Рішення № 54861400, 24.12.2015, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 545/2309/15-ц Номер провадження 22-ц/786/3899/15Головуючий у 1-й інстанції Потетій А. Г. Доповідач ап. інст. Карнаух П. М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2015 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді: Карнауха П.М.

суддів: Пилипчук Л.І., Чумак О.В.

при секретарі - Ткаченко Т.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на заочне рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 13 жовтня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним та відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

в с т а н о в и л а :

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду із вказаним позовом до ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним та відшкодування моральної шкоди.

Заочним рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 13 жовтня 2015 року позов ОСОБА_4 - задоволено.

Визнано недійсним нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири від 30.12.2005 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_3 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) моральну шкоду в розмірі 200 000 (двісті тисяч) гривень.

Стягнуто з ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір на користь держави в розмірі 2000,00 (дві тисячі) грн.

Не погодившись із рішенням місцевого суду, його в апеляційному порядку оскаржила представник відповідача ОСОБА_2 яка в апеляційній скарзі прохає змінити рішення суду, застосувавши наслідки недійсності правочину, передбачені ст. 216 ЦКУ, та повернувши на користь ОСОБА_3 отримані позивачкою 20 000,00 грн. за недійсним договором від 30.12.2005 року та змінити суму стягнутої судом моральної шкоди, зменшивши її до 1000,00 грн.

Відповідно до ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених у суді першої інстанції вимог приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

У відповідності до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд,виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч.3 ст. 10, ч.1ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Частиною 4 статті 60 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює належність, допустимість,достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Відповідно до ч.4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили обов'язковий для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Як вірно встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, що вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 18.06.2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду від 27.04.2015 р., ОСОБА_3 визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України, та призначено йому покарання у вигляді п'яти років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 від відбування покарання звільнено з іспитовим строком один рік.

На підставі ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_3 обов'язки не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції та періодично з'являтися для реєстрації до кримінально-виконавчої інспекції.

Запобіжний захід ОСОБА_3 до вступу вироку в законну силу залишено підписку про невиїзд.

Цивільний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення моральної шкоди залишений без розгляду та роз'яснено право на звернення з позовом в порядку цивільного судочинства (а.с.8-19).

Як установлено вказаним вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 18.06.2013 р., що ОСОБА_3 на початку грудня 2005 року з метою заволодіння квартирою АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_4 на праві власності, використовуючи давні довірливі та добросусідські відносини, скориставшись її тимчасовою непрацездатністю, яка є інвалідом 1 групи по зору та потребувала догляду в зв'язку з її хворобою та погіршенням стосунків з рідним сином, спочатку запросив її тимчасово пожити в своєму будинку по АДРЕСА_2, на що остання погодилась.

Під час проживання у ОСОБА_3, останній, реалізуючи свій протиправний намір, знаючи про те, що ОСОБА_4 є інвалідом 1 групи по зору, запропонував їй укласти з ним договір довічного утримання при умові, що її квартира перейде в його власність лише після її смерті, з чим вона погодилась.

Однак, ОСОБА_3, не маючи наміру виконувати вказані обов'язки, 30 грудня 2005 року ввів ОСОБА_4 в оману відносно виду угоди, внаслідок чого остання, вважаючи, що укладає договір довічного утримання, фактично підписала з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу належної їй квартири АДРЕСА_1, не отримавши також за неї відповідних грошових коштів.

Таким чином, ОСОБА_3 умисно з корисливих мотивів, шляхом обману і зловживання довірою, заволодів чужим майном, а саме: квартирою АДРЕСА_1, вартістю 107920 грн., спричинивши потерпілій ОСОБА_4 матеріальні збитки, які в 823,8 рази перевищили неоподаткований мінімум доходів громадян, тобто в особливо крупному розмірі.

Згідно висновку № 602 від 21.09.2009 року судово-психологічної експертизи ОСОБА_4 при підписанні договору 30.12.2005 року знаходилася в негативному фізичному стані, усвідомлювала цей документ як договір довічного утримання та вважала, що цей документ не є актом відчуження права власності на її квартиру. Фіксованість потерпілої на власних переживаннях суттєво зменшило її можливості для всебічного і об'єктивного (критичного) аналізу дійсності та прогнозованих функцій, призвело до неповноти розуміння змісту підписаного договору купівлі-продажу та усвідомлення наслідків цього правового акту. ОСОБА_4 не була спроможна в повній мірі вільно і усвідомлено приймати рішення про укладення угоди від 30.12.2005 року і реалізовувати його своїми діями, в повній мірі усвідомлювати фактичний зміст своїх дій і їх наслідків, в повній мірі прогнозувати наслідки своїх дій, усвідомлено приймати рішення, адекватне ситуації підписання договору і в повній мірі усвідомлено реалізовувати його.

З урахуванням встановлених по справі обставин та на підставі ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України місцевий суд дійшов висновку про задоволення позову в частині визнання недійсним нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 30.12.2015 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

Також суд першої інстанції на підставі ст. 1167 ЦК України стягнув з відповідача на користь позивачки 200 000 грн. моральної шкоди, з урахуванням характеру вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до тяжкого злочину, глибини душевних страждань, значним погіршенням стану здоров'я позивача, ступенем вини ОСОБА_3 (прямий умисел), необхідністю позивачу захищати свої права у судовому порядку та що позивач змушена була докладати додаткових зусиль для організації та налагодження звичайного режиму життя.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо розміру моральної шкоди, що стягнута з відповідача на користь позивачки, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до п. п. 3, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» N4 від 31.03.95 р. (зі змінами), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_3 200 000 грн. моральної шкоди, ОСОБА_4 послалась на те, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою відповідача щодо неї та у зв'язку з вчиненням правочину (договору купівлі-продажу) під впливом обману.

При цьому вказувала, що ОСОБА_3 незаконно заволодів її квартирою шляхом зловживання довірою, користуючись тим, що вона є інвалідом першої групи по зору, а також потребує стороннього догляду у зв'язку з наявними захворюваннями.

У зв'язку з протиправними діями відповідача вона зазнала значної моральної шкоди, яка виразилась в довготривалих душевних стражданнях та хвилюваннях; була позбавлена можливості реалізувати свої уподобання та бажання як звичайна людина, яка вела енергійний спосіб життя. У зв'язку з вказаними діями відповідача остання відчувала себе ошуканою, що негативно позначилось на психічному стані позивача, змусило її сильно нервувати та переживати.

Своїми протиправними діями відповідач порушив нормальний уклад життя позивача, заподіяв моральні й душевні страждання, що виразились у занепокоєнні з приводу тривалої неможливості реалізувати право власності щодо квартири. Адже вона була (і є) позбавлена житла протягом 10 років та була змушена жити на вулиці або у будь-яких людей, які тимчасово дозволяли користуватися їх житлом. Крім того, вона була змушена докладати додаткових зусиль для захисту своїх порушених прав.

Як убачається з матеріалів справи, позивачу встановлена перша група інвалідності у зв'язку зі слабким зором з 01.12.1995 р. (а.с.6).

Також вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 18.06.2013 року, залишеним без змін ухвалою суду апеляційної інстанції від 27.04.2015 року встановлено, що згідно медичної довідки серії МСЕ № 005941 від 30 січня 1996 офтальмологічної МСЕК Українського Державного НДІ МСПІ, м. Дніпропетровськ ОСОБА_4 встановлена 1-а група інвалідності по зору безстроково.

Факт наявності у потерпілої інвалідності 1-ї групи по зору підтвердила свідок лікар-офтальмолог ОСОБА_5, вказавши, що потерпіла дійсно практично позбавлена можливості через захворювання бачити і самостійно читати друковані тексти, якими є документи, про які мова йде вище.

Відповідно висновку комісійної судово-медичної експертизи № 137, від 21.12.2009 року, у ОСОБА_4 встановлена міопія високого ступеня обох очей зі змінами на очному дні. Ознак симуляції захворювання зорового апарата не виявлено (т.4 л.д.100-110).

Згідно висновку судово-психологічної експертизи № 602 від 21.09.2009 року ОСОБА_4 при підписанні договору 30.12.2005 року знаходилася в негативному фізичному стані, усвідомлювала цей документ як договір довічного утримання та вважала, що цей документ не є актом відчуження права власності на її квартиру.

Фіксованість потерпілої на власних переживаннях суттєво зменшило її можливості для всебічного і об'єктивного ( критичного ) аналізу дійсності та прогнозованих функцій, призвело до неповноти розуміння змісту підписаного договору купівлі - продажу та усвідомлення наслідків цього правового акту.

ОСОБА_4 не була спроможна в повній мірі вільно і усвідомлено приймати рішення про укладення угоди від 30.12.2005 року і реалізовувати його своїми діями, в повній мірі усвідомлювати фактичний зміст своїх дій і їх наслідків, в повній мірі прогнозувати наслідки своїх дій, усвідомлено приймати рішення, адекватне ситуації підписання договору і в повній мірі усвідомлено реалізовувати його.

Приймаючи до уваги характер та обсяг душевних страждань, яких зазнала позивач внаслідок неправомірних дій відповідача, враховуючи конкретні обставини справи колегія суддів приходить до висновку про зменшення розміру стягнутої моральної шкоди та вважає обґрунтованим та достатнім її розмір у 5 000,00 грн.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач повинна повернути відповідачу отримані від нього згідно договору купівлі-продажу квартири 20000 грн. у відповідності до ст. 216 ЦК України, не заслуговують на увагу, виходячи з того, що факт отримання 20000 грн. від ОСОБА_3 за укладеним договором купівлі-продажу від 30.12.2005 року належної позивачці квартири жодними доказами не підтверджений.

Натомість, вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 18.06.2013 року, залишеним без змін ухвалою суду апеляційної інстанції від 27.04.2015 року встановлено, що у позивача було відсутнє бажання укладати та підписувати договір купівлі продажу її квартири з ОСОБА_3, будучи введеною в оману та зловживанням її довірою з боку засудженого.

Окрім того, вказаним вироком надана критична оцінка показам підсудного ОСОБА_3, а також допитаних в якості свідків його близьких родичів, дружини ОСОБА_6 та синів ОСОБА_7 та ОСОБА_7 щодо передачі ОСОБА_4 коштів за квартиру, оскільки вони є зацікавленими в розгляді справи.

Будь-які розписки про отримання ОСОБА_4 від ОСОБА_3 грошових коштів за квартиру відсутні, що також підтвердив сам підсудний та свідки при розгляді кримінальної справи, про що зазначено у вироці октябрського райсуду від 18.06.2013 року.

Допитана в якості свідка нотаріус ОСОБА_8 підтвердила, що розрахунку між сторонами за квартиру вона не бачила та не стверджувала про оголошення договору купівлі-продажу сторонам.

За інформацією банківських установ м. Полтави, у ОСОБА_4 не виявлено грошових коштів, що вказують на отримання внаслідок укладеного договору купівлі-продажу.

Свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 также не підтвердили отримання ОСОБА_4 грошових коштів за квартиру.

Таким чином, ні відповідачем ОСОБА_3, ні його представником у суді першої та апеляційної інстанціях не надано жодного доказу про те, що мало місце передання ОСОБА_4 коштів у сумі 20000 грн. за продаж належної їй квартири відповідно до договору купівлі-продажу від 30.12.2005 року.

За таких обставин, апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення місцевого суду зміні у розмірі стягнутої моральної шкоди.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право змінити рішення.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 303, 307, п. 3 ч. 1 ст. 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2, - задовольнити частково.

Заочне рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 13 жовтня 2015 року змінити в частині розміру стягнутої з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 моральної шкоди, зменшивши суму стягнутої моральної шкоди з 200 000 грн. до 5000 (п'яти тисяч) грн.

В іншій частині заочне рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 13 жовтня 2015 року - залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: /підпис/ П.М.Карнаух

Судді: /підпис/ Л.І.Пилипчук

/підпис/ О.В.Чумак

ЗГІДНО:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області П.М.Карнаух