Рішення № 54848594, 28.12.2015, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

28.12.2015 Справа № 908/5252/15

Господарський суд Донецької області у складі:

головуючого судді Осадчої А.М.

за участю секретаря

судового засідання ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали справи

за позовом Державного підприємства "Кіровоградський експертно-технічний центр Держпраці" м.Кіровоград

до відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "Шепітько і К" м.Донецьк

про розірвання договору №49 від 25.11.2013 року, стягнення збитків в сумі 10 000 грн., штрафу та пені в сумі 2530грн.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

25.09.2015року Державне підприємство "Кіровоградський експертно-технічний центр Держпраці" м.Кіровоград (далі ДП «Кіровоградський ЕТЦ») звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "Шепітько і К" м.Донецьк (далі ТОВ «ВД «Шепітько і К») про стягнення заборгованості у розмірі 12530,00грн.

Ухвалою від 07.10.2015року господарським судом Запорізької області у відповідності з приписами ст.17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) позовну заяву направлено за підсудністю до господарського суду Донецької області.

13.10.2015року вказані матеріали надійшли на адресу господарського суду Донецької області та згідно автоматичного розподілу передані на розгляд судді Осадчій А.М.

30.10.2015року на адресу суду надійшла заява Державного підприємства "Кіровоградський експертно-технічний центр Держпраці" м.Кіровоград про зміну предмету позову, в якій позивач просить розірвати договір №49 від 25.11.2013року та стягнути з відповідача 10000грн.сплачених за договором, пеню та штраф в сумі 2530грн.

27.11.2015року через канцелярію суду позивач надав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просить розірвати договір №49 від 25.11.2013року та стягнути з відповідача 10000грн. збитків, пеню та штраф в сумі 2530грн.

Ухвалою від 01.12.2015року на підставі ст. 22 ГПК України суд прийняв вказані заяви в якості заяви про зміну предмету спору та розглядає позовні вимоги про розірвання договору №49 від 25.11.2013року та стягнення з відповідача 10000грн. збитків, пені та штрафу в сумі 2530грн.

Ухвалою від 14.12.2015року на підставі ст. 69 ГПК України строк розгляду справи продовжено.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що на підставі укладеного договору №49 про надання інформаційних послуг від 25.11.2013року платіжним дорученням №1930 від 06.12.2013року позивач перерахував на рахунок відповідача передплату в сумі 10000грн., у встановлений договором строк відповідач свої зобов'язання з створення інформаційного продукту та розміщення інформації не виконав, що свідчить про істотне порушення вимог договору з боку відповідача, вказаними діями відповідач спричинив позивачу збитки в сумі 10000грн., також на підставі ст. 231 Господарського кодексу України (далі- ГК України) позивач просить стягнути з відповідача штраф та пеню.

На підтвердження зазначених у позові обставин позивач надав суду належним чином засвідчені копії: договору №49 про надання інформаційних послуг від 25.11.2013року, рахунку-фактури №СФ-0000057 від 25.11.2013року, платіжного доручення №1930 від 06.12.2013року, витягу з електронної переписки від 18.12.2013року, листа б/н, б/д, макету, листів №249 від 25.04.2014року, №378 від 25.06.2014року, претензії №462 від 04.08.2014року з додатками, листів ДП «Укрпошта»№17-25 від 11.08.2014року, №09-4206 від 15.09.2015року.

На підтвердження правового статусу позивача надані належним чином засвідчені копії: розпорядження Кабінету міністрів України №347-р від 08.04.2015року «Про віднесення цілісних майнових комплексів державних підприємств та установ до сфери управління Державної служби з питань праці», наказів Державної служби України з питань праці №3, №4 від 27.04.2015року,витягу, виписки з ЄДРПОУ щодо позивача, довідки АА№546836, свідоцтва про державну реєстрацію А01 №435522, свідоцтва №200050667, витягу з Статуту підприємства.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує статтями 22, 526, 530, 546, 551, 611 (далі - ЦК України), статтею 231 ГК України.

У письмових поясненнях, які отримані судом 14.12.2015року та 15.12.2015року, позивач вказує, що просить стягнути з відповідача пеню в сумі 1830,00грн. та штраф в сумі 700,00грн. Щодо порядку затвердження макету зазначив, що всі переговори велись за допомогою електронної пошти, копія листа про направлення затвердженого макету міститься в матеріалах справи. Стосовно надання суду екземпляру книги «Діловий клуб. ОСОБА_3 в обличчях» позивач пояснив, що саме відповідач здійснював видання книги, у якій на підставі договору №49 з позивачем повинен був розмістити інформацію на дві печатних сторінки, та надати позивачу 1 екземпляр книги, зобовязання відповідачем не виконано.

Судом досліджені оригінали документів, що додані до позовної заяви у копіях.

У судове засідання 28.12.2015року уповноважений представник позивача не зявився, підприємство звернулось до суду з клопотанням про розгляд справи за відсутності представника підприємства.

Вказане клопотання судом задоволено.

Відповідач в судове засідання 28.12.2015року, як і у попередні судові засідання, не з'явився, письмовий відзив на позов не надав, вимоги ухвал суду не виконав, про час і місце судового засідання повідомлений у відповідності з рекомендаціями, що надані у п. 6 інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про Закон України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції" № 01-06/2052/14 від 01.12.2014, яким передбачено особливості повідомлення сторін судового процесу, у разі знаходження підприємства на території проведення АТО.

Згідно даних витягу з ЄДРПОУ, який міститься в матеріалах справи, юридична адреса відповідача: 83007, м.Донецьк, вул.Буслаєва, буд.23.

Як встановлено у актах канцелярії господарського суду Донецької області внаслідок того, що згідно листа Харківської дирекції УДППЗ Укрпошта №7-14-197 від 06.05.2015р. відділення поштового звязку призупинили приймання та пересилання поштових відправлень на адресу населених пунктів Донецької та Луганської областей, канцелярія суду не має можливості направити поштову кореспонденцію (ухвали суду) на юридичну адресу відповідача.

Інформація про час і місце судових засідань щодо розгляду справи №908/5252/15 розміщувалась на сторінці господарського суду Донецької області офіційного веб-порталу "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет (www.court.gov.ua/sudy/). Матеріали справи містять роздруковані та оформлені належним чином сторінки з відповідними повідомленнями. Крім того, телефонограма, що направлена судом за телефонним номером відповідача, який міститься у договорі №49 відповідачем не отримана.

З огляду на викладене, суд здійснив всі можливі дії направлені на повідомлення відповідача про час та місце судового розгляду справи.

За висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 ГПК України, а неявка відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Відповідно до положень статті 811 ГПК України судом складено протокол, який долучено до матеріалів справи. З клопотаннями щодо фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів сторони до суду не зверталися.

Дослідивши представлені в порядку статті 43 ГПК України докази, вивчивши матеріали справи, суд у межах заявлених позовних вимог встановив наступне.

25.112013року між ТОВ «ВД «Шепітько і К» (Виконавець) та Державним підприємством «Кіровоградський експертно-технічний центр Держгірпромнагляду України» (Замовник) уклали договір №49 про надання інформаційних послуг.

Розпорядженням Кабінету міністрів України №347-р від 08.04.2015року «Про віднесення цілісних майнових комплексів державних підприємств та установ до сфери управління Державної служби з питань праці» Державне підприємство «Кіровоградський експертно-технічний центр Держгірпромнагляду України» віднесено до сфери управління Державної служби з питань праці.

Згідно наказу Державної служби України з питань праці №4 від 27.04.2015року найменування підприємство змінено на ДП «Кіровоградський ЕТЦ». Вказані зміни внесені до Статуту ДП «Кіровоградський ЕТЦ» та відомостей, які містяться в ЄДРПОУ.

Таким чином, Замовником за договором №49 є ДП «Кіровоградський ЕТЦ».

Згідно п.1.1 вказаного договору Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобовязання за завданням Замовника надати послугу із створення інформаційного продукту і його доведення до споживачів з метою задоволення їх інформаційних потреб, а Замовник зобовязується сплатити Виконавцю вказану послугу в розмірі, визначеним цим договором.

Обєктом договору в журналі є створення інформаційного продукту і розміщення інформації Замовника в друкованому виданні у спецпроекті книга: «Діловий клуб. ОСОБА_3 в обличчях»(п.1.2 договору).

Права та обовязки сторін визначені у розділі 2 договору, яким, зокрема, встановлено, що Виконавець зобовязаний розробити, виготовити та розмістити інформацію Замовника у книзі: «Діловий клуб. ОСОБА_3 в обличчях» у вигляді 2 (двох) кольорових сторінок формату А-4; погоджувати з Замовником оригінал-макет інформаційного продукту перед його публікацією; безкоштовно надати Замовникові 1 екземпляр книги, відповідно Виконавець має право вимагати оплату наданих послуг згідно умов договору. В свою чергу Замовник зобовязаний надати Виконавцеві всю необхідну інформацію і завдання відносно виготовлення інформаційного продукту, протягом 3 робочих днів з моменту надання Виконавцем оригінал-макету затвердити його або внести необхідні виправлення. За відсутності письмових претензій до виготовленого оригінал-макету, останній вважається затвердженим.

Згідно п.5.1 договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами всіх зобовязань за даним договором.

Зі змісту договору вбачається, що у відповідності до вимог статті 181 ГК України сторони досягли згоди і визначилися між собою за всіма істотними умовами щодо: предмету договірного зобовязання, обєму робіт, а також їх вартості та строку виконання.

Зазначений правочин укладений у письмовій формі, підписаний повноважними представниками юридичних осіб, які мають необхідний обсяг дієздатності, без зауважень і складання протоколу розбіжностей, скріплений відтисками печаток підприємств. Його зміст не суперечить актам цивільного законодавства, сторонами не оспорений та у судовому порядку недійсним не визнаний.

Відтак, в силу положень статті 629 ЦК України, зазначений договір є обовязковим для виконання його сторонами.

Приписами частини 1 статті 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Суд вважає, що укладений договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг, регулюється відповідними нормами зобовязального права і глави 63 ЦК України.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобовязання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Як передбачено у п.3.1 договору, форма оплати послуг 100% попередня оплата, якщо договором не передбачені інші умови сплати. Розрахунок здійснюється шляхом перерахування Замовником грошових коштів на п/рахунок Виконавця згідно з рахунком-фактурою. Вартість послуг розробки і розміщення інформаційного продукту в книзі складає 10000,00грн, у тому числі ПДВ 1666,67грн.

Згідно рахунку-фактури №СФ-0000057 від 25.11.2013року платіжним дорученням №1930 від 06.12.2013року позивач сплатив відповідачу 10000,00грн. Належним чином засвідчені копії означених доказів містяться в матеріалах справи.

Термін виконання послуг визначено у п.1.4 договору протягом 180 діб з моменту оплати Замовником інформаційних послуг.

Таким чином, умовами договору встановлено початковий та кінцевий строк виконання відповідачем послуг за договором, та саме у вказані строки відповідач повинен був вказані послуги виконати, зокрема, початок вказаного строку пов'язаний з фактом здійснення попередньої оплати, а кінцевий строк - у будь-якому випадку не повинен перевищувати більше 180 діб з моменту здійснення попередньої оплати.

Як встановлено судом, з огляду на здійснення попередньої оплати позивачем 06.12.2013року строк виконання послуг відповідачем 03.06.2014року включно.

Матеріали справи містять оригінал-макет, що затверджений позивачем у порядку п.п.2.1.,2.3.2 договору. Письмові претензії щодо затвердженого оригінал-макету з боку позивача були відсутні.

Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За правилами статей 525, 526 і 527 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобовязаний виконати свій обовязок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобовязання чи звичаїв ділового обороту.

Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності з умовами п. 3.4 договору у 3-дений термін після виконання всіх зобовязань, які прийняв на себе Виконавець, сторони підписують акт виконаних робіт.

Доказів на підтвердження виконання відповідачем у встановлений договором строк послуг та підписання акту виконаних робіт у порядку п.3.4 договору суду не надано.

Листом №249 від 25.04.2014року позивач вимагав від відповідача належного виконання послуг. Факт направлення листа на адресу відповідача підтверджується фіскальним чеком ДП «Укрпошта» №2555 від 25.04.2014року, що долучений до матеріалів справи.

Крім того, у матеріалах справи містяться копії листа №378 від 25.06.2014року, претензії №462 від 04.08.2014року з додатками, з якими позивач звернувся до відповідача.

Згідно листів ДП «Укрпошта»№17-25 від 11.08.2014року, №09-4206 від 15.09.2015року поштова кореспонденція тимчасово на територію проведення АТО не направляється.

Предмет позовних вимог розірвання договору №49 від 25.11.2013року на підставі ст.651 ЦК України, стягнення 10000,00грн. збитків, пені в сумі 1830,00грн., штрафу в сумі 700,00грн., які нараховані згідно вимог ст.231 ГК України.

Відповідно до частини 2 статті 651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Істотність порушення визначається виключно за обєктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору, причому вина сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і взагалі для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 ЦК України.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені зазначеною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

З системного аналізу ч. 2 ст. 651 ЦК України слідує, що умовою для розірвання договору в судовому порядку є істотне порушення його умов, тобто вчинення стороною договору такого порушення, яке за своїм наслідком позбавляє іншу сторону договору того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

З урахуванням наведених правових норм та встановлених матеріалами справи обставин справи суд приходить до висновку про наявність передбачених статтею 651 Цивільного кодексу України правових підстав для розірвання спірного договору виходячи з наступного.

Згідно з частиною третьою статті 653 ЦК України, частиною четвертою статті 188 ГК України договір може бути розірвано або за домовленістю сторін, або на вимогу однієї з сторін за рішенням суду.

Як передбачено сторонами у п. 5.4 договору договір може бути розірваний, у тому числі й однобічному порядку, у разі невиконання умов договору другою стороною. Про намір достроково припинити дію цього договору сторони зобовязані сповіщати один одного не менш ніж за 30 днів до очікуваної дати припинення.

Пропозиція розірвати договір на підставі п.5.4 містилась у листі позивача №378 від 25.06.2014року, однак даний лист не було направлено на адресу відповідача внаслідок відсутності поштового обігу з м.Донецьк, що встановлено судом вище.

При цьому, недотримання позивачем вимог ч. 2 ст. 188 ГК України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом подання позову про розірвання оспорюваного договору (постанова Верховного Суду України N 50/101-08 від 01.12.2009року).

Як зазначено в резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині надання послуг у повному обсязі у встановлений договором строк позбавило позивача, як Замовника, того на що він розраховував при укладенні правочину, що дає підстави вважає допущене Виконавцем порушення істотним та є підставою для розірвання договору у судовому порядку.

Позивач вважає, що невиконання відповідачем умов договору №49 про надання інформаційних послуг від 25.11.2013року свідчить про наявність вини відповідача у заподіянні збитків та причинно-наслідкового зв'язку між невиконанням відповідачем умов договору та збитками позивача, під збитками у даному випадку розуміються витрати зроблені управленою стороною, втрата її майна, вартість втраченого виражена у перерахованій Замовником на рахунок Виконавця відповідно до п. 3.1 договору та згідно платіжного доручення №1930 від 06.12.2013року попередньої оплати у сумі 10000,00грн.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Статтею 623 встановлено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно із ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до п. 2 ст. 224 Господарського кодексу України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Як вбачається з приписів ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Отже аналіз чинного законодавства свідчить про те, що відшкодування збитків є заходом цивільної відповідальності. При цьому, збитками є об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.

Необхідними умовами цивільно-правової відповідальності по відшкодуванню збитків за загальними правилами є: протиправність поведінки, дія чи бездіяльність особи, шкідливий результат такої поведінки (збитки) та причинний зв'язок між протиправною поведінкою і завданими збитками; вина особи, що заподіяла збитки. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Умовою відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, у тому числі у вигляді відшкодування збитків, є вина боржника. При цьому, кредитор не повинен доводити вину боржника у порушенні зобов'язання. На нього покладений обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання і завданими збитками та їх розмір. Застосування принципу вини як умови відповідальності за порушення зобов'язання, пов'язане також з необхідністю з'ясування таких обставин, як вина кредитора або вина обох сторін.

Згідно п. 4.1 договору збитки, нанесені Замовникові або Виконавцеві невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг підлягають відшкодуванню винною стороною у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов договору згідно платіжного доручення №1930 від 06.12.2013року перерахував на рахунок Виконавця попередню оплату у сумі 10000,00грн.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Положення статті 33 ГПК України передбачають обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами виконання умов договору №49 про надання інформаційних послуг від 25.11.2013року, зокрема, не надано суду двосторонніх актів здачі-приймання виконаних робіт, підписаних обома сторонами та скріплених печатками підприємств. Також відповідач не надав суду доказів направлення актів здачі-приймання виконаних робіт для підписання на адресу позивача.

Отже, позивачем натомість доведено суду належними засобами доказування наявність факту заподіяння йому збитків сплату у встановленому договором порядку попередньої оплати, розмір зазначених збитків, факт невиконання відповідачем його договірних зобов'язань, причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками. В той же час відповідач не довів суду відсутність його вини.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи надані докази в їх сукупності, суд вважає, що позов в цій частині повністю доведений позивачем та обґрунтований матеріалами справи, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача збитків в сумі 10000,00грн. підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки є законними і обґрунтованими, заснованими на діючому законодавстві, умовах договору та підтверджуються наданими до позову документами.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобовязання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Згідно з ч.1 ст.548 ЦК України, виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 цього Кодексу розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобовязань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобовязання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобовязань будь-яким з видів передбачених статтею 546 ЦК України, також створює зобовязальні правовідносини між кредитором та боржником.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Як виходить з розрахунку суми позовних вимог (арк. справи 12), підставою для нарахування пені у розмірі 1830,00грн. за період з 04.06.2014року по 03.12.2014року та штрафу в сумі 700,00грн. позивач визначає вимоги ст.231 ЦК України.

Суд зазначає, що ст. 231 ГК України передбачено - у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:…за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Застосування до боржника, який порушив господарське зобовязання, санкцій, передбачених абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо за сукупності таких умов:

якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом;

якщо порушено господарське зобовязання, в якому хоча б одна сторона є субєктом господарювання, що належить до державного сектору економіки;

якщо допущено прострочення виконання негрошового зобовязання, повязаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому співвідношенні розмір штрафу.

Означена правова позиці міститься у постанові Верховного Суду України від 04.12.2014р. у справі № 3-1гс14.

Як вбачається з п. 1.1 Статуту діяльність ДП «Кіровоградський ЕТЦ» здійснюється на базі частини державної власності та згідно з Положенням про державну службу України з питань праці, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 11.02.2015року №96, розпорядженням Кабінету міністрів України №347-р від 08.04.2015року «Про віднесення цілісних майнових комплексів державних підприємств та установ до сфери управління Державної служби з питань праці», належить до сфери управління Державної служби України з питань праці, наказ Держпраці від 27.04.2015року №3.

Договором №49 не передбачено штрафних санкцій у разі порушення строку виконання зобовязання з надання послуг.

Відповідачем прострочено виконання саме негрошового зобовязання ненадання послуг у встановлений договором строк.

Таким чином, позивач має право застосовувати приписи ст.231 ГК України як підставу для нарахування пені та штрафу.

Розрахунок, що здійснений позивачем, є вірним.

Суд зазначає, що відповідно до п.1. ч.2 ст.258 ЦК України строк позовної давності до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) становить 1 рік.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст.261 ч.1 ЦК України).

Правова природа пені така, що строк позовної давності щодо її стягнення обчислюється за кожним днем, за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або мав дізнатись про порушення свого права.

Як вбачається з матеріалів справи, ДП «Кіровоградський ЕТЦ» звернулось до суду з позовною заявою 25.09.2015року, про що свідчить штемпель на поштовому конверті.

Відповідно, в даному випадку строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені за період з 04.06.2014року по 24.09.2014року та штрафу сплив.

Згідно з ч.3 та 4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідач не звертався до суду із заявою щодо застосування строку позовної давності за вказаними вимогами. Суд здійснив всі можливі дії, які направлені на повідомлення відповідача про час та місце судового розгляду справи та надання йому можливості скористатись правом на захист.

Таким чином, суд не застосовує строк позовної давності до вимог про стягнення пені та штрафу за відсутності заяви відповідача про застосування строку позовної давності.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення пені в сумі1830,00грн. та штрафу в сумі 700,00грн. підлягають задоволенню.

У відповідності до ст.49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволені повністю, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2436,00грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.22, 258,261,267,525, 530, 546,548,549, 611, 623, 651, 901 Цивільного кодексу України; ст.ст. 181,224, 225,231 Господарського кодексу України, ст.ст.4-2, 4-3, 22, 33, 43, 44, 49, 69,75,82-85, 115,116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Державного підприємства "Кіровоградський експертно-технічний центр Держпраці" м.Кіровоград до відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "Шепітько і К" м.Донецьк про розірвання договору №49 від 25.11.2013року, стягнення 10000,00грн. збитків, пені в сумі 1830,00грн., штрафу в сумі 700,00грн. задовольнити.

Розірвати договір №49 про надання інформаційних послуг від 25.11.2013року, що укладений між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "Шепітько і К" м.Донецьк та Державним підприємством «Кіровоградський експертно-технічний центр Держгірпромнагляду України».

Стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "Шепітько і К"(83007, м.Донецьк, вул.Буслаєва, буд.23, ідентифікаційний код 37040913) на користь Державного підприємства "Кіровоградський експертно-технічний центр Держпраці"(25006, м.Кіровоград, вул.Дворцова, буд.24, ідентифікаційний код 20635031) збитки в сумі 10000,00грн., пеню в сумі 1830,00грн., штраф в сумі 700,00грн., витрати по оплаті судового збору в сумі 2436,00грн.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У судовому засіданні 28.12.2015року оголошену вступну та резолютивну частини рішення суду.

Повний текст рішення суду підписано 04.01.2016року.

Суддя А.М. Осадча