Ухвала суду № 54832959, 05.01.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/9096/15-ц

Провадження № 22-ц/779/96/2016

Категорія 5

Головуючий у 1 інстанції Татарінова О. А.

Суддя-доповідач Мелінишин Г.П.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 січня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Мелінишин Г.П.

суддів: Беркій О.Ю., Соколовського В.М.

за участю секретаря Бойчука Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про вилучення майна з приватної власності та повернення його до спільної сумісної власності за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду від 29 жовтня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

В червні 2015 року ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_3 про вилучення майна з приватної власності та повернення його до спільної сумісної власності. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 29 жовтня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

На рішення суду представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення норм матеріального та процесуального права. Вказує на помилковість висновку суду щодо невідповідності обраного позивачем способу захисту визначеним ст.16 ЦК України способам захисту, хоча такий перелік не є вичерпним. При цьому судом не враховано, що рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 грудня 2012 року, яке має преюдиційне значення, встановлено віднесення до спільної сумісної власності жильців будинку по АДРЕСА_1 сходової площадки на горищному поверсі площею 8,8 кв.м. та сходової площадки-коридору на першому поверсі площею 9,5 кв.м. Оскільки таке право позивача не визнається, то відповідно він вправі був звернутися до суду з даним позовом, зазначивши такий спосіб його захисту як вилучення спірного майна з приватної власності відповідача. Також зазначала, що забезпеченням цього права є переведення спірних приміщень у спільну сумісну власність, яка існувала до їх приватизації, а на підставі цього - внесення в подальшому належних змін до правовстановлюючих документів ОСОБА_3 чи визнання їх в цій частині недійсними.

З цих підстав апелянт просив рішення скасувати, ухваливши нове рішення про задоволення позову.

В засіданні апеляційного суду представники ОСОБА_2 - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 доводи скарги підтримали з наведених у ній мотивів.

ОСОБА_3 та його представник доводів апеляційної скарги не визнали посилаючись на обґрунтованість висновків суду.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Постановляючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що ст. 16 ЦК України не передбачено такого способу захисту порушеного права як вилучення майна з приватної власності, що забезпечить повернення його до спільної сумісної власності. А тому з цих підстав відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Висновок місцевого суду відповідає вимогам закону та узгоджується з матеріалами справи з огляду на таке.

Судом встановлено, що сторони є власниками квартир, які знаходяться в будинку по АДРЕСА_1. Зокрема, відповідно до свідоцтва про право власності від 3 жовтня 2003 року ОСОБА_2 є власником квартири №2, що розміщена на І поверсі (а.с.22). ОСОБА_3 на підставі договору довічного утримання від 9 лютого 1995 року та договору купівлі-продажу квартири від 14 вересня 2010 року є власником квартири №1, розміщеної на І поверсі та квартири №3, яка знаходиться в мансардному приміщенні будинку (а.с.18-19,20-21). Сторони користуються окремими входами до своїх квартир, позивач - із земельної ділянки, що знаходиться в користуванні, відповідач - із належної йому на праві власності земельної ділянки.

Як вбачається з технічного паспорта квартира №3 складалася з двох житлових кімнат, із них: 1-а кімната 10,3 кв.м, 2-а кімната 11,4 кв.м, коридорів, площею 8,8 кв.м і 9,5 кв.м та балкону 0,6 кв.м (а.с.14-17). Дана обставина підтверджується також планом експлікації житлового будинку (а.с.90).

З'ясовано, що у 2011 році ОСОБА_2 звертався в суд із позовом до ОСОБА_3, виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, міського голови м. Івано-Франківська В. Анушкевичуса, госпрозрахункової групи з питань приватизації державного житлового фонду Івано-Франківського міськвиконкому, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання недійсними рішення Івано-Франківського міськвиконкому, розпорядження міського голови, свідоцтва про право власності, визнання частково недійсними договору купівлі-продажу, договору довічного утримання, зобов'язання усунути перешкоди у здійсненні права власності, зобов'язання вчинити дії та заборону вчинення дій.

Рішенням колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 грудня 2012 року рішення Івано-Франківського міського суду від 17 серпня 2012 року в даній справі скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_2 спільними коридором, сходовою кліткою та горищем в будинку АДРЕСА_1 шляхом передачі ключів від зовнішніх дверей до коридору та демонтажем металевої огорожі для доступу до спільного коридору та горища. В задоволенні позовних вимог про визнання недійсними рішення Івано-Франківського міськвиконкому, розпорядження міського голови, свідоцтва про право власності, визнання частково недійсними договору купівлі-продажу, договору довічного утримання відмовлено (а.с. 53-60).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_2 зазначав, в тому числі, і про незаконність проведення приватизації допоміжних приміщень. Зокрема, коридорів площею 8,8 кв.м та 9,5 кв.м, та просив вилучити їх із приватної власності відповідача і повернути до спільної сумісної власності жильців будинку.

Відповідно до статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно із положеннями ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.

Захист цивільних прав - це передбачені законом або договором способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

При цьому способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

З врахуванням наведених обставин місцевий суд прийшов до правильного висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає вимогам закону та обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Крім того, як з'ясовано в засіданні апеляційного суду рішенням Івано-Франківського міського суду від 9 жовтня 2015 року проведено реальний розподіл житлового будинку по АДРЕСА_1 в м. Івано-Франківську, в тому числі і спірних допоміжних приміщень (а.с. 117-123). При цьому зі змісту рішення вбачається, що коридор (перший поверх) літ.(ІІ) загальною площею 9,5 кв.м (по 1/2 із спільного користування для квартир №1 і №3) та коридор літ.3-1 площею 8,80 кв.м (другий поверх) виділено ОСОБА_3, як власнику квартир №1 та №3. Також проведено розподіл горища, зокрема, відповідачу виділено частину горища площею 30,52 кв. м над квартирою № 1(42/100 ідеальних часток будинку) та площею 43,40 кв.м над квартирою №3 (29/100 ідеальних часток будинку). Позивачу як власнику 29/100 ідеальних часток будинку також відповідно виділено частину горища площею 36,50 кв.м, розміщеного над його квартирою.

Вказане рішення набрало законної сили та згідно ст.14 ЦПК України є обов'язковим для виконання.

Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Тому підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 відхилити, а рішення Івано-Франківського міського суду від 29 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Г.П. Мелінишин

Судді: О.Ю. Беркій

В.М. Соколовський