Постанова № 54881675, 11.11.2015, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2015 року Справа № 814/2841/15

м. Миколаїв

Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Середа О.Ф., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом: Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Миколаїв

до відповідача: Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС в Миколаївській області, м. Миколаїв

Суть спору: визнання протиправним та скасування податкової вимоги від 30.06.2015 року № 2477417,

в с т а н о в и в:

Фізична особа підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулася до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС в Миколаївській області (надалі відповідач) про визнання протиправним та скасування податкової вимоги від 30.06.2015 року № 2477417.

Відповідач позовні вимоги не визнає повністю з підстав, викладених запереченнях.

Представники сторін надали клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

На підставі пункту 4 статті 122 КАС України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи суд встановив наступне.

Позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець виконавчим комітетом Миколаївської міської ради 12 квітня 2011 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію ФОП серія В03 № 697512 та випискою з Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 17.08.2015р.

У відповідності до свідоцтва платника єдиного податку серії Б № 111689 від 31.05.2012р., позивач перебуває на спрощеній систему оподаткування з 01 січня 2012 року за ставкою єдиного податку 15 % група - 2 за видом господарської діяльності: роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами. Місцем провадження господарської діяльності є: м. Миколаїв, вул. Морехідна, 10.

Згідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 01.02.2007р. та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 13690853 від 26.02.2007р., позивачу належать на праві приватної власності нежитлові приміщення кафе «Вареники», які розташовані за адресою: м. Миколаїв, вул. Морехідна, 10.

Вказані нежитлові приміщення займають частину першого поверху багатоквартирного пяти поверхневого будинку та використовуються позивачкою як кафе.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України та статті 19 Закону України «Про оренду землі» використання земель в Україні є платним.

Згідно із п. 14.1.147 ПК України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.

Стаття 270 ПК України передбачає, що об'єктом плати за землю є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 ПК України), а орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (п. 288.1 ПК України).

Згідно з ч. 287.1 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Таким чином, платником земельного податку, зокрема є землекористувач, у якого виникає обов'язок по сплаті податку з моменту виникнення права користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 286.6 ПК України, за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності;

3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі. За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

Приписом ст. 42 Земельного кодексу України (надалі ЗК України) встановлено, що земельна ділянка, на якій розташований багатоквартирний будинок, перебуває у власності або в оренді об'єднання власників будинку чи управляючої організації. Тобто фактично власником або користувачем земельної ділянки виступає така організація співвласників чи управляючої організації, які і сплачують земельний податок або орендну плату за ділянку, а співвласники, у свою чергу, компенсують їй такі витрати.

Що стосується надання частини земельної ділянки у власність або користування власника окремого приміщення, слід врахувати, що згідно із ст. 79 ЗК України земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Держкомзем у листі від 26.05.2010 р. № 10046/17/4-10 зокрема, зазначив, що надати в оренду або у власність земельну ділянку для обслуговування вбудованого чи прибудованого приміщення в багатоповерховому будинку неможливо, оскільки неможливо створити об'єкт земельних відносин земельну ділянку, не порушуючи єдиний комплекс нерухомого майна, виділити приміщення будинку як окрему будівлю та надати йому окрему адресу, яка необхідна для визначення місця розташування земельної ділянки як складова поняття «земельна ділянка». Отже, поділити земельну ділянку на окремі складові не вдасться.

Тобто, податковий орган спочатку повинен був зясувати: площу, власника або користувача земельної ділянки під багатоквартирним будинком та прибудинковою територією, а також на якій правовій підставі (оренда, власність, постійне користування) зазначена земельна ділянка використовується. І в залежності від цих обставин та даних державного земельного кадастру розраховувати (якщо можливо) земельний податок для позивача. Визначення же розміру податку лише з площі, яку займає приміщення є невірним.

Позивач не орендує за договором вказану земельну ділянку та документи для отримання права власності на неї не подавав.

Окрім того, за п. 281.1.3 ПК України, від сплати земельного податку звільняються пенсіонери за віком.

У відповідності до п. 297.1.4 Платники єдиного податку звільняються від сплати податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про роз'яснення Указу Президента України від 03.07.1998 року № 727» від 16 березня 2000 року № 507 суб'єкт малого підприємництва, який згідно з абзацом п'ятим частини першої статті 6 не є платником плати (податку) за землю, звільняється від плати (податку) за землю лише за земельні ділянки, які використовуються ним для провадження підприємницької діяльності.

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийнятті (вчинені) вони відповідно до вимог статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта субєктів владних повноважень, обовязок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, твердження відповідача, що з моменту набуття права власності на жилий будинок (будівлю або споруду) у набувача виникає право власності на земельну ділянку, на якій знаходиться цей об»єкт, а з ним і обов»язок сплачувати земельний податок чи орендну плату не підкріплені належними доказами, а отже мають характер лише припущень відповідача, тому позовні вимоги є обґрунтованим та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснення нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 71, 94, 122, 158 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позов Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу попередження Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС в Миколаївській області № 2477417 від 30.06.2015 року, якою Фізичній особі підприємцю ОСОБА_1 було визначено суму земельного податку з фізичних осіб в розмірі 1915, 02 грн.

Стягнути судові витрати в сумі 182, 70 грн. (сто вісімдесят дві гривні сімдесят копійок) з Державного бюджету України на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_1.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Головуючий суддя О.Ф. Середа