Ухвала суду № 54862249, 11.01.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 236/1512/15-ц Номер провадження 22-ц/775/27/2016

Головуючий у 1 інстанції Бікезіна О.В.

Доповідач Санікова О.С.

Категорія 20

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 січня 2016 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Санікової О.С.

суддів: Канурної О.Д., Халаджи О.В.

за участю секретаря Кіпрік Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Артемівську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 19 жовтня 2015 року,-

В С Т А Н О В И В:

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 19 жовтня 2015 року, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна відмовлено,- та ухвалити нове рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на незаконність рішення суду, оскільки викладені обставини справи не відповідають дійсності і тому, що добуто у судовому засіданні, рішення суду викладено так, щоб обійти істину по справі, захистити відповідача, обійти закон, викривити достовірні факти; судом порушена ст. 3 ЦПК України; суд дійшов висновку, що вона не є стороною у договорі купівлі-продажу, укладеному між відповідачем по справі і ОСОБА_3 (продавцем квартири), яке мало місце 7 червня 2012 року і він не може бути визнаний недійсним і вона не вправі його оспорювати, проте вона звернулась до суду, посилаючись на ст. 230 ЦК України; відповідно до ст. 119 ЦПК України, звертаючись до суду з позовом, позивач сам визначає коло відповідачів, до яких він заявляє свої позовні вимоги, проте суд має право і зобов'язаний визначити суб'єктний склад спору відносно характеру правопорушень і норм матеріального права, які підлягають застосуванню, що передбачено п. 2 ст. 130 та ст. 33 ЦПК України; суд залишив без уваги навмисні дії свідка ОСОБА_4, направлені обманним шляхом оформити квартиру на свого сина, що було встановлено у судовому засіданні; суд порушив норми ст.ст. 11, 60, ч.2.,2 ст. 58, ч.2 ст.59 ЦПК України; суд допустив неправильне трактування змісту обману в договорі, не розглянутого судом як умисел, який здійснюється за правилами ст. 216 ЦК України; судом не враховано, що обман виник при укладенні договору, внаслідок дій недобросовісної сторони (відповідача по справі, пов'язаного взаємовідносинами з іншими особами), а тому оформлений відповідачем договір на своє ім'я, який виступає в ролі покупця, яким він не є, не що інше як обман і він не може бути належною стороною в договорі; розглядаючи даний спір, суд не виконав вимоги ч.4 ст. 10 ЦПК України і ст. 33 ЦПК України, оскільки не прийняв ніяких заходів по залученню до справи в якості співвідповідача ОСОБА_4 (мати відповідача), яка керувала всім процесом купівлі-продажу її будинку, купівлі-продажу квартири, отримувала гроші від продавця квартири, покупця її будинку і передавала їх продавцю квартири, з чого вбачається, що питання про склад осіб, які повинні брати участь у справі, судом не вирішене; заявник апеляційної скарги посилається також на те, що висновок суду про її недієздатність виходить за рамки позовних вимог, оскільки таке питання не ставилося; про те, що відповідач купив квартиру для неї, за її гроші, є абсурдним; посилання суду на ст.ст. 203, 655, 657 ЦК України не спроможна і повністю суперечить добутому у судовому засіданні і, зокрема п. 2.1 у договорі суперечить показанням продавця квартири ОСОБА_3, покупця її будинку ОСОБА_5, свідка ОСОБА_4

У судове засідання апеляційного суду сторони, третя особа не з'явились. Про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Від позивача та представника відповідача надійшли заяви про розгляд справи у їх відсутності.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 07 червня 2012 року ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець), діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті. Розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений ними договір (зокрема, з вимогами щодо недійсності правочину) уклали договір про таке: продавець передає у власність покупцю квартиру за адресою: м. Красний Лиман, вул.. Оборони, б. 3 «а», кв. 17, покупець приймає її і сплачує за неї обговорену грошову суму. Відчужувана квартира має наступні характеристики: загальна площа - 28,7 кв.м, житлова площа - 14, 3 кв.м, кількість кімнат - 1.

Відповідно до п. 1.3 договору дана квартира належить ОСОБА_3 на праві приватної особистої власності та була отримана нею згідно із свідоцтвом про право на спадщину, виданого Краснолиманською державною нотаріальною конторою 03.04.2012 року, реєстровий №905, зареєстрована в комунальному підприємстві БТІ м. Слов'янська 18.04.2012 року за № 3028-12-36254113.

Відповідно до п. 2.1 вказаного договору продаж квартири вчиняється за 30477.00 грн., які отримані ОСОБА_3 до підписання цього договору. Сторони підтверджують факт повного розрахунку за продану квартиру (п.2.2 договору).

Сторони домовились, що прийняття покупцем технічного паспорту від продавця свідчить про те, що передача квартири відбулась. В присутності нотаріуса ОСОБА_3 (продавець) передала ОСОБА_2 (покупцю) технічний паспорт на квартиру (розділ 4 договору).

В п.5.7 договору зазначено, що право власності на цю квартиру виникає у покупця з моменту державної реєстрації договору у КП БТІ м. Слов'янська.

Відповідачем ОСОБА_2 даний договір зареєстрований у КП БТІ м. Слов'янська 15.06.2012 року, що підтверджується відповідним Витягом про державну реєстрацію прав.

В п. 5.10 договору зазначено, що придбання квартири здійснюється за письмовою згодою дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_6, згідно заяви, посвідченої державним нотаріусом Краснолиманської державної нотаріальної контори 07.06.2012 року за реєстром №1671.

Договір купівлі-продажу від 07 червня 2012 року посвідчений державним нотаріусом Краснолиманської державної нотаріальної контори ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі за №1672.

Сторонами договору він не оскаржувався та не оскаржується. Позивач ОСОБА_1 стороною договору не є.

Договір купівлі-продажу квартири не містить будь-яких посилань на права, інтереси або зобов'язання відносно позивача ОСОБА_1

Позивач ОСОБА_1, звернулась до суду за захистом своїх прав, оскільки вважає, що квартира №17 в б. 3 «а» по вул.. Оборона в м. Красний Лиман придбана виключно на грошові кошти, що були отримані від продажу будинку, який їй належав на праві приватної власності та який вона продала.

Дійсно, ОСОБА_1 на праві власності належав будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2. Позивач 04 серпня 2012 року відповідно до договору купівлі-продажу будинку, що посвідчений державним нотаріусом Краснолиманської державної нотаріальної контори, продала вказаний будинок ОСОБА_5

Як зазначено в даному договорі купівлі-продажу будинку продавець та покупець діяли добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлені з вимогами цивільного законодавства щодо дійсності правочинів та володіючи українською мовою. Тому, на думку суд, позивач діяла у власних інтересах.

Досліджені в судовому засіданні договори купівлі-продажу містять посилання на проведення повного розрахунку між сторонами до їх підписання, а також ціну договору.

Підписи під вказаними договорами, якими вони підтвердили факт повного розрахунку за майно і відсутність щодо покупців будь-яких претензій фінансового характеру, сторонами договору не оскаржувалися. Умови договорів також сторонами не оскаржувалися.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам законодавства.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні її позовних вимог суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, оскільки дійшов висновку про дотримання сторонами вимог при укладенні угоди, передбачених ст.ст. 203, 655, 657 ЦК України; крім того, суд першої інстанції виходив з того,що позивачка не є стороною договору купівлі-продажу квартири.

До такого висновку суд першої інстанції дійшов дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, пояснення свідків і надавши їм належну оцінку.

Так, дослідивши оспорюваний договір купівлі-продажу квартири судом встановлено, що на час укладення правочину продавець ОСОБА_3 правомірно володіла квартирою та мала право на її відчуження. Суд дійшов висновку, що договір купівлі-продажу був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним та вчинений з дотриманням вимог закону, оскільки сторони своїми підписами під договором підтвердили повний розрахунок за продану квартиру та відсутність претензій фінансового характеру. Договір був укладений в письмовій формі, нотаріально посвідчений, зареєстрований належним чином в КП БТІ м. Слов'янська.

Судом також дана належна оцінка показанням допитаних свідків.

Судом дана критична оцінка поясненням допитаної в якості свідка ОСОБА_5 щодо купівлі-продажу будинку, який належав на праві власності ОСОБА_1; при цьому судом зазначено, що жодних письмових доказів, які б підтвердили факт приймання-передачі грошових коштів у визначеному нею розмірі (розписок, договір позики, актів прийому передачі коштів тощо), особами, на яких вказувала ОСОБА_5, суду не надано.

Суд не прийняв до уваги ствердження позивача ОСОБА_1 про те, що при укладенні договору купівлі-продажу квартири її було введено в оману, бо вона не є стороною у вказаному договорі, своїм майном вона розпорядилася пізніше (02.08.2012 року) ніж було укладено договір купівлі-продажу спірної квартири (07 червня 2012 року).

Суд врахував вік позивача, те, що вона страждає низкою важких захворювань, що підтверджують відповідні медичні довідки, але при цьому зазначив, що вона розуміє значення своїх дій, не визнана недієздатною; у 2011 році вона вже зверталася до суду з позовом щодо визнання договору дарування недійсним, тому суд не вважає її повністю необізнаною особою щодо своїх прав.

Суд не прийняв до уваги акт від 5 травня 2015 року, оскільки останній, складений зі слів ОСОБА_1, не може вважатися належним доказом в розумінні ст. 58 ЦПК України, бо не містить інформації щодо предмета доказування.

Доводи апеляційної скарги зазначені висновки суду першої інстанції не спростовують і у апеляційного суду немає підстав вважати їх неправильними.

Стаття 215 ЦК України встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв'язку з недодержанням в момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених статтею 203 ЦК України.

Позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 і посвідченого державним нотаріусом Краснолиманської державної нотаріальної контори 07 червня 2012 року. Нормативно позов обґрунтовано посиланням на приписи ст. 230 ЦК України, якою передбачені правові наслідки вчинення правочину під впливом обману, обґрунтовуючи такі позовні вимоги тим, що відповідач діяв навмисно, з метою заволодіти квартирою, купленою на її кошти.

Однак ОСОБА_1 стороною по договору купівлі-продажу квартири від 07 червня 2012 року не є. Тому у неї не виникло право на позов про визнання недійсною угоди внаслідок недодержання стороною договору в момент її вчинення загальних вимог, які необхідні для чинності правочину.

Згідно ч.1 ст. 3 ЦПК України звернутися до суду за захистом може та особа, чиї права, свободи або інтереси порушені, невизнані чи оспорені.

Якщо ОСОБА_1 вважає, що її право власності спірної квартири порушено, то вона не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про захист порушеного права з інших підстав.

Статтею 11 ЦК України передбачені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків.

Але ОСОБА_1 не обрала інший спосіб захисту, а звернулася з позовом, на який не мала права.

Виходячи з викладеного, апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування немає.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про порушення судом першої інстанції норм процесуального права і, зокрема ст. 33 ЦПК України, також є необґрунтованими, оскільки відповідно до зазначеної норми суд замінює первісного відповідача належним відповідачем за клопотанням позивача, а з матеріалів справи не вбачається, що таке клопотання заявлялось позивачкою; крім того, відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Керуючись ст.ст. 303-304, 307 ч.1, 308, 314 ч.1, 315 ЦПК України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 19 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Судді: