Рішення № 54871896, 04.01.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.01.2016

Справа №910/28621/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РІА "МЕДІА-АВЕНЮ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний квартал"

про стягнення заборгованості у розмірі 103 620,00 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники сторін:

від позивача: не з’явився,

від відповідача: не з’явився,

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "РІА "МЕДІА-АВЕНЮ" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний квартал" про стягнення заборгованості у розмірі 103 620,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним невиконанням з боку відповідача обов’язку оплати наданих позивачем послуг, у зв’язку із чим у ТОВ «Південний квартал» утворилась сума заборгованості у розмірі 103 620,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2015 порушено провадження у справі № 910/28621/15 та призначено її до розгляду на 24.11.2015 року.

У судовому засіданні 24.11.2015 судом оголошено перерву до 03.12.2015 року.

У зв'язку із перебуванням судді Полякової К.В. на лікарняному розгляд справи 03.12.2015 не відбувся, про що складено довідку секретарем судового засідання.

Ухвалою суду від 28.12.2015 розгляд справи призначений на 04.01.2016 року.

До судового засідання 04.01.2016 сторони не з’явились, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”, розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв’язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність у матеріалах справи доказів, необхідних для такого всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Згідно ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає у межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Пунктом 1 ст. 77 ГПК України у якості такої обставини визначено нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Судом, враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі “Смірнова проти України”).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання “розумності” строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це – складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, –

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «Рекламно-інформаційне агентство «Медіа-Авеню» (виконавець) надані послуги Товариству з обмеженою відповідальністю «Південний квартал» (замовник») з розміщення реклами на зовнішньому носії-холдері формат 0.7x2,02 м. та з друку холдерів вінілових у період з 01.09.2014-30.09.2014 року.

Виконавцем виставлені замовнику рахунок-фактура №СФ-14-179 від 15.09.2014 на суму 33 860,00 грн. та рахунок-фактура №СФ-14-180 від 15.09.2014 на суму 10 980,00 грн., копії яких додані до матеріалів справи.

Надалі, а саме 30.09.2014 сторонами підписані акти приймання-передачі виконаних робіт, а саме акт №ОУ-0000173 від 30.09.2014 та акт №ОУ-0000174 від 30.09.2014 року.

У період 01.10.2014-31.10.2014 виконавцем надані замовнику послуги з розміщення реклами на зовнішньому носії-холдері формат 0,7x2,02 м., з розміщення реклами на зовнішньому носії формат 3x6 та друк постерів.

08.10.2014 виконавцем виставлені замовнику для сплати рахунок-фактуру №СФ-14-208 від 08.10.2014 на суму 32 860,00 грн. та рахунок-фактуру №СФ-14-209 від 08.10.2014 на суму 25 920,00 грн.

Із наявних у матеріалах справи документів вбачається, що 31.10.2014 сторонами складені, підписані та скріплені печатками обох сторін акт №ОУ-0000205 від 31.10.2014 та акт №ОУ-0000206 від 31.10.2014 року.

Звертаючись із позовом до суду, надаючи вищевказані документи, позивач стверджує, що ним надано всього послуг відповідачеві на суму 103 620,00 грн.

У свою чергу, відповідач, як замовник, не провів своєчасно оплату наданих послуг, у зв’язку із чим у нього виникла сума заборгованості у розмірі 103 620,00 грн.

З метою досудового врегулювання спору, ТОВ «РІА «Медіа-Авеню» 27.10.2015 направив на адресу відповідача - ТОВ «Південний квартал» претензію б/н про сплату боргу.

Оскільки вищевказана претензія залишена відповідачем без виконання, ТОВ «РІА «Медіа-Авеню» звернувся із даним позовом до суду, у межах якого просить стягнути з відповідача 103 620,00 грн. заборгованості за надані послуги

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач у своєму відзиві стверджує, що ним не замовлялись надані послуги, а наявні у матеріалах справи акти приймання-передачі наданих послуг підписані невідомою не уповноваженою особою.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов’язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України (далі ГК України) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Ст. 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші ), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Згідно ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч.2 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч.1 ст. 641 Цивільного кодексу України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Згідно ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Правовідносини, що склалися між сторонами, мають ознаки правовідносин щодо договору про надання послуг.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Зазначені вище норми Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов’язання виконав належним чином, надавав послуги у відповідних розмірах та складав акти для підписання відповідачем.

Відповідач, у свою чергу, підписавши надані акти, не здійснив оплату наданих послуг, належних доказів на спростування доводів позивача не надав, як і доказів здійснення перерахування грошових коштів за отримані послуги до звернення із позовом до суду, що свідчить про наявність у ТОВ «Південний квартал» заборгованості у розмірі 103 620,00 грн., яка підлягає стягненню на користь ТОВ «РІА «Медіа-Авеню».

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд відзначає, що доводи відповідача покладені в основу підстав відмови у задоволенні позовних вимог, спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Так, із наявних у матеріалах справи актів здачі-прийняття робіт від 30.09.2014 та від 31.10.2014 вбачається, що підписи сторін скріплені печатками юридичних осіб позивача та відповідача, безпосередньо.

Вказанi документи приймаються до уваги судом в якостi належних та допустимих доказiв в розумiннi ст. 34 ГПК України на пiдтвердження факту виконання та прийняття робiт.

За приписами ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облiк та фiнансову звiтнiсть в Українi» первинний документ — це документ, який мiстить вiдомостi про господарську операцiю та пiдтверджує її здiйснення.

Вiдповiдно до ст. 9 вказаного Закону пiдставою для бухгалтерського облiку господарських операцiй є первиннi документи, якi фiксують факти здiйснення господарських операцiй. Первиннi документи повиннi бути складенi пiд час здiйснення господарської операцiї, а якщо це неможливо — безпосередньо пiсля її закiнчення. Первиннi документи можуть бути складенi на паперових або машинних носiях i повиннi мати такi обов’язковi реквiзити: назву документа (форми); дату i мiсце складання; назву пiдприємства, вiд iменi якого складено документ; змiст та обсяг господарської операцiї, одиницю вимiру господарської операцiї; посади осiб, вiдповiдальних за здiйснення господарської операцiї i правильнiсть її оформлення; особистий пiдпис або iншi данi, що дають змогу iдентифiкувати особу, яка брала участь у здiйсненнi господарської операцiї.

Наведений перелiк обов’язкових реквiзитiв кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записiв у бухгалтерському облiку, затвердженого наказом Мiнiстерства фiнансiв України № 88 вiд 24.05.1995 р. та зареєстрованого в Мiнiстерствi юстицiї України 05.06.1995р. за № 168/704 , згiдно з яким первиннi документи повиннi мати такi обов’язковi реквiзити: найменування пiдприємства, установи, вiд iменi яких складається документ, назва документа (форми), дата i мiсце складання, змiст та обсяг господарської операцiї (у натуральному та/або у вартiсному виразI), посади i прiзвища осiб, вiдповiдальних за здiйснення господарської операцiї i правильнiсть її оформлення, особистий чи електронний пiдпис або iншi данi, що дають змогу iдентифiкувати особу, яка брала участь у здiйсненнi господарської операцiї.

Згiдно з п. 2.2. Положення первиннi документи повиннi бути складенi у момент проведення кожної господарської операцiї або, якщо це неможливо, безпосередньо пiсля її завершення. При реалiзацiї товарiв за готiвку допускається складання первинного документа не рiдше одного разу на день на пiдставi даних касових апаратiв, чекiв тощо. Для контролю та впорядкування обробки iнформацiї на основi первинних документiв можуть складатися зведенi документи.

Зi змiсту наданих позивачем копiй актів вбачається, що останнi оформленi з дотриманням вимог вказаних вище нормативно-правових актiв.

Належних та допустимих доказів, щодо викрадення печатки товариства відповідача або звернення його до уповноважених органів із повідомленням про факт викрадення печатки ТОВ «Південний квартал» до суду не надано.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на встановлені судом факти, які не спростовані відповідачем під час розгляду справи та керуючись вимогами вищезазначених законодавчих норм, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32-33, 44, 49, 75 ст. ст. 82 – 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, –

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "РІА "МЕДІА-АВЕНЮ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний квартал" про стягнення заборгованості у розмірі 103 620,00 грн. – задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний квартал" (03148, місто Київ, вулиця Тимофія Строкача, 9; ідентифікаційний код 37175445) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламно-інформаційне агентство "МЕДІА-АВЕНЮ" (03126, місто Київ, вулиця Донця, 17/49, під’їзд 2; ідентифікаційний код 36629837) 103 620 (сто три тисячі шістсот двадцять) гривень 00 копійок боргу та 1 554 (одну тисячу п’ятсот п’ятдесят чотири) гривні 30 копійок витрат зі сплати судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 04.01.2016 року. Повний текст рішення буде складено протягом п’яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 11.01.2016 року.

Суддя К.В. Полякова