Постанова № 54852283, 28.12.2015, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2015 р. м. Чернівці справа № 824/2419/15-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Анісімов О.В.,

за участю:

секретаря судового засідання - Мандрик І.А.,

позивача - ОСОБА_2,

представника позивача - ОСОБА_3

представника відповідача - Рачук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Чернівецької митниці Державної фіскальної служби про стягнення заробітку,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (далі - позивач або ОСОБА_2.) звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просить стягнути з Чернівецької митниці Державної фіскальної служби (далі - відповідач або Чернівецька митниця) виплату за вимушений прогул з 02.11.2009 р. по 10.09.2010 р. в загальній сумі 35 947, 72 грн., з 10.09.2010 р. по 15.04.2011 р. в загальній сумі 25 532,96 грн., з 05.03.2013 р. по 17.01.2015 р. в загальній сумі 78 782,62 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що судовим рішенням позивача поновлено на посаді старшого інспектора відділу митного оформлення №1 відділу митного оформлення № 3 митного поста "Кельменці" Чернівецької обласної митниці, як такого, що звільнено незаконно. Однак, у строки встановлені законом позивача на посаді не поновлено, у зв'язку із чим, вважає, що відповідач зобов'язаний виплатити йому середню заробітну плату за час затримки виконання судового рішення по день поновлення на посаді.

Відповідач щодо задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні позивач, представник позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі, суду пояснили наступне.

Так, ОСОБА_2 проходив службу в митних органах України, де працював на різних посадах, що підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_1. Відповідно до запису №21 від 12.11.2009 р. ОСОБА_2 звільнений з роботи у Чернівецькій митниці за порушення присяги державних службовців.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 10.09.2010 р. по справі №2а-1032/10/2470 визнано протиправним звільнення ОСОБА_2 та скасовано наказ Державної митної служби України №1949-к від 02.11.2009 р. щодо припинення перебування його на державній службі в митних органах України та поновлено останнього на займаній посаді.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2011 р. постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволені позову. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27.03.2014 р. скасовано постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2011 р., а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 10.09.2010 р. - залишено без змін.

Враховуючи вищезазначене, позивач подав до відповідача заяву про поновлення на роботі від 25.10.2010 р.

Однак, відповідачем своєчасно не виконано рішення суду та довготривалий час не поновлено на роботі ОСОБА_2 Оскільки позивача не поновлено на роботі своєчасно, не з його вини, відповідач зобов'язаний виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу.

У зв'язку із зазначеним просили суд позов задовольнити у повному обсязі.

Представник Чернівецької митниці суду пояснила наступне.

Так, ОСОБА_2 проходив службу в митних органах України, де працював на різних посадах з 02.11.1992 р. по 12.11.2009 р. Відповідно до наказу Державної митної служби України №1949-к від 02.11.2009 р. "По особовому складу митних органів" 02.11.2009 р. ОСОБА_2 звільнено з роботи за порушення присяги державних службовців.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 10.09.2010 р. по справі №2а-1032/10/2470 визнано протиправним звільнення ОСОБА_2 та скасовано наказ Державної митної служби України №1949-к від 02.11.2009 р. щодо припинення перебування його на державній службі в митних органах України та поновлено останнього на займаній посаді.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2011 р. постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволені позову. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27.03.2014 р. скасовано постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2011 р., а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 10.09.2010 р. - залишено без змін.

До Чернівецької митниці ОСОБА_2 подано заяву від 25.10.2010 р. про поновлення на роботі на підставі рішення суду.

Листом Чернівецької митниці від 03.11.2010 р. № 11/35/1-8678-М-17 ОСОБА_2 повідомлено про неможливість виконання митницею рішення суду щодо поновлення його на роботі у зв'язку з зверненням до суб'єкта, який не уповноважений на прийняття рішення поновлення на роботі у Чернівецькій обласній митниці.

Крім цього, Чернівецьким окружним адміністративним судом видано позивачу два виконавчих листа, згідно яких митниця не є боржником у справі про поновлення на посаді ОСОБА_2, а тому заявлена позивачем вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду до митниці є безпідставним. В діях Чернівецької митниці не має вини щодо несвоєчасного виконання рішення суду про поновлення на роботі ОСОБА_2, оскільки таке поновлення мало бути здійснено Державною фіскальною службою України

Також, представник відповідача суду пояснила, що з набранням чинності судового рішення у справі № 2а-1032/10/2470, спірні правовідносини між ОСОБА_2 та Державною митною службою України, Чернівецькою митницею щодо оплати затримки виконання судового рішення з дня прийняття по день поновлення на посаді перейшли у виконавчу сферу і саме під час виконання рішення суду мало вирішуватись питання щодо застосування санкцій майнового характеру по відношенню до відповідача у разі не виконання рішення суду.

На запитання суду, чому Чернівецька митниця відмовляється оплатити позивачу вимушений прогул з 02.11.2009 р. по 10.09.2010 р. (період від дня звільнення до дня прийняття рішення судом першої інстанції про поновлення на роботі), представник відповідача суду пояснила, що дана позовна вимога мала бути пред'явлена разом з первинним позовом про поновлення на роботі, а оскільки така вимога не була пред'явлена з первинним позовом, позивач втратив право на ці кошти.

За таких обставин просять суд у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як підтверджується матеріалами справи та трудовою книжкою серії НОМЕР_1, з 1992 р. по 02.11.2009 р. ОСОБА_2 проходив службу в митних органах України, де працював на різних посадах.

Наказом Державної митної служби України № 1949-к від 02.11.2009 р. "По особовому складу митних органів" за порушення Присяги державного службовця, відповідно до п.6 ч.1 ст.30 Закону України "Про державну службу" припинено перебування ОСОБА_2 на державній службі в митних органах з 02.11.2009 р.

Вважаючи наказ та мотиви звільнення незаконними, позивач звернувся до суду з позовом про скасування наказу.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 10.09.2010 р. по справі №2а-1032/10/2470:

- визнано протиправним наказ Державної митної служби України №1949-к від 02.11.2009 р. "По особовому складу митних органів", в частині звільнення ОСОБА_2 з посади старшого інспектора сектору митного оформлення № 1 відділу митного оформлення № 3 митного поста "Кельменці" Чернівецької обласної митниці;

- поновлено ОСОБА_2 на посаді старшого сектору митного оформлення № 1 відділу митного оформлення № 3 митного поста "Кельменці" Чернівецької обласної митниці .

У частині позовних вимог про поновлення на державній службі в митних органах України на посаді старшого сектору митного оформлення № 1 відділу митного оформлення № 3 митного поста "Кельменці" Чернівецької обласної митниці ОСОБА_2 постанова підлягала до негайного виконання.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2011 р. постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 10.09.2010 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної митної служби, правонаступником якої є Міністерство доходів і зборів України, Чернівецької обласної митниці про визнання нечинним наказу про звільнення та поновлення на роботі, - скасовано та прийнято нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27.03.2014 р. постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2011 р. скасовано, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 10.09.2010 р. залишено без змін.

З метою примусового виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду по адміністративній справі №2а-1032/10/2470 13.06.2014 р. було видано два виконавчих листа.

Ухвалою суду від 09.09.2014 р. виконавчий лист № 2а-1032/10/2470 від 13.06.2014 р. , визнано таким, що не підлягає виконанню повністю. Також, даною ухвалою внесені виправлення до виконавчого листа №2а-1032/10/2470 від 13.06.2014 р., а саме в частині боржника, визначивши замість Чернівецької обласної митниці, боржником - Державну митну службу України, правонаступником якої є Міністерство доходів і зборів України.

Відповідно до наказу Державної фіскальної служби України від 17.01.2015 р. № 132-о "Про виконання рішення суду" скасовано наказ Державної митної служби України від 02.11.2012 р. № 1949-к "По особовому складу митних органів" та поновлено ОСОБА_2 на посаді старшого державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста "Сокиряни" Чернівецької митниці Міндоходів.

Наказом Чернівецької митниці ДФС від 21.01.2015 р. № 32-о "Про оголошення наказу Державної фіскальної служби України від 17.01.2015 р. № 132-о "Про виконання рішення суду" оголошено ОСОБА_2 наказ Державної фіскальної служби України від 17.01.2015 р. № 132-о "Про виконання рішення суду" щодо скасування наказу Державної митної служби України від 02.11.2012 р. № 1949-к "По особовому складу митних органів" та поновлено ОСОБА_2 на посаді старшого державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста " Сокиряни" Чернівецької митниці Міндоходів, крім того визнано ОСОБА_2 таким, що приступив до виконання обов'язків старшого державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста "Сокиряни" Чернівецької митниці Міндоходів з 21.01.2015 р. з посадовим окладом згідно штатного розпису.

Суд вважає, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню виходячи із наступного.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють у державних органах та їх апараті, визначено в законі України "Про державну службу" від 16.12.1993 р. № 3723-XII (далі - Закон № 3723-XII).

Приписи Закону №3723-XII передбачають можливість поширення на службові відносини трудового законодавства. У зв'язку з цим, суд виходить з того, що при вирішенні публічного спору пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Оскільки норми спеціального закону (Закон №3723-XII) не регулюють питання проведення виплати в день звільнення, строки розрахунку та відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, суд застосовує у спірних правовідносинах норми трудового законодавства.

Так, при вирішення цього спору суд виходить із того, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі двох окремих положень норм матеріального права, якими є ст.ст.235,236 Кодексу законів про працю України.

Зокрема за період з 03.11.2009 р. по 10.09.2010 р. (від дня звільнення до винесення судом першої інстанції рішення про поновлення ОСОБА_2 на посаді) право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу врегульовано ст.235 Кодексу законів про працю України, а за період з 11.09.2010 р. по 16.01.2015 р. (наступний день після винесення судом першої інстанції рішення про поновлення ОСОБА_2 на займаній посаді по день його фактичного поновлення на займаній посаді) право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу врегульовано ст.236 Кодексу законів про працю України.

У зв'язку із зазначеним суд у цій постанові надає оцінку правовідносинам, що виникли між ОСОБА_2 та Чернівецькою митницею, окремо по вищевказаним періодам.

Період з 03.11.2009 р. по 10.09.2010 р.

Так, згідно зі ст.235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Пленум Верховного Суду України у п.32 своєї постанови від 06.11.1992 р., №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" зазначив, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року N 348) (далі - Порядок).

Відповідно до речення 1 абз.3 розділу ІІ Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно довідки про доходи від 06.09.2010 р., №17/1-6906, ОСОБА_2 за два останні місяці перед його звільненням нарахована заробітна плата за вересень 2009 р. (22 робочих днів) у розмірі 4285,92 грн. та за жовтень 2009 р. (22 робочих днів) у розмірі 3105,42 грн., а всього 7391,34 грн. (середньоденна заробітна плата становить 7391,34 грн./44 дн. = 167,99 грн. ).

Вимушений прогул ОСОБА_2 за період з 03.11.2009 р. по 10.09.2010 р. становить 214 робочих днів, тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу буде становити 35949,86 грн. ( 214 дн.*167,99 грн. = 35949,86 грн.), а тому із врахуванням викладеного вище така сума підлягає стягненню у судовому порядку.

При цьому суд вважає помилковою позицію відповідача, згідно якої ОСОБА_2 не має права на отримання зазначених коштів у зв'язку із нез'явленням такої позовної вимоги у первинному позові про поновлення на роботі, оскільки така позиція суперечить чинному трудовому законодавству України, яке не містить будь-яких застережень щодо цього. Крім цього суд зазначає, що відповідно до положень Кодексу законів про працю України та рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень, частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України , статей 1,12 Закону України «Про оплату праці» від 15.10.2013 р., №8-рп/2013 справа №1-13/2013, у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

У даному разі позивач у протиправний спосіб був позбавлений можливості працювати та отримувати відповідну заробітну плату за відпрацьований час, внаслідок чого були порушенні його конституційні права. Позбавивши позивача право на працю, відповідач фактично позбавив його можливості на забезпечення достатнього життєвого рівня, що є неприпустимим.

Враховуючи, що саме Чернівецька митниця (яка де-факто є правонаступником установи де працював позивач) здійснювала облік робочого часу ОСОБА_2 та виплачувала йому заробітну плату, слідує, що кошти у сумі 35949,86 грн. необхідно стягнути саме з неї.

Період з 11.09.2010 р. по 16.01.2015 р.

В адміністративному позові позивач цей період розділив на два підперіоди, а саме з 10.09.2010 р. по 15.04.2011 р. (від дня винесення судом першої інстанції рішення про поновлення ОСОБА_2 на посаді до дня його працевлаштування на приватне підприємство «Сквадра») та з 05.03.2013 р. по 17.01.2015 р. (від дня його звільнення за посади у приватному підприємству «Сквадра» по день його фактичного поновлення на займаній посаді в органах державної фіскальної служби).

Суд вважає такий підхід позивача помилковим, оскільки в період з 19.01.2011 р. по 27.03.2014 р. правових підстав для поновлення ОСОБА_2 на займаній посаді не було, оскільки постановою Львівського апеляційного адміністративного суду скасовано постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 10.09.2010 р., у справі №2а-1032/10/2470, якою позивача поновлено на посаді та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У даному разі суд вважає правильним даний період розділити на наступні підперіоди:

- з 11.09.2010 р. по 19.01.2011 р. (від дня винесення судом першої інстанції рішення про поновлення ОСОБА_2 на посаді до дня винесення постанови Львівським апеляційним адміністративним судом постанови про скасування постанови Чернівецького окружного адміністративного суду та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову) та з 27.03.2014 р. по 16.01.2015 р. (від дня прийняття Вищим адміністративним судом України ухвали, якою скасовано постанову Львівського апеляційного адміністративного суду, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду залишено без змін, до дня який передує поновленню на посаді ОСОБА_2.).

Так, відповідно до ст.236 Кодексу законів про працю України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Зазначена вище стаття Кодексу законів про працю України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, в цьому випадку - пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.

Відповідно до ч.1 ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Частиною 2 ст.257 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

При цьому п.3 ч.1 ст.256 КАС України передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Частиною 4 ст.257 КАС України законодавець обумовив питання примусового виконання судових рішень у порядку, встановленому Законом України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV). Цим підкреслюється винятковість саме примусового виконання рішення адміністративного суду.

Відповідно до ст.2 Закону N 606-XIV примусове виконання рішень покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Отже, правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.

При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Враховуючи те, що постанова Чернівецького окружного адміністративного суду від 10.09.2010 р. у справі №2а-1032/10/2470 в частині поновлення ОСОБА_2 на державній службі виконана шляхом прийняття наказу лише від 17.01.2015 р. № 132-о "Про виконання рішення суду", суд прийшов до висновку, що позивач має право відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, відповідно до періодів наведених судом вище.

Така правова позиція суду відповідає правовій позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 23.06.2015 р. (номер в ЄДРСР 46047528), яка є обов'язковою відповідно до ч.1 ст.244-2 КАС України.

За таких обставин, суд вважає, що за період з 11.09.2010 р. по 19.01.2011 р. (87 робочих днів), з відповідача необхідно стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, який складає 14615,13 грн. ( 87 дн.*167,99 грн. = 14615,13 грн.), а за період з 27.03.2014 р. по 16.01.2015 р. (199 робочих днів), з відповідача необхідно стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, який складає 33430,01 грн. ( 199 дн.*167,99 грн. = 33430,01 грн.).

Стосовно інших періодів, які наведені у позові позивачем, то в цій частині у задоволенні позову необхідно відмовити.

Щодо позиції відповідача, згідно якої, з набранням чинності судового рішення у справі № 2а-1032/10/2470, спірні правовідносини між ОСОБА_2 та Державною митною службою України, Чернівецькою митницею щодо оплати затримки виконання судового рішення з дня прийняття по день поновлення на посаді перейшли у виконавчу сферу і саме під час виконання рішення суду мало вирішуватись питання щодо застосування санкцій майнового характеру по відношенню до відповідача у разі не виконання рішення суду, суд зазначає, що така позиція суперечить правовій позиції Верховного Суду України, яка викладена вище.

Щодо позиції відповідача, згідно якої, в діях Чернівецької митниці не має вини щодо несвоєчасного виконання рішення суду про поновлення на роботі ОСОБА_2, оскільки таке поновлення мало бути здійснено Державною фіскальною службою України, суд зазначає, що Чернівецька митниця існує в єдиній структурі Державною фіскальної службою України і саме вона здійснює облік часу працівників та виплачує їм заробітну плату, а тому саме на неї має бути покладено обов'язок щодо виплати середнього заробітку ОСОБА_2 за час вимушеного прогулу.

При цьому суд зазначає, що з моменту незаконного звільнення ОСОБА_2 з посади до моменту його фактичного поновлення на посаді пройшло більше 5 років. Така тривалість судового процесу (у т.ч. і виконання рішення суду) суперечить положень ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. в частині вирішення спору в розумні строки, а тому ОСОБА_2 має право на справедливу сатисфакцію національного рівня, яка полягає у виплаті йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Позивач переважно довів суду обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, натомість відповідач не надав суду доказів правомірності його позиції.

За таких обставин, суд вважає, що адміністративний позов ОСОБА_2 до Чернівецької митниці Державної фіскальної служби про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає частковому задоволенню.

У судовому засідання оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Керуючись ст. ст. 158 - 163, 167 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Чернівецької митниці Державної фіскальної служби про стягнення заробітку - задовольнити частково.

Стягнути з Чернівецької митниці Державної фіскальної служби виплату за вимушений прогул з 03.11.2009 р. по 10.09.2010 р. в загальній сумі 35949 (тридцять п'ять тисяч дев'ятсот сорок дев'ять) грн. 86 коп.

Стягнути з Чернівецької митниці Державної фіскальної служби виплату за вимушений прогул з 11.09.2010 р. по 19.01.2011 р. в загальній сумі 14615 (чотирнадцять тисяч шістсот п'ятнадцять) грн.13 коп.

Стягнути з Чернівецької митниці Державної фіскальної служби виплату за вимушений прогул з 27.03.2014 р. по 16.01.2015 р. в загальній сумі 33430 (тридцять три тисячі чотириста тридцять) грн.01 коп.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

У відповідності до ст.ст. 185-186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, проголошення вступної та резолютивної частини рішення, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дні отримання копії постанови.

Згідно статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмовити у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя О.В. Анісімов

Постанова в повному обсязі складена 04 січня 2016 р.