Рішення № 54872263, 11.01.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.01.16р. Справа № 904/10720/15

За позовом Публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче акціонерне товариство "ВНДІкомпресормаш" (м. Суми)

до Державного підприємства "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором на сервісне обслуговування № 3001/ГЕ/1 від 30.01.2015 у загальному розмірі 48 064 грн. 85 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Науково-виробниче акціонерне товариство "ВНДІкомпресормаш" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить суд стягнути з Державного підприємства "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" (далі - відповідач) заборгованість за договором на сервісне обслуговування № 3001/ГЕ/1 від 30.01.2015 у загальному розмірі 48 064 грн. 85 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 42 668 грн. 45 грн. - основний борг;

- 4 169 грн. 54 коп. - пеня;

- 981 грн. 37 коп. - інфляційні втрати;

- 245 грн. 49 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором на сервісне обслуговування № 3001/ГЕ/1 від 30.01.2015 в частині повного та своєчасного розрахунку за надані 03.08.2015 послуги з сервісного обслуговування компресорного устаткування, які були надані позивачем та прийняті відповідачем відповідно до акту виконання робіт (надання послуг) від 03.08.2015 № 165 на суму 62 668 грн. 45 коп., внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачу в сумі 42 668 грн. 45 грн. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 8.3. договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 14.08.2015 по 22.10.2015 в сумі 4 169 грн. 54 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 01.09.2015 по 22.10.2015 (фактично за вересень 2015 року) в сумі 981 грн. 37 коп. та 3% річних за період прострочення з 14.08.2015 по 22.10.2015 у сумі 245 грн. 49 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 11.01.2016.

У судове засідання 11.01.2015 представник позивача не з'явився, але надіслав клопотання (вх.суду 391/16 від 05.01.2016), в якому, зокрема, просив суд розглянути справу без участі його представника. Вказане клопотання було задоволено судом.

Також, з вказаним клопотанням позивачем було долучено до матеріалів справи витребувані ухвалою суду від 16.12.2015 документи.

Представник відповідача у судове засідання 11.01.2016 також не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд зазначає наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 15.12.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49068, м. Дніпропетровськ, вулиця Орбітальна, будинок 13, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2015 була отримана відповідачем 23.12.2015, що підтверджується поштовим повідомленням № 4994530396827 (4906801682310).

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 16.12.2015 була надіслана сторонам завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду від 16.11.2015 була надіслана на його адресу, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 15.12.2015 та отримана відповідачами завчасно.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач не скористався своїм правом на участь його представників у судовому засіданні.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представників позивача та відповідача. Крім того від позивача мається відповідне клопотання (вх.суду 391/16 від 05.01.2016), а будь-яких клопотань від відповідача щодо відкладення розгляду справи протягом більше двох тижнів з моменту отримання ухвали суду (23.12.2015) до суду не надходило.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 30.01.2015 між Публічним акціонерним товариством "Науково-виробниче акціонерне товариство "ВНДІкомпресормаш" (далі - виконавець, позивач) та Державним підприємством "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" (далі - замовник, відповідач) укладено договір на сервісне обслуговування № 3001/ГЕ/1 (далі - договір) (а.с.11-14), відповідно до умов якого виконавець, за дорученням замовника, бере на себе зобов'язання по наданню послуг з сервісного обслуговування компресорного устаткування, що належить замовнику, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити вартість наданих послуг відповідно до умов договору (пункт 1.1. договору).

У пункті 11.1. договору сторони узгодили, що договір складений на термін з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2015.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Так, у пунктах 1.2. та 1.3. договору сторони визначили, що перелік обладнання, що підлягає сервісному обслуговуванню, вартість таких послуг та вартість витратних матеріалів (у разі використання виконавцем власних матеріалів), вказується в специфікаціях, які після їх підписання сторонами будуть вважатись невід'ємною частиною договору. Замовник зобов'язується виконувати всі вимоги виконавця для правильної експлуатації та збереження обладнання і допускати до роботи тільки працівників, які ознайомилися з правилами експлуатації обладнання.

Виконавець приступає до сервісного обслуговування протягом семи робочих днів від дати підписання сторонами конкретної специфікації на конкретний обсяг послуг. Строк надання послуг вказується сторонами в специфікації на конкретний обсяг (пункти 3.2. та 3.3. договору).

Відповідно до пункту 6.1. договору загальна ціна договору визначається сумарною вартістю послуг згідно підписаних сторонами специфікацій. Вартість послуг погоджена сторонами в специфікації, перелік та вартість таких послуг та витратних матеріалів визначається сторонами в специфікації. Ціна по кожному виду послуг та витратних матеріалів, а також загальна вартість таких послуг та матеріалів, що підлягає наданню (використанню) по кожній специфікації, вказується у такій специфікації у гривнях.

У відповідності до вказаних умов, між позивачем та відповідачем було підписано специфікацію № 2 до договору, якою сторони визначили, зокрема, найменування послуг, ціну, загальну вартість. Крім того, у специфікації сторони також погодили порядок оплати, строк надання послуг, а також гарантійні зобов'язання (а.с.15-16).

У розділі 4 договору сторони погодили порядок здачі-приймання наданих послуг, а саме:

- здача-приймання наданих послуг проводиться сторонами шляхом оформлення акту наданих послуг (пункт 4.1. договору);

- акт наданих послуг повинен включати перелік використаних в ході надання послуг витратних матеріалів, перелік наданих послуг, прізвище, ім'я, по-батькові повноважних представників замовника та виконавця, серійний номер компресорної установки, дату початку і закінчення надання послуг, загальну вартість послуг та використаних в ході надання послуг, загальну вартість послуг та використаних в ході надання послуг витратних матеріалів (пункт 4.2. договору);

- після завершення надання послуг виконавець сповіщає замовнику про готовність передачі наданих послуг замовнику (пункт 4.3. договору);

- акт наданих послуг оформлюється належним чином обома сторонами, свідчить про виконання виконавцем своїх зобов'язань за договором, відсутність у замовника претензій до виконання виконавцем своїх зобов'язань за договором (пункт 4.7. договору);

- моментом надання послуг (виконаних робіт) є дата акта наданих послуг або іншого документа, оформленого відповідно до чинного законодавства України (пункт 4.8. договору).

Так, на виконання умов договору позивачем 03.08.2015 було надано відповідачу послуги на загальну суму 62 668 грн. 45 коп., що підтверджується актом виконання робіт (надання послуг) від 03.08.2015 № 165 (а.с.17).

Так, вказаний акт підписаний позивачем та відповідачем та скріплений їх печатками. В акті також зазначено, що замовник претензій по об'єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має.

Заперечення відповідача щодо якості та обсягів наданих послуг в матеріалах справи також відсутні.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до пункту 6.2. договору розрахунки за договором здійснюються шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця. Терміни та умови оплати зазначаються у специфікації.

Так, у специфікації № 2 до договору сторони визначили, що розрахунки за договором здійснюються шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця в наступному порядку:

- попередня оплата в розмірі 50% вартості послуг та матеріалів, визначених підписаною специфікацією, сплачується замовником протягом 10 календарних днів від дня підписання сторонами специфікації на підставі рахунку виконавця;

- остаточний розрахунок за послуги та матеріали, замовник здійснює протягом 10 календарних днів від дня підписання сторонами акту виконаних робіт (наданих послуг).

В порушення вказаних умов договору, відповідач оплатив надані позивачем послуги лише частково в сумі 20 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 1137 від 20.07.2015.

Враховуючи вищевикладене, свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати наданих позивачем 03.08.2015 послуг відповідач порушив, оплативши їх лише частково, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 42 668 грн. 45 коп., що і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобов'язання.

Так, відповідно до умов договору, розрахунки за надані послуги здійснюються на підставі підписаного сторонами акту виконаних робіт (надання послуг).

Слід зауважити, що акт виконання робіт (надання послуг) від 03.08.2015 № 165 підписаний відповідачем та скріплені його печаткою без будь-яких претензій та зауважень, що з урахуванням умов пункту 4.7. договору свідчить про повне виконання своїх зобов'язань за договором позивачем.

Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності претензій відповідача стосовно строків, якості та обєму надання послуг. В акті сторонами вказано, що замовник претензій по об'єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має.

З приводу відсутності доказів виставлення відповідачу рахунку, що передбачено пунктом 1.1. специфікації № 2 до договору (на попередню оплату) суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відсутність рахунків не спростовує наявності у замовника обов'язку з оплати наданих послуг, який у розумінні статті 901 Цивільного кодексу України виникає на підставі самого факту їх надання виконавцем.

Вказана правова позиція викладена також в Постанові Вищого господарського суду України від 18.06.2013 по справі № 923/38/13-г.

При цьому, проаналізувавши умови договору та належно оцінивши зібрані у справі докази, суд вважає, що рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а, отже, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обовязку сплатити надані послуги (Постанова Верховного Суду України від 29.09.2009 по справі № 37/405).

Отже, позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за договором.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строки оплати наданих послуг, приймаючи до уваги прийняття відповідачем наданих послуг за відповідним актом в рамках спірного правочину, господарський суд встановив, що строк оплати наданих послуг є таким, що настав, у зв'язку з чим суд вважає наявність основної заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 42 668 грн. 45 коп. (62 668,45 - 20 000,00) обґрунтованою та підтвердженою належними доказами.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів оплати наданих послуг відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний період у сумі 42 668 грн. 45 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Крім того, приймаючи рішення господарський суд виходив також із наступного.

На підставі укладеного договору на сервісне обслуговування № 3001/ГЕ/1 від 30.01.2015 між сторонами виникли господарські відносини, що регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Так, статтею 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідач є юридичною особою, а відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором на сервісне обслуговування № 3001/ГЕ/1 від 30.01.2015 у відповідача перед позивачем в сумі 42 668 грн. 45 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, відповідачем не спростований, а отже позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 42 668 грн. 45 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, у пункті 8.3. договору сторони погодили, що за порушення термінів оплати наданих послуг, вартості запасних частин і витратних матеріалів виконавець має право вимагати, а замовник зобов'язаний на вимогу виконавця сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

На підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована пеня за період прострочення з 14.08.2015 по 22.10.2015 у сумі 4 169 грн. 54 коп.

Судом проведено перевірку розрахунку пені та встановлено, що позивачем вірно визначено граничний строк оплати наданих послуг (13.08.2015), відповідно, вірно зазначений період прострочення, але арифметично розрахунок проведено невірно.

Згідно пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини 1 статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Після проведення власного розрахунку, судом було визначено, що пеня за період прострочення оплати наданих позивачем послуг в сумі 42 668 грн. 45 коп. з 14.08.2015 по 22.10.2015 складає 4 189 грн. 69 коп., отже, розмір пені, розрахований судом є більшим, ніж визначено позивачем у розрахунку та позовній заяві.

При цьому, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума пені в розмірі 4 169 грн. 54 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення пені.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають задоволенню в сумі 4 169 грн. 54 коп., яка визначена позивачем.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати наданих послуг у строк, визначений умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані та заявлені до стягнення інфляційні втрати за період з 01.09.2015 по 22.10.2015 (фактично за вересень 2015 року, згідно з розрахунком, а.с.6) в сумі 981 грн. 37 коп.

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було враховано положення частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", оскільки позивач нарахував інфляційні втрати лише за вересень 2015 року, арифметично розрахунок також проведено вірно.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 981 грн. 37 коп. є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

У зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати наданих послуг у строк, визначений умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України також були розраховані 3% річних за період прострочення з 14.08.2015 по 22.10.2015 у сумі 245 грн. 49 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем також не було допущено порушень - період прострочення визначено правильно, арифметично розрахунок також проведено вірно.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в сумі 245 грн. 49 коп. є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 218 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, що діяла на момент звернення із позовом до суду) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1 218 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат (182 700 грн. 00 коп.).

Ціна позову становить 48 064 грн. 85 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 1 218 грн. 00 коп. (1 розмір мінімальної заробітної плати), а позивачем згідно платіжного доручення № 4720 від 03.12.2015 сплачено 1 378 грн. 00 коп.

При цьому, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" повернути позивачу суму надмірно сплаченого ним судового збору у розмірі 160 грн. 00 коп. (1378,00 - 1218,00).

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати на оплату судового збору в сумі 1 218 грн. 00 коп. покладаються на відповідача, як на сторону, з вини якої виник спір.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Державного підприємства "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" (49068, м. Дніпропетровськ, вулиця Орбітальна, будинок 13; ідентифікаційний код 32495626) на користь Публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче акціонерне товариство "ВНДІкомпресормаш" (40020, м. Суми, проспект Курський, будинок 6; ідентифікаційний код 00220434) 42 668 грн. 45 коп. основного боргу, 4 169 грн. 54 коп. - пені, 981 грн. 37 коп. - інфляційних втрат, 245 грн. 49 коп. - 3% річних, 1 218 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В порядку, передбаченому частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче акціонерне товариство "ВНДІкомпресормаш" (40020, м. Суми, проспект Курський, будинок 6; ідентифікаційний код 00220434) надмірно сплачений судовий збір у сумі 160 грн. 00 коп., перерахований згідно з платіжним дорученням № 4720 від 03.12.2015, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_1