриманих у борг грошових коштів у встановлений строк ОСОБА_5 не виконав.

Відповідно до ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 3 Цивільного процесуального кодексу (далі ЦПК) України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобовязаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу, якою передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобовязання.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 зазначає, що у 2012 році повернув ОСОБА_6 борг та забрав автомобіль, який він залишав у заставу, однак при здійсненні з ним розрахунку ОСОБА_6 розписку йому не повернув, оскільки вона зникла з невідомих йому причин.

Однак наведені доводи відповідача не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 545 ЦК України кредитор, прийнявши виконання зобов'язання, повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобовязання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

За змістом наведених правових норм належними і допустимими доказами повернення позичальником грошових коштів позикодавцеві є наявність у позичальника боргового документа або відповідної розписки позикодавця. Якщо позикодавець не вчиняє передбачених законом дій, позичальник вправі не повертати йому борг без ризику настання для нього негативних наслідків прострочення виконання зобовязання.

Статтями 10, 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Всупереч цим нормам ОСОБА_5 не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі.

Факт знаходження у відповідача автомобіля, який він передавав у заставу, в силу наведених вище положень законодавства не є доказом повернення боргу. Позивач ОСОБА_1 з цього приводу пояснила, що через кілька тижнів після укладення договору позики відповідач ОСОБА_5 попросив її чоловіка віддати йому залишений у заставу автомобіль для того, щоб продати його і повернути борг, оскільки потенційні покупці бажають оглянути автомобіль. ЇЇ чоловік на це погодився, однак технічний паспорт на автомобіль залишив у себе до повернення боргу. Оскільки на даний час борг не повернутий, то технічний паспорт залишається у неї. Однак відповідач виготовив інший технічний паспорт і користується автомобілем. Факт виготовлення ОСОБА_5 іншого технічного паспорта після повернення йому автомобіля ОСОБА_6 підтвердив у суді представник відповідача ОСОБА_4

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції правил підсудності не є підставою для скасування рішення суду.

У позовній заяві ОСОБА_1 зазначила місце проживання відповідача ОСОБА_5 м. Луцьк, вул. Пушкіна, 7а/3 (а. с. 2).

Відповідно до ч. 1 ст. 109 ЦПК України позови до фізичної особи предявляються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.

Згідно з повідомленням Луцького відділу поліції № 19715 від 19 листопада 2015 року в ході проведення працівниками поліції заходів по встановленню місця проживання ОСОБА_5 було зясовано, що він на постійній основі проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 55).

Разом з тим, актом сільського голови Бережанківської сільської ради від 14 листопада 2015 року встановлено, що ОСОБА_5 за місцем своєї реєстрації в селі Бережанка не проживає з 2002 року (а. с. 54).

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 116 ЦПК України забороняється передавати до іншого суду справу, яка розглядається судом, за винятком випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань, а відповідно до ч. 3 ст. 309 цього Кодексу порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

З наведеного випливає, що саме по собі порушення судом першої інстанції правил підсудності не тягне за собою скасування чи зміну рішення.

Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення, постановленого з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_5 відхилити, а заочне рішення Луцького міськрайонного суду від 02 квітня 2015 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: