Рішення № 54848317, 05.01.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.01.16р. Справа № 904/9719/15

За позовом управління державної служби охорони при ГУ МВС України в Донецькій області, м. Краматорськ Донецької області

до Донецького юридичного інституту МВС України, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

про стягнення 9 936,11 грн. заборгованості по оплаті за послуги охорони

Суддя Бондарєв Е.М.

Представники:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Управління державної служби охорони при ГУ МВС України в Донецькій області звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Донецького юридичного інституту МВС України 9 936,11 грн. заборгованості по оплаті за послуги охорони.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договорами в частині своєчасної оплати за отримані послуги охорони:

1) за договором № 8435/Ка від 31.01.2014 року у травні, червні та липні 2014 року на загальну суму 2 145,57 грн.;

2) за договором № 8558/Ка від 01.02.2014 року у травні, червні та липні 2014 року на загальну суму 658,20 грн.;

3) за договором № 8059/Ке від 29.01.2014 року у травні та червні 2014 року на загальну суму 2 626,70 грн.;

4) за договором № 8060/Ке від 29.01.2014 року у травні, червні та липні 2014 року на загальну суму 4 505,64 грн.

08.12.2015 року позивачем надані письмові пояснення де вказує, що відповідачем не надано належних і допустимих доказів того, що порушення сталися внаслідок випадку або непереборної сили, отже, в контексті статті 617 Цивільного кодексу України не існує правих підстав для звільнення останнього від відповідальності за порушення зобов'язання по оплаті замовлених послуг. Крім того, за вказаною нормою відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком, який звільняє його від відповідальності. За таких обставин, керуючись приписами статей 610, 611 Цивільного кодексу України позивач вважає, що відповідач зобов'язаний відшкодувати УДСО при ГУМВС України в Донецькій області завдані невиконанням зобов'язань збитки, тобто відшкодувати вартість послуг, що не були оплачені своєчасно і в повному обсязі. Через дію обставин непереборної сили УДСО при ГУМВС України в Донецькій області позбавлено можливості надати суду затребувані примірники договорів №8435/Ка від 31.01.2014 року, №8558/Ка від 01.02.2014 року, №8059/Ке від 29.01.2014 року, №8060/Ке від 29.01.2014 року охорони, у відповідності з якими відповідачу надавались послуги охорони. Підтверджуючи факт існування і дії цих договорів, у якості доказів позивачем надано ряд податкових накладних.

Відповідач заперечує проти позовних вимог посилаючись на те, що події, які відбуваються в Донецькій області призвели до того, що у квітні 2014 року з території Донецького юридичного інституту МВС України було вивезено усі предмети і майно, що підлягало обов'язковій охороні. На підставі викладеного та через очевидні підстави відповідач вважає, що Управління Державної служби охорони не виконало своїх обов'язків з охорони, відповідно до ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України наприкінці квітня та повторно у травні того ж року інститут відмовився від послуг державної служби охорони, про що представнику УДСО при УМВС України в Донецькій області було надано відповідні листи. Таким чином з травня 2014 року договірні відносини з УДСО при ГУМВС України в Донецькій області було розірвано. Будь-які документи щодо надання послуг охорони та копії листів про відмову від послуг охорони в інституті не збереглися через те, що під час захоплення бази інститут не мав можливості вивезти усю документацію. Також відповідач звертає увагу на те, що з 17.06.2014 року територія, на якій позивач, з його слів, продовжував надавати послуги охорони вже була підконтрольна невідомим озброєним особам, таким чином свої послуги охорони позивач намагається ввести в оману відповідача про надання йому послуг охорони.

11.12.2015 року позивачем надані письмові пояснення де вказує, що предметом договорів №8435/Ка від 31.01.2014 року, №8558/Ка від 01.02.2014 року, №8059/Ке від 29.01.2014 року, №8060/Ке від 29.01.2014 року було надання послуг охорони, які полягали у спостереженні за засобами сигналізації, які були встановлені на визначених об'єктах. Тобто, ці договори не встановлювали обов'язку для позивача забезпечити недоторканість майна відповідача. Описуючи події, що мали місце впродовж червня - липня 2014 року, відповідач вказує точний час, коли вони відбувались - 12, 14 години, тобто це час коли засоби сигналізації не були вимкнені. Під спостереження об'єкти здавались у ввечері, після закінчення робочого часу, і це спостереження тривало до наступного ранку. З боку УДСО при ГУМВС України в Донецькій області не було підписано додаткових угод про дострокове припинення дії договорів №8435/Ка від 31.01.2014 року, №8558/Ка від 01.02.2014 року, №8059/Ке від 29.01.2014 року, №8060/Ке від 29.01.2014 року. Більш того, такі угоди взагалі не були надані позивачу на розгляд та погодження.

Також, позивач звернувся до суду із клопотанням про розгляд справи без участі представника останнього на підставі наявних у справі матеріалів.

30.12.2015 року позивачем долучено до матеріалів справи виписки по рахункам управління державної служби охорони при ГУ МВС України в Донецькій області в якості доказів сплати відповідачем послуг за договорами № 8435/Ка від 31.01.2014 року, № 8558/Ка від 01.02.2014 року, № 8059/Ке від 29.01.2014 року, № 8060/Ке від 29.01.2014 року за попередні періоди їх дії.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився. У судове засідання 05.01.2016 року представник відповідача не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання від 14.12.2015 року (а.с. 130 том 1).

Провадження у справі було порушено ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 09.11.2015 року з призначенням її до розгляду на 24.11.2015 року, після чого розгляд справи відкладався до 08.12.2015 року.

Згідно із статтею 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні від 08.12.2015 року було оголошено перерву до 14.12.2015 року, після чого розгляд справи відкладався до 05.01.2016 року.

У судовому засіданні 05.01.2016 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

В обґрунтування позовних вимог управлінням державної служби охорони при ГУ МВС України в Донецькій області (далі - позивач) посилається на укладення між ним та Донецьким юридичним інститутом МВС України (далі - відповідач):

- 31.01.2014 року договору № 8435/Ка на охорону обєкта;

- 01.02.2014 року договору № 8558/Ка на охорону об'єкта;

- 29.01.2014 року договору № 8059/Ке на охорону об'єкта;

- 29.01.2014 року договору № 8060/Ке на охорону об'єкта.

До матеріалів справи позивачем на вимогу суду не подано вказані договори через дію обставин непереборної сили. Також відповідачем не заперечується існування договірних відносин між сторонами за спірними договорами.

Згідно з частиною першою статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Обов'язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін (частина друга статті 207 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

За приписом статті 509 Цивільного кодексу України зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, відповідно до приписів передбачених у частині 1 ст. 12 Цивільного кодексу України.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, згідно вимог передбачених ст.13 Цивільного кодексу України.

Згідно з положеннями ст.14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно приписів частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України та ст.174 Господарського кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з вимогами ст. 509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Частиною першою статті 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу вимог передбачених ч.1 ст.598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України (абз. 1 підпункту 1.7. пункту 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Відповідно до вимог статті 610 Цивільного кодексу України порушення зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Частиною першою ст.901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною першою ст.903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Позивач просить стягнути з відповідача:

1) 2 145,57 грн. за договором № 8435/Ка від 31.01.2014 року:

- за травень 2014 року - 715,19 грн.;

- за червень 2014 року - 715,19 грн.;

- за липень 2014 року - 715,19 грн.;

2) 658,20 грн. за договором № 8558/Ка від 01.02.2014 року:

- за травень 2014 року - 219,40 грн., з урахуванням часткової оплати у сумі 49,54 грн.;

- за червень 2014 року - 219,40 грн.;

- за липень 2014 року - 219,40 грн.

3) 2 626,70 грн. за договором № 8059/Ке від 29.01.2014 року:

- за травень 2014 року - 1 313,35 грн.;

- за червень 2014 року - 1 313,35 грн.

4) 4 505,64 грн. за договором № 8060/Ке від 29.01.2014 року:

- за травень 2014 року - 1 501,88 грн.;

- за червень 2014 року - 1 501,88 грн.;

- за липень 2014 року - 1 501,88 грн.

Відповідно до наказу № 1000 від 10.07.2014 року ректора Донецького юридичного інституту у зв'язку із ускладненням суспільно-політичної обстановки у м. Донецьку та обставинами, які відбулись 08.07.2014 року та 09.07.2014 року на території Донецького юридичного інституту МВС України, враховуючи неможливість функціонування навчального закладу за своєю юридичною адресою тимчасово, до прийняття остаточного рішення МВС України, розташуванням Донецького юридичного інституту МВС України вважати м. Маріуполь, за адресою пр-т. Будівельників, 145.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, з 23.07.2014 року управлінням державної служби охорони при ГУ МВС України в Донецькій області призупинило свою роботу з надання послуг охорони за договорами, відповідно до наказу УДСО при ГУ МВС України в Донецькій області від 23.07.2014 року № 129а до відновлення технічної можливості надання таких послуг.

Таким чином, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за послуги надані у липні 2014 року за спірними договорами необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Сукупність наявних у справі матеріалів не дозволяє встановити обставин неналежного виконання позивачем обов'язків за договорами, так само як і обставин, які б усували необхідність виконання відповідачем обов'язку з оплати отриманих послуг.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, з наявних в матеріалах справи письмових доказів та пояснень сторін, судом встановлено, що на момент звернення позивача до суду з даним позовом позивачем було надано послуги на суму 7 499,64 грн., які відповідач не оплатив, чим порушив умови договорів та чинне законодавство і його борг перед позивачем становить 7 499,64 грн.

Відповідно до вимог передбачених ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.33 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до приписів ст.36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до вимог передбачених ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у сумі 7 499,64 грн.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача у сумі 919,33 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 4, 32-34, 36, 43-44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Донецького юридичного інституту МВС України (50106, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. 7-й Зарічний Мікрорайон, будинок 24, ідентифікаційний код 08571423) на користь Управління державної служби охорони при ГУ МВС України в Донецькій (юридична адреса: 84331, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Гвардійців Кантемирівців, буд. 1А; поштова адреса: 87515, м. Маріуполь, вул. Італійська, 84, ідентифікаційний код 08596860) основний борг у сумі 7 499,64 грн. та 919,33 грн. витрат зі сплати судового збору.

У решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 06.01.2016 року.

Суддя ОСОБА_1